Історія справи

Ухвала КАС ВП від 18.08.2019 року у справі №320/5479/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 листопада 2019 року

м. Київ

справа №320/5479/18

провадження №К/9901/21965/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єзерова А. А., суддів Кравчука В. М., Стародуба О. П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20.12.2018 (суддя Босай О. В. ) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від
03.07.2019 (головуючий суддя Чаку Є. В., судді Літвінова Н. М., Мєзєнцев Є. І.)

у справі № 320/5479/18

за позовом ОСОБА_1

до Білоцерківської міської ради Київської області

про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії, установив:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Білоцерківської міської ради Київської області, в якій просила суд визнати протиправним рішення Білоцерківської міської ради від 29.03.2018 №2085-48-VII, яким відмовлено в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність "для ведення особистого селянського господарства за адресою АДРЕСА_2, орієнтовною площею 0,1303 га, за рахунок земель населеного пункту м.

Біла Церква, у зв'язку з невідповідністю місця розташування згідно Генерального плану м. Біла Церква та іншої містобудівної документації відповідно до ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України та ч. 3 ст. 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності"; зобов'язати Білоцерківську міську раду надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1303 га за рахунок земель населеного пункту м. Біла Церква, що розташована за адресою АДРЕСА_2, Київської області, у власність для ведення особистого селянського господарства.

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач у порушення вимог чинного законодавства, без належних правових підстав відмовив у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

3. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 20.12.2018 у справі №320/5479/18 у задоволенні позову відмовлено.

4. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.07.2019 у справі №320/5479/18 рішення Київського окружного адміністративного суду від
20.12.2018 залишено без змін.

5. ОСОБА_1 з рішеннями судів не погодилася, тому звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 20.12.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.07.2019 у справі №320/5479/18 та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

6. Ухвалою Верховного суду від 15.08.2019 відкрито касаційне провадження у справі.

7. До Верховного Суду від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

8. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що згідно з архівним витягом Рішення №340 засідання виконкому Білоцерківської міської Ради депутатів трудящих від 30.06.1954, за домоволодінням АДРЕСА_3 було зареєстровано 2357 кв. м площі земельної ділянки, з якої 910 кв. м - норма, а 1447 кв. м. - лишки у тимчасовому користуванні без зазначення кінцевого терміну використання.

9. За даними будинкової книги для прописки громадян, що проживають в будинку АДРЕСА_3, вбачається зміна нумерації вищевказаного домоволодіння з цифри "20" у 1954 році на цифру "28" у 1958 році.

10.28.12.2018 позивач звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1303 га, за рахунок земель населеного пункту м. Біла Церква, що розташована за адресою: АДРЕСА_4, у власність для ведення особистого селянського господарства.

До зазначеної заяви позивачем було додано копію паспорта, копію ідентифікаційного коду, копію кадастрового плану земельної ділянки, копію схеми розміщення земельної ділянки, копію довідки від 05.11.2015 №1743/Т, виданої Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, про обстеження зелених насаджень під час інвентаризації за адресою: АДРЕСА_4 з додатками.

11. Рішенням від 29.03.2018 №2085-48-VII Білоцерківська міська рада відмовила позивачу в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_2, м. Біла Церква, Київська область, орієнтовною площею 0,1303 га, за рахунок земель населеного пункту, у зв'язку з невідповідністю місця розташування земельної ділянки Генеральному плану м. Біла Церква та іншої містобудівної документації відповідно до ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України та ч. 3 ст. 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

12. Незгода позивача з рішенням відповідача і стала підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

13. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що відповідачем доведено невідповідність місця розташування об'єкта вимогам Генерального плану населеного пункту, а саме вказана на картографічному матеріалі позивачем земельна ділянка, згідно Генерального плану м. Біла Церква накладається на територію існуючої садибної житлової забудови, а частина на проектні магістральні вулиці, а також по ній проходять червоні лінії проектної магістральної дороги.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ, ВІДЗИВУ НА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ

14. Касаційну скаргу мотивовано порушенням місцевим та апеляційним адміністративними судами норм матеріального і процесуального права і неповним дослідженнням обставин справи.

Зокрема, скаржник посилається на те, що викопіювання з чинного генерального плану міста Біла Церква не можна вважати належним доказом у даній справі, оскільки межі міста не затверджені Верховною Радою України, як це передбачено ст. 6, ч. 1 ст. 174 Земельного кодексу України. Київський окружний адміністративний суд у рішенні від 08.02.2019 у справі №810/3401/17 встановив, що Білоцерківська міська рада неодноразово розпочинала розробляти документацію із землеустрою щодо встановлення і зміни меж м. Біла Церква, однак до даного часу дана документація в повному обсязі не затверджена у відповідності до вимог чинного законодавства.

15. За посиланням позивача, спірна земельна ділянка належить до земель сільськогосподарського призначення, а також скаржник вказує, що надання дозволу не означає, що згодом у приватну власність буде передано земельну ділянку саме тієї площі, яка значиться у дозволі, оскільки у процесі виготовлення проекту відведення площа земельної ділянки уточнюється внаслідок геодезичних обмірів та відповідних погоджень (ч.ч. 7 та 8 ст. 118 Земельного кодексу України). Отже, під час виготовлення проекту відведення буде враховано червоні лінії проектної магістральної дороги, а тому площа земельної ділянки буде зменшена. Але необґрунтовано взагалі відмовляти з цієї підстави у наданні дозволу, коли частину земельної ділянки можна оформити відповідним проектом та передати у приватну власність.

16. У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли правомірних висновків щодо відмови у задоволенні позовних вимог.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

17. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, у межах касаційного перегляду, визначених ст. 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з такого.

18. В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Обсяг судового контролю в адміністративних справах визначено у ч. 2 ст. 2 КАС України, де зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тож адміністративні суди мали з'ясувати, чи були дії відповідача здійснені в межах повноважень, відповідно до закону та з дотриманням встановленої процедури, а також, чи було його рішення прийнято на законних підставах.

19 Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, Земельним кодексом України (далі по тексту - ЗК України) та Законом України "Про землеустрій".

20. Згідно з ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

21. Стаття 118 ЗК України встановлює порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Згідно з ч. 1 ст. 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ч. 1 ст. 118 ЗК України. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

22. Зі змісту ч. 6 ст. 118 ЗК України слідує, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ч. 6 ст. 118 ЗК України. У клопотанні, до якого додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

Приписами абзацу першого ч. 7 ст. 118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ч. 7 ст. 118 ЗК України, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

23. Таким чином, обов'язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.

При цьому ч. 7 ст. 118 ЗК України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме:

- невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів;

- невідповідність місця розташування об'єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;

- невідповідність місця розташування об'єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У разі надання органом місцевого самоврядування відмови особі у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою обов'язковим є зазначення конкретної підстави для такої відмови, що визначені у ч. 7 ст. 118 ЗК України.

24. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень ст. 118 ЗК України.

25. Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого "земельного" питання. У світлі вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов'язковим.

26. Верховний Суд зазначає, що основним питанням, яке постало перед судами попередніх інстанцій була перевірка та надання оцінки підставам відмови у наданні позивачам дозволу на розробку проектів землеустрою.

27. Суди попередніх інстанцій встановили, що відмова у наданні позивачу дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_2, орієнтовною площею 0,1303 га, обґрунтована невідповідністю місця розташування згідно Генерального плану м. Біла Церква та іншої містобудівної документації відповідно до ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України та ч. 3 ст. 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог ч. 3 ст. 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється, крім випадків: 1) розташування на земельній ділянці будівлі (споруди), що перебуває у власності фізичної або юридичної особи; 2) приватизації громадянином земельної ділянки, наданої йому в користування відповідно до закону; 3) надання земельної ділянки, розташованої на території зони відчуження чи зони безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; 4) надання земельної ділянки для розміщення лінійних об'єктів транспортної та енергетичної інфраструктури (доріг, мостів, естакад, ліній електропередачі, зв'язку); 5) буріння, влаштування та підключення нафтових і газових свердловин за межами населених пунктів; 6) будівництва, експлуатації військових та інших оборонних об'єктів.

28. Суди попередніх інстанцій встановили, що викопіюванням з Генерального плану міста Біла Церква підтверджено, що частина земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_4, орієнтовною площею 0,1303 га накладається на територію існуючої садибної житлової забудови, а частина на проектні магістральні вулиці.

Своєю чергою, з викопіювання з топографічного плану міста М 1:2000 вбачається, що по вищевказаній земельній ділянці проходять червоні лінії проектної магістральної дороги.

29. Отже, відмова Білоцерківської міської ради Київської області у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою узгоджується з положеннями ч. 7 ст. 118 ЗК України.

30. З урахуванням викладеного, суди попередніх інстанцій дійшли законного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення відповідача, яким відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. Позовна вимога про зобов'язання відповідача надати відповідний дозвіл є похідною вимогою, тому суди правомірно відмовили у задоволенні позову у повному обсязі.

31. Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що викопіювання з чинного генерального плану міста Біла Церква не можна вважати належним доказом у цій справі відхилено як необґрунтовані.

32. Інші аргументи касаційної скарги досліджувались судами попередніх інстанцій та зводяться до переоцінки доказів, наданих суду першої інстанції.

В свою чергу, за приписами ч. 1 ст. 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Відповідно до ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

33. Враховуючи зазначене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими і не спростовують вірних висновків судів першої та апеляційної інстанції.

34. Відповідно до ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

35. Оскільки Верховний Суд залишає без змін судові рішення судів першої та апеляційної інстанції, то відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись ст. 343, 349, 350, 355, 356 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 20.12.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.07.2019 у справі №320/5479/18 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А. А. Єзеров

Суддя В. М. Кравчук

Суддя О. П. Стародуб