Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 квітня 2018 року

Київ

справа №807/1954/15

провадження №К/9901/10454/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г.,

розглянувши у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Закарпатського обласного центру зайнятості про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2016 року у складі колегії суддів: головуючого - Обрізко І. М., суддів: Кухтея Р. В., Сапіги В. П.,

в с т а н о в и в :

У жовтні 2013 року ОСОБА_1 звернувсь до суду з адміністративним позовом до Закарпатського обласного центру зайнятості, в якому просить:

визнати неправомірними дії відповідача щодо невиплати грошової винагороди в розмірі чотирьох середньомісячних заробітних плат від 25 до 30 років роботи, передбаченої пунктом 3 Порядку видачі грошової винагороди державним службовцям за сумлінну безперервну працю в органах державної влади, зразкове виконання трудових обов'язків, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 року № 212;

зобов'язати відповідача виплатити грошову винагороду за сумлінну безперервну працю в органах державної влади, зразкове виконання трудових обов'язків, чотири середньомісячні заробітні плати в сумі 20816,52 грн. з урахуванням індексації та компенсації втрати частини заробітної плати, у зв'язку з порушенням термінів її виплати відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги;

стягнути з відповідача завдану моральну шкоду в розмірі 2500,00 гривень.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що на момент звільнення з посади начальника юридичного відділу Закарпатського обласного центру зайнятості його стаж безперервної роботи в органах державної влади складав 37 років 7 місяців 16 днів.

Однак, у день звільнення відповідачем не виплачено чотири середньомісячні заробітні плати за сумлінну безперервну працю в органах державної влади, зразкове виконання трудових обов'язків від 25 до 30 років роботи, яка передбачена частиною першою статті 34 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-XII (далі - Закон № 3723-XII) та пунктом 3 Порядку видачі грошової винагороди державним службовцям за сумлінну безперервну працю в органах державної влади, зразкове виконання трудових обов'язків, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 року № 212, що діяв на час виникнення спірних відносин (далі - Порядок № 212).

Позивач вказує, що неодноразово звертався з відповідною заявою, проте відповідачем надавалась відповідь, що грошова винагорода позивачу вже виплачувалася.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, ОСОБА_1 звернувсь до суду з вимогою про зобов'язання виплатити грошову винагороду за сумлінну безперервну працю в органах державної влади, зразкове виконання трудових обов'язків, чотири середньомісячні заробітні плати в сумі 20816,52 гривень.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 березня 2016 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано неправомірними дії Закарпатського обласного центру зайнятості щодо невидачі ОСОБА_1 за роботу від 25 до 30 років грошової винагороди державним службовцям за сумлінну безперервну працю в органах державної влади, зразкове виконання трудових обов'язків у розмірі 20816,52 гривень.

Зобов'язано Закарпатський обласний центр зайнятості видати ОСОБА_1 за роботу від 25 до 30 років грошову винагороду державним службовцям за сумлінну безперервну працю в органах державної влади, зразкове виконання трудових обов'язків у розмірі 20816,52 гривень.

Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 500,00 гривень.

В решті позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2016 року постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 березня 2016 року скасовано та прийнято нову, якою в позові відмовлено.

Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його рішення та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

В обґрунтування касаційної скарги вказує на преюдицію раніше ухвалених судових рішень.

Водночас, відповідач у запереченнях вказує на безпідставність касаційної скарги і просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 у період з 15 вересня 1977 року по 30 грудня 2002 року проходив службу в органах внутрішніх справ, а з 17 листопада 2003 року обіймав посаду начальника юридичного відділу Закарпатського обласного центру зайнятості, з якої 25 березня 2014 року відповідно до наказу Закарпатського обласного центру зайнятості № 78-К від 24 березня 2014 року звільнено з посади начальника юридичного відділу Закарпатського обласного центру зайнятості за власним бажанням, у зв'язку з виходом на пенсію, згідно зі статтею 38 Кодексу законів про працю (далі - КЗпП України).

Відповідно до довідки Закарпатського обласного центру зайнятості № 589-11 від 25 березня 2014 року загальний трудовий стаж ОСОБА_1 станом на 25 березня 2014 року становить 43 роки 6 місяців 26 днів, з них стаж державної служби - 37 років 7 місяців 16 днів.

Згідно з довідкою Закарпатського обласного центру зайнятості від 15 липня 2014 року № 1404-11, позивач проходив щорічну оцінку виконання державним службовцем посадових обов'язків, про що кожного року у період з 2005 року по 2013 рік отримував оцінку "добра".

Наказом Закарпатського обласного центру зайнятості № 180 від 20 грудня 2013 року ОСОБА_1 виплачено грошову винагороду за сумлінну безперервну працю в розмірі однієї середньомісячної заробітної плати, що склало 6218,74 грн. відповідно до пункту 3 Порядку № 212, тобто за роботу від 10 до 15 років.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 липня 2014 року у справі № 807/1660/14, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2015 року та ухвалою Вищого адміністративного суду від 16 лютого 2016 року, визнано неправомірними дії Закарпатського обласного центру зайнятості щодо незарахування до стажу державної служби період проходження служби в органах внутрішніх справ при виплаті грошової винагороди ОСОБА_1 за сумлінну безперервну працю в органах державної влади, зразкове виконання трудових обов'язків та зобов'язано Закарпатський обласний центр зайнятості виплатити невиплачену ОСОБА_1 частину грошової винагороди за сумлінну безперервну працю більше 30 років в органах державної влади, зразкове виконання трудових обов'язків, у розмірі чотирьох середньомісячних заробітних плат, сума якої становила станом на грудень 2013 року 24874,96 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку, що право позивача на отримання спірної грошової винагороди за роботу від 25 до 30 років не було реалізоване у зв'язку з протиправністю дій відповідача, а відтак ОСОБА_1 має право на виплату грошової винагороди за сумлінну безперервну працю в органах державної влади, зразкове виконання трудових обов'язків у розмірі чотирьох середньомісячних заробітних плат.

Львівський апеляційний адміністративний суд, скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, виходив з того, що зобов'язання по виплаті позивачу за сумлінну безперервну працю Закарпатським обласним центром зайнятості виконано в повному обсязі, що підтверджується, зокрема, постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 липня 2014 року у справі № 807/1660/14. Оскільки, стаж державної служби 25 років, на які покликається позивач і які йому за судовими рішеннями приєднано до державної служби, позивач набув ще проходячи службу в органах внутрішніх справ та при переході на роботу в 2003 році в центр зайнятості стаж становив 27 років 5 місяців 20 днів, тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що станом на вказаний період подібні виплати для позивача регулювались іншими нормами законодавства, які були спеціальними, зокрема й постановою Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу" від 07 листопада 2007 року № 1294.

Верховний Суд зазначені висновки суду апеляційної інстанції вважає вірними та такими, що зроблені на підставі правильно застосованих норм матеріального та процесуального права.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті, на час виникнення спірних правовідносин визначав Закон № 3723-XII.

Перебування особи на державній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю, а тому необхідно керуватися, в тому числі, і положеннями частини другої статті 233 КЗпП України, яка визначає право звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР зі змінами, необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

За змістом статті 33 Закону № 3723-XII заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплат за ранги, надбавок за вислугу років на державній службі та інших надбавок. Посадові оклади державних службовців установлюються залежно від складності та рівня відповідальності виконуваних службових обов'язків. Умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі статтею 34 Закону № 3723-XII за сумлінну безперервну працю в державних органах, зразкове виконання трудових обов'язків державним службовцям видається грошова винагорода в розмірі та порядку, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 року № 212, чинною на момент виникнення спірних правовідносин, затверджено Порядок видачі грошової винагороди державним службовцям за сумлінну безперервну працю в органах державної влади, зразкове виконання трудових обов'язків, пунктом 1 якого встановлено, що грошова винагорода державним службовцям за сумлінну безперервну працю в органах державної влади, зразкове виконання трудових обов'язків видається особам, які пропрацювали безперервно на посадах державних службовців в одному або кількох органах державної влади не менше ніж 10 років.

Пунктом 2 Порядку № 212 передбачено, що грошова винагорода видається один раз на п'ять років за умови зразкового виконання посадових обов'язків та відсутності порушень трудової дисципліни з урахуванням щорічної оцінки виконання державним службовцем покладених на нього завдань та обов'язків.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 212 грошова винагорода видається у таких розмірах: від 10 до 15 років роботи - одна середньомісячна заробітна плата; від 15 до 20 років - дві, від 20 до 25 років - три, від 25 до 30 років - чотири, від 30 років і більше - п'ять, у межах асигнувань на оплату праці, передбачених у державному бюджеті для відповідних органів державної влади.

Відповідно до пункту 4 Порядку сума грошової винагороди включається до фонду оплати праці та відповідно до законодавства враховується під час визначення бази (об'єкта) для оподаткування, для нарахування страхових внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування та збору до Пенсійного фонду.

Таким чином, грошова винагорода за сумлінну безперервну працю в органах державної влади є державною гарантією державного службовця та входить до складу його заробітної плати.

З матеріалів справи вбачається, що згідно з наказом Закарпатського обласного центру зайнятості № 78-К від 24 березня 2014 року, ОСОБА_1 звільнено з посади начальника юридичного відділу Закарпатського обласного центру зайнятості за власним бажанням, у зв'язку з виходом на пенсію, згідно зі статтею 38 КЗпП України.

Довідкою Закарпатського обласного центру зайнятості № 589-11 від 25 березня 2014 року підтверджено загальний трудовий стаж ОСОБА_1 станом на 25 березня 2014 року, який становить 43 роки 6 місяців 26 днів, з них стаж державної служби - 37 років 7 місяців 16 днів.

Так, позивач у період з 15 вересня 1977 року по 30 грудня 2002 року проходив службу в органах внутрішніх справ, а з 17 листопада 2003 року по 25 березня 2014 року ОСОБА_1 працював на посаді начальника юридичного відділу Закарпатського обласного центру зайнятості.

Згідно з довідкою Закарпатського обласного центру зайнятості від 15 липня 2014 року № 1404-11, позивач проходив щорічну оцінку виконання державним службовцем посадових обов'язків, про що кожного року у період з 2005 року по 2013 рік отримував оцінку "добра".

Наказом Закарпатського обласного центру зайнятості № 180 від 20 грудня 2013 року ОСОБА_1 було виплачено грошову винагороду за сумлінну безперервну працю в розмірі однієї середньомісячної заробітної плати, тобто засумлінну безперервну працю в органах державної влади не менше ніж 10 років.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 липня 2014 року у справі № 807/1660/14, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2015 року та ухвалою Вищого адміністративного суду від 16 лютого 2016 року, визнано неправомірними дії Закарпатського обласного центру зайнятості щодо незарахування до стажу державної служби період проходження служби в органах внутрішніх справ при виплаті грошової винагороди ОСОБА_1 за сумлінну безперервну працю в органах державної влади, зразкове виконання трудових обов'язків та зобов'язано Закарпатський обласний центр зайнятості виплатити невиплачену ОСОБА_1 частину грошової винагороди за сумлінну безперервну працю більше 30 років в органах державної влади, зразкове виконання трудових обов'язків, у розмірі чотирьох середньомісячних заробітних плат, сума якої становила станом на грудень 2013 року 24874,96 грн.

За такого правового врегулювання та обставин справи, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про виконання Закарпатським обласним центром зайнятості свого зобов'язання по виплаті ОСОБА_1 за сумлінну безперервну працю в повному обсязі, що підтверджується, зокрема, постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 липня 2014 року у справі № 807/1660/14, яка набрала законної сили.

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.

Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків суду та обставин справи не спростовують.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2016 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О. В. Білоус

Т. Г. Стрелець