Історія справи

Ухвала КАС ВП від 01.04.2018 року у справі №820/4595/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 червня 2019 року

Київ

справа №820/4595/17

адміністративне провадження №К/9901/40443/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Шевцової Н.В.,

суддів: Радишевської О.Р., Уханенка С.А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №820/4595/17

за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування наказу

за касаційною скаргою Державної міграційної служби України

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року, ухвалену у складі головуючого судді Панченко О. В.

та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2018 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого - Спаскіна О. А. суддів: Чалого І. С., Жигилія С. П.

УСТАНОВИВ:

І. Суть спору

1. 02 жовтня 2017 року позивач ОСОБА_1 (далі - позивач), звернулась з позовом до Державної міграційної служби України (далі ДМС України, відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (далі - ГУ ДМС в Харківській області, третя особа), в якому просила скасувати наказ ДМС України №104 щодо скасування посвідки на постійне місце проживання в Україні громадянці В`єтнаму ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

2. Позивач зазначила, що 12 квітня 2017 року вона отримала лист ГУ ДМС в Харківській області №04/1-7822 від 04 квітня 2017 року, яким повідомлено, що відповідно до наказу ДМС України № 104 від 14 серпня 2015 року скасовано повністю рішення відділу ГП та ІС УМВС України в Харківській області від 25 грудня 2002 року щодо документування посвідкою на постійне проживання громадянки Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

3. В обґрунтування позову позивач посилається на прийняття цього рішення з порушенням приписів Закону України «Про імміграцію» та Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 року №251 (далі - Порядок №251).

4. Відповідач проти позову заперечує та вважає, що спірний наказ було прийнято на підставі та у межах наданих повноважень, з дотриманням вимог чинного законодавства.

5. Аргументуючи свої заперечення, відповідач зазначає, що позивач звернулась із заявою про видачу їй посвідки на постійне проживання в України з пропущення шестимісячного строку з дня набрання чинності Законом України «Про імміграцію». Таким чином, на думку відповідача, оформлена позивачу посвідка та видані на її підставі у подальшому посвідки на постійне проживання в Україні обґрунтовано визнанні недійсними та підлягають вилученню.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

6. Позивач, громадянка Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 прибула до України у 1986 році відповідно до Угоди, укладеної між Урядом Соціалістичної Республіки В`єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в`єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02 квітня 1981 року. Згодом позивач залишилась на постійне проживання в Україні.

7. 25 грудня 2002 року ВГП та ІС ГУМВСУ в Харківській області позивача було документовано безстроковою посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 від 25 грудня 2002 року. На підставі цієї посвідки позивачу видані посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_3 від 05 березня 2004 року та серії НОМЕР_4 від 08 вересня 2014 року.

8. 25 березня 2015 року Головним управлінням ДМС України в Харківській області прийнято рішення у формі висновку про розгляд матеріалів справи щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні громадянці В`єтнаму ОСОБА_1 , яким висновок від 25 грудня 2002 року ВГП та ІС ГУМВСУ в Харківській області про видачу посвідки на постійне проживання визнано таким, що прийнятий з порушенням вимог Закону України "Про імміграцію".

9. На підставі вказаного висновку Наказом ДМС України №104 від 14 серпня 2015 року скасовано повністю рішення відділу ГП та ІС УМВС України в Харківській області від 25 грудня 2002 року про документування посвідкою на проживання в Україні громадянки СР В`єтнаму ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Видані на підставі цього рішення посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 25 грудня 2002 року, серії НОМЕР_3 від 05 березня 2004 року та серії НОМЕР_4 від 08 вересня 2014 року визнані недійними та такими, що підлягають вилученню.

ІІІ. Рішення судів у цій справі та мотиви їх ухвалення

10. 28 листопада 2017 року постановою Харківського окружного адміністративного суду, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2018 року, позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

10.1. Скасовано наказ Державної міграційної служби України №104 щодо скасування посвідки на постійне місце проживання в Україні громадянці В`єтнаму ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

11. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з відсутності підстав для прийняття ДМС України Наказу №104 від 14 серпня 2015 року, яким скасовано рішення відділу ГП та ІС УМВС України в Харківській області від 25 грудня 2002 року про документування посвідкою на проживання в Україні іноземця - громадянки СРВ ОСОБА_1 , оскільки під час видачі позивачу посвідки на постійне проживання в Україні міграційний орган фактично підтвердив правильність надання позивачем необхідних документів та відсутність порушень вимог чинного законодавства.

ІV. Касаційне оскарження

12. 19 березня 2017 року у Верховному Суді зареєстровано касаційну скаргу відповідача.

13. У касаційній скарзі відповідач посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції, справу направити на новий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.

14. В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач зазначає, що судами попередніх інстанцій порушено приписи абзацу 4 пункту 4 розділу V Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію» щодо відсутності підстав для видачі позивачу посвідки на постійне проживання в Україні через звернення нею за отриманням такої посвідки зі спливом шестимісячного строку після набрання чинності Законом України «Про імміграцію». Таким чином, відповідач вважає, що позивач незаконно отримав посвідку на постійне проживання в Україні, оскільки на момент її видачі не міг вважатися таким, що має дозвіл на імміграцію.

15. Також відповідач посилається на не врахування судами при ухваленні рішень положень пункту 2.9 розділу ІІ та пункту 3.7 розділу ІІІ Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15 липня 2003 року №681 (далі - Наказ №681) щодо обов`язку працівника територіального органу чи підрозділу ДМС України при надходженні заяви для оформлення посвідки на постійне проживання в Україні перевірити відсутність підстав для прийняття рішення про відмову у видачі посвідки.

16. 24 квітня 2018 року ухвалою Верховного Суду у складі судді Стрелець Т.Г. відкрито касаційне провадження за наслідком усунення відповідачем недоліків касаційної скарги в установлений судом строк та витребувано із Харківського окружного адміністративного суду справу №820/4595/17.

17. Позивач на касаційну скаргу подала відзив, в якому зазначає, що вона звернулась до органів з питань імміграції щодо отримання посвідки на постійне проживання після спливу шестимісячного строку, оскільки документування посвідками на постійне місце проживання в`єтнамських громадян на підставі Закону України «Про імміграцію» відповідними міграційними органами фактично було розпочато після 26 грудня 2002 року у порядку передбаченому Постановою Кабінету міністрів України від 26 грудня 2002 року №1983, тобто після спливу шестимісячного терміну, передбаченого Прикінцевими положеннями Закону України «Про імміграцію».

17.1. Позивач у відзиві посилається на те, що звернення і документування посвідкою на постійне проживання у визначений законом термін до 07 лютого 2002 року було неможливим через затвердження порядку видачі вказаних посвідок лише 26 грудня 2002 року з причин невиконання Кабінетом Міністрів України Указу Президента України №596 від 07 серпня 2001 року, яким встановлено двомісячний термін для затвердження порядку документування посвідками іноземців.

18. 30 травня 2018 року справа № 820/4595/17 надійшла до Верховного Суду

19. 12 червня 2019 року на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду № 723/0/78-19 проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

20. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад суду: Шевцова Н. В. - головуючий суддя, судді: Радишевська О.Р., Уханенко С. А.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

21. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

22. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

23. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

24. Частиною першою статті 26 Конституції України визначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України.

25.Відповідно до пунктів 1, 2 статті 5 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VI (далі - Закон № 3773-VI) іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах першій та шістнадцятій статті 4 цього Закону, отримують посвідку на постійне проживання. Підставою для видачі посвідки на постійне проживання іноземцям та особам без громадянства, зазначеним у частині шістнадцятій статті 4 цього Закону, є відповідний указ Президента України про припинення громадянства України та заяви таких осіб.

26. Згідно зі статтею 16 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які до прийняття рішення про припинення громадянства України постійно проживали на території України і після прийняття рішення про припинення громадянства України залишилися постійно проживати на її території, вважаються такими, які постійно проживають в Україні.

27. Закон України «Про імміграцію» (в редакції чинній станом на грудень 2002 року, далі - Закон № 2491-ІІІ).

27.1. Згідно з абзацом 6 статті 1 посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.

27.2. Відповідно до частини четвертої статті 11 особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем її проживання видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.

27.3. Абзацом четвертим пункту 4 розділу V Прикінцевих положень цього Закону передбачено, що вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну, іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 06 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В`єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в`єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.

27.4. Особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень, посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію. На них поширюється чинність статей 12-15 цього Закону.

27.5. Відповідно до розділу V Прикінцевих положень Закону № 2491-ІІІ, цей Закон набирає чинності через місяць з дня його опублікування.

28. Так, 07 липня 2001 року вказаний Закон опубліковано у виданні "Урядовий кур`єр" № 119.

29. Відповідно до пункту 2.9 Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 15 липня 2013 року № 681, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06 серпня 2013 року за № 1335/23867 (далі - Наказ №681), рішення про видачу або відмову у видачі посвідки, прийняті з порушенням вимог закону, скасовуються наказом Голови ДМС України повністю або в окремій частині. Посвідки, що були видані на підставі рішень, які скасовані наказом Голови ДМС України, визнаються недійсними та підлягають вилученню.

30. Відповідно до пункту 21 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 № 1983 (далі - Порядок № 1983) дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав. Питання щодо скасування дозволу вправі порушити орган внутрішніх справ, інший орган виконавчої влади, який у межах наданих йому повноважень забезпечує виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.

31. Положеннями пункту 18 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 року № 251 (далі - Порядок № 251) встановлено, що посвідка на постійне проживання скасовується територіальним органом або підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статей 12 і 13 Закону України «Про імміграцію».

32. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

VІ ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

33. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що посвідка на постійне проживання видається у разі отримання дозволу на імміграцію.

34. При цьому, іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну до 06 березня 1998 року посвідка на постійне проживання в Україні видається без оформлення дозволу на імміграцію у разі звернення із заявою про видачу вказаної посвідки протягом шести місяців з дня набрання чинності Законом України "Про імміграцію" від 07 червня 2001 року № 2491-ІІІ.

35. Враховуючи, що Закон № 2491-ІІІ опубліковано 07 липня 2001 року у виданні "Урядовий кур`єр" № 119, цей Закон набув чинності 07 серпня 2001 року.

36. Матеріалами справи підтверджується, що позивач у 1986 році прибула до України з метою працевлаштування та у подальшому залишилася проживати в Україні. Із заявою щодо видачі посвідки на постійне проживання в Україні позивач звернулася з пропуском шести місяців з дня набрання чинності Законом України "Про імміграцію" від 07 червня 2001 року № 2491-ІІІ, як-то передбачено абзацом четвертим пункту 4 розділу V Прикінцевих положень вказаного Закону.

37. Водночас, при наданні позивачу посвідки на постійне місце проживання в Україні 25 грудня 2002 року відповідачем була проведена перевірка законності залишення її на постійне проживання на території України.

38. При цьому, ГУМВС України в Харківській області, приймаючи рішення про документування позивача посвідкою на постійне місце проживання, керувалося пунктом 4 Розділу V «Прикінцеві положення» Закону України «Про імміграцію», підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію відповідачем виявлено не було та надано позивачу посвідку на постійне місце проживання в Україні.

39. З моменту документування позивача посвідкою на постійне проживання не виникало нових обставин, які б тягли за собою обґрунтованого скасування дозволу на імміграцію.

40. Отже, доводи відповідача про те, що рішення про видачу позивачу посвідки на постійне місце проживання в Україні прийнято з порушенням вимог законодавства є необґрунтованими.

41. Аргументи скаржника про те, що ДМС України при прийнятті оскаржуваного рішення керувалася пунктом 2.9 розділу II Порядку №681, тобто діяла на підставі та у межах повноважень, визначених чинним законодавством, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав вважати, що судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального чи процесуального права.

42. Відповідні правові позиції наведено у постановах Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі 815/2473/17, від 27 березня 2019 року у справі № 820/1863/17.

43. Таким чином, суди першої та апеляційної інстанції, дійшли до правильного висновку про протиправність наказу Державної міграційної служби України №104 від 14 серпня 2015 року в частині, що стосується скасування посвідки на постійне місце проживання в Україні громадянці В`єтнаму ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

44. За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в них повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

VІІ Судові витрати

45. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2018 року у справі №820/4595/17 залишити без змін.

3. Судові витрати розподілу не підлягають.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н. В. Шевцова

Судді О. Р. Радишевська

С. А. Уханенко