Історія справи

Ухвала КАС ВП від 30.06.2019 року у справі №815/4969/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 червня 2019 року

Київ

справа №815/4969/16

адміністративне провадження №К/9901/21004/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

cудді-доповідача - Радишевської О.Р.,

суддів - Кашпур О.В., Уханенка С.А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 815/4969/16

за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання рішення протиправним, його скасування та про зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2016 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді - Глуханчука О.В., суддів: Самойлюк Г.П., Тарасишиної О.М. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді - Турецької І.О., суддів: Градовського Ю.М., Косцової І.П.

І. Суть спору

1. У вересні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач), в якому просив:

1.1. визнати протиправним та скасувати рішення від 29.08.2016 № 464-16 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

1.2. зобов`язати прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

2. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що в Сирії, громадянином країни якої він є, відбуваються військові дії, які створюють небезпеку та реальну загрозу для життя та здоров`я. Ризик застосування до нього тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання є реальним.

2.1. Проте рішенням ДМС йому було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

3. Відповідач позов не визнав. Заперечуючи проти позовних вимог, зазначав, що за результатами аналізу відповідності підстав, викладених у заяві-анкеті позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вимогам пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08 липня 2011 року № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI) співробітниками міграційної служби встановлено, що позивач немає обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Також підтверджено відсутність умов передбачених пунктом 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI, які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачу додаткового захисту.

ІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

4. Одеський окружний адміністративний суд постановою від 07 листопада 2016 року, яку залишено без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2017 року, позов задовольнив частково.

4.1. Визнав протиправним та скасував рішення Державної міграційної служби України від 29 серпня 2016 року № 464/16.

4.2. Зобов`язав Державну міграційну службу України визнати ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту.

4.3. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

5. Суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги виходив із того, що суб`єктом владних повноважень, при прийнятті оскаржуваного рішення, не взято до уваги інформацію по країні громадянського походження позивача.

IІІ. Провадження в суді касаційної інстанції

6. Державна міграційна служба України подала касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення ними норм процесуального права.

7. Обґрунтовуючи свої вимоги відповідач, зокрема зазначив, що заявник прибув в Україну ще в 2011 році. Громадянська війна у країні походження заявника не розглядалась як причина виїзду позивача в Україну. Проведеним аналізом матеріалів особової справи позивача не встановлено взаємозв`язок між наявним збройним конфліктом в Сирії та можливим існуванням доведеної та обґрунтованої загрози його життю, здоров`ю та свобод і у випадку можливого повернення на Батьківщину. Більш того, з посиланням на повідомлення засобів масової інформації, відповідач указав, що не вся територія Сирії охоплена конфліктом. Згідно наявної інформації по країні походження, певні території Сирії знаходяться під контролем влади, що створює можливість внутрішнього переміщення. З урахуванням наведеного відповідач дійшов висновку, що стосовно позивача відсутні умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI, для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Відповідач наголошує, що звернення ОСОБА_1 відбулося виключно з метою легалізації в Україні. Отже, оскаржуване рішення є законним.

7.1. Також відповідач указує на те, що зобов`язуючи Державну міграційну службу України визнати ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту, суд втрутився в дискреційні повноваження відповідного суб`єкта владних повноважень.

8. У скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

9. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 16 травня 2017 року відкрив касаційне провадження за цією скаргою.

10. Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2019 року касаційну скаргу у справі № 815/4969/16 прийнято до провадження.

11. Позивач подав заперечення на касаційну скаргу в якому, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

ІV. Установлені судами фактичні обставини справи

12. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин Сирії, за національністю - сирієць, за віросповіданням - мусульманин-суніт.

13. Позивач мешкав у м. Алеппо (Сирія), протягом 1986- 1993 рр. навчався у школі ІБН-Зеідун (1- 9 класи) м. Алеппо, 1993- 1996 рр. навчався у школі Аль-Мамун (10- 12 клас) м. Алеппо, 1997- 1998 рр. навчався в Економічному інституті в м. Алеппо. З 1998 року позивач навчався в Україні: 1998- 2004 рр. - Одеський державний університет ім. Мечникова (хімічний факультет), 2004- 2007 рр. - Одеський медичний університет (клінічна діагностика), 2007- 2008 рр. - Харківський національний фармацевтичний університет, 2008- 2009 рр. - Одеський медичний університет (стажування).

14. Після навчання в Україні позивач повернувся до Сирії. З 2009 року по травень 2011 року працював в приватній поліклініці лаборантом м. Алеппо (Сирія).

15. 09 серпня 2011 року позивач авіарейсом із м. Алеппо (Сирія) прибув до м. Одеси (Україна).

16. Державний кордон України позивач перетинав легально 10.08.2011 на підставі національного паспорту № НОМЕР_1 та одноразової візи типу П-1 № НОМЕР_2 .

17. 17 вересня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління ДМС України в Одеській області із заявою про надання захисту в Україні.

18. У заяві позивач зазначив, що з 2009 року по травень 2011 року працював в приватній поліклініці лаборантом в м. Алеппо. Не був членом жодних політичних, молодіжних, військових, громадських, релігійних чи інших організацій, а ні в Сирії, а ні за її межами. Серед причин виїзду з Сирії була необхідність забрати документи з ВНЗ в м. Одеса, в якому він навчався у період з 2008 року по 2009 року, та з метою укладення шлюбу з громадянкою України. На теперішній час позивач не може повернутися до Сирії через наявне загострення соціально-політичної ситуації в регіоні постійного проживання та військові дії.

19. За результатами розгляду документів щодо надання позивачу статусу біженця в Україні та проведених співбесід Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області складено висновок від 19.08.2016 (справа № 2015OD0273) про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

20. Відмова мотивована тим, що позивач не зазнавав та не зазнає жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця у відповідності до вимог Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Крім того, не знайшли свого підтвердження умови, які можуть бути розглянуті в контексті надання заявнику додаткового захисту в Україні через відсутність доведених фактів серйозної і не вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянського походження.

21. Рішенням ДМС України від 29 серпня 2016 року № 464-16 підтримано зазначений висновок та відмовлено громадянину ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

22. Не погоджуючись з зазначеним рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.

23. В аспекті предмету доказування в цій справі суди попередніх інстанцій також установили, що станом на час прийняття відповідачем оскаржуваного рішення щодо відмови позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, офіційною позицією УВКБ ООН державам-членам ООН рекомендовано у зв`язку з проведенням постійних бойових дій у Сирії з березня 2011 року, які продовжуються і до тепер, ввести тимчасовий мораторій на всі повернення до Сирії до моменту, коли ситуація в країні дозволятиме безпечне та гідне повернення (http://unhcr.org.ua/).

24. Ураховуючи ситуацію в Сирії та рішучість влади утримувати контроль над усією країною, Міністерство внутрішніх справ Великобританії зазначило, що альтернатива внутрішнього переміщення в основному не вважається реальним способом уникнути переслідувань, які підтримуються владою чи які дозволяються владою. Переміщення також не буде раціональною опцією в тих регіонах, де вираження народного незадоволення вирішується із застосуванням сили із смертельним результатом. Також все частіше з`являються дані про порушення прав людини з боку озброєних опозиційних груп, включаючи тортури та страти, в Алеппо, Ідлібі та інших містах. Також є повідомлення про використання опозиційними групами смертоносної сили, в тому числі й в житлових районах (Методичні рекомендації з розгляду справ шукачів притулку із Сирії. Січень 2013 року. United Kingdom: Home Office, Operational Guidance Note: Syria, 15 January 2013, Syria OGN v 8, доступно за адресою: http://www.refworld.org/docid/50f55c8d2.html [accessed 21 May 2013]).

25. У Рекомендаціях УВКБ ООН з питання міжнародного захисту осіб, що покинули Сирійську Арабську Республіку (редакція ІV від 15 листопада 2015 року) зазначено, що численні антиурядові озброєні групи з різними ідеологічними та політичними поглядами, що примикають до постійно мінливих альянсів, діють переважно в південних провінціях, зокрема в Алеппо.

26. Конфлікт в Сирії триває вже п`ятий рік і гуманітарна ситуація, як і раніше швидко погіршується. Загальна кількість осіб, які потребують гуманітарної допомоги в Сирії досягло 13,5 млн. осіб (тоді як в лютому їх було 12,2 млн.). Хоча конфліктом порушена вся територія Сирії, більшість осіб, які потребують допомоги, зосереджено в провінціях Алеппо, Риф Дамаск і Ідліб.

27. За оцінками, на кінець 2014 року понад чотири з кожних п`яти сирійців жили в бідності, при цьому майже 65 відсотків - в крайній бідності, маючи можливість забезпечити себе лише самими основними продовольчими і непродовольчими товарами, необхідними для виживання їх сімей. 30 відсотків населення, як встановлено, живе в крайній убогості: сім`ї не можуть навіть забезпечити нагальні потреби в їжі, а ті, що живуть в районах конфлікту, стикаються з проблемами голоду, недоїдання і виснаження.

28. У 2015 році в Сирії загинули понад 55 тисяч осіб про що повідомлялось в Сирійському центрі з моніторингу за дотриманням прав людини. Майже 21 тисяча загиблих - цивільні особи, серед них 2574 дітей.

29. Ці загальновизнані офіційні документи свідчать про те, що м. Алеппо, у якому проживав позивач, характеризується надзвичайно високим рівнем насильства, через що існує високий ризик стати жертвою нападу та поранення.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

30. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

31. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

32. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

33. Згідно із частиною першою статті 14 Загальної декларації прав людини від 10.12.1948, кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах і користуватися цим притулком.

34. Порядок правового регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом № 3671-VI.

35. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

36. У статті 1А (2) Конвенції про статус біженців від 28 липня 1951 року також дано поняття «біженець», який означає особу, що внаслідок подій, які відбулися до 1 січня 1951 р., і через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань.

37. Відповідно до частини другої статті 1 Протоколу щодо статусу біженців від 04 жовтня 1967 року для цілей цього Протоколу термін «біженець», за винятком випадків, щодо застосування пункту 3 цієї статті, означає будь-яку особу, яка підпадає під визначення статті 1 Конвенції з вилученням слів «в результаті подій, які сталися до 1 січня 1951 року...» та слів «...внаслідок таких подій» у статті 1A (2).

38. Пунктом 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI установлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

39. Як передбачено у частині п`ятій статті 5 Закону № 3671-VI особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

40. Згідно з частиною першою статті 7 Закону № 3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

41. Частиною одинадцятою статті 9 Закону № 3671-VI передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

42. Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону З№ 3671-VI за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

43. Пункт 42 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця (згідно Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року, що стосуються статусу біженців) Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, видання 1992 року (далі - Керівництва) передбачає, що знання умов країни походження прохача - якщо не основна мета, то вельми важливий елемент в оцінці достовірності відомостей, наданих прохачем. Загалом, побоювання прохача повинні вважатися цілком обґрунтованими, якщо він може довести в межах розумного, що його тривале перебування в країні походження стало нестерпним для нього з причин, вказаних у визначенні, чи з тих же причин було б нестерпним, якби він повернувся назад.

44. Відповідно до пунктів 45 та 66 Керівництва для того, щоб уважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

45. Відповідно до пункту 195 Керівництва у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані, в першу чергу, самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця, повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

46. Відповідно до частини першої статті 5 Директиви 2011/95/EU від 13.12.2011 «Про стандарти для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту, єдиного статусу для біженців, або для осіб, які підпадають під додатковий захист, а також змісту цього захисту» обґрунтовані побоювання зазнати переслідування або ризику постраждати від серйозної шкоди можуть ґрунтуватися на подіях, які сталися після виїзду заявника з країни походження.

VI. Позиція Верховного Суду

47. При розгляді цієї справи Суд ураховує, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо надання статусу біженця.

48. Водночас «побоювання стати жертвою переслідувань» складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи «побоювання», що є оціночним судженням та свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалась навколо неї. Саме під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.

49. Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, зі офіційних звітів Міністерства закордонних справ України та інших держав тощо.

50. Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним станом у країні та інформацією, що стосується особисто заявника.

51. Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач звернувся до органів міграційної служби, мотивуючи свою заяву неможливістю виїзду до Сирії через громадянську війну, а також побоювання бути насильно мобілізованим до лав армії.

52. В Рекомендаціях УВКБ ООН з питання міжнародного захисту відносно осіб, що залишають Сирійську Арабську Республіку (Редакція IV, листопад 2015 року) зазначено, що після видання УВКБ ООН у жовтні 2014 року «Рекомендацій з питання міжнародного захисту щодо осіб, які покидають Сирійську Арабську Республіку (Редакція IІI)» ситуація в Сирії щодо безпеки, дотримання прав людини, переміщення і гуманітарних потреб продовжує погіршуватися, сторони конфлікту вчиняють військові злочини та грубі порушення прав людини, в тому числі деякі рівнозначні злочинам проти людяності, ігнорують особливий режим захисту, наданий лікарням, школам, медичному персоналу, працівникам гуманітарних організацій, тощо.

53. Також у Рекомендаціях УВКБ ООН від листопада 2015 року зазначено, що майже всі райони країни охоплені насильством, що розгортається між різними учасниками конфліктів, які частково взаємно накладаються один на одного. Країна сильно роздроблена, оскільки сторони конфлікту, в тому числі Збройні Сили Сирії, угруповання «Ісламська держава Іраку і аль-Шама», антиурядові збройні групи і курдські сили («Загони народної самооборони», ЗНС), здійснюють контроль над різними регіонами країни, вчиняючи на них свій вплив. Оскільки міжнародні зусилля щодо припинення конфлікту в Сирії результатів досі не принесли, його активне продовження тягне за собою руйнівні наслідки для сирійського населення, в тому числі, зростання кількості жертв серед цивільного населення, масштабне переміщення людей всередині країни та за її межі, а також безпрецедентну за масштабами гуманітарну кризу. Кількість осіб, загиблих у результаті конфлікту оцінюється від 145 до більш ніж 250 тисяч осіб. Найбільша кількість документально зафіксованих жертв було зареєстровано в провінції Риф Дамаск; далі за кількістю жертв йдуть провінції Алеппо, Хомс, Ідліб, Дера та Хама.

54. Пунктом 36 Рекомендацій УВКБ ООН з питання міжнародного захисту відносно осіб, що залишають Сирійську Арабську Республіку (Редакція IV, листопад 2015 року) зазначено, що клопотання про міжнародний захист громадян Сирії та інших осіб, які залишають країну необхідно розглядати на основі справедливих та ефективних процедур. УВКБ ООН уважає, що більшість громадян Сирії, що звертаються за міжнародним захистом, ймовірніше, відповідають критеріям поняття «біженець», наведеного в ст.1А (2) Конвенції 1951 року, оскільки в них будуть достатньо обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за однією із ознак, указаних в Конвенції. Для багатьох цивільних осіб, залишивши Сирію, зв`язок з однією із ознак, указаних в Конвенції 1951 року, буде полягати в прямому або опосередкованому, реальному або приписаному зв`язку з однією із сторін конфлікту.

55. Таким чином, відповідачем безпідставно не враховані позиції УВКБ ООН з питання міжнародного захисту осіб, що залишають Сирію, незважаючи на те, що зазначені позиції УВКБ ООН є достовірним і загальновизнаним джерелом інформації щодо ситуації у Сирії.

56. Окрім того, у доповідях Генерального секретаря від 18.02.2015, 21.01.2016, 11.12.2015, 11.11.2015 про виконання Резолюцій 2139 (2014), 2165 (2014), 2191 (2014), 2258 (2015) Ради Безпеки ООН указується, що на всій території Сирійської Арабської Республіки триває конфлікт і відзначається високий рівень насилля.

57. Наведене спростовує твердження касатора щодо поліпшення ситуацій в Сирії на момент виникнення спірних правовідносин, знаходження певної її території під контролем державної влади країни та можливістю для сирійців скористатися внутрішнім переміщенням.

58. З цього питання Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 14 лютого 2017 року по справі «ОСОБА_2 проти Росії» (заява № 52722/15) зазначив, що гуманітарна ситуація і обстановка в області безпеки, а також характер і динаміка військового конфлікту в Сирії помітно посилилися в період між прибуттям ОСОБА_2 у Росію в жовтні 2011 року і виданням наказу про його висилку в лютому 2015 року. Також можна простежити погіршення ситуації з часу наказу до відхилення клопотання заявника про надання притулку. За наявними даними, незважаючи на угоду про припинення вогню, яка була підписана в лютому 2016 року, сторони конфлікту продовжують використовувати методи ведення війни, які можуть призвести до жертв серед цивільного населення. Це підтверджують повідомлення про хаотичні обстріли і напади на цивільне населення.

59. ЄСПЛ у цьому рішенні також указав, що уряд не обґрунтував свій аргумент, що безпека ОСОБА_2 буде гарантована тим, що його вишлють в Дамаск, і що він також буде в безпеці при переїзді в своє рідне місто або іншу частину Сирії. Уряд не надав будь-якого підтвердження, що для ОСОБА_2 у Дамаску буде забезпечений достатній рівень безпеки або, що він зможе виїхати з Дамаска в безпечний регіон Сирії.

60. Оцінюючи ситуацію в країні походження позивача, загальновідомі факти військової, соціально-економічної, гуманітарної ситуації в Сирії, Суд дійшов висновку про наявність у ОСОБА_1 ознак особи, яка потребує додаткового захисту.

61. При цьому Суд зазначає, що навіть якщо позивач прибув в Україну не через загрозу його життю, безпеці чи свободі в країні походження, а з інших причин, це не може впливати на результат розгляду його заяви, оскільки ситуація в країні суттєво змінилася після його виїзду.

62. Стосовно посилання відповідача на прийняття позивачем захисту з боку країни своєї громадянської належності, яким він продовжує користуватися, про що свідчить факт його звернення до Посольства Сирії та безперешкодне продовження терміну дії його національного паспорта, Суд зазначає таке.

63. Звернення позивача до компетентних органів держави свого громадянського походження для продовження терміну дії паспорту відбулося в 2014 році. Натомість до органів міграційної служби України із заявою про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, у вересні 2015 року. За даний час ситуація у країні його походження змінилась, що може бути підставою для відмови з причин цілком обґрунтованих побоювань від захисту.

64. Твердження скаржника про те, що найближчі родичі позивача на цей момент проживають в Туреччині, яка разом з іншими країнами-сусідами Сирії без перешкод приймає сирійських біженців є необґрунтованими, оскільки вказані обставини не можуть свідчити про відсутність права позивача на звернення за захистом в інших країнах, зокрема в Україні.

65. Щодо посилань заявника на той факт, що суд першої інстанції при винесенні рішення про зобов`язання відповідача надати позивачу статус особи, яка потребує додаткового захисту, перебрав на себе виключні повноваження державного органу, до компетенції якого віднесено питання надання іноземцям та особам без громадянства такого статусу, Суд зазначає таке.

66. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

67. Відповідно до пункту 25 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 3 від 16.03.2012 (із змінами та доповненнями) до принципу розподілу влади суд під час вирішення справи щодо оскарження відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, неповноважний визнавати особу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а може лише визнати рішення відповідного органу протиправним, скасувати його та за наявності достатніх підстав зобов`язати відповідача визнати особу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а у разі їх відсутності зобов`язати повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

68. У мотивувальних частинах оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій, суди детально та чітко виклали мотиви, з яких дійшли висновку про наявність достатніх підстав для визнання ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту. Отже, обрано правильний спосіб захисту порушених прав позивача.

69. За такого правового регулювання та обставин справи, Суд погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про наявність підстав для часткового задоволення позову.

70. Доводи касаційної скарги таких висновків не спростовують і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

71. Отже, Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди попередніх інстанцій під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

72. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

VII. Судові витрати

73. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

74. Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

75. Касаційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення.

76. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07.11.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2017 у цій справі залишити без змін.

77. Судові витрати розподілу не підлягають.

78. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська

Судді: О.В. Кашпур

С.А. Уханенко