Історія справи

Ухвала КАС ВП від 25.06.2019 року у справі №825/494/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 червня 2019 року

Київ

справа №825/494/16

адміністративне провадження №К/9901/10458/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Єресько Л.О.,

суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №825/494/16

за позовом ОСОБА_1 до Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області, Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області про стягнення середнього заробітку та моральної шкоди

за касаційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області

на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2016 року, ухвалену суддею Падій В.В.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2016 року, постановлену колегією у складі суддів: головуючого - Шостака О.О., суддів: Желтобрюх І.Л., Мамчура Я.С.

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

1. В березні 2016 року ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулася до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області (надалі - відповідач 1), Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області (надалі - відповідач 2 або ТУ ДСА України у Чернігівській області) про зобов`язання районного суду виплатити середню заробітну плату, за період з 17.12.2015 по 17.03.2016 включно, у відповідності до частини 3 статті 184 Кодексу законів про працю України; та зобов`язання відшкодувати моральну шкоду в розмірі 2000,00 грн.

2. Позов обґрунтовано порушенням відповідачем 1 обов`язку, визначеного частиною 3 статті 184 Кодексу законів про працю України, а саме неправомірне звільнення з Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області позивача, яка має статус одинокої матері, без подальшого обов`язкового працевлаштування.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2016 року, залишеного без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2016 року, позов задоволено частково.

3.1. Зобов`язано Новгород-Сіверський районний суд Чернігівської області та Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області виплатити ОСОБА_1 середню заробітну плату, за період з 17.12.2015 по 17.03.2016 включно, у відповідності до частини 3 статті 184 Кодексу законів про працю України.

3.2. У задоволені позовних вимог про стягнення моральної шкоди відмовлено.

4. Задовольняючи адміністративний позов у вказаній частині, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки відповідачем не було виконано свого обов`язку по працевлаштуванню позивачки, як одинокої матері, у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору то їй підлягає до виплати середня заробітна плата на період працевлаштування у відповідності до частини 3 статті 184 Кодексу законів про працю України.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

5. 22 липня 2016 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області.

6. У касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2016 року, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

6.1. Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягають скасуванню.

6.2. В обґрунтування касаційної скарги зазначено, що звільнення ОСОБА_1 з посади секретаря судових засідань Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області виконано без порушень та з наданням права участі в конкурсі на зайняття вакантної посади державного службовця. Однак, позивач наданим правом не скористалася та на наступний день після звільнення стала на облік у Новгород-Сіверський районний центр зайнятості, почала отримувати соціальну допомогу по безробіттю.

6.3. Скаржник звертав увагу суду на той факт, що між судом та позивачем було укладено строковий трудовий договір на період перебування основного працівника у відпустці по догляду за дитиною до 3-х років, що означає тимчасовий характер цих правовідносин. На час звільнення позивача з посади у зв`язку з виходом основного працівника, вакантних посад в суді не було.

6.4. Окремо, скаржник акцентував увагу суду на тому, що він не вважає себе належним відповідачем у даній справі, адже трудові відносини працівників апарату суду врегульовуються головою суду, який самостійно приймає рішення, тому лише суд може виступати відповідачем у даній справі.

7. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження за скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2016 року.

8. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VІІІ).

9. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції вищевказаного Закону, обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

10. 29 січня 2018 року вказана касаційна скарга передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах.

11. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

12. 25 червня 2019 року ухвалою Верховного Суду у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. прийнято до провадження справу за касаційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області про скасування постанови Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2016 року та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2016 року.

Позиція інших учасників справи

13. Позивач та відповідач - Новгород-Сіверський районний суд Чернігівської області не скористалися своїм правом подати відзив на касаційну скаргу, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

13. Позивач з 20.10.2014, на підставі наказу від 20.10.2014 № 52-ос «Про призначення ОСОБА_1 », призначена на посаду секретаря судових засідань Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області тимчасово, на період перебування у відпустці по догляду за дитиною до 3-х років основного працівника ( ОСОБА_2 ), як така, що пройшла за конкурсом та пройшла спеціальну перевірку.

14. Відповідно до наказу Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 16.12.2015 № 49-в «Про припинення відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку Шкурат О.Г.» Шкурат Ольгу Григорівну секретаря судових засідань Новогород-Сіверського районного суду Чернігівської області, вважати такою, що приступила до виконання своїх посадових обов`язків з 17.12.2015.

15. 16 грудня 2015 року наказом від 16.12.2015 № 64-ос «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача звільнено з посади секретаря судових засідань Новогород-Сіверського районного суду Чернігівської області, у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору, відповідно до пункту 2 статті 36 Кодексу законів про працю України.

16. Згідно копій свідоцтв про народження Серії НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , копії довідки начальника Управління соціального захисту населення, сім`ї та праці Новгород-Сіверської міської ради від 24.12.2015 № 07-06/270 ОСОБА_1 є матір`ю двох дітей та отримує допомогу на дітей одиноким матерям.

17. 30.12.2015 позивачка звернулась з листом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, щодо врегулювання питання стосовно правомірності звільнення її з посади секретаря судових засідань Новогород-Сіверського районного суду Чернігівської області.

18. У відповідь на вказане звернення Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області листом від 14.01.2016 № 01-18/67/-16-вих. повідомило позивача про те, що звільнення ОСОБА_1 з посади секретаря судових засідань Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області виконано без порушень та з наданням права участі в конкурсі на зайняття вакантної посади державного службовця.

Позиція Верховного Суду

Релевантні джерела права й акти їх застосування

19. Для осiб, якi виховують, утримують дитину самостiйно та належать згiдно з чинним законодавством до категорiї одиноких матерiв, державою встановлюються певнi гарантiї та пiльги.

20. Статтею 24 Конституції України встановлено, що держава створює вiдповiднi умови, що надають можливiсть жiнкам поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матерiальною i моральною пiдтримкою материнства i дитинства, включаючи надання оплачуваних вiдпусток та iнших пiльг матерям тощо.

21.Частинами 1, 2, 6 статті 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

22. Норми статті 5-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) однією із гарантій забезпечення права громадян на працю встановлюють правовий захист від необґрунтованої відмови в прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння в збереженні роботи.

23. Відповідно до частини 3 статті 184 КЗпП України - звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Обов`язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

24. Усталений підхід судової практики до визначення поняття "одинока мати" виражений у пункті 9 постанови Пленум Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», де зазначено, що при розгляді справ про звільнення за п. 2 ст. 36 КЗпП судам слід враховувати, що звільнення з цих підстав вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (або понад три роки, але не більше, ніж до 6 років, якщо дитина за медичним висновком в цей період потребує домашнього догляду), одиноких матерів (жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, вдова, інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама) при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда провадиться з обов`язковим працевлаштуванням (ч. 3 ст. 184 КЗпП). Не може бути визнано, що власник або уповноважений ним орган виконав цей обов`язок по працевлаштуванню, якщо працівниці не була надана на тому ж або на іншому підприємстві (в установі, організації) інша робота або запропонована робота, від якої вона відмовилась з поважних причин (наприклад, за станом здоров`я).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

25. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.

26. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

27. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є матір`ю двох дітей та отримує допомогу на дітей одиноким матерям. 16 грудня 2015 року її було звільнено з посади секретаря судових засідань Новогород-Сіверського районного суду Чернігівської області, у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору, відповідно до пункту 2 статті 36 Кодексу законів про працю України.

28. Звільнення жінок, зазначених у частині третій статті 184 КЗпП України, у зв`язку із закінченням строку трудового договору має свої особливості.

29. Таке звільнення можливе, на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України, зокрема, одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда провадиться з обов`язковим працевлаштуванням, тому власник зобов`язаний при цьому працевлаштувати жінку на цій же або іншій організації відповідно до її фаху. Розрив у часі між звільненням і працевлаштуванням у цьому випадку не допускається. Однак відносини між власником і працівницею з дня закінчення строку трудового договору мають істотну специфіку. Передбачено збереження за жінкою на період працевлаштування середньої заробітної плати, однак не більше ніж на три місяці з дня закінчення строкового трудового договору.

30. Тобто звільнення на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України, зокрема, одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда провадиться з обов`язковим працевлаштуванням. Не може бути визнано, що власник або уповноважений ним орган виконав цей обов`язок по працевлаштуванню, якщо звільненій працівниці не була надана на тій же або на іншій установі чи організації інша робота або запропонована робота, від якої вона відмовилась з поважних причин (наприклад, за станом здоров`я).

31. Таким чином, частиною третьою статті 184 КЗпП України встановлено гарантії для окремих категорій працівників, а саме: заборонено звільнення, зокрема, одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда та передбачено обов`язкове працевлаштування у випадках її звільнення після закінчення строкового трудового договору.

32. Невиконання підприємством (установою, організацією), яке провело звільнення, обов`язку по працевлаштуванню протягом трьох місяців є підставою для покладення на нього відповідно до частини 2 статті 232 КЗпП України обов`язку надати на цьому або іншому підприємстві роботу, яку може виконувати працівниця. При цьому, не ототожнюються поняття "посада" і "робота".

33. Така правова позиція підтримана Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 759/19440/15-ц (номер в ЄДРСР 74120972).

34. Як встановлено судами попередніх інстанцій позивача було звільнено із порушенням гарантій, наданих статтею 184 КЗпП України, а саме без її обов`язкового працевлаштування.

33. При цьому, за частиною 3 статті 184 КЗпП України гарантовано збереження, зокрема, за одинокою матір`ю середньої заробітної плати на період працевлаштування, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

38. За таких обставин Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для виплатити ОСОБА_1 середньої заробітної плати, за період з 17 грудня 2015 року по 17 березня 2016 року включно на підставі частини 3 статті 184 КЗпП України.

39. Доводи скаржника, відносно того, що з моменту звільнення позивачка перебуває на обліку у Новгород-Сіверському районному центрі зайнятості та отримує соціальну допомогу по безробіттю колегією суддів до уваги не беруться, з огляду на те, що вказаний факт не звільняє відповідача від дотримання вимог статті 184 КЗпП України.

40. Стосовно доводів скаржника, щодо неправомірності визначення Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області відповідачем у даній справі, колегія суддів зазначає наступне.

41. Відповідно до Положення про територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області від 25.09.2015, основним завданням Територіального управління Державної судової адміністрації у Чернігівській області є організаційне забезпечення діяльності місцевих судів Чернігівської області та фінансове забезпечення місцевих загальних судів Чернігівської області з метою створення належних умов для діяльності судів, суддів цих судів та забезпечення роботи органів суддівського самоврядування.

42. З огляду на викладене слідує, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області здійснює функції розпорядника коштів, тобто здійснює всі необхідні виплати та нарахування, необхідні для виконання даного рішення.

43. Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

44. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

45. З огляду на викладене, висновки суду першої та апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Висновки щодо розподілу судових витрат

46. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 242, 341, 345, 349, 351, 355 - 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області залишити без задоволення.

2. Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2016 року - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Л.О. Єресько

А.Г. Загороднюк

В.М. Соколов

Судді Верховного Суду