Історія справи

Ухвала КАС ВП від 28.03.2021 року у справі №340/921/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25 травня 2021 року

справа № 340/921/20

адміністративне провадження № К/9901/10475/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р. Ф. (суддя-доповідач),

суддів: Пасічник С. С., Юрченко В. П.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2020 року у складі суддів Лукманової О. М., Божко Л. А., Дурасової Ю. В.

у справі № 340/921/20

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Кіровоградській області

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

УСТАНОВИЛ:

Рух справи

У березні 2020 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач у справі) звернулася до суду до Головного управління ДПС у Кіровоградській області (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просила скасувати податкове повідомлення-рішення від 2 березня 2020 року №00000270505 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 250 000 грн за порушення частини 20 статті 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР (далі - Закон № 481), з мотивів безпідставності його прийняття.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2020 року позовні вимоги задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що Закон №481 чітко не врегулював відносини щодо органу, який видає ліцензії на роздрібну торгівлю пальним, а Державна фіскальна служба України лише 30 травня 2019 року направила лист за №17014/7/99-99-12-01-01-17 із розпорядження про видачу ліцензій головними управліннями в областях з 1 липня 2019 року, що зумовило висновок суду про те, що держава штучно створила для добросовісних платників перешкоди в господарюванні що призвело до накладення штрафу на позивача. Суд першої інстанції врахував те, що позивачка вживала всі необхідні заходи для отримання ліцензії.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2020 року апеляційну скаргу відповідача задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість та законність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з огляду на встановлені судом фактичні обставини, а саме позивач здійснювала роздрібну торгівлю пальним без наявності ліцензії з 1 липня 2019 року по 23 липня 2019 року, при цьому, за позицією суду, вона мала зупинити роздрібну торгівлю пальним до одержання ліцензії після 18 липня 2019 року, дати отримання розпорядження Головного управління ДФС у Кіровоградській області від 16 липня 2019 року №367-р, однак продовжувала здійснювати роздрібну торгівлю пальним до 23 липня 2020 року.

25 березня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга позивача.

26 березня 2021 року ухвалою Верховного Суду касаційна скарга залишена без руху, витребувана справа з Кіровоградського окружного адміністративного суду.

6 квітня 2021 року справа № 340/921/20 надійшла до Верховного Суду.

20 квітня 2021 року ухвалою Верховного Суду відкрито провадження за касаційною скаргою позивача на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 340/921/20 на підставі пунктів 3, 4 частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Доводи касаційної скарги

Підставою для відкриття касаційного провадження у справі № 340/921/20 є неправильне застосування судами (судом) норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадку, передбаченому пунктами 3, 4 частини 4 статті 328 КАС України - оскарження судового рішення з підстав передбаченої частиною 2 статті 353 КАС України, у випадку відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зокрема позивач в касаційній скарзі зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про законність податкового повідомлення-рішення у зв'язку з тим, що нібито податковим органом у межах своїх повноважень 16 липня 2019 року було прийнято розпорядження №367-р, яким позивачу відмовлено у видачі ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним у зв'язку з встановленням невідповідності вимогам п. 37 ст. 15 Закону № 481, зокрема, суд помилково посилається на те, що копія розпорядження №367-р вручена позивачці 18 липня 2019 року. Позивачка наголошує, що фактично отримала розпорядження №367-р 24 липня 2019 року після огляду поштового ящика, після чого відразу припинила господарську діяльність з реалізації пального. Ці доводи підтверджується тим, що на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення за трекером №2500667337836 відсутній підпис ОСОБА_1 (взагалі відсутній будь-який підпис) в графі "розписка в одержанні", що вказує на те, що працівник поштового зв'язку ОСОБА_2 особисто не вручала ОСОБА_1 цей лист.

Скаржник в касаційній скарзі звертає увагу суду касаційної інстанції на поширення регулювання даних правовідносин поряд із Законом № 481 також Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" від 2 березня 2015 року №222-VIII (далі - Закон №222). Відповідно до абзацу третього пункту 4 частини першої статті 3 Закону № 222 (який діяв із змінами в період з 1 липня 2019 року по 18 грудня 2019 року), державна політика у сфері ліцензування ґрунтується на принципі пріоритетності захисту прав, законних інтересів, життя і здоров'я людини, навколишнього природного середовища, захисту обмежених ресурсів держави та забезпечення безпеки держави, що передбачає: "у разі внесення змін до нормативно-правових актів у сфері ліцензування, передбачається достатній для реалізації цих змін строк, але не менш як два місяці" - чому не відповідає порядок визначення повноважень органу ліцензування та впровадження ліцензування виду діяльності в один день (1 липня 2019 року).?

Позивач просить задовольнити касаційну скаргу, скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 340/921/20 і залишити в силі рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2020 року.

11 травня 2021 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив податкового органу на касаційну скаргу позивача, в якому відповідач просить залишити скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Згідно з частиною 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин 1 , 2 , 3 статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Обставини справи

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що Головним управлінням ДПС у Кіровоградській області, на підставі наказу №221 від 7 лютого 2020 року та направлень на перевірку №315,316 від 7 лютого 2020 року, 10 лютого 2020 року проведено фактичну перевірку ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1) щодо дотримання нею норм законодавства з питань регулювання обліку готівки, порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, обігу підакцизних товарів, та наявності ліцензій, патентів, свідоцтв на газовій АЗС, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, за результатами якої складено акт №13/11/11/РРО/ НОМЕР_1 від 10 лютого 2020 року (далі - акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення позивачем частини двадцятої статті 15 Закону № 471, а саме здійснення торгівлі пальним без одержання відповідної ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним в період з 1 липня 2019 року по 23 липня 2019 року.

2 березня 2020 року на підставі акта перевірки керівник податкового органу прийняв податкове повідомлення-рішення № 00000270505, яким до позивача за порушення частини двадцятої статті 15 Закону № 471 застосовано штрафні (фінансові) санкції на загальну суму 250 000,00 грн.

Джерела права

Закон №481 визначає основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров'я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на території України.

Статтею 1 Закону №481 серед іншого надано визначення наступним поняттям:

ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" від 2 березня 2015 року №222-VIII видів діяльності протягом визначеного строку;

роздрібна торгівля пальним - діяльність із придбання або отримання та подальшого продажу або відпуску пального із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик з автозаправної станції/автогазозаправної станції/газонаповнювальної станції/газонаповнювального пункту та інших місць роздрібної торгівлі через паливороздавальні колонки та/або оливороздавальні колонки та/або реалізація скрапленого вуглеводневого газу в балонах для побутових потреб населення та інших споживачів.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів" від 23 листопада 2018 року 2628-VІІІ внесені зміни до Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів", а саме: частини першу і четверту статті 15 викладено у такій редакції: "Імпорт, експорт алкогольних напоїв та тютюнових виробів здійснюються суб'єктами господарювання всіх форм власності без ліцензії. Оптова торгівля на території України алкогольними напоями та тютюновими виробами здійснюється за наявності у суб'єктів господарювання всіх форм власності ліцензії на оптову торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами. Оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб'єктами господарювання всіх форм власності за наявності ліцензії".

Згідно з Прикінцевими та перехідними положеннями ~law25~ останній набирає чинності з 1 січня 2019 року, крім, зокрема, підпункту 6 (щодо змін до Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів"), підпункту 17 (щодо змін до Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності") підпункту 17 (щодо змін до Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності", що набирають чинності з 1 липня 2019 року.

Одночасно ~law29~ доповнено частину другу статті 17 Закону №481, за якою до суб'єктів господарювання (у тому числі іноземних суб'єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі роздрібної торгівлі пальним без наявності ліцензії - 250000 гривень.

За змістом статті 15 Закону №481 суб'єкти господарювання (у тому числі іноземні суб'єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва.

Плата за ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним справляється щорічно і зараховується до місцевих бюджетів згідно із законодавством.

Ліцензія видається за заявою суб'єкта господарювання, до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію.

Ліцензія або рішення про відмову в її видачі видається заявнику не пізніше 10 календарних днів (щодо пального - не пізніше 20 календарних днів) з дня одержання зазначених у ~law30~ документів.

Суспільні відносини у сфері ліцензування видів господарської діяльності, виключний перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, уніфікований порядок їх ліцензування, нагляд і контроль у сфері ліцензування, відповідальність за порушення законодавства у сфері ліцензування видів господарської діяльності регулює (встановлює, визначає) Закон України "Про ліцензування видів господарської діяльності" від 2 березня 2015 року № 222-VIII.

Відповідно до ~law32~ (в редакції з 01 липня 2019 року), ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності, як, зокрема, виробництво і торгівля пальним, яка ліцензується відповідно до Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального".

~law34~ (в редакції на 1 липня 2019 року) у разі запровадження ліцензування нового виду господарської діяльності або нової частини виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, ліцензійні умови провадження нового виду господарської діяльності або нової частини виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, набирають чинності у строк, необхідний для приведення суб'єктом господарювання своєї діяльності у відповідність із вимогами ліцензійних умов, але не менш як через два місяці з дня їх прийняття.

Згідно з абзацем четвертим ~law35~ у разі внесення змін до нормативно-правових актів у сфері ліцензування, передбачається достатній для реалізації цих змін строк, але не менш як два місяці.

~law36~ встановлено, що у разі відсутності ліцензійних умов провадження відповідного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, відповідальність за провадження такої господарської діяльності без ліцензії не застосовується.

Згідно з підпунктом 27 пункту 4 Положення про Державну податкову службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 березня 2019 року № 227 Державна податкова служба України відповідно до покладених на неї завдань здійснює ліцензування діяльності суб'єктів господарювання з виробництва пального, з оптової, роздрібної торгівлі та зберігання пального і контроль за таким виробництвом. ДПС здійснює повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку її територіальні органи.

Відповідно до постанови Кабінету міністрів України від 19 червня 2019 року №545 "Про затвердження Порядку ведення Єдиного державного реєстру суб'єктів господарювання, які отримали ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним і внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України" територіальні органи ДФС визначено органом ліцензування господарської діяльності з роздрібної торгівлі пальним, зберігання пального.

Вказана постанова набрала чинності 1 липня 2019 року.

Листом Державної фіскальної служби від 30 травня 2019 року за №17014/7/99-99-12-01-01-17 на виконання Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів" доведено територіальним органам - головним управлінням ДФС в областях та м.

Києві, що суб'єкти господарювання можуть подати документи на розгляд до органу ліцензування для отримання відповідних ліцензії на адресу Головних управлінь ДФС в областях та м. Києві за місцем роздрібної торгівлі пальним, починаючи з 12 червня 2019 року. При цьому Головні управління ДФС у областях та м. Києві мають видавати зазначені ліцензії суб'єктам господарювання, починаючи з 1 липня 2019 року.

Позиція Верховного Суду

З 1 липня 2019 року набрали чинності норми Закону №481 щодо ліцензування оптової торгівлі пальним. З цієї дати роздрібна і оптова торгівля пальним, зберігання пального здійснюються суб'єктами господарювання всіх форм власності за наявності ліцензії.

У разі торгівлі пальним без наявності ліцензії до суб'єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів 250 000 гривень.

Зважаючи на положення абзацу четвертого ~law38~ при запровадженні ліцензування оптової торгівлі паливом, ліцензійні умови провадження нового виду господарської діяльності набирають чинності у строк, необхідний для приведення суб'єктом господарювання своєї діяльності у відповідність із вимогами ліцензійних умов, але не менш як через два місяці з дня їх прийняття.

~law39~, яким внесені зміни в тому числі до Законів № 481, №222-VIII, прийнятий Верховною Радою України 23 листопада 2018 року, опублікований 12 грудня 2018 року, набрав чинності з 1 січня 2019 року, крім зокрема норм підпункту 6 (щодо змін до Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів"), підпункту 17 (щодо змін до Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності") підпункту 17 (щодо змін до Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності", що набирали чинності з 1 липня 2019 року.

Отже законодавець при запровадженні ліцензування оптової торгівлі пальним дотримався принципів, встановлених ~law43~, щодо надання достатнього строку для реалізації прийнятих змін, який склав вісім місяців з дня прийняття ~law44~.

Суд першої інстанції, ухвалюючи судове рішення, дійшов висновку про нечіткість врегульованих відносин, обґрунтовуючи це тим, що початок видачі ліцензії органом ліцензування та відповідальність за провадження оптової торгівлі пальним без ліцензії припадають на один день, що є штучно створеною перешкодою в господарюванні для добросовісних платників.

Суд погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій та звертає увагу на те, що вищий орган виконавчої влади України з метою реалізації положень Закону № 481 в частині внесених змін ~law45~, лише 19 червня 2019 року постановою №545 (набрала чинності 1 липня 2019 року) пункт 6 переліку органів ліцензування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 2015 року № 609 виклав в новій редакції, доповнивши його новим видом ліцензійної діяльності (зокрема роздрібна та оптова торгівля пальним, зберігання пального), визначивши орган ліцензування - ДФС, територіальні органи ДФС.

Про можливість подати документи для отримання ліцензії з 12 червня 2019 року суб'єкт господарювання дізнався з листа ДФС від 30 травня 2019 року за №17014/7/99-99-12-01-01-17, при цьому фактично отримати ліцензію для здійснення оптової торгівлі пальним можливо було не раніше 1 липня 2019 року, що є днем набранням чинності норм ~law46~ щодо ліцензування, в тому числі й щодо відповідальності за торгівлю пальним без ліцензії.

Отже зволікання з боку держави в особі її органів виконавчої влади (КМУ, ДФС) щодо визначення органу ліцензування та відповідно зменшивши суб'єкту господарювання строк для реалізації права на отримання ліцензії до набрання чинності норм Закону №2628 щодо ліцензування, призвело б до необхідності зупинення діяльності суб'єкта господарювання. Зокрема, суб'єкт господарювання мав 18 днів для подання відповідної заяви, в той час як органу ліцензування Закон встановлює 20 днів на розгляд заяви про отримання ліцензії.

Зазначені дії органів виконавчої влади є прикладом порушення ними принципу "належного урядування", які призвели до перешкод в господарюванні для добросовісних платників.

Частиною 2 статті 6 та частиною 1 статті 7 КАС України передбачено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (метою статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є впровадження в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини) суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Враховуючи зазначені положення Конституції та законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також правову природу спору у цій справі, Верховним Судом з метою забезпечення дії в Україні принципу верховенства права враховано судову практику Європейського суду з прав людини.

У пунктах 70-71 рішення по справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування", зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" (Beyeler v.

Italy), заява № 33202/96, пункт 120, "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v.

Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, "Megadat. com S.r. l. проти Молдови" (Megadat. com S.r. l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, "Тошкуца та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), пункт 119).

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само).

З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58, "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67).

До спірних правовідносин підлягає застосуванню рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року №1-р/2018 (справа № 1-6/2018), яким сформовано правову позицію щодо верховенства права, а саме - основними елементами конституційного принципу верховенства права є справедливість, рівність, правова визначеність. Конституційні та конвенційні принципи, на яких базується гарантія кожному прав і свобод осіб та їх реалізація, передбачають правові гарантії, правову визначеність і пов'язану з ними передбачуваність законодавчої політики, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005). Принцип правової визначеності вимагає від законодавця чіткості, зрозумілості, однозначності правових норм, їх передбачуваності (прогнозованості) для забезпечення стабільного правового становища.

Наведене узгоджується із сталою практикою ЄСПЛ, яка знайшла своє відображення у справі "Звежинський проти Польщі", в якій Суд підкреслив, що, розглядаючи питання, які мають загальний інтерес, органи державної влади повинні діяти конкретно і дуже послідовно (рішення у справі "Беєлер проти Італії"). Крім того, як охоронець громадського порядку держава має моральне зобов'язання бути взірцевою, вона повинна стежити за тим, щоб такими були й державні органи, що захищають публічний порядок (пункт 73).

Суд визнає, що затримка в отриманні ліцензій на право роздрібної торгівлі пальним була зумовлена виключно відсутністю законодавчо визначеного порядку отримання таких ліценцій станом на день набрання чинності ~law49~.

Аналізуючи наявність легітимної мети і пропорційність втручання держави у майнові права позивача за обставин, що склалися у цій справі, колегія суддів у справі бере до уваги те, що держава не створила правового регулювання і фактичних умов, за яких господарська діяльність позивача у спірний період могла б бути законною. Необхідний перехідний період був уведений в дію, проте ретроспективної дії таким положенням законодавець не надав. Отже, притягнення до відповідальності за таких умов не може бути визнане таким, що переслідує законну мету і є пропорційним.

Аналогічну позицію висловлено в постановах Верховного Суду від 4 листопада 2020 року у справі №160/10203/19, від 1 грудня 2020 року у справі № 580/1550/20.

При розгляді цієї справи суд апеляційної інстанції виходив з того, що 27 червня 2019 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 подала заяву про отримання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним, встановленої форми та розпорядженням Головного управління ДФС у Кіровоградській області від 16 липня 2019 року №367-р їй було відмовлено у видачі ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним у зв'язку з встановленням невідповідності вимогам пункту 37 статті 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального". Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення копію розпорядження фізична особа-підприємець ОСОБА_1 одержала 18 липня 2019 року.

За висновком суду апеляційної інстанції, позивач повинна була після 18 липня 2019 року (дата отримання розпорядження Головного управління ДФС у Кіровоградській області від 16 липня 2019 року №367-р) зупинити роздрібну торгівлю пальним до одержання ліцензії, однак позивач продовжувала здійснювати роздрібну торгівлю пальним до 23 липня 2020 року.

Колегія суддів могла б погодитись з таким висновком суду апеляційної інстанції за умови підтвердження факту обізнаності позивачки в період з 1 липня 2019 року по 23 липня 2019 року в результатах розгляду її заяви про видачу ліцензії від 27 червня 2019 року і продовження здійснення нею роздрібної торгівлі пальним без ліцензії.

Проте, позивачка в касаційній скарзі наголошує, що фактично отримала розпорядження №367-р 24 липня 2019 року після огляду поштового ящика, після чого відразу припинила господарську діяльність з реалізації пального. Скаржник звертає увагу суду на те, що на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення за трекером №2500667337836 відсутній підпис ОСОБА_1, в графі "розписка в одержанні" взагалі відсутній будь-який підпис, що вказує на те, що працівник поштового зв'язку ОСОБА_2 особисто не вручала позивачці цей лист.

Колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи міститься копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (а. с. 156). Правила надання послуг поштового зв'язку затверджено Постановою КМУ від 5 березня 2009 року №
270. Суд апеляційної інстанції не дослідив рекомендоване повідомлення на предмет того, чи підтверджують заповнені в повідомленні графи факт особистого отримання позивачкою поштового відправлення 18 липня 2019 року (зокрема, вручено особисто, підпис і ПІБ особи, яка отримала тощо).

За змістом частини 4 статті 9 КАС України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.

Принцип всебічного, повного та об'єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною 1 статті 90 КАС України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина 2 статті 73 КАС України).

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків (стаття 72 КАС України).

Вказані вище обставини справи досліджені в неповному обсязі, тому для повного, об'єктивного та всебічного з'ясування обставин справи суду апеляційної інстанції необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які міститься в матеріалах справи або витребовується, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції слід взяти до уваги вказане та встановити обставини пов'язані з належністю, допустимістю та достовірністю доказів.

Відповідно до частини 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених частини 2 статті 353 КАС України.

Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом (частина 4 статті 353 КАС України).

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2020 року у справі №340/921/20 скасувати.

Справу №340/921/20 направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р. Ф. Ханова

Судді: С. С. Пасічник

В. П. Юрченко