Історія справи

Ухвала КАС ВП від 26.05.2020 року у справі №815/3480/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 травня 2020 року

Київ

справа №815/3480/16

адміністративне провадження №К/9901/20028/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,

суддів - Смоковича М.І.,

Шевцової Н.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2017 року (головуючий суддя - Потапчук В.О., судді - Шеметенко Л.П., Семенюк Г.В.)

у справі № 815/3480/16

за позовом ОСОБА_1

до Державної міграційної служби України

про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, -

в с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

В липні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач, скаржник) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України, відповідач), в якому просив:

визнати неправомірним та скасувати рішення ДМС України №327-16 від 17.06.2016 щодо відмови позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

зобов`язати відповідача прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2016 року позовні вимоги, задоволено частково:

Визнано частково протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України №237-16 від 17.06.2016 року щодо відмови позивачу у визнанні його особою, яка потребує додаткового захисту.

Зобов`язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.08.2013 року про визнання його особою, яка потребує додаткового захисту.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, який підлягає призову на військову службу як військовозобов`язаний, але не бажає брати участь у військовому конфлікті, у разі повернення на батьківщину буде розглядатися сирійською владою як противник режиму, тобто зазнаватиме переслідувань. Суд також дослідив інформацію компетентних інформаційних джерел: "Великобританія: Home Office, "Інформація по країні і Керівництво - Сирія: Безпека й гуманітарна сітуація", грудень 2014", де вказано, що рівень насильства в основних містах і районах бойових дій в Сирії перебуває на такому рівні, що існують серйозні підстави вважати, що особа, тільки своєю присутністю там протягом будь-якого відрізка часу, стикається з реальним ризиком шкоди, що загрожує їх життю, або особистої недоторканності. Крім того, з аналізу останніх інформаційних матеріалів ЗМІ вбачається, що територія м. Алеппо, звідки походить позивач, знаходиться під перехресним вогнем силовиків, в тому числі, часто піддається ракетним та мінометним обстрілам, що призводить до масової загибелі людей. З карти конфлікту в Сирії станом на 31.05.2015 року, м. Алеппо є перехрестям найбільш активної зони конфлікту між урядовою армією Сирії, опозиційними військами та курдським ополченням, крім того в декількох десятках кілометрів на північному сході знаходиться велика територія, яка підконтрольна терористичній організації "Ісламська держава". За викладених обставин, суд вважає абсолютно необґрунтованим посилання органу міграційної служби у висновку стосовно позивача на те, що військові дії у країні громадянської належності не є підставою для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також на те, що заявник не надав жодних переконливих пояснень або підтверджень реального ризику бути підданим смертній карі, виконанню вироку про смертну кару, тортурам, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, оскільки вищенаведена інформація по країні походження навпаки, підтверджує реальність такого ризику.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2017 року апеляційну скаргу Державної міграційної служби України - задоволено.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2016 року - скасовано.

Прийнято по справі нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення Державної міграційної служби України №327-16 від 17.06.2016 року щодо відмови позивачу у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов`язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту- відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач звернувся до органів міграційної служби, мотивуючи свою заяву неможливістю виїзду на батьківщину через те, що ситуація в країні походження суттєво погіршилась та у зв`язку з тим, що якщо він повернеться на батьківщину то буде воювати в Сирійській армії або з іноземними бойовиками. Колегія суддів вказала на відсутність фактичних обставин, які б безумовно підтверджували ймовірність позивача стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуваючи за межами країни своєї громадянської належності, не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань. Також колегія суддів зазначила, що сирійською владою в 2015 році видано низку нормативно-правових актів щодо амністії в`язнів, політв`язнів та дезертирів. Президентом Сирії Башша Аль-Асад підписано Указ № 32 про надання амністії та звільнення від відповідальності за ухилення від призову до лав збройних сил для всіх громадян як в країні, так і поза її межами, а також за злочини, передбачені Законом "Про військовий обов`язок та військову службу", скоєні до 25.07.2015 р., при цьому сирійське законодавство передбачає, що під час бойових дій чоловіки мають офіційні підстави для отримання відстрочки від армії. Відстрочку можливо отримати як на території Сирії, так і за кордоном, у т.ч. в Україні. Зазначена процедура можлива при зверненні сирійців до дипломатичних установ, якими є посольство у м. Києві та генеральне консульство у м. Одесі. Таким чином, колегія суддів вважала, що побоювання позивача бути притягнутим до відповідальності або призваним до армії є безпідставними та не ґрунтуються на фактичних обставинах. Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що адміністративний позов є безпідставним та таким що задоволенню не підлягає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

17 лютого 2017 року на адресу суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2017 року, в якій позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначене рішення та залишити в силі постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2016 року.

В обґрунтування поданої касаційної скарги ОСОБА_1 вказує на те, що судом апеляційної інстанції не враховано, що ситуація загальнопоширеного насильства в країні є однією з підстав для визнання особи такою, що потребує додаткового захисту. Судом апеляційної інстанції не здійснено аналіз вимог позивача на предмет наявності підстав для надання скаржнику статусу особи, яка потребує додаткового захисту. Крім того, судом не наведено мотивів чи доказів відхилення висновків суду першої інстанції, що зроблені на основі всебічного та повного дослідження ситуації у країні походження позивача. Скаржником також зауважується про використання судом, нечинної на час судового розгляду, редакції п.13 ч.1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 № 3671-VI (далі - Закон №3671-VI ). Так, позивач стверджує, що Законом України від 13.05.2014 були внесені зміни до Закону № 3671-VI, яким розширено перелік підстав для надання додаткового захисту, а саме - «загроза життю, безпеці чи свободі особи внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини». Відтак, дані законодавчі зміни безпосередньо стосуються позивача та надають йому право для отримання статусу особи, яка потребує додаткового захисту.

23.03.2017 на адресу суду касаційної інстанції надійшли заперечення відповідача, в яких, вказуючи на необґрунтованість поданої касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20 лютого 2017 року за даною касаційною скаргою відкрито касаційне провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 прийнято до провадження та призначено до касаційного розгляду.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

Позивач ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином Сирії. Вперше позивач покинув країну походження 22.08.2009 року на підставі національного паспорту НОМЕР_1 та запрошення від університету. Коли в нього завершився строк перебування в Україні позивач 03.04.2012 року звернувся за захистом до Управління ДМС в Одеській області із заявою про надання статусу біженця, яка була відхилена, але постановою Одеського окружного адміністративного суду вказана відмова була визнана протиправною та суд зобов`язав орган міграційної служби прийняти заяву від позивача.

Вказана заява була подана позивачем до органу міграційної служби 24.08.2013 року №240 (а.с.78-80), в якій позивач зазначив, що він побоюється повертатись на Батьківщину через загрозу бути примусово призваних до лав збройних сил для участі у проведенні бойових дій.

Під час розгляду особової справи громадянина Сирії ОСОБА_1 , позивач зазначив, що вибув з території України до Туреччини 09.08.2013 року з недійсними документами а саме: з національним паспортом НОМЕР_1, термін дії якого закінчився 17.10.2005 року, з довідкою про звернення за захистом, термін дії якої закінчився 27.01.2013 року та з документом від Приморського РО ОГУМВД України в Одеській області про втрату другого національного паспорту. До м. Стамбул (Туреччина) позивач прибув 09.08.2013 року, але не пройшов контроль з недійсними документами та був відправлений назад до м. Одеса (Україна) 14.08.2013 року. Прибувши до аеропорту м. Одеса (Україна) він звернувся із письмовою заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

17.06.2016 року рішенням Державної міграційної служби України №327-16 ОСОБА_1 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абз.4 ч.1 ст.6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.1 та п.13 ч.1 ст.1 Закону, відсутні. У висновку, зокрема, зазначено, що військові дії у країні громадянської належності не є підставою для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Також міграційний орган зазначив, що заявник не надав жодних переконливих пояснень або тверджень реального ризику бути підданим смертній карі, виконанню вироку про смертну кару, тортурам, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Частина 2 статті 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пункт 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI): біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Пункт 13 частини 1 статті 1 Закону № 3671-VI: особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Пункт 4 частини 1 статті 1 Закону № 3671-VI: додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

Пункт 5 частини 1 статті 6 Закону № 3671-VI: Не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Абзаци 4-7 підпункту «е» пункту 5.1. розділу V Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС України від 07.09.2011 № 649 (далі - Правила № 649): Оцінка заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється на індивідуальній основі і включає в себе вивчення наявних відомостей про:

всі відповідні факти, що стосуються країни походження на момент прийняття рішення щодо заяви, в тому числі закони і інші нормативно-правові акти країни походження заявника і порядок їх застосування;

відповідні твердження і документи, представлені заявником, у тому числі інформацію про те, що заявник був або може стати об`єктом переслідування чи об`єктом завдання серйозної шкоди;

особисті дані і обставини заявника, включаючи інформацію про те, що заявник був чи може стати об`єктом переслідування чи йому може бути завдано серйозної шкоди.

Підпункт 2 пункту А Конвенції про статус біженців від 28.07.1951 (далі - Конвенція): У цій Конвенції термін "біженець" означає особу, яка: внаслідок подій, які відбулися до 1 січня 1951 р., і через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань.

Пункт 45 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців Управління Верхового комісара ООН у справах біженців (далі - Керівництва): особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування.

Пункт 66 Керівництва: для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення достатньо обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Пункт 42 Настанов з процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН (далі - Настанов): знання умов країни походження прохача - якщо не основна мета, то вельми важливий елемент в оцінці достовірності відомостей, наданих прохачем. Загалом, побоювання прохача повинні вважатися цілком обґрунтованими, якщо він може довести в межах розумного, що його тривале перебування в країні походження стало нестерпним для нього з причин, вказаних у визначенні, чи з тих же причин було б нестерпним, якби він повернувся назад.

Частина 1 статті 5 Директиви 2011/95/EU від 13.12.2011 «Про стандарти для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту, єдиного статусу для біженців, або для осіб, які підпадають під додатковий захист, а також змісту цього захисту» зі змінами (далі - Директива №2011/95/EU): Обґрунтовані побоювання зазнати переслідування або ризику постраждати від серйозної шкоди можуть ґрунтуватися на подіях, які сталися після виїзду заявника з країни походження.

Частина с) статті 15 Директиви 2004/83/EU від 29.04.2004 «Про мінімальні стандарти кваліфікації і статусу громадян третіх країн чи осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які, в силу інших причин, потребують міжнародного захисту та отриманні наданого захисту» (далі - Директива № 2004/83/EU): Право на додатковий захист: Суттєва шкода включає в себе: серйозна і індивідуальна загроза життю чи особистості цивільних осіб через масові прояви насильства в ситуаціях міжнародних або внутрішніх збройних конфліктів.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), внесені Законом України від 15.01.2020 № 460-ІХ, за правилом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що відповідно до частини 1 статті 341 КАС України, Суд переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).

Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом щодо статусу біженця 1967 року визначено, що поняття «біженець» включає в себе 4 основних підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця: 1) особа повинна знаходиться за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) неможливість або побоювання користуватися захистом країни походження; 3) особа повинна мати цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань; 4) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расова належність; б) релігія; в) національність (громадянство); г) належність до певної соціальної групи; д) політичні погляди.

УВКБ ООН в 2001 році надало Тлумачення статті 1 Конвенції про статус біженця, у якій розкривалося поняття терміну «біженець». В п 11 даного тлумачення зазначається, що у випадках, коли суб`єктивні побоювання не висловлюються, а об`єктивні обставини можуть цілком виправдати визнання очевидної небезпеки для будь - якої особи, яка в них опинилася, відсутність побоювань, є неістотною. Таким чином, надзвичайно важливим є прийняття рішення щодо статусу біженців, особливо у частині обґрунтованих побоювань тільки після вивчення та належного зважування всіх відповідних обставин.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є уродженцем Сирії. Судом першої інстанції, при винесенні рішення, встановлено, що станом на 07.02.2015 року, в м. Алеппо за результатами мінометних обстрілів бойовиків постраждали 26 осіб (http://www.rg-ru/2015/02/07alepo-anons.html). По даним міжнародної правозахисної компанії Amnesty International від 05.03.2015 року, урядові війська Сирії продовжують використовувати так звані "бочкові бомби" проти цивільного населення. В доповіді у першу йдеться про ситуацію у м. Алеппо, де тільки в квітні місяці було застосовано 85 "бочкових бомб", які розірвались в школах, лікарнях, мечетях та ринках. Також, за даними Amnesty International, в результаті таких бомбардувань в м. Алеппо у 2014 році загинуло 3000 осіб, а по всій Сирії з 2012 року - більш 11 тисяч людей (http://world.lb.ua/news/2015/05/06/304123_amnesty_international_osudila.html).

Судом першої інстанцій також встановлено, що, згідно карти конфлікту в Сирії станом на 31.05.2015 року, м. Алеппо є перехрестям найбільш активної зони конфлікту між урядовою армією Сирії, опозиційними військами та курдським ополченням, крім того в декількох десятках кілометрів на північному сході знаходиться велика територія, яка підконтрольна терористичній організації "Ісламська держава".

Суд зауважує, що згідно п.27 Рекомендацій у тих випадках, все більш виключних де критерії включення в міжнародний захист згідно Конвенції 1951 року не будуть дотримані, слід розглядати більш широкі критерії відповідності поняття «біженець», сформульовані в регіональних нормативно-правових актах, що стосуються біженців, або інші форми міжнародного захисту, в тому числі додатковий захист або захист від висилки, основаних на міжнародних або регіональних норми в області прав людини або базуються на нормах національного законодавства.

Відповідно до п.28 Рекомендації УВКБ до груп осіб, які перебувають під ризиком переслідувань у Сирійській Арабській Республіці, зокрема віднесено осіб, що ухиляються від призову до збройних сил.

Зважаючи на те, що ОСОБА_1 може бути призваний до військових лав Сирії та, у зв`язку із громадянською війною, - вбивати цивільне населення, а тому, з врахуванням вищевказаних норм, повернення позивача у країну походження буде нестерпним та під загрозою безпеки його життю та здоров`ю.

Судами першої інстанції вірно зауважено, що існують загальновідомі офіційні документи, які підтверджують обґрунтованість існування загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження, в якій існує військовий конфлікт.

Однак, Суд також погоджується з висновками суду першої інстанції в частині неналежного, неповного та необ`єктивного розгляду відповідачем заяви позивача на предмет наявності у нього ознак, визначених пунктом 13 частини 1 статті 1 Закону № 3671-VI та можливості бути визнаним таким, що потребує додаткового захисту, з огляду на наступне.

Відповідно до абзацу 7 підпункту «е» пункту 5.1. розділу V Правил № 649, відповідач, отримуючи заяву позивача оцінює заяву останнього, застосовуючи, при цьому, індивідуальний підхід та обов`язково вивчає особисті дані і обставини заявника, включаючи інформацію про те, що заявник був чи може стати об`єктом переслідування чи йому може бути завдано серйозної шкоди.

Водночас, складовою терміну «суттєва шкода», згідно частини с) статті 15 Директиви № 2004/83/EU, є серйозна і індивідуальна загроза життю чи особистості цивільних осіб через масові прояви насильства в ситуаціях міжнародних або внутрішніх збройних конфліктів. Дана компетенційна складова є невід`ємною при врахуванні відповідачем під час вирішення питання щодо надання особі статусу такої, яка потребує додаткового захисту.

Судом першої інстанції встановлено, що, відповідно до п. 4 Рекомендацій за наявними даними, до квітня 2014 року кількість осіб, загиблих у результаті конфлікту, що перевищило 191 тис. чол. Найбільша кількість документально зафіксованих випадків смерті було зареєстровано в провінції Риф Дамск; далі за кількістю жертв йдуть провінціях Алеппо, Хомс, Ідліб (звідки родом позивач), Дера та Хама.

Пункт 42 Настанов та частина 1 статті 5 Директиви №2011/95/EU підкреслює можливість настання обставин переслідування особи, яка звертається із заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту чи причин, за яких її повернення в країну походження стане нестерпним.

Відтак, відповідачем необ`єктивно здійснено перевірку заяви позивача на предмет наявності у нього ознак особи, яка потребує додаткового захисту, визначених пунктом 13 частини 1 статті 1 Закону № 3671-VI, неналежним чином проаналізовано ситуацію в країні походження позивача в частині відсутності загрози його життю, безпеці чи свободі позивача через побоювання застосування щодо нього смертної кари чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Таким чином, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши правильність застосування судом норм матеріального права, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції скасовано правильне по суті та законне рішення суду першої інстанції.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 341, 345, 349-356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2017 року - скасувати.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2016 року - залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.

Суддя-доповідач Н.А. Данилевич

Судді М. І. Смокович

Н. В. Шевцова