Історія справи

Ухвала КАС ВП від 12.07.2020 року у справі №280/3760/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 280/3760/19

адміністративне провадження № К/9901/15972/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Жука А. В.,

суддів: Мартинюк Н. М., Мельник-Томенко Ж. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення суб'єкта владних повноважень, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою адвоката Хмарського Романа Борисовича - представника ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2020 року (у складі колегії суддів: головуючого судді (доповідача) Іванова С. М., суддів: Панченко О. М., Чередниченка В. Є.) у справі №280/3760/19,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування рішення відповідача про скасування дозволу на імміграцію в України позивачу №
2301.4-10263/23.1-18 від 03 вересня 2018 року.

2. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач, зокрема, зазначав, що 21 лютого 2019 року під час візиту до Управління Державної міграційної служби в Запорізькій області з питань консультації щодо оформлення українського громадянства ОСОБА_1 було поставлено до відома, що 30 вересня 2018 року відносно нього керівником цього управління було ухвалено рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну, та видано на руки копію цього рішення. У вказаному рішенні зазначено, що ОСОБА_1, як громадянину Російської Федерації, на підставі пункту 1 статті 12 Закону України "Про імміграцію" скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, виданого 22 вересня 2005 року. Також повідомлено, що "видана на підставі цього рішення посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 05.08.2008 скасована на підставі вимог пп. 1 пункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 321; відповідно до вимог частини 2 статті 13 Закону України "Про імміграцію", особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення"; крім того, було висловлено рекомендацію щодо тимчасового, на три місяця виїзду до Російської Федерації, з подальшим поверненням до України та поданням нової заяви на отримання дозволу на імміграцію в Україну і посвідки на тимчасове проживання для іноземця.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 28 грудня 2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Зобов'язано Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області оформити та видати ОСОБА_1, паспорт громадянина України.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В задоволенні решти позовних вимог було відмовлено.

4. Суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, діяв відповідно до вимог чинного законодавства та у межах наданих органам ДМС прав, а відтак позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення відповідача про скасування дозволу на імміграцію в України позивачу № 2301.4-10263/23.1-18 від 03.09.2018 задоволенню не підлягають.

5. Разом з тим, суд першої інстанції вказав, що у ОСОБА_1 є підстави для набуття громадянства України за територіальним походженням - відповідно до ~law17~, згідно якої "особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і с особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України. Іноземці, які є громадянами (підданими) кількох держав, подають зобов'язання припинити громадянство всіх цих держав. Іноземці, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, замість зобов'язання припинити іноземне громадянство подають декларацію про відмову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного громадянства.".

6. Суд першої інстанції звертав увагу, що на звернення позивача від 02.09.2019 про встановлення належності до громадянства України та документування паспортом громадянина України, відповідачем надано лист-відповідь, в якому позивачу фактично відмовлено у видачі паспорта громадянина України; проте, відповідно до висновку про перевірку належності до громадянства України ОСОБА_1, який затверджено начальником Хортицького РВ у м. Запоріжжі УДМС України в Запорізькій області підтверджено належність ОСОБА_1 до громадянства України відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України "Про громадянство України" в редакції 2001 року

7. З метою повного та ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України.

8. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2020 року, апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України у Запорізькій області задоволено, рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28 грудня 2019 року скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено.

9. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що набуття громадянства України у встановленому порядку, можливе у разі підтвердження особою факту народження чи постійного проживання її самої або визначених у Законі України "Про громадянство України" (далі-Закон) № 2235-III) членів сім'ї до 24.08.1991 на території, яка стала територією України, а також подання нею заяви про набуття громадянства України та документів, передбачених п. п. 24,25 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27.03.2001 № 215 (далі - Порядок № 215); позивач, в порядку визначеному ~law21~ та Порядку № 215, до управління Державної міграційної служби України у Запорізькій області, не звертався та громадянство України не отримував.

10. Суд апеляційної інстанції вказував, що в силу наведених правових приписів і, на що не звернув увагу суд першої інстанції задовольняючи позов в цій частині, зобов'язання Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України є передчасним та необґрунтованим, оскільки визначена приписами чинного законодавства процедура отримання громадянства та паспорта громадянина України позивачем реалізована не була.

11. Крім того, як зазначав суд апеляційної інстанції, з матеріалів справи вбачається, що заява про видачу паспорта громадянина України була подана позивачем до Хортицького районного відділу у місті Запоріжжі Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області, а не до самого Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області, як і відмова в її задоволенні була прийнята саме територіальним підрозділом ДМС; Хортицький районний відділ у місті Запоріжжі Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області є територіальним підрозділом ДМС і діє в структурі УДМС в Запорізькій області, що втім не змінює правового статусу цих суб'єктів владних повноважень у спорі; між тим, позовні вимоги до Хортицького районного відділу у місті Запоріжжі Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області позивачем заявлені не були та останній в якості співвідповідача по даній справі не залучався.

12. З огляду на наведені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновків, що покладення обов'язку по оформленню та видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України, саме на Управління Державної міграційної служби України у Запорізькій області, в межах спірних правовідносин, є протиправним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї

13. Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2020 року, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

14. Як на підставу касаційного оскарження скаржник вказує пункт 4 частини 4 статті 328 КАС України, відповідно до якого підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині 1 цієї статті, є порушення норм процесуального права виключно якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 і 3 статті 353 КАС України, а саме: порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених частиною 2 і 3 статті 353 КАС України.

15. В обґрунтування поданої скарги касатор вказує, що судом апеляційної інстанції не з'ясовано суті заявленої позовної вимоги і не досліджено зібрані у справі докази, які були надано суду апеляційної інстанції; ані позивача, ані його представника не було належним чином повідомлено про час і місце судового засідання судом апеляційної інстанції, не надано копії апеляційної скарги відповідача, чим, як вважає скаржник, його позбавлено можливості надати відзив на апеляційну скаргу, що є самостійною підставою для скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд.

16. Від Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому, вважаючи постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2020 року у даній справі обґрунтованою та прийнятою з дотриманням норм чинного законодавства, відповідач просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

17. Обґрунтовуючи вказаний відзив, відповідач, зокрема зазначає, що прийнявши рішення щодо зобов'язання оформити паспорт громадянина України суд першої інстанції втрутився у дискреційні повноваження Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області; беззаперечним є факт, що у ОСОБА_1 є підстави для набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини 1 статті 8 Закону України "Про громадянство України", однак особа повинна пройти процедуру набуття громадянства для його отримання тощо.

ІІ. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

18. Касаційна скарга адвоката Хмарського Романа Борисовича - представника ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшла 30 червня 2020 року

19. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від
30.06.2020 визначено склад колегії суддів: Головуючий судді - Жук А. В., судді:

Мартинюк Н. М., Мельник-Томенко Ж. М.

20. Ухвалою Верховного Суду від 25 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою адвоката Хмарського Романа Борисовича - представника ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2020 року у справі №280/3760/19.

21. Ухвалою судді Верховного Суду від 24.11.2021 дану справу призначено до письмового розгляду за наявними у ній матеріалами.

ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

22. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач, ОСОБА_1, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Запоріжжя, і до липня 1993 року проживав, навчався та працював у ряді підприємств м. Запоріжжя.

23. ІНФОРМАЦІЯ_2 у ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у м. Запоріжжя народився син - ОСОБА_3 що підтверджується даними з свідоцтва про народження ОСОБА_3.

24.10 листопада 1995 року позивач уклав шлюб із ОСОБА_4,1963 року народження, що підтверджується відповідним свідоцтвом про шлюб, виданим Краснокур'їнським відділом запису актів громадянського стану Свердловської області.

25. У 2001 році ОСОБА_1 зі своєю дружиною ОСОБА_4 було придбано у власність квартиру АДРЕСА_1.

26.04 червня 2005 року позивач повернувся разом зі своєю родиною в Україну до м. Запоріжжя для постійного проживання. З того часу і до сьогодні позивач постійно проживає за вищевказаною адресою.

27.22 вересня 2005 року позивач отримав посвідку на постійне проживання для іноземців та осіб без громадянства, яка була видана ВГІРФО УМВС України в Запорізькій області із зазначеним свого місця проживання: АДРЕСА_2.

28.21 лютого 2019 року, під час візиту до Управління Державної міграційної служби в Запорізькій області з питань консультації щодо оформлення українського громадянства, позивача було постановлено до відома, що 30 вересня 2018 року відносно нього керівником управління було ухвалено рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну та видано на руки копію рішення відповідача.

29. У вказаному рішенні зазначено, що позивачу, як громадянину Російської Федерації, на підставі п. 1 ст. 12 Закону України "Про імміграцію" скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, від 22.09.2005. Також повідомлено, що "видана на підставі цього рішення посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_1 від
05.08.2008 скасована на підставі вимог пп. 1 п. 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 321. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 13 Закону України "Про імміграцію", особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення".

30. Крім того, позивачу було висловлено рекомендацію щодо тимчасового, на три місяця, виїзду до Російської Федерації, з подальшим поверненням до України та поданням нової заяви на отримання дозволу на імміграцію в Україну і посвідки на тимчасове проживання для іноземця.

31. На адвокатський запит представника позивача, відповідач надано відповідь, викладену у листі від 14.05.2019, де заступник керівника відповідача, серед іншого, повідомив: "Перевіркою встановлено, що заявник з 25.09.1989 по
31.07.1993 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 (довідка про реєстрацію місця проживання особи) по паспорту колишнього СРСР зразка 1974 року. Висновком про перевірку належності до громадянства України ОСОБА_1, який затверджено начальником Хортицького РВ у м. Запоріжжі УДМС України в Запорізькій області підтверджено належність заявника до громадянства України відповідно до пункту 1 частини 1 статті З Закону України "Про громадянство України" в редакції 2001 року. У відповідності до вимог Закону України "Про громадянство України" (пункт 1 статті 2) одним з принципів, на яких ґрунтується законодавство України, є принцип єдиного громадянства. Якщо громадянин України набув громадянство іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Громадянин ОСОБА_1 отримав паспорт громадянина Російської Федерації, при цьому громадянство України, в країні постійного проживання, російській Федерації, не припинив, у правових відносинах з Україною визнається лише громадянином України. З пояснень ОСОБА_1 та інформації з Консульського відділу Посольства України в Російській Федерації він з клопотанням про вихід з громадянства України не звертався. Громадянином ОСОБА_1 була прихована інформація про його належність до громадянства України під час подання заяви про надання дозволу на імміграцію, тобто з'ясовано, що дозвіл на імміграцію виданий йому на підставі свідомо неправдивих відомостей. Дозвіл на імміграцію в Україну відповідно до Закону України "Про громадянство України" надається лише іноземцям та особам без громадянства".

32. Отримавши вказаний лист відповідача від 14.05.2019, позивач звернувся до Хортицького відділу у м. Запоріжжя Відповідача з заявою від 16.05.2019 про видачу йому паспорту громадянина України.

33. Листом від 29.06.2019 за підписом начальника Хортицького відділу у м. Запоріжжя Відповідача позивачу повідомлено:"..У 2005 році Ви, повернувшись в Україну, маючи паспорт громадянина РФ, подали заяву про отримання дозволу на імміграцію в Україну та видачу відповідно посвідки на постійне проживання іноземця в Україні. Ваша заява була задоволена і Вас було документовано посвідкою на постійне проживання. За весь час проживання в Україні заяв про набуття громадянства України Ви не подавали. За результатами аналізу, проведеного керівництвом УДМС України в Запорізькій області (далі - УДМС), будь-яких рішень щодо оформлення Вас громадянства України компетентними органами України не приймалось..Враховуючи, що УДМС не приймалось жодних рішень щодо набуття Вами громадянства України, довідка про реєстрацію особи громадянином України Вам не могла бути оформлена.. Поряд із вищевикладеним повідомляю, що Ви маєте підстави для набуття громадянства України у спрощеному порядку, а саме - за територіальним походженням - як особа, що народилась в період до 24.08.1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України" (ч. 1 ст. 8 Закону № 2235-III). При цьому нагадую, що згідно п. 5 Порядку № 215, при подачі документів для набуття громадянства України, заявник зобов'язаний документально підтвердити факт законного перебування (проживання) на території України на момент звернення".

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ТА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

34. Дане касаційне провадження відкрито на підставі пункту 4 частини 4 статті 328 КАС України, відповідно до якого підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині 1 цієї статті, є порушення норм процесуального права, виключно якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 і 3 статті 353 КАС України, а саме: порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених частиною 2 і 3 статті 353 КАС України. Крім того, позивач звертає увагу, що ані його, ані його представника не було належним чином повідомлено про час і місце судового засідання судом апеляційної інстанції, не надано копії апеляційної скарги відповідача, чим було позбавлено позивача надати відзив на апеляційну скаргу.

35. Відповідно до частини 1 статті 341 КАС України Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

36. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України).

37. Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.

38. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

39. Відповідно до пунктів 2, 4 частини 3 статті 2 КАС України основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі тощо.

40. Відповідно до статті 301 КАС України суд апеляційної інстанції надсилає копії апеляційної скарги та доданих до неї матеріалів учасникам справи разом з ухвалою про відкриття апеляційного провадження у справі.

41. Відповідно до частини 1 статті 304 КАС України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.

42. Стаття 308 КАС України визначає межі перегляду судом апеляційної інстанції судових справ, згідно частини 1 якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

43. При вирішення даної адміністративної справи Верховний Суд вважає за необхідне звернути увагу, зокрема, на рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Мінак та інші проти України", яке слугувало підставою для перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 2а-1421/10/1916 (постанова від 03 березня 2020 року, провадження № 11-363зва19)

44. У пункті 7 розділу II рішення у справі "Мінак та інші проти України" ЄСПЛ указав, що загальна концепція справедливого судового розгляду, яка охоплює фундаментальний принцип змагальності процесу (рішення від 23 червня 1993 року у справі "Руїз-Матеос проти Іспанії", пункт 63), вимагає, щоб особу, щодо якої порушено провадження, було проінформовано про цей факт (пункт 77 рішення від 04 березня 2014 року у справі "Діліпак та Каракайя проти Туреччини", заяви № 7942/05 та 24838/05). Принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (рішення від 27 жовтня 1993 року у справах "Авотіньш проти Латвії", заява № 17502/07, пункт 119 та "Домбо Бехеєр Б. В. проти Нідерландів", пункт 33). Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі з апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи (пункти 17-18 рішення від 06 лютого 2001 року у справі "Беер проти Австрії", заява № 30428/96).

45. Відповідно до пункту 8 розділу ІІ рішення у справі "Мінак та інші проти України" у разі невручення стороні належним чином судових документів, вона може бути позбавлена можливості захищати себе у провадженні (пункт 70 рішення від 21 травня 2015 року у справі "Заводнік проти Словенії", заява № 53723/13).

46. ЄСПЛ у пункті 10 розділу II вказаного рішення зазначив, що національні суди, не переконавшись, чи були апеляційні скарги у справах заявників їм вручені або чи були заявники повідомлені про апеляційні скарги будь-яким іншим чином, позбавили їх можливості надати зауваження щодо поданих у їхніх справах апеляційних скарг та не виконали свого зобов'язання щодо дотримання закріпленого у статті 6 Конвенції принципу рівності сторін.

47. Виходячи із матеріалів даної справи випливає відсутність доказів отримання позивачем ухвали про відкриття апеляційного провадження, копії апеляційної скарги відповідача, ухвали про призначення справи до розгляду тощо, що свідчить про неналежне повідомлення судом апеляційної інстанції сторони позивача про дату час та місце розгляду апеляційної скарги відповідача, позбавлення можливості подати до суду апеляційної інстанції відзиву на апеляційну скаргу, та можливу необізнаність ОСОБА_1, що в провадженні Третього апеляційного адміністративного суду перебуває апеляційна скарга Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28.12.2019 у даній справі.

48. Колегія суддів вважає, що вказані обставини зумовлюють порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування судового рішення та принципу рівності сторін, з огляду на що, Верховний Суд ставить під сумнів результат такого апеляційного перегляду.

49. Аналогічний підхід висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 березня 2020 року у справі № 2а-1421/10/1916.

50. Посилання касатора на те, що суд апеляційної інстанції не зробив належних висновків за результатами апеляційного перегляду справи, і фактично самоусунувся від аналізу суті спору (поновлення статусу позивача як іноземця, який на законних підставах отримав посвідку на постійне проживання в Україні) колегія суддів відхиляє, оскільки, апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції здійснювався в межах доводів апеляційної скарги відповідача в частині задоволених позовних вимог, а саме щодо зобов'язання Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області оформити та видати ОСОБА_1, паспорт громадянина України, що і було зазначено судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові.

51. Частина 3 статті 353 КАС України визначає, що порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо, зокрема справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, та якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою (пункт 3 вказаної частини статті).

52. Враховуючи наведене, перевіривши за матеріалами адміністративної справи доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття даного касаційного провадження, Верховний Суд встановив порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

53. Відтак, касаційна скарга підлягає задоволенню, а постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 14.05.2020 у справі №280/3760/19 - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

54. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 345, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу адвоката Хмарського Романа Борисовича - представника ОСОБА_1 задовольнити.

2. Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2020 року у справі №280/3760/19 скасувати.

3. Справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції - Третього апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіА. В. Жук Н. М. Мартинюк Ж. М. Мельник-Томенко