Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

27 лютого 2018 року

справа №803/1386/16

адміністративне провадження №К/9901/6061/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Васильєвої І. А., Пасічник С.С.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року (головуючий суддя - В. М. Валюх) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2017 року (колегія суддів у складі: З.М. Матковська, В.С. Затолочний, В.М. Каралюс) у справі № 803/1386/16 за адміністративним позовом Приватного підприємства «ІСІС ПЛЮС» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Волинській області про визнання дій протиправними.

У С Т А Н О В И В:

У вересні 2016 року Приватне підприємство «Ісіс плюс» (далі по тексту - Підприємство, платник податків, позивач по справі) звернулося до суду з адміністративним позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Волинській області (далі по тексту - податковий орган, відповідач по справі), в якому з урахуванням уточнень і змін, просив визнати протиправними дії податкового органу щодо не укладення договору про визнання електронних документів.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2017 року, позовні вимоги задоволено у повному обсязі та визнано протиправними дії відповідача щодо не укладення договору про визнання електронних документів.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що поданий платником податків 30 червня 2016 року в електронному вигляді новий договір про визнання електронних документів (реєстраційний номер 9108298262) розглянуто відповідачем з порушенням встановленого порядку та строків, чим порушено права позивача, яке полягає у позбавленні його можливості подавати податкові документи в електронному вигляді.

18 січня 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга податкового органу, в якій він, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та процесуального права, доводить правомірність своїх дій та просить скасувати постанову Волинського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2017 року у справі 803/1386/16. Вказує, що оперативним управлінням Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області надано довідку про невідповідність реквізитів, вказаних у договорі, з реєстраційними даними платника податків в податковому органі.

Відзив на касаційну скаргу від позивача до Верховного Суду не надходив, що не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного суду України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій, в межах доводів касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення вимог касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили.

17 червня 2015 року між позивачем та податковим органом укладено договір про визнання електронних документів, умовами якого передбачено, що договір набирає чинності з моменту його підписання, діє до закінчення строку чинності посилених сертифікатів відкритих ключів, а орган Державної фіскальної служби має право розірвати договір в односторонньому порядку у випадку ненадання платником податків нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих або в разі зміни платником місця реєстрації. Строк дії сертифікату відкритого ключа Підприємства та його керівника ОСОБА_4 закінчився 15 червня 2016 року, що підтверджується витягом з бази даних АЦСК Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр сертифікації ключів «Україна».

30 червня 2016 року позивачем скеровано до податкового органу договір при визнання електронних документів, у зв'язку із чим йому у відповідь направлено квитанцію № 1 від 30 червня 2016 року із зазначенням про те, що діючий договір розірвано, новий договір приймається до розгляду, йому присвоєно реєстраційний номер 9108298262.

В подальшому позивач неодноразово подавав договір про визнання електронних документів, у зв'язку із чим одержував квитанції № 1 від 06 липня 2016 року, 08 липня 2016 року, 13 липня 2016 року, 18 липня 2016 року, 25 липня 2016 року, 27 липня 2016 року, 07 вересня 2016 року із відміткою «документ не прийнято, розглядуваний договір присутній від 30 червня 2016 року № 2».

18 жовтня 2016 року Підприємством надіслані квитанції № 1, № 2, з яких вбачається, що договір про визнання електронних документів, реєстраційний номер 9195320858 прийнято.

Щодо доводів касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 30 червня 2016 року позивач отримав Квитанцію № 1 про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, за результатом обробки якої вказано, що документ не прийнято, порушено вимоги статті 13 Закону України «Про електронний цифровий підпис»: сертифікат директора ОСОБА_4 прострочено. Наступні квитанції були відхилені із вказівкою, що документ не прийнято, бо розглядуваний Договір присутній від 30 червня 2016 року (т. 1 а.с.10-18).

Приватне підприємство «Ісіс Плюс» також неодноразово зверталося із скаргами та заявами до відповідача, Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області та Державної фіскальної служби України щодо не укладення договору про визнання електронних документів та притягнення винних осіб до відповідальності (том 1 а.с. 21-23, 26-27,50-53, 55-57 та ін.)

Згідно із розпорядженням Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області від 14 липня 2016 року № 67-р «Про проведення службової перевірки», із змінами, внесеними розпорядженням від 20 липня 2016 року № 69-р, зобов'язано провести службову перевірку по фактах, викладених у скарзі Підприємства від 08 липня 2016 року, та для її проведення створено комісію. За наслідками перевірки складено висновок від 27 липня 2016 року № 389/03-20-08-12 (том 1 а.с. а.с. 91-92, 94-95, 98-102).

06 жовтня 2016 року позивачеві надіслано квитанцію № 2, у якій щодо договору про визнання електронних документів (реєстраційний номер 9108298262) вказано, що документ не прийнято у зв'язку із тим, що місцезнаходження юридичної особи не відповідає відомостям Єдиного державного реєстру (том 1 а.с. 151-157).

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо безпідставності неприйняття податковим органом договору від 6 жовтня 2016 року, оскільки матеріали справи містять виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань із зазначенням місцезнаходження суб'єкта господарювання, фото місцезнаходження підприємства, договір оренди офісних приміщень від 07 серпня 2015 року, акт приймання-передачі офісного приміщення відповідно Договору № 07/08/03-ОП від 07 серпня 2015 року, які засвідчують відповідність інформації щодо місцезнаходження платника податків тій, яка була вказана у договорі про визнання електронних документів від 06 жовтня 2016 року (том. 1 а. с. 66, 166-170, 181- 183).

Крім того, протиправність посадових осіб податкового органу визнана відповідачем у Листі від 13 жовтня 2016 року № 14891/10/03-18-10-07. У ньому відповідач вказує, що попередній договір від 30 червня 2016 року не був відхилений через особисту помилку головного державного інспектора відділу організації роботи ЦОП та надання адміністративних послуг ОСОБА_5 та запропонував платнику з метою відновлення електронного документообігу направити новий договір про визнання електронних документів. Наказом відповідача від 06 жовтня 2016 року № 287-о за порушення норм Інструкції з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 14 квітня 2008 року № 233, при супроводі договору про визнання електронних документів Приватного підприємства «Ісіс Плюс», ОСОБА_5 оголошено догану (том 1 а. с. а.с. 187-188, 209).

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з пунктом 5.1. Примірного договору про визнання електронних документів передбачено, що у разі виникнення спірних питань, пов'язаних з автентичністю податкових документів в електронному вигляді та часом їх відправлення, зацікавлена сторона направляє іншій стороні письмове повідомлення з обґрунтуванням причини своєї вимоги та зазначенням дати і номера електронного документа, що є предметом спору (далі - Вимога). Матеріалами справи підтверджується, що жодних вимог від податкового органу до позивача не надходило. Мало місце неприйняття нового договору про визнання електронних документів після автоматичного розірвання попереднього.

Тобто, відповідачем протягом тривалого часу безпідставно не було дотримано порядку врегулювання спорів, які виникають під час виконання Договору про визнання електронних документів. Факт перевищення повноважень посадової особи податкового органу встановлений самим же відповідачем за наслідком службової перевірки, яка проводилася на підставі скарг позивача. Відповідач, як орган державної влади несе перед позивачем всю повноту відповідальності за дії його посадових осіб.

Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Суд визнає, що судами першої та апеляційної інстанцій не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Волинській області залишити без задоволення.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2017 року у справі № 803/1386/16 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Р.Ф. Ханова

Судді С.С. Пасічник

І. А. Васильєва