Постанова

Іменем України

27 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 366/811/2017-ц

провадження № 61-33627св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Кривцової Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представники позивача: ОСОБА_2, адвокат Семак Анатолій Якович,

відповідач - ОСОБА_3,

представник відповідача - адвокат Працюк Володимир Леонідович,

треті особи: Ладижицька сільська рада, Управління Держкомзему у Іванківському районі, Відділ містобудування, архітектури житлово-комунального господарства та розвитку інфраструктури Іванківської районної державної адміністрації, Приватне підприємство "Геополісся",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Іванківського районного суду Київської області від 09 червня 2017 року у складі судді Тетервак Н. А. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 02 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Приходька К. П., Білоконь О. В., Голуб С. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, треті особи: Ладижицька сільська рада, Управління Держкомзему у Іванківському районі, Відділ містобудування, архітектури житлово-комунального господарства та розвитку інфраструктури Іванківської районної державної адміністрації, Приватне підприємство "Геополісся", про визнання права на приватизацію земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що вона є власником домоволодіння на АДРЕСА_1.

Зазначала, що рішенням сьомої сесії Ладижицької сільської ради від 20 травня 2016 року їй надано право на приватизацію земельної ділянки розміром 0,64 га за вказаною адресою.

Вказувала, що досягти згоди щодо розмежування земельних ділянок з власником суміжної земельної ділянки ОСОБА_3 їй не вдається. Земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_2, власником яких є ОСОБА_3 приватизовані (кадастровий № 3222082002:01:003:0077 та № 322208202:01:003:0079), мають площу 0,25 га та 0,1966 га.

Звертала увагу на те, що інженером-землевпорядником землевпорядної організації було здійснено геодезичні обміри земельних ділянок, визначено їх межі та складено ситуаційну схему на АДРЕСА_3. При цьому межі земельних ділянок ОСОБА_3 визначені згідно з державними актами на право власності на землю, а межі земельних ділянок, що належать їй, зазначені згідно з геодезичними обмірами.

Стверджує, що ОСОБА_3 не погоджується підписати акт погодження меж упродовж тривалого часу, що робить неможливим завершення розробки проекту землеустрою, його погодження та затвердження у встановленому порядку та перешкоджає їй отримати документ про право власності на земельну ділянку.

Ураховуючи уточнення до позовної заяви ОСОБА_1 просила суд: усунути перешкоди у праві приватизації земельної ділянки, що знаходиться в АДРЕСА_1 шляхом визнання за нею права на приватизацію земельної ділянки, яка розташована в АДРЕСА_1 відповідно до даних земельно-кадастрової документації без погодження меж з власником суміжної земельної ділянки, а саме ОСОБА_3.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 09 червня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право на приватизацію земельної ділянки, що знаходиться на АДРЕСА_1 у відповідності з даними земельно-кадастрової документації без погодження меж з власником суміжної земельної ділянки, що знаходиться в АДРЕСА_2, а саме: ОСОБА_3.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_3 не погоджує межі суміжних земельних ділянок чим позбавляє права ОСОБА_1 на приватизацію земельної ділянки, що знаходиться на АДРЕСА_1.

Районний суд зазначив, що відповідно до частини 1 статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) ОСОБА_1, як власник житлового будинку, має право на передачу у її власність земельної ділянки, яка знаходилася у користуванні попереднього землевласника.

Суд першої інстанції вказав, що ОСОБА_3 перешкоджає ОСОБА_1 приватизувати земельну ділянку в межах та розмірах, якою користувалися попередні власники житлового будинку. Про це свідчить рішення Іванківського районного суду від 20 липня 2016 року, що підтверджує спір між землекористувачами, а також заява ОСОБА_3 від 07 червня 2017 року, в якій вона просить відкласти розгляд цієї справи, оскільки її мати, ОСОБА_4,06 червня 2017 року подала до Ладижицької сільської ради заяву про надання їй земельної ділянки площею 15 соток по всій довжині. У вказаній заяві не зазначено, за якою адресою ОСОБА_4 просить надати їй земельну ділянку, однак, з пояснень відповідача слідує, що вона претендує на частину земельної ділянки, якою користується позивач.

Щодо вимоги про усунення перешкод у приватизації, районний суд вважав, що така не підлягає задоволенню, оскільки задовольняючи позовну вимогу про визнання за ОСОБА_1 права на приватизацію земельної ділянки, суд виключає необхідність відповідача вчиняти будь-які дії.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 02 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено.

Рішення Іванківського районного суду Київської області від 09 червня 2017 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що при розгляді справи районний суд правильно встановив факти, відповідні їм правовідносини та ухвалив рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.

Апеляційний суд зазначив, що оскільки ОСОБА_3 має державні акти на право власності на земельні ділянки, які розташовані на АДРЕСА_2, отже вона повинна відновити межові знаки своїх земельних ділянок відповідно до проектно-кадастрової документації та сприяти забезпеченню права на приватизацію ОСОБА_1, яка є суміжним землекористувачем.

Суд апеляційної інстанції відхилив посилання ОСОБА_3 про те, що ОСОБА_1 неправильно обрала спосіб захисту порушеного права, оскільки вона неодноразово зверталася до Ладижицької сільської ради з приводу вирішення спірного питання.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У червні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 червня 2019 року справу передано судді-доповідачу Лідовцю Р. А.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2019 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів попередніх інстанцій не відповідають обставинам справи, доказам не надано належної оцінки, отже оскаржувані рішення не відповідають вимогам закону та підлягають скасуванню.

Зазначає, що не заперечувала проти приватизації позивачкою її земельної ділянки, а лише була не згодна з тим, що до земельної ділянки, яку має намір приватизувати ОСОБА_1, входить частина земельної ділянки, яка належить їй.

Вказує, що районним судом не врахована позиція, викладена у ~law23~, у якій зазначено, що згідно зі статтею 158 ЗК України суди розглядають справи за спорами про межі земельних ділянок, що перебувають у власності чи користуванні громадян-заявників, які не погоджуються з рішенням органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

При цьому стверджує, що позивачем не надано суду рішення органу місцевого самоврядування чи органу влади з питань земельних ресурсів про врегулювання спору між нею та позивачкою про межі земельних ділянок, можливість врегулювання такого спору не втрачена, а суд не може підміняти собою зазначені органи та вирішувати питання, віднесені законом до сфери їх виключних повноважень.

Відзив (заперечення) на касаційну скаргу учасники справи не подали.

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 подала відзив (заперечення) на касаційну скаргу, у якому зазначила, що доводи касаційної скарги не відповідають дійсності та обставинам справи, отже оскаржувані рішення є законними та обґрунтованими, а висновки судів попередніх інстанцій відповідають обставинам справи та встановлені відповідно до вимог процесуального закону.

Стверджує, що посилання заявника на ту обставину, що нею неправильно обраний спосіб захисту порушеного права не може бути прийнято до уваги, оскільки вона неодноразово зверталася до Ладижицької сільської ради з приводу вирішення спірного питання та Ладижицькою сільською радою розглядалося спірне питання, була створена відповідна комісія, яка виїхавши на погодження меж земельних ділянок між суміжними власниками з'ясувала, що відповідачкою чиняться перешкоди погодження меж земельних ділянок.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з договором дарування жилого будинку від 14 лютого 2008 року, посвідченого державним нотаріусом Іванківської районної державної нотаріальної контори Воробей Т. В. та зареєстровано в реєстрі № 1098, ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_3 житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 17).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину, виданого Іванківською районною державною нотаріальною конторою 17 травня 2016 року за реєстром №1239 ОСОБА_1 є власником житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходяться в АДРЕСА_1, що належав ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Іванківською районною державною нотаріальною конторою 17 березня 2010 року за реєстром №1-656 (а. с. 6).

Згідно з державними актами на право власності на земельну ділянку від 27 грудня 2012 року серії ЯК № 287329 та серії ЯК № 287330 ОСОБА_3 є власником земельних ділянок площею 0,2500 га та площею 0,1966 га, які розташована в АДРЕСА_2, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських споруд та для ведення особистого селянського господарства відповідно (а. с. 9-10).

Рішенням сьомої сесії Ладижицької сільської ради від 20 травня 2016 року ОСОБА_1 надано право на приватизацію земельної ділянки розміром 0,64 га за вказаною адресою для ведення особистого селянського господарства, обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (а. с.7).

У довідках Ладижицької сільської ради від 03 листопада 2016 року № 02-23-350 та від 23 січня 2017 року № 1 зазначено, що комісією не вдалося встановити згоди між сусідами ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на розмежування земельних ділянок та погодити межі (а. с. 12-13).

Відповідно до довідки Ладижицької сільської ради від 16 листопада 2016 року згідно з земельно-кадастровою книгою №1 Ладижицької сільської ради станом на 01 січня 2010 року за адресою: АДРЕСА_1 рахується земельна ділянка площею 0,64га, власником якої є ОСОБА_6 (а. с.8).

У довідці Ладижицької сільської ради від 16 листопада 2016 року № 278 зазначено, що згідно з земельно-кадастрової книги Ладижицької сільської ради станом на 01 січня 2007 року за адресою: АДРЕСА_2 рахується земельна ділянка площею 0,40га, власник якої ОСОБА_4 (а. с.18).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 та 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Відповідно до положень статті 4 ЦПК України, 2004 року, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно із частиною 1 статті 3 ЦПК України, 2004 року, кожна особа має право в порядку, встановленому частиною 1 статті 3 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

З урахуванням цих норм суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, виходячи із підстав позову та встановлених обставин, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог (повністю чи частково) або відмову в їх задоволенні.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходяться в АДРЕСА_1.

Згідно з договором дарування жилого будинку від 14 лютого 2008 року, ОСОБА_3 є власником житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2.

Рішенням сьомої сесії Ладижицької сільської ради від 20 травня 2016 року ОСОБА_1 надано право на приватизацію земельної ділянки розміром 0,64 га за вказаною адресою для ведення особистого селянського господарства, обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Відповідно до державних актів на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 287329 та серії ЯК № 287330 ОСОБА_3 є власником земельних ділянок площею 0,2500 га та площею 0,1966 га, які розташована в АДРЕСА_2.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_3 не погоджує межі суміжних земельних ділянок чим позбавляє права ОСОБА_1 на приватизацію земельної ділянки, що знаходиться на АДРЕСА_1.

Колегія суддів не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та вважає, що касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Статтями 116, 118 ЗК України визначено підстави й порядок набуття громадянами і юридичними особами права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності.

Частиною 3 статті 158 ЗК України визначено, що органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

За змістом статті 198 ЗК України погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами необхідне при кадастровій зйомці, як комплексу робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок.

Згідно зі статтею 55 Закону України "Про землеустрій" встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних та картографічних матеріалів. Межі земельної ділянки в натурі закріплюються межовими знаками встановленого зразка, крім того, межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам.

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Захист земельних прав - це передбачені законом способи охорони цих прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій, всупереч статей 212, 213 ЦПК України, 2004 року, не в повній мірі врахували те, що непогодження відповідачем меж земельної ділянки, яке мотивоване наявністю земельного спору є формою реалізації прав останнього, а сама по собі процедура погодження меж є виключно допоміжною стадією у процесі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути технічних помилок. Акт погодження меж земельної ділянки є складовою частиною технічної документації, на підставі якої орган місцевого самоврядування, реалізуючи власну компетенцію, приймає рішення про передачу громадянам безоплатно земельних ділянок у власність. При цьому кадастровою зйомкою є комплекс робіт, яку проводять юридичні та фізичні особи, які одержали в установленому порядку ліцензію на проведення геодезичних і картографічних робіт, а при їх проведенні суміжні землекористувачі погоджують межі земельних ділянок і вказані дії не впливають на правовий режим земельної ділянки і не є юридичним фактом, на підставі якого виникають, змінюються чи припиняються земельні правовідносини, оскільки в результаті кадастрових робіт створюється лише інформаційна база.

У той же час непогодження суміжним землекористувачем меж земельної ділянки не є само по собі підставою для прийняття органом місцевого самоврядування рішення про відмову у затвердженні технічної документації та передачі земельної ділянки у власність.

Визнавши за позивачем право на приватизацію земельної ділянки без підпису суміжного землекористувача, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, не врахував, що вирішення питань, пов'язаних із передачею земельної ділянки у власність, належить до повноважень органу місцевого самоврядування, а чинне земельне законодавство не обмежує права на приватизацію земельної ділянки у зв'язку із відмовою суміжного землекористувача від підписання акту погодження меж земельних ділянок.

Погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов'язкових технічних помилок.

Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із власником та/або землекористувачем не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів чи землевласників. Не надання особою своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача та/або власника не може бути перешкодою для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації. Непідписання суміжним власником та/або землекористувачем акту узгодження меж земельної ділянки саме по собі не є підставою для визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку.

Зазначені правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 580/168/16-ц, провадження № 61-19526сво18.

Отже, відмова ОСОБА_3 від підписання акту погодження меж земельних ділянок не порушує прав ОСОБА_1 на отримання земельних ділянок у власність і не є перешкодою у проведенні передбачених законом дій, спрямованих на приватизацію земельної ділянки позивачем, в тому числі і прийняття відповідних рішень органом місцевого самоврядування.

Наведене свідчить про те, що судами при постановленні рішень неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до постановлення рішень, які не ґрунтуються на законі.

Частиною 1 статті 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Судами правильно встановлено фактичні обставини справи, проте неправильно застосовані норми матеріального права, у зв'язку із чим судові рішення у частині задоволення позовних вимог підлягають скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Іванківського районного суду Київської області від 09 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 02 серпня 2017 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права на приватизацію земельної ділянки без погодження меж із суміжним землекористувачем відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Кривцова

Р. А. Лідовець