Історія справи

Ухвала КАС ВП від 06.05.2018 року у справі №815/4342/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 червня 2019 року

Київ

справа №815/4342/17

адміністративне провадження №К/9901/49464/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Губської О.А.,

суддів: Білак М.В., Калашнікової О.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 815/4342/17

за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління державної міграційної служби України в Одеській області про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2018 року (колегія суддів: головуючий суддя: Димерлій О.О., судді: Єщенко О.В., Домусчі С.Д.)

І. Суть спору

1. Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 28 квітня 2017 року № 167-17 про скасування рішення про визнання його біженцем та повернути посвідку біженця.

2. В обґрунтування позову позивач зазначає, що не погоджується зі спірним рішенням відповідача, вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки відносно нього відповідачем не встановлено об`єктивно та в повному обсязі наявність або відсутність конвенційних ознак, які дають право на збереження статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту, а саме: Державною міграційною службою України не досліджено в повному обсязі підстави та обставини, з якими Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» пов`язує скасування статусу особи, яка потребує додаткового захисту.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

3. Позивач є громадянином Судану. Народився в районі Альдайн Альсафа. За національністю є африканцем нубійцем, за віросповіданням мусульманин-суніт. Рідна мова арабська, також володіє російською мовою. За сімейним станом неодружений, дітей не має. Не військовозобов`язаний, строкову службу не проходив. Він легально прибув на територію України 20 травня 1995 року з метою отримання вищої освіти. Протягом 1995 року навчався на підготовчому відділенні. В 1996 році вступив на основний курс Одеського державного медичного університету, навчання не закінчив.

4. Після отримання попередження про необхідність залишити територію України, позивач звернувся із клопотанням про надання захисту, мотивуючи власне звернення наявністю переслідувань за політичними мотивами в країні громадянської належності.

5. Під час подальшого опитування позивач повідомив, що у 1989 році в країні його походження прийшов до влади незаконний уряд, який почав переслідувати політичні партії та студентські організації шляхом проведення постійного тиску та допитів, причому акти переслідування були застосовані до родичів позивача. З числа документів, що посвідчують особу, до матеріалів особової справи було долучено копію паспортного документу позивача серії НОМЕР_1 .

6. За результатами розгляду матеріалів особової справи, відповідно до статті 1 Закону України «Про біженців», комітетом з питань національностей та міграції Одеської обласної державної адміністрації було прийнято рішення про надання статусу біженця позивачу. Згідно до наказу від 09 квітня 1998 року № 7 позивачу видано посвідчення біженця серії НОМЕР_3 від 21 грудня 1999 року.

20 лютого 2017 року, в зв`язку із втратою документів для виїзду за кордон, позивач звернувся до міграційної служби із заявою про їх відновлення.

7. 12 червня 2017 року заявника повідомлено, що 28 квітня 2017 року Державною міграційною службою України з підстав, передбачених частиною 6 статті 11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а саме: повідомлення позивачем недостовірних відомостей, що стали підставою для визнання його біженцем, прийнято рішення №167-17 про скасування рішення від 09 квітня 1998 року № 7-м про визнання його біженцем, та прийнято наказ №108 від 12 червня 2017 року про вилучення посвідок «особи, яка потребує додаткового захисту в Україні».

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

8. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2017 року задоволено позов повністю, скасовано спірне рішення відповідача та повернуто йому посвідку біженця.

9. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що надання державою Україна статусу біженця позивачу, зобов`язує її дотримуватись позитивних зобов`язань щодо юридичної визначеності статусу біженця. Також суд першої інстанції врахував правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену в рішенні від 20.01.2012 року в справі «Рисовський проти України», за якою ризик будь-якої помилки державного органу, у тому числі тої, причиною якої є їх власна недбалість, повинен покладатись на саму державу та її органи.

10. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2018 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нову постанову про відмову у задоволенні позову повністю.

11. Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що, крім повідомлення неправдивої інформації щодо власного імені під час звернення до органу міграційної служби з заявою про надання статусу біженця, позивач спотворив важливі елементи власної біографії щодо місця свого народження та постійного проживання, вказавши умисно місцевість Південного Судану, де на той час був страшний голод та відбувались збройні політичні протистояння, а також періодично вчиняв дії щодо заміни посвідчення біженця, надаючи при цьому різні переклади одного і того ж паспортного документа з елементами підроблення, не надаючи жодного разу оригіналу такого документа та змінюючи установчі дані в частині написання прізвища, імені та по батькові. Також позивач у 2001 році отримав національний паспорт серії НОМЕР_2 , виданий у м. Хартум (Судан), і не передав його на зберігання до компетентного державного органу України в сфері роботи з біженцями. Оскільки вказані факти щодо зазначених обставин мають важливе значення і породжують клопотання шукача захисту в цілому, то суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про те, що вони відіграють важливу роль при вирішенні питання про надання такого статусу і позивач розумів при цьому відповідні правові наслідки, а тому спірне рішення прийняте відповідачем обґрунтовано та відповідає вимогам законодавства.

IV. Касаційне оскарження

12. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення.

13. В обґрунтування касаційної скарги вказує, що апеляційним судом не було враховано відсутність його вини в наявності розбіжностей в перекладах паспортного документа, а розбіжності в його біографічних даних є надуманими і не мали б місця, якби міграційний орган більш детально їх дослідив.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

14. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

15. Відповідно до пункту 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

16. Особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань (пункт 13 статті 1 наведеного вище Закону).

17. Статтею 11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначено підстави втрати і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зокрема, законом визначено, що статус біженця та додатковий захист втрачаються у разі, якщо особа: 1) добровільно знову скористалася захистом країни громадянської належності (підданства); 2) набула громадянства України або добровільно набула громадянства, яке мала раніше, або набула громадянства іншої держави і користується її захистом; 3) добровільно повернулася до країни, яку вона залишила чи за межами якої перебувала внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 4) будучи особою без громадянства, може повернутися в країну свого попереднього постійного проживання, оскільки обставин, за яких її було визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, більше не існує; 5) отримала притулок чи дозвіл на постійне проживання в іншій країні; 6) не може відмовлятися від користування захистом країни своєї громадянської належності, оскільки обставин, на підставі яких особу було визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, більше не існує.

18. Частиною 6 статті 11 наведеного вище Закону передбачено, що рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, скасовується, якщо вона повідомила недостовірні відомості, пред`явила фальшиві документи, що стали підставою для визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

19. Наказом МВС України від 07.09.2011 року № 649 затверджені Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

20. Згідно до пункту 7.3. зазначених правил подання про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, вноситься територіальним органом ДМС за власною ініціативою у випадку, якщо особа, яка визнана біженцем або якій надано додатковий захист, повідомила недостовірні відомості чи пред`явила фальшиві документи, що стали підставою для визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

21. Відповідно до підпункту «в» пункту 7.7 розділу IV Правил за результатами всебічного вивчення та оцінки документів і матеріалів, що долучені до особової справи, яка надійшла разом з поданням, ДМС приймає рішення про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

VI.Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

22. Судом апеляційної інстанції було встановлено, що під час співбесід позивачем щоразу повідомлялась неправдива інформація щодо власного імені, позивач спотворив важливі елементи власної біографії щодо місця свого народження та постійного проживання, вказавши умисно місцевість Південного Судану, де на той час був страшний голод та відбувались збройні політичні протистояння, а також періодично вчиняв дії щодо заміни посвідчення біженця, надаючи при цьому різні переклади одного і того ж паспортного документа з елементами підроблення, не надаючи жодного разу оригіналу такого документа та змінюючи установчі дані в частині написання прізвища, імені та по батькові. Також позивач у 2001 році отримав національний паспорт серії НОМЕР_2 , виданий у м. Хартум (Судан), і не передав його на зберігання до компетентного державного органу України в сфері роботи з біженцями.

23. Апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що вказані факти щодо зазначених обставин мають важливе значення і породжують клопотання шукача захисту в цілому, тому вони відіграють важливу роль при вирішенні питання про надання такого статусу і позивач розумів при цьому відповідні правові наслідки.

24. Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що вказані обставини було вірно покладено відповідачем в основу спірного рішення, останнє прийнято в межах та на підставі наявних повноважень та у відповідності до норм законодавства.

VII. Позиція Верховного Суду

25. За такого правового регулювання та обставин справи суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову.

26. Викладені в касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновку суду апеляційної інстанцій не підтвердилися під час розгляду касаційної скарги позивача Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.

27. Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржуване судове рішення ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

28. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

29. За змістом частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

30. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Судові витрати

31. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

постановив:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2018 року залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2018 року в цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. А. Губська

Судді М.В. Білак

О. В. Калашнікова