Постанова КАС ВП від 25.09.2025 року у справі №140/11638/24

Друк

Пошук

348

Просмотров

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

касаційний адміністративний суд верховного суду ( КАС ВП )

Історія справи

Постанова КАС ВП від 25.09.2025 року у справі №140/11638/24

Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2025 року

м. Київ

справа № 140/11638/24

адміністративне провадження № К/990/23357/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Желєзного І. В.,

суддів: Мацедонської В. Е., Мельник-Томенко Ж. М.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 01 січня 2025 року (суддя Дмитрук В. В.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року (судді: Курилець А. Р., Мікула О. І., Пліш М. А.) у справі № 140/11638/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 , військової академії ( АДРЕСА_1 ), військової частини НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Волинського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 , військової академії ( АДРЕСА_1 ), військової частини НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому просив:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, компенсації за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, з 08 травня по 07 листопада 2020 року включно без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704 (далі - Постанова № 704);

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 08 травня по 07 листопада 2020 року включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови № 704, з урахуванням виплачених сум;

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, компенсації за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, з 27 лютого 2022 року по 28 березня 2024 року включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови № 704;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 27 лютого 2022 року по 28 березня 2024 року включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови № 704, з урахуванням виплачених сум;

- визнати протиправними дії військової академії (м. Одеса) щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, компенсації за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, з 24 квітня по 31 травня 2024 року включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови № 704;

- зобов`язати військову академію (м. Одеса) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 24 квітня по 31 травня 2024 року включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови № 704, з урахуванням виплачених сум;

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_3 щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, компенсації за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, з 29 березня по 27 квітня 2024 року, з 01 червня по 12 липня 2024 року включно без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови № 704;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 29 березня по 27 квітня 2024 року, з 01 червня по 12 липня 2024 року включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови № 704, з урахуванням виплачених сум;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні за станом здоров`я за 10 календарних років в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, розрахованого по прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2024 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).

2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 указав, що з виплат грошового забезпечення та заробітної плати військовослужбовця вбачається, що посадовий оклад, оклад за військовим званням та інші похідні види грошового забезпечення, в тому числі допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, нараховані і виплачені у зв`язку із проходженням військової служби та звільненням із неї, обчислені виходячи з розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.

3. На думку позивача, такі дії відповідачів щодо застосування при нарахуванні грошового забезпечення та інших виплат із 08 травня по 07 листопада 2020 року у військовій частині НОМЕР_1 , з 27 лютого 2022 року по 28 березня 2024 року у військовій частині НОМЕР_2 , з 28 квітня по 31 травня 2024 року у військовій академії (м. Одеса), з 29 березня по 27 квітня 2024 року, з 01 червня по 12 липня 2024 року у військовій частині НОМЕР_3 розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, є протиправними, оскільки з 29 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для розрахунку посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.

4. ОСОБА_1 вважає, що до спірних відносин належить застосувати пункт 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 1928-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій та їх обґрунтування

5. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 01 січня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 08 травня по 07 листопада 2020 року та інших виплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходження військової служби, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого відповідними Законами України про Державний бюджет України станом на 01 січня 2020 року.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 08 травня по 07 листопада 2020 року, та інших виплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходження військової служби, обчислених із розміром посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 Постанови № 704 (в редакції чинній з 29 січня 2020 року), шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законами України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», на відповідні тарифні коефіцієнти, з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_3 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 27 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року та інших виплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходження військової служби, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого відповідними Законами України про Державний бюджет України станом на 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_3 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 27 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року, та інших виплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби, обчислених із розміром посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 Постанови № 704 (в редакції чинній з 29 січня 2020 року), шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», на відповідні тарифні коефіцієнти, з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

6. Суд першої інстанції указав, що з 29 січня 2020 року розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями слід визначати шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704. Таким чином, ураховуючи зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік» виникли підстави для перерахунку грошового забезпечення, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. Оскільки нарахування грошового забезпечення в спірний період відбувалось згідно з наказами командира військової частини НОМЕР_3 , то саме відповідач зобов`язаний здійснити перерахунок грошового забезпечення та інших виплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходження військової служби, з врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого відповідними законами України про Державний бюджет України.

7. Волинський окружний адміністративний суд зазначив, що з 20 травня 2023 року (дати набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481) застосовується редакція пункту 4 Постанови № 704, згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

8. За висновком суду першої інстанції, у період з 27 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року грошове забезпечення позивача та його складові мали обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, а тому позовні вимоги в цій частині є підставними та підлягають задоволенню. При цьому вимоги позивача про нарахування та виплату грошового забезпечення за період з 20 травня 2023 року по 12 липня 2024 року із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» на 01 січня 2024 року є необґрунтованими та у їх задоволенні слід відмовити, з урахуванням судом норм пункту 4 Постанови № 704 в редакції, чинній з 20 травня 2023 року.

9. Враховуючи те, що протягом проходження військової служби з 08 травня 2020 року по 07 листопада 2020 року та з 27 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року військовими частинами НОМЕР_1 та НОМЕР_3 при визначенні розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням позивача протиправно не враховано розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом січень 2020, 2022, 2023 років як розрахункову величину, суд дійшов висновку і про протиправність виплати інших виплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби, без урахуванням відповідних величин.

10. Стосовно вимоги позивача щодо зобов`язання військової частини НОМЕР_3 перерахувати та виплатити компенсацію за невикористані ним дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових), обчисливши її суму, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої Постановою № 168, суд першої інстанції зазначив, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено включення до складу грошового забезпечення, з якого нараховується допомога на оздоровлення та компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток додаткової винагороди, встановленої Постановою № 168. Отже, Волинський окружний адміністративний суд дійшов висновку, що додаткова винагорода військовослужбовцям на період дії воєнного стану не є складовою частиною грошового забезпечення, а тому у відповідача відсутні підстави для включення до складу одноразової грошової допомоги на оздоровлення та компенсації за невикористані дні відпусток додаткової винагороди, виплату якої передбачено Постановою № 168.

11. Щодо вимоги позивача зобов`язати військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні за станом здоров`я за 10 календарних років в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, розрахованого по прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2024 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), суд указав, що військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період є окремим видом військової служби, що вказує на особливий порядок правового регулювання вказаного виду служби. У даному ж випадку, із матеріалів справи слідує, що в період з 27 лютого 2022 року по 12 липня 2024 року позивач проходив військову службу за призовом під час мобілізації. Таким чином, у контексті спірних правовідносин саме абзац 7 пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) є спеціальною правовою нормою, що містить особливі умови виплати одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям, які проходили військову службу за призовом по мобілізації, а саме: особливий суб`єкт отримання допомоги - військовослужбовець, який був призваний на військову службу за призовом у зв`язку з мобілізацією; обмежений період виплати одноразової грошової допомоги - виплата здійснюється за період проходження військової служби за призовом у зв`язку з мобілізацією; при виплаті такої допомоги не враховується період попередньої військової служби у мирний час.

12. За висновком суду першої інстанції, при звільненні з військової служби позивач, як військовослужбовець, що проходив військову службу за призовом у зв`язку з мобілізацією, відповідно до абзацу 7 пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII та Порядку № 460 мав право на одноразову грошову допомогу в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення, отриманого ним за кожний повний календарний місяць служби, яка йому була виплачена відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_3 від 12 липня 2024 року № 107.

13. Суд першої інстанції також указав про відсутність у позивача як військовослужбовця, що проходив військову службу за призовом у зв`язку з мобілізацією, права на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

14. Отже, Волинський окружний адміністративний суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

15. Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 30 квітня 2025 року апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишив без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 01 січня 2025 року у справі № 140/11638/24 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про включення додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, до складу місячного грошового забезпечення, з якого обчислюється грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток, скасував, та в цій частині ухвалив постанову.

Визнав протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_3 , що полягає у невключенні до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168 при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток.

Зобов`язав військову частину НОМЕР_3 перерахувати ОСОБА_1 компенсацію за невикористані ним дні оплачуваних відпусток, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої Постановою № 168.

У решті рішення Волинського окружного адміністративного суду від 01 січня 2025 року у справі № 140/11638/24 залишив без змін.

16. Скасовуючи рішення Волинського окружного адміністративного суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про включення додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, до складу місячного грошового забезпечення, з якого обчислюється грошова компенсацію за невикористані дні оплачуваних відпусток, Восьмий апеляційний адміністративний суд зазначив, що підпункт 6 розділу XXXI Порядку № 260 не містить жодних застережень щодо заборони урахування винагород до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір такої компенсації. Навпаки, за приписами указаної норми до такого розрахунку включено щомісячні додаткові види грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. Тому при обчисленні розміру таких виплат, відповідач був зобов`язаний урахувати суму винагороди, яку позивач отримував перед звільненням. З наявними в матеріалах справи витягами з карток особового рахунка військовослужбовця ОСОБА_1 за 2022- 2024 роки (т. 1, а. с. 238- 239), останній з липня 2022 року по серпень 2024 року щомісячно отримував додаткову грошову винагороду, передбачену Постановою № 168.

17. Ураховуючи, що додаткова винагорода, запроваджена Постановою № 168 є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, що відповідно виплачувалася позивачу, починаючи з липня 2022 року по серпень 2024 року, апеляційний суд дійшов висновку, що вказана винагорода входить до складу грошового забезпечення позивача (як розрахункової величини), з якого обчислюється розмір компенсації за всі невикористані ним дні щорічної основної відпустки.

18. За висновками Восьмого апеляційного адміністративного суду, суд першої інстанції дійшов помилкових висновків у частині відсутності підстав для включення додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, до складу місячного грошового забезпечення, з якого позивачу обчислено грошову компенсацію за невикористані дні оплачуваних відпусток та хибно відмовив у задоволенні цієї позовної вимоги.

19. В іншій частині суд апеляційної інстанції погодився з рішенням Волинського окружного адміністративного суду.

Короткий зміст та обґрунтування наведених в касаційній скарзі вимог

20. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо періоду служби з 20 травня 2023 року по 12 липня 2024 року, а також відмови у застосуванні 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати як мінімальної величини при перерахунку грошового забезпечення, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій зазначив, що вони є безпідставними, необґрунтованими та такими, що ухвалені з неправильним застосуванням (порушенням) норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

21. Скаржник також послався на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначив про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме чи підлягає перерахунку грошове забезпечення військовослужбовця після 20 травня 2023 року (дата набрання чинності Постанови № 481), виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, через незастосування положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи.

22. На переконання скаржника, розрахунок грошового забезпечення позивача навіть після 20 травня 2023 року має здійснюватися, виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого законом на відповідний календарний рік, а не із суми 1762 грн. Разом з тим, Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням бази розрахунку у вигляді сталої грошової суми у розмірі 1762 грн, що відповідає сумі прожиткового мінімуму станом на 2018 рік, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили, а саме Конституції України, Закону № 2017-ІІІ та Закону № 2011-ХІІ.

23. Скаржник також вважає, що суди попередніх інстанцій, відмовляючи в застосуванні 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати як мінімальної величини при перерахунку грошового забезпечення застосували положення пункту 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою № 103, пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774-VІІІ) без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 15 березня 2023 року у справі № 420/6572/22.

24. На підставі викладеного скаржник просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 01 січня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог, та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.

Позиція інших учасників справи

25. На момент розгляду справи, відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 від відповідачів до Верховного Суду не надходив.

26. Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень.

Рух касаційної скарги

27. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 30 червня 2025 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 01 січня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року у справі № 140/11638/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 , військової академії ( АДРЕСА_1 ), військової частини НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, та витребував із Волинського окружного адміністративного суду справу № 140/11638/24.

28. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду справу № 140/11638/24 призначено до касаційного розгляду в порядку письмового провадження.

Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

29. Позивач з 08 травня по 07 листопада 2020 року включно проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 , з 27 лютого 2022 року по 28 березня 2024 року включно проходив службу у військовій частині НОМЕР_2 , з 28 квітня по 31 травня 2024 року включно проходив службу (навчання) у військовій академії (м. Одеса), з 29 березня по 27 квітня 2024 року, з 01 червня по 12 липня 2024 року включно проходив службу у військовій частині НОМЕР_3 .

30. Відповідно до наказу військової частини НОМЕР_1 від 08 травня 2020 року № 94 молодшого сержанта за контрактом ОСОБА_1 , призначеного наказом командира НОМЕР_4 окремої механізованої бригади від 08 травня 2020 року № 108-РС на посаду головного сержанта розвідувального взводу мотопіхотного батальйону, з 08 травня 2020 року зарахувано до списків особового складу частини на всі види забезпечення.

31. Згідно з витягом із наказу військової частини НОМЕР_1 від 06 листопада 2020 року № 226 сержанта за контрактом ОСОБА_1 , звільненого наказом командира НОМЕР_4 окремої механізованої бригади від 03 листопада 2020 року № 279-РС з військової служби у запас згідно пункту 2 підпункту «а» частини п`ятої статті 26 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІ), у зв`язку із закінченням строку контракту, укладеного на умовах, передбачених абзацом другим частини третьої статті 23 цього ж закону, з 07 листопада 2020 року виключити із списків особового складу частини, з усіх видів забезпечення.

32. Відповідно до витягу з наказу військової частини НОМЕР_2 від 27 лютого 2022 року № 5 позивача зараховано до списків особового складу військової частини на посаду командира 2 розвідувального відділення розвідувального взводу.

33. Наказом військової частини НОМЕР_3 від 06 липня 2024 року № 10 ОСОБА_1 допущено до тимчасового виконання обов`язків за вакантною посадою командира розвідувального взводу 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_3 .

34. Згідно з витягом із наказу військової частини НОМЕР_1 від 27 квітня 2024 року № 31 вбачається, що головного сержанта ОСОБА_1 , призначеного наказом начальника військової академії (з основної діяльності) від 23 квітня 2024 року № 350 на посаду курсанта навчального батальйону резерву офіцерського складу, вважати таким, що 23 квітня 2024 року справи та посаду здав та вибув до нового місця служби. Того ж дня виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_3 та усіх видів забезпечення.

35. Із матеріалів справи вбачається, що з 28 квітня по 31 травня 2024 року позивач проходив навчання у військовій академії (м. Одеса).

36. Згідно з витягом із наказу військової частини НОМЕР_3 від 01 червня 2024 року № 66 вбачається, що молодшого лейтенанта ОСОБА_1 , призначеного наказом Головнокомандувача Збройних сил України (по особовому складу) від 31 травня 2024 року № 856, який прибув з військової академії (м. Одеса) на посаду командира І механізованого взводу 2 механізованої роти НОМЕР_5 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_3 , та зараховано до списків особового складу на всі види забезпечення з 01 червня 2024 року.

37. Відповідно до витягу з наказу військової частини НОМЕР_3 від 12 липня 2024 року № 107 вбачається, що молодшого лейтенанта ОСОБА_1 , командира 1 механізованого взводу 2 механізованої роти НОМЕР_5 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_3 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_6 (по особовому складу) від 29 червня 2024 року № 187 з військової служби у запас за підпунктом «б» пункту 2 частини четвертої Закону № 2232-ХІІ (за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), вважати таким, що 12 липня 2024 року справи та посаду здав і направити для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

38. Уважаючи, що під час проходження військової служби обчислення і виплату грошового забезпечення здійснено з порушенням норм чинного законодавства, позивач звернувся до суду із цим позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ КАСАЦІЙНОГО АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків судів першої та апеляційної інстанцій, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

39. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, і перевіряє правильність застосування норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.

40. Згідно із частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені судом першої чи апеляційної інстанції; вирішувати питання щодо достовірності доказів; надавати перевагу одним доказам над іншими; збирати чи приймати нові докази або додатково перевіряти їх.

41. На підставі частини третьої статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, якщо необхідно врахувати висновок про застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

42. У справі, що розглядається, ОСОБА_1 просить:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, компенсації за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, з 08 травня по 07 листопада 2020 року включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови № 704 та зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за цей період вказане грошове забезпечення, з урахуванням виплачених сум;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_3 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані ним дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових), обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої Постановою № 168), а також нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні за станом здоров`я за 10 календарних років в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, розрахованого по прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2024 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).

43. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 01 січня 2025 року та постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

44. Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, а саме в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо періоду служби з 20 травня 2023 року по 12 липня 2024 року, а також відмови у застосуванні 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати як мінімальної величини при перерахунку грошового забезпечення, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.

45. Отже, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду перевіряє оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, тобто в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

46. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

47. Частинами першою-третьою статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять:

посадовий оклад, оклад за військовим званням;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

48. 30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 704, якою затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.

49. 21 лютого 2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 103, якою внесено зміни до Постанови № 704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції: установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 (пункт 6 Постанови № 103).

50. Постанова № 103 набула чинності 24 лютого 2018 року.

51. На момент набрання чинності Постановою № 704 (01 березня 2018 року) пункт 4 вже був викладений в редакції змін, викладених згідно з пунктом 6 Постанови № 103, відповідно передбачав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.

52. Водночас текст примітки, зокрема, додатків 1, 14 до Постанови № 704 - у зв`язку з прийняттям Постанови № 103 - не змінився, відповідно виникла неузгодженість тексту примітки з положеннями пункту 4 Постанови № 704 в редакції, викладеній згідно з пунктом 6 Постанови № 103.

53. Кабінет Міністрів України постановою від 28 жовтня 2020 року № 1038 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2006 року № 1644 і від 30 серпня 2017 року № 704» виправив цю неузгодженість, виклавши, зокрема, примітку до додатку 1 до Постанови № 704 в новій редакції: « 1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704. У разі коли розмір окладу визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище заокруглюються до 10 гривень.». В аналогічній редакції викладена також і примітка додатку 14 до Постанови № 704.

54. Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704.

55. Наведене свідчить, що з дати прийняття постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 відновилася первинна редакція пункту 4 Постанови № 704, тобто та, яка була до внесення змін згідно з пунктом 6 Постанови № 103. Текст примітки до додатку 1 до Постанови № 704 в цьому контексті суттєвого значення вже немає, адже акцентується головним чином на тексті пункту 4 Постанови № 704, а надто на розмірі розрахункової величини - прожитковому мінімумі для працездатних осіб.

56. Водночас 12 травня 2023 року Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704».

Кабінет Міністрів України постановив:

1. Скасувати підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».

2. Внести зміну до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», виклавши абзац перший в такій редакції:

« 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

3. Установити, що видатки, пов`язані з виконанням пункту 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів.

57. Постанова № 481 набрала чинності 20 травня 2023 року.

58. При цьому, Постанова № 481 чи її окремі пункти нечинними (в тому числі в судовому порядку) у спірний період не визнавалися, а тому підлягали застосуванню відповідачем.

59. Таким чином, Постановою № 481 змінено умови регулювання спірних відносин та визначено, що обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб здійснюється, виходячи з розміру 1762 грн, а не з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.

60. Рішеннями Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 та від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 підтверджена конституційність повноважень Кабінету Міністрів України щодо реалізації політики у сфері соціального захисту, в тому числі регулювання порядку та розмірів соціальних виплат і допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави.

61. У пункті 3 резолютивної частини Рішення від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 Конституційний Суд України вказав, що в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 95, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України та пункту 2 частини першої статті 9 КАС України в системному зв`язку з положеннями статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 117 Конституції України треба розуміти так, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції.

62. Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 та від 11 вересня 2024 року у справі № 554/154/22, наголошувала на тому, що Суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності: суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного урядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб`єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю).

63. Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку про відсутність підстав для здійснення нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 20 травня 2023 року по 12 липня 2024 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови № 704, а відтак висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині є правильними, оскільки, здійснюючи позивачу відповідний розрахунок та виплату грошового забезпечення з 20 травня 2023 року по 12 липня 2024 року, військова частина НОМЕР_3 діяла підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, зокрема, Постановою № 481, яка у вказаний період була чинною, а тому підстав застосування попередньої редакції Постанови № 704 у військової частини НОМЕР_3 не було.

64. Такий правовий підхід щодо того, що внесені Постановою № 481 зміни до пункту 4 Постанови № 704 не дозволяють застосовувати попередню редакцію пункту 4 Постанови № 704 узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 26 червня 2025 року у справі № 480/7154/24 (провадження № К/990/15215/25), і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від неї.

65. Таким чином, із дня набрання чинності Постанови № 481 (20 травня 2023 року) та протягом її чинності у відповідних суб`єктів владних повноважень були відсутні підстави для нарахування та виплати військовослужбовцям грошового забезпечення виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України про Державний бюджет України на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до Постанови № 704.

66. Щодо відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині відмови у застосуванні 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати як мінімальної величини при перерахунку грошового забезпечення за спірні періоди, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначає таке.

67. Застосування норм Закону № 1774-VІІІ вже було предметом розгляду у Верховному Суді, зокрема, у постанові від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, у якій вказано, з-поміж іншого, колегія суддів звернула увагу на те, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величиною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла таких висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах:

(1) з 01 січня 2020 року положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;

(3) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величиною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

68. Такий правовий підхід Верховний Суд застосував також у постановах від 31 серпня 2022 року у справі № 120/8603/21-а, від 16 листопада 2022 року у справі № 120/648/22-а, від 04 січня 2023 року у справі № 640/17686/21, від 10 січня 2023 року у справі № 440/1185/21.

69. Отже, відповідно до пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні Положення» Закону № 1774-VІІІ встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.

70. Оскільки приписи пункту 3 розділу ІІ Закону № 1774-VІІІ не втратили чинності і за юридичною силою є вищою за положення пункту 4 Постанови № 704, то в цьому випадку не встановлено правових підстав для обчислення розміру окладу за посадою заявника та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.

71. Повертаючись до обставин цієї справи в межах касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку про обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у частині застосування 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати як мінімальної величини при перерахунку грошового забезпечення позивача за спірні періоди.

Щодо заявленого представником позивача клопотання про передачу на розгляд Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду адміністративної справи № 140/11638/24

72. Так, представник позивача подав клопотання про передачу справи на розгляд Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

73. На обґрунтування вказаного клопотання зазначив про необхідність, на його думку, відступу від висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 26 червня 2025 року у справі № 480/7154/24, від 24 червня 2025 року у справі № 420/5584/24, від 30 червня 2025 року № 280/8083/24.

74. Представник позивача вважає, що висновки, викладені у вказаних вище постановах є передчасними та зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема, Верховним Судом застосовано пункт 2 Постанови № 481, який не підлягав застосуванню в силу частин третьої та четвертої статті 7 КАС України, а саме через його невідповідність актам вищої юридичної сили, а саме статей 1, 9 Закону № 2011-XII, статей 6, 7, 19 Закону України від 05 жовтня 2000 року № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» та суперечність із абзацом 5 статті 17, статті 22 Конституції України.

75. Розглянувши клопотання представника позивача про передачу на розгляд Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду адміністративної справи № 140/11638/24, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначає таке.

76. Відповідно до частини першої статті 166 КАС України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування тощо щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.

77. Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом (частина третя статті 166 КАС України).

78. Згідно із частиною першою статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї самої палати або у складі такої палати.

79. На підставі частини першої статті 347 КАС України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

80. Верховний Суд звертає увагу, що відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, провадження № 11-377апп18).

81. Тобто скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи.

82. Водночас, Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 15 вересня 2020 року у справі № 5017/1221/2012 указала, що необхідність відступу має виникати з певних визначених об`єктивних причин, такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані. Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема, зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни в правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань тощо.

83. Отже, необхідність відступу від правової позиції Верховного Суду повинна мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.

84. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду наголошує, що основним завданням Верховного Суду відповідно до частини першої статті 36 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення сталості та єдності судової практики.

85. Таким чином, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.

86. Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

87. Однакове й уніфіковане застосування правових норм зумовлює загальнообов`язковість і передбачуваність закону, рівність перед законом і правову визначеність, яка є складовою верховенства права. На цьому акцентувала увагу Консультативна рада європейських суддів (КРЄС) у Висновку № 20 (2017) про роль судів у забезпеченні єдності застосування закону.

88. Ураховуючи наведене, проаналізувавши мотиви представника позивача щодо необхідності відступу від висновків Верховного Суду, викладеного у постановах від 26 червня 2025 року у справі № 480/7154/24, від 24 червня 2025 року у справі № 420/5584/24, від 30 червня 2025 року № 280/8083/24, Верховний Суд дійшов висновку про те, що вони не містять фундаментальних обґрунтувань щодо підстав для відступу від правової позиції, викладеної у вказаних постановах суду касаційної інстанції, при цьому заявник фактично не погоджується із правовою позицією, висловленою Верховним Судом у наведених постановах, а його доводи зводяться до власного суб`єктивного тлумачення характеру спірних правовідносин.

89. Отже, оскільки представник позивача не обґрунтував наявності підстав для відступу від відповідних висновків, а саме не довів їх помилковість, неефективність, необґрунтованість, неузгодженість, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду вважає відсутніми підстави для відступу від правових висновків, викладених у постановах від 26 червня 2025 року у справі № 480/7154/24, від 24 червня 2025 року у справі № 420/5584/24, від 30 червня 2025 року № 280/8083/24, відтак у задоволенні клопотання про передачу цієї справи на розгляд Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду слід відмовити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

90. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції, за наслідками розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

91. Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

92. Оскільки оскаржувані судові рішення прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, а правових висновків судів попередніх інстанцій скаржник не спростував, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Відмовити у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Чернікова Дмитра Юрійовича про передачу справи № 140/11638/24 на розгляд Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

2. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

3. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 01 січня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Желєзний

Судді: В. Е. Мацедонська

Ж. М. Мельник-Томенко