Історія справи

Ухвала КАС ВП від 23.07.2019 року у справі №826/7042/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 серпня 2019 року

Київ

справа №826/7042/16

адміністративне провадження №К/9901/39069/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., судді Желєзного І. В., судді Коваленко Н. В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" Стрюкової Ірини Олександрівни, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії за касаційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" Стрюкової Ірини Олександрівни на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва у складі судді: Добрянської Я. І. від 17 лютого 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Коротких А. Ю., Ганечко О. М., Літвіної Н. М. від 10 травня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "КБ "Надра" Стрюкової Ірини Олександрівни (далі - Уповноважена особа Фонду, відповідач), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО, відповідач), у якому, з урахуванням уточнень позовних вимог, просила:

- визнати протиправним невизнання (відхилення) відповідачами в повному обсязі заявлених позивачем до ПАТ "КБ "Надра" кредиторських вимог на суму 293 813,38
грн. та невнесення таких вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "КБ "Надра";

- зобов'язати відповідачів акцептувати (визнати) кредиторські вимоги позивача до ПАТ "КБ "Надра" на суму 293813,38 грн. як вимоги кредитора 2 черги та внести їх до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "КБ "Надра" 2 черги.

- стягнути із відповідача на її користь компенсацію оплати праці за роботу у вихідні дні у розмірі 2 202 грн. 87 коп., середній заробіток за час затримки по день розрахунку з 13 лютого 2009 року по 02 червня 2015 року у розмірі 289 489
грн. 89 коп. та індексацію виплат за період з березня 2009 року по квітень 2015 року у розмірі 1418 грн. 64 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що при звільненні відповідач не провів з нею розрахунок у повному обсязі, оскільки їй не була виплачена додаткова заробітна плата, а саме компенсація (оплата) за роботу у вихідні дні в грудні 2008 року та січні 2009 року, до виконання якої вона була спеціально залучена.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2017 року, у позов задоволено частково.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що 293111 грн. 40 коп. підлягають включенню до 2 черги кредиторів, оскільки формулюючи позовні вимоги у справі про зобов'язання відповідачів визнати та внести до реєстру акцептованих вимог кредиторів кошти, позивачем не враховано, що зазначеними нею рішеннями судів на її користь вже присуджено кошти у розмірі 293 111 грн. 40 коп.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 лютого 2017 року та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" Стрюкова Ірина Олександрівна звернулася з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та постановити нове рішення, яким у задоволені адміністративного позову відмовити повністю.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана 23 травня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 826/7042/16, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу.

Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що Вищий адміністративний суд України діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду.

У відповідності з положенням пункту 11 частини другої статті 46, пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Пленум Верховного Суду постановою від 30 листопада 2017 року № 2 визначив, що днем початку роботи Верховного Суду є 15 грудня 2017 року. З цієї дати набрав чинності також Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, яким, зокрема КАС України від 06 липня 2005 року № 2747-IV викладено у новій редакції.

Відповідно до повторного протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 серпня 2019 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Берназюка Я. О., суддів Желєзного І. В. та Коваленко Н. В.

Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2019 року прийнято до свого провадження справу № 826/7042/15 суддею-доповідачем Берназюком Я. О. та рекомендовано надати сторонам додаткові письмові пояснення у межах доводів касаційної скарги.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Постановою Правління Національного банку України від 05 лютого 2015 року № 83 ПАТ "КБ" Надра" віднесено до категорії неплатоспроможних, водночас відповідно до Рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд гарантування) 05 лютого 2015 року № 26 з 06 лютого 2015 року розпочата процедура виведення Банку з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування на тимчасову адміністрацію в ПАТ "КБ" Надра".

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних від 23 квітня 2015 року № 85 продовжено строки здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "КБ "НАДРА" до 05 червня 2015 року включно та продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "КБ "НАДРА" провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Стрюкової Ірини Олександрівни до 05 червня 2015 року включно.

Відповідно до постанови Правління НБУ від 04 червня 2015 року № 356 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "КБ "НАДРА" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення від 05 червня 2015 року № 113 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "КБ "НАДРА" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ "КБ "НАДРА" та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ "КБ "НАДРА" провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Стрюкову Ірину Олександрівну строком на 1 рік з 05 червня 2015 року до 04 червня 2016 року включно.

Як вбачається з матеріалів справи, у лютому 2015 року ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Надра" про стягнення сум, належних працівникові при звільненні, середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку та індексації виплат.

Позовні вимоги було обґрунтовано тим, що при звільненні Відповідач не провів з нею розрахунок у повному обсязі, оскільки їй не було виплачено додаткову заробітну плату, а саме компенсацію (оплату) за роботу у вихідні дні в грудні 2008 року та січні 2009 року, до виконання якої вона була спеціально залучена.

Враховуючи подані уточнення, згідно заяви від 02 червня 2015 року, просить суд ухвалити судове рішення, яким стягнути із Відповідача на її користь компенсацію оплати праці за роботу у вихідні дні у розмірі 2 202,87 грн., середній заробіток за час затримки по день розрахунку з 13 лютого 2009 року по 02 червня 2015 року у розмірі 289 489,89 грн., та індексацію виплат за період з березня 2009 року по квітень 2015 року у розмірі 1418,64 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 19 серпня 2015 року у справі № 761/2975/15-ц (провадження № 2/761/3104/2015) позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "Надра" про стягнення сум, належних працівникові при звільненні, середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку та індексації виплат задоволено, стягнуто із Публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "Надра" (Код ЄДРПОУ 20025456) на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 293 111,40 грн.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 12 січня 2016 року у справі № 761/2975/15-ц (провадження № 22-ц/796/292/2016) апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "КБ "Надра" Стрюкової Ірини Олександрівни відхилено, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 серпня 2015 року - залишено без змін.

Так, як вбачається з матеріалів справи, 09 липня 2015 року вх. № 1986 ОСОБА_1 звернулась до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Комерційний банк "Надра" із заявою про прийняття, розгляд та задоволення її грошових вимог до банку в розмірі 289 857,03 грн. які складаються із зобов'язань банку по виплаті сум, пов'язаних із трудовими відносинами та з оплатою праці, керуючись частиною 5 статтею 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а також включити зазначені вимоги до реєстру акцептованих вимог кредиторів банку.

В якості додатків у вказаній заяві зазначаються: копії паспорту та ідентифікаційного номера, наказ від 13 лютого 2009 року № 88-п, розрахунок компенсації (оплати праці) за роботу у вихідні дні в грудні 2008 року - січні 2009 року, розрахунок середнього заробітку за період з 13 лютого 2009 року по 04 липня 2015 року, розрахунок компенсації втрати частини заробітної плати в зв'язку з порушенням строків її виплати за період з березня 2009 року по травень 2015 року, таблиця індексації, розпорядження віце-президента банку від 25 грудня 2008 року № 549, розпорядження віце-президента банку № 3, поточний звіт за операціями по картковому рахунку ОСОБА_1.

Також позивачем 15 жовтня 2015 року скеровано на адресу Уповноваженої особи Фонду заяву № 63164, в якій вона просила надати довідку щодо включення в реєстр кредиторів.

Відповідно до наявної у справі копії довідки від 13 листопада 2015 року № 22-7-29417, Уповноваженою особою Фонду позивачу повідомлено, що на підставі пункту 2 статті 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" вимоги ОСОБА_1 не визнані в повному обсязі у зв'язку з не підтвердженням даних вимог фактичними балансовими даними та документами, що містяться у розпорядженні Уповноваженої особи Фонду.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що суди попередніх інстанцій через порушення норм матеріального права прийшли до хибного висновку щодо протиправності невизнання Уповноваженою особою ФГВФО на ліквідацію ПАТ "КБ "Надра" кредиторських вимог ОСОБА_1, зокрема, про віднесення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до заробітної плати, що свідчить про незаконність оскаржуваних рішень. Скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не вказують норму права, на підставі якої Уповноважена особа Фонду має право включити до другої черги інші вимоги позивача, які відповідно до чинного законодавства не відносяться до вимог щодо заробітної плати.

Крім того, скаржник наголошує, що позивач пропустила строк звернення до суду з адміністративним позовом, оскільки вона не була позбавлена можливості отримати усну інформацію щодо включення чи не включення її кредиторських вимог в реєстр кредиторів починаючи з 06 жовтня 2015 року.

01 серпня 2017 року від ОСОБА_1 надійшло заперечення на касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду, у якому просить відмовити в задоволенні касаційної скарги Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" Стрюкової Ірини Олександрівни та залишити судові рішення судів попередніх інстанцій без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, зокрема, суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини 3 статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частини 4 статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 , 2 та 3 статті 159 КАС (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частин 1 , 2 та 3 статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина 4 статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 лютого 2017 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2017 року не відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Розглядаючи дану справу та приймаючи рішення по суті позовних вимог суди першої та апеляційної інстанцій вважали, що між сторонами існує публічно-правовий спір, у зв'язку з чим розгляд даної справи слід здійснювати за правилами адміністративного судочинства.

З такими висновками судів колегія не погоджується з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Відповідно до частини 3 статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина 2 статті 2 КАС України).

У цій справі правовідносини стосуються дій уповноваженої особи Фонду щодо не включення кредиторських вимог ОСОБА_1 до реєстру акцептованих вимог кредиторів, зобов'язання відповідачів акцептувати (визнати) кредиторські вимоги позивача до ПАТ "КБ "Надра" на суму 293813,38 як вимоги кредитора 2 черги та внести їх до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "КБ "Надра" 2 черги.

Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; ~law31~) установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. ~law32~ також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до ~law33~ уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених ~law34~, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За змістом ~law35~ Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно із ~law36~ основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими ~law37~, серед яких, зокрема, акумулювання коштів, отриманих із джерел, визначених ~law38~; здійснення регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.

Відповідно до ~law39~ під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до ~law40~, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Відповідно до ~law41~ Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених ~law42~.

За приписами ~law43~ рішення, що приймаються відповідно до ~law44~ Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені ~law45~, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Таким чином за змістом наведених правових норм на Фонд, який є юридичною особою публічного права, покладено функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Зі свого боку, уповноважена особа Фонду виконує від його імені делеговані Фондом повноваження щодо забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Правовідносини, щодо яких виник спір, обумовлені наявністю кредиторських вимог (майнових вимог фізичної особи до суб'єкта господарювання - банку, що ліквідується), які задовольняються у порядку черговості, визначеної ~law46~, за рахунок коштів, одержаних у наслідок ліквідації та продажу майна банку.

Повноваження уповноваженої особи Фонду щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів та внесення змін до цього реєстру визначені у ~law47~.

Відповідно до ~law48~ кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів. У четвертій черзі задовольняються грошові вимоги вкладників - фізичних осіб у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основні функції Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і такі, що не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом тимчасової адміністрації та ліквідації.

Зазначене дає підстави стверджувати, що оскільки лише Фонду за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а спірні правовідносини випливають з укладених між банком і фізичною особою договорів, уповноважена особа Фонду та Фонд у цьому випадку діють як представники сторони договірних відносин.

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що спір про включення кредиторських вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

За таких обставин, спір у цій справі не може вирішуватися за правилами адміністративного судочинства.

Як убачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли між фізичною особою ОСОБА_1 та юридичною особою ПАТ "Комерційний банк "Надра" в особі уповноваженої особи Фонду. Крім того, сторони не інформували Суд про розгляд цього спору в інших судах.

Відповідно до статті 1 ЦПК України (у редакції, чинній на час прийняття рішень судами першої та апеляційної інстанцій) завданням цивільного судочинства є справедливий неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних прав з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно частин 1 та 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Предметна підсудність, юрисдикція цивільних прав передбачена у частині 1 статті 15 ЦПК України, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що цей спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Важливо, що на момент розгляду цієї справи в судах першої та апеляційної інстанції, Верховним Судом України у постанові від 16 лютого 2016 року у справі № 826/2043/15 була висловлена правова позиція, яка полягає у наступному: оскільки відповідно до пункту 6 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства, спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 826/7532/16, від 23 травня 2018 року у справі № 811/568/16, від 13 червня 2018 року у справі № 826/21368/15, у постанові Верховного Суду, зокрема, від 31 жовтня 2018 року у справі № 822/2513/16.

Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від цієї правової позиції.

Таким чином, сформована відповідно до статей 37, 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 346 КАС України практика Великої Палати Верховного Суду (постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду, що забезпечує, зокрема, здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права) стосовно обов'язку касаційного суду, встановивши порушення судами правил юрисдикції адміністративних судів, закривати провадження у справі незалежно від доводів касаційної скарги, має вже сталий характер.

Метою розгляду однакової категорії справ у межах судів однієї юрисдикції є, серед іншого, забезпечення єдності судової практики.

Європейська комісія за демократію через право (Венеціанська комісія) у виходить з того, що принцип правової визначеності (legal certainty) має важливе значення для довіри до судової системи і верховенства права; правова визначеність також сприяє розвитку та економічного прогресу; необхідно, щоб суди, особливо вищі суди, створювали механізми для запобігання конфліктам та забезпечення узгодженості їхньої судової практики (Доповідь Венеціанської комісії № 512/2009 "Про верховенство права" (Venice Commission: the Rule of Law), що була прийнята на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року на основі зауважень її членів ОСОБА_2 (Нідерланди), ОСОБА_6 (Швейцарія), ОСОБА_4 (Сполучене Королівство), ОСОБА_5 (Фінляндія); п. 44-50).

Колегія суддів також враховує, що у рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення частини 2 статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов'язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).

Згідно з висновками Конституційного Суду України, що сформовані у рішенні від 09 вересня 2010 року № 19-рп/2010, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою.

Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.

В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6 124 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.

Законом України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур (частина перша статті 5); суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (частини перша статті 18). Головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура. Процесуальними кодексами України встановлено неоднакову процедуру судового провадження щодо різних правовідносин.

На підставі положень Конституції України про судову спеціалізацію (частина перша статті 125) і про гарантування кожному права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55) в Україні утворено окрему систему судів адміністративної юрисдикції. Захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень визначено як безпосереднє завдання адміністративного судочинства (частина 1 статті 2 КАС України). Адміністративне судочинство як спеціалізований вид судової діяльності стало тим конституційно і законодавчо закріпленим механізмом, що збільшив можливості людини для здійснення права на судовий захист від протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Системний аналіз вказаних норм Конституції та законів України дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень у межах спеціалізації судів підпорядковано гарантіям права кожної людини на ефективний судовий захист.

Частиною 1 статті 354 КАС України встановлено, що порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених Частиною 1 статті 354 КАС України, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру. У цьому пункті закріплене "право на суд" разом із правом на доступ до суду складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" ("Golder v. the United Kingdom"), заява № 4451/70, § 36). Проте ці права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність вказаних прав (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі "Станєв проти Болгарії" ("Stanev v. Bulgaria"), заява № 36760/06, § 230).

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Європейський суд з прав людини у пункті 44 Рішення у справі "Доббертен проти Франції" зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держав-учасниць організувати їх судову систему в такий спосіб, щоб кожен з їх судів і трибуналів виконував функції, притаманні відповідній судовій установі (Dobbertin v. France № 88/1991/340/413).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, правовий статус учасників справи, колегія суддів дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому касаційна скарга Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" Стрюкової Ірини Олександрівни підлягає частковому задоволенню, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а провадження у справі закриттю, оскільки правовідносини у цій справі мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Керуючись статтями 238,239,341,344,349,354,355,356,359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" Стрюкової Ірини Олександрівни задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 лютого 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2017 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" Стрюкової Ірини Олександрівни про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії закрити.

Роз'яснити, що спір може бути розглянуто, зокрема, за правилами цивільного судочинства.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я. О. Берназюк

Судді: І. В. Желєзний

Н. В. Коваленко