Історія справи

Ухвала КАС ВП від 20.02.2018 року у справі №820/1865/14

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 жовтня 2021 року

Київ

справа №820/1865/14

адміністративне провадження № К/9901/6802/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Васильєвої І. А., суддів: Пасічник С. С., Юрченко В. П.,

розглянувши в порядку письмового провадження заяву Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області (процесуальний правонаступник Західної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області) про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 14.12.2016 (головуючий суддя Бухтіярова І. О., судді: Веденяпін О. А., Приходько І. В. ) у справі за позовом Комунального підприємства "Жилкомсервіс" до Західної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИЛ:

У лютому 2014 року Комунальне підприємство "Жилкомсервіс" (далі - позивач, КП "Жилкомсервіс", підприємство) звернулося до суду з позовом до Західної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі - відповідач, ОДПІ), в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.01.2014 №0000062212 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на 960' 450,00 грн, в тому числі, за основним платежем - 457' 000,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 503' 450,00 грн.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 18.03.2014, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від
30.04.2014, позов задовольнив: скасував податкове повідомлення-рішення від
29.01.2014 №0000062212 з підстав протиправності його прийняття.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 14.12.2016 зазначені судові рішення залишив без змін.

ОДПІ звернулася до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 14.12.2016 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

У заяві про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 14.12.2016 відповідач просить скасувати зазначену ухвалу, постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.03.2014 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.04.2014.

Свої вимоги заявник обґрунтовує неоднаковим застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК).

На підтвердження наведених у заяві доводів заявник надав копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 10.08.2016 №К/800/12851/16, від 14.08.2013 №К/800/21949/13, №К/800/44990/15, у яких суд касаційної інстанції вказав на недотримання суб'єктами господарювання визначених ПК умов для формування податкового кредиту зважаючи на фіктивний характер діяльності контрагента платника податку, оскільки обставинами у кримінальних справах та судовими рішеннями у кримінальних справах було встановлено фіктивність контрагентів, тому видані від імені останніх первинні документи не можуть підтверджувати фактичне здійснення господарських операцій, а отже, й бути підставою для віднесення певних сум до валових витрат та податкового кредиту.

Окрім того, заявник свої вимоги обґрунтовує тим, що висновки Вищого адміністративного суду України, викладені в ухвалі від 14.12.2016, не відповідають викладеному у постановах Верховного Суду України від 14.06.2016 у справі №826/14268/14 та від 12.01.2016 №826/20548/13-а висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Верховний Суд України ухвалою від 10.04.2017 відкрив провадження у справі.

15.12.2017 розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від
03.10.2017 №2147-VIII ''Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів'', яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС) викладено в новій редакції.

Підпунктом 1 пункту 1 розділу VII ''Перехідні положення'' КАС в редакції згаКодексу адміністративного судочинства України передбачено, що заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

У зв'язку з припиненням діяльності Верховного Суду України у січні 2018 року вказана заява була передана на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Верховний суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Васильєвої І. А. ухвалою від 06.02.2018 прийняв до свого провадження справу №820/1865/14.

Перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 14.12.2016 здійснено згідно з частиною 2 статті 240-1 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) після надходження витребуваних матеріалів справи та завершення інших підготовчих дій суддя-доповідач виносить ухвалу про призначення справи до розгляду Верховним Судом України.

Верховний Суд, з'ясовуючи питання наявності обставин для перегляду ухвали суду касаційної інстанції від 14.12.2016 з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 1 статті 237 КАС (неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах), та з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 1 статті 237 КАС (невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права), зважає на таке.

Як вже було зазначено, Вищий адміністративний суду України ухвалою від
14.12.2016, про перегляд якої подано заяву, залишив без змін судові рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову.

У цій справі мали місце такі обставини.

Податкове повідомлення - рішення, з приводу правомірності якого виник спір у цій справі, було прийнято на підставі акта від 20.01.2014 №130/20-33-22-01-07 про результати позапланової виїзної перевірки підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам із ТОВ "Тітус Трейд" за вересень 2013 року.

Перевіркою не визнано право платника на формування податкового кредиту з ПДВ у період, охоплений перевіркою, за операціями з придбання у названого постачальника підрядних робіт з огляду на фіктивний характер цих операцій. Такий висновок контролюючий орган мотивував результатами заходів податкового контролю (акт по неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Тітус Трейд") про відсутність ознак реального здійснення фінансово-господарської діяльності ТОВ "Тітус Трейд", оскільки: фактичне місце товариства та посадових осіб не встановлено; товариство за податковою адресою не знаходиться; номери телефонів, вказані в реєстраційних та звітних документах не відповідають дійсності; товариство не має достатніх матеріальних та трудових ресурсів, необхідних для здійснення господарської діяльності; відсутні об'єкти оподаткування. Також, доводячи безтоварність операцій позивача із ТОВ "Тітус Трейд", контролюючий орган вказує на невідповідність номенклатури придбаних ТОВ "Тітус Трейд" товарів / послуг та реалізованих позивачу.

Суд першої інстанції у цій справі, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про протиправність визначення позивачу грошового зобов'язання з ПДВ, мотивуючи свої висновки тим, що факт здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Тітус Трейд" та право на податковий кредит підтверджено доказами: накази директора КП "Жилкомсервіс" від 29.08.2013 №2908-3, №2908-3, №0509-26; договори підряду між КП "Жилкомсервіс" (Замовник) та ТОВ "Тітус-Трейд" (Підрядник); належними первинними документами податкового та бухгалтерського обліку, зокрема актами приймання - передачі товару, актами приймання виконаних робіт, платіжними дорученнями про оплату послуг, видатковими та податковими накладними, як такими, що підтверджують фактичне здійснення господарських операцій. Також суд посилався на індивідуальний характер відповідальності платника податку.

Залишаючи судові рішення попередніх інстанцій без змін, Вищий адміністративний суд України погодився з висновком судів про дотримання Товариством визначених законом умов для формування податкового кредиту у сумі 457' 000,00 грн за вересень 2013 року, з огляду на підтвердження господарських операцій з придбання послуг (підрядних робіт) належно оформленими первинними документами, виданими ТОВ "ТІТУС ТРЕЙД" (підрядник). При цьому суд зазначив, що у судовому процесі відповідач не надав доказів наявності притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб як позивача, так і ТОВ "ТІТУС ТРЕЙД" за ухилення від сплати податків або інші податкові правопорушення; доказів відсутності повноважень у посадових осіб як позивача, так і ТОВ "ТІТУС ТРЕЙД" на підписання договорів в момент їх укладання.

Погодився суд касаційної інстанції і з висновком судів про те, що акт про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента не є джерелом отримання податкової інформації, яка згідно положень статті 83 ПК визначена в якості підстави для висновків посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок. Сама по собі неможливість реалізації органами державної податкової служби визначеної законодавством компетенції щодо проведення зустрічної звірки контрагента платника податків не може вважатись доказом вчинення порушень податкового законодавства таким платником податків.

У судових рішеннях у справах №К/800/12851/16, №К/800/21949/13, №К/800/44990/15, №826/14268/14 та №826/20548/13-а, які як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права надає відповідач, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів про формування платником податків податкового кредиту та валових витрат/витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, за нереальними господарськими операціями з придбання товарів і підрядних робіт у підприємства з ознаками фіктивності. При цьому суд касаційної інстанції виходив із встановлених судами попередніх інстанцій обставин щодо наявності кримінальних справ відносно засновників/директорів підприємств - постачальників за частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво), які заперечують свою причетність до створення та діяльності підприємства, та/або вироків суду щодо керівників цих контрагентів платника. Тобто, у судових рішеннях Вищого адміністративного суду України та Верховного Суду України, на які відповідач посилається як на підставу неоднакового застосування судами норми пункту 198.6 статті 198 ПК, предметом судового розгляду були, зокрема відносини платника податку з контрагентами, які фігурують у кримінальних провадженнях, керівники яких заперечують свою причетність до господарської діяльності підприємства та/або відносно яких є вироки.

Аналіз рішення, про перегляд якого подано заяву, та судових рішень суду касаційної інстанції, наданих для порівняння, не дає підстав для висновку про наявність неоднакового застосування судом норм матеріального права, якими передбачено порядок формування платником податку на додану вартість податкового кредиту, оскільки прийняття різних за змістом судових рішень зумовлено різними фактичними обставинами, які були встановлені під час розгляду цих справ, правильність правової оцінки яких перевіряв суд касаційної інстанції. Верховний Суд України висловив висновок у справі, в якій мали місце обставини щодо фіктивності підприємства - постачальника. Натомість, ці обставини у справі, в якій подано заяву про перегляд судового рішення, відсутні, а перевірка правильності цих обставин чи встановлення інших не входить до компетенції Верховного Суду.

Таким чином, обставини для перегляду ухвали суду касаційної інстанції від
14.12.2016, передбачені у пункті 1 частини 1 статті 237 КАС (неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах), а також обставини, передбачені у пункті 5 частини 1 статті 237 КАС (невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права), не підтвердилися.

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м.

Харкова Головного управління ДФС у Харківській області (процесуальний правонаступник Західної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області) про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 14.12.2016 відмовити.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді І. А. Васильєва

С. С. Пасічник

В. П. Юрченко