Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

27 квітня 2018 року

справа №825/2308/16

адміністративне провадження №К/9901/3277/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2017 року у складі судді Кашпур О.В. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року у складі колегії суддів Літвіної Н.М., Ганечко О.М., Коротких А.Ю. у справі № 825/2308/16 за позовом Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу,

У С Т А Н О В И В :

16 грудня 2016 року Ніжинська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області (далі - податковий орган, позивач у справі) звернулася до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - платник податків, відповідач у справі) про стягнення податкового боргу з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в сумі 30923,37 грн та з військового збору в сумі 1461,52 грн.

14 вересня 2017 року Чернігівський окружний адміністративний суд постановою, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року, позов задовольнив у повному обсязі, стягнув з відповідача податковий борг з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується за результатами річного декларування в сумі 29592,17 грн, по військовому збору в сумі 1461,52 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з мотивами якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що за відповідачем рахується податковий борг, який виник у зв'язку з несплатою платником податків узгодженої в судовому порядку суми податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб та з військового збору, визначеної податковим органом податковими повідомленнями-рішеннями від 22 липня 2016 року №0005721302, № 0005731302.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідачем подана касаційна скарга, в якій вона, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

У касаційній скарзі відповідач посилається на те, що нею оскаржено у касаційному порядку рішення судів у справі № 825/6/17, предметом розгляду якої є визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22 липня 2016 року №0005721302, № 0005731302 про визначення податковим органом податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб, з військового збору, що, на думку відповідача свідчить про неузгодженість податкових зобов'язань. Доводи касаційної скарги зводяться до викладення обставин, досліджених судами в межах розгляду справи № 825/6/17, непогодження її із висновками суду апеляційної інстанції у зазначеній справі.

Від податкового органу відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що відповідач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності 10 липня 1995 року, перебуває на податковому обліку в Ніжинській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області з 10 липня 1995 року.

Судами також установлено, підтверджено матеріалами справи, що за відповідачем рахується податковий борг з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в сумі 29592,17 грн. та з військового збору в сумі 1461,52 грн.

Підставою виникнення податкової заборгованості стала несплата відповідачем податкового зобов'язання, визначеного податковими повідомленнями-рішеннями від 22 липня 2016 року №0005721302, № 0005731302, які оскаржені платником податків у судовому порядку та визнані правомірними постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2017 року по справі № 825/6/17 (набрала законної сили 04 липня 2017 року).

15 вересня 2016 року податковим органом на виконання вимог статті 59 Податкового кодексу України сформовано податкову вимогу форми «ф» № 51019-25 про сплату боргу в розмірі 32384,89 грн (станом на 14 вересня 2016 року), яка направлена на адресу відповідача та вручена їй 16 вересня 2016 року.

Відповідно до частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

При вирішенні питання щодо правильності застосування норм матеріального права до спірних правовідносин Верховний Суд виходить з наступного.

Підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Відповідно до пункту 57.3 статті 57 Податкового кодексу України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Згідно з пунктом 56.18 статті 56 Податкового кодексу України, при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2017 року по справі № 825/6/17 скасовано постанову Чернігівського окружного адміністративного суду та відмовлено у задоволенні позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22 липня 2016 року №0005721302, № 0005731302, рішення та вимоги. Ця постанова набрала законної сили 04 липня 2017 року відповідно до положень частини п'ятої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відтак, податкові зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб та з військового збору, визначені податковим органом податковими повідомленнями-рішеннями №0005721302, № 0005731302 є узгодженими з дня набрання постановою Київського апеляційного адміністративного суду законної сили, тобто з 04 липня 2017 року.

Несплата відповідачем суми узгодженого зобов'язання у визначені законодавством строки стала підставою для формування податковим органом вимоги про сплату боргу, невиконання якої платником податків обумовлює звернення податкового органу до суду з даним позовом.

За положеннями частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій), обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Частиною другою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) передбачено, що обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Аналіз наведених норм свідчить про обов'язок судів дотримуватись при вирішення справи принципу преюдиції, який в межах спірних правовідносин судами попередніх інстанцій дотриманий. Зазначене також спростовує доводи касаційної скарги, які ґрунтуються на переоцінці фактів, які встановлені, досліджені та оцінені судами в іншій судовій справі, та які не можуть бути переоцінені та/або спростовані в цій справі.

Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року у справі № 825/2308/16 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф.Ханова

Судді: І.А.Гончарова

І.Я.Олендер