Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 березня 2018 року

Київ

справа №826/2220/16

адміністративне провадження №К/9901/37950/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів - Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2017 (суддя - Бєлова Л.В.) у справі №826/2220/16 за позовом Публічного акціонерного товариства «Леокон» до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Публічне акціонерне товариство «Леокон» (далі - ПАТ «Леокон») звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом, в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві) від 31.12.2015 №0001130402.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.06.2016 позовні вимоги задоволено.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду першої інстанції відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2016 апеляційну скаргу ГУ ДФС у м. Києві залишено без руху та запропоновано протягом тридцяти днів з моменту отримання цієї ухвали усунути недоліки шляхом подання суду: обґрунтованого клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.06.2016; належних доказів, що підтверджують факт відсутності коштів для сплати судового збору з часу повернення апеляційної скарги, поданої вперше, до часу повторного звернення з апеляційною скаргою, а також та доказів вчинення відповідачем дій, спрямованих на отримання достатнього фінансування з Державного бюджету України для сплати судового збору.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2017 у задоволенні клопотання ГУ ДФС у м. Києві про поновлення строку на апеляційне оскарження відмовлено; у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ГУ ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.06.2016 відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження відповідач оскаржив його у касаційному порядку.

У касаційній скарзі ГУ ДФС у м. Києві просить скасувати ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2017 та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування своїх вимог заявник касаційної скарги зазначає, що в межах встановленого статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України ним було подано апеляційну скаргу на постанову суду першої інстанції у даній справі, яка була повернута у зв'язку з несплатою судового збору. Неможливість усунення недоліків була зумовлена відсутністю належного фінансування видатків, передбачених для сплати судового збору. Скориставшись правом на повторне звернення після отримання коштів на сплату судового збору відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, однак, суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив у відкритті апеляційної інстанції.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу ПАТ «Леокон» зазначає, що рішення суду другої інстанції постановлено з додержанням норм процесуального права, правову оцінку обставинам справи судом апеляційної інстанції надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Статтею 13 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час виникнення права на апеляційне оскарження) особам, які беруть участь у справі, а також особам, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, забезпечується право на апеляційне та касаційне оскарження рішень адміністративного суду у випадках та порядку, встановлених цим Кодексом.

Частина друга статті 185 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час виникнення права на апеляційне оскарження) надає сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, а також особам, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанови суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини другої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час виникнення права на апеляційне оскарження) апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Згідно з частиною четвертою статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час виникнення права на апеляційне оскарження) апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 186 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», кожен має право на розгляд його справи судом.

В той же час, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування зазначеної Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), наголошує, що заявник повинен діяти з належною сумлінністю, швидко та відповідно до ситуації (рішення від 18.11.2010 у справі «Мушта проти України»).

Як вбачається з матеріалів справи, апеляційну скаргу відповідача на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.06.2016 вперше отримано судом 12.07.2016 а.с.126).

Однак, 22.07.2016 року ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду у зв'язку з несплатою судового збору цю скаргу залишено без руху, а ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 11.08.2016 відмовлено у задоволенні клопотання ГУ ДФС у м. Києві про звільнення від сплати судового збору, апеляційну скаргу повернуто апелянту.

На виконання вимог ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2016 від ГУ ДФС у м. Києві надійшло клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, яке мотивовано тим, що станом на дату подання первинної касаційної скарги у апелянта була відсутня можливість сплатити судовий збір у встановленому розмірі.

Статтею 49 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час звернення з апеляційною скаргою) передбачено обов'язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи) добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема, щодо сплати судового збору.

З метою виконання процесуального обов'язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту апеляційної скарги, в тому числі щодо оплати судового збору, особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для цього.

Разом з тим, судом апеляційної інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, заявником апеляційної скарги жодних документів які б підтверджували доводи, викладені у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження (здійснення заходів щодо отримання коштів для сплати судового збору (подання службових записок), а також результати зазначених заходів) не надано, а також не надано доказів про відсутність коштів для своєчасної сплати судового збору .

Таким чином, суд погоджується з доводами суду апеляційної інстанції про те, що зазначені відповідачем підстави пропуску строку апеляційного оскарження не можна визнати поважними, у зв'язку з чим підстави для поновлення такого строку відсутні.

За наведених обставин, суд касаційної інстанції вважає, що висновки суду апеляційної інстанції відповідають вимогам законодавства, підтверджуються встановленими у справі обставинами та не спростовуються доводами касаційної скарги.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2017залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий В.В. Хохуляк

Судді Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна