Історія справи

Ухвала КАС ВП від 24.10.2019 року у справі №345/2747/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 жовтня 2019 року

Київ

справа №345/2747/17

адміністративне провадження №К/9901/33753/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., судді Чиркіна С. М., судді Шарапи В. М., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 345/2747/17

за позовом ОСОБА_1

до Калуського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області

про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,

за касаційною скаргою Калуського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області

на постанову Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 15 серпня 2017 року (постановлену у складі головуючого судді Юрчак Л. Б. ) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2017 року (постановлену у складі колегії: головуючого судді Макарика В. Я., суддів Большакової О. О., Глушка І. В. ),

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

07 серпня 2017 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Калуського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України, в якому просив:

визнати дії Калуського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України щодо відмови провести перерахунок пенсії з 01 березня 2017 року відповідно до архівної довідки №К-67 від 23 січня 2009 року, яка видана архівним відділом адміністрації м. Нижнєвартовська Ханти-Мансійського автономного округу Тюменської області за період з 01 січня 1992 року по 28 лютого 1995 року з врахуванням сум районних коефіцієнтів і північної надбавки та без обмеження заробітку у 5,6 разів розміру середньої заробітної плати в Україні на день отримання зазначених сум та максимальним розміром заробітної плати (доходу), з якої сплачувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

зобов'язати Калуське об'єднане Управління Пенсійного фонду України провести перерахунок пенсії та врахувати суми заробітку за період з 01 січня 1992 року по 28 лютого 1995 року відповідно до архівної довідки № К-67 від 23 січня 2009 року, яка видана архівним відділом адміністрації м. Нижнєвартовська Ханти-Мансійського автономного округу Тюменської області з врахуванням сум районних коефіцієнтів і північної надбавки та без обмеження заробітку у 5,6 разів розміру середньої заробітної плати в Україні на день отримання зазначених сум та максимальним розміром заробітної плати (доходу), з якої сплачувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 15 серпня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2017 року, адміністративний позов задоволено.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що дії Калуського об'єднаного управління ПФУ Івано-Франківської області щодо, неврахування при розрахунку пенсії ОСОБА_1 відповідно до довідки № К-67 від 23 січня 2009 року, виданої архівним відділом адміністрації м.

Нижнєвартовська Ханти-Мансійського автономного округу Тюменської області без обмеження заробітку у 5,6 разів розміру середньої заробітної плати в Україні на день отримання зазначених сум та максимальним розміром заробітної плати (доходу), з якої сплачувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, є неправомірними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга надійшла до суду 30 жовтня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 345/2747/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.

Суддя-доповідач ухвалою від 23 жовтня 2019 року прийняв до провадження адміністративну справу № 345/2747/17 та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 24 жовтня 2019 року.

Одночасно із запереченнями на касаційну скаргу заявлено клопотання про участь в судовому засіданні, у задоволенні якого було відмовлено ухвалою Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій, на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що у 2012 році позивачу було призначено пенсію за віком. При обрахунку пенсії до уваги було взято заробіток за 60 місяців, а саме з 01 січня 1986 року по 31 грудня 1990 року.

09 березня 2016 року позивач звернувся в Калуське об'єднане УПФУ із заявою про проведення перерахунку пенсії із більшого заробітку та подав для перерахунку архівні довідки про заробітну плату № К-67, К-68 від 23 січня 2009 року, які видані архівним відділом Адміністрації м. Нижнєвартовська Ханти-Мансійського автономного округу Тюменської області, в яких відображено заробітна плата за період з 1992-1999 роки, оскільки у цей період з 1992 року по 1999 рік він працював у тресті "Нижневартовскнефтеспецстрой" ПО "Нижневартовскнефтегаз", (з 1990 року - Білозерне орендне автотранспортне підприємство, з 1992 року ВАТ "Самотлортранс) та отримував набагато більшу заробітну плату.

Згідно розпорядження про перерахунок № 159717 від 09 червня 2017 року та розрахунку заробітної плати № 5 Калуське об'єднане УПФУ провело перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01 березня 2017 року та врахувало заробіток з 01 березня 1990 року по 28 лютого 1995 року згідно архівних довідок №К-66, К-67 від 23 січня 2009 року, які видані архівним відділом адміністрації міста Нижнєвартовськ Ханти-Мансійського автономного округу. При цьому не врахувало суми зазначені в архівній довідці №К-67 від 23 січня 2009 року, яка видані архівним відділом адміністрації міста Нижнєвартовськ Ханти-Мансійського автономного округу в повному обсязі, а саме не враховані суми районних коефіцієнтів та північної надбавки за період 01 січня 1992 року по 28 лютого 1995 року та ще й обмежило заробіток коефіцієнтом 5,6.

Згідно з записами в трудовій книжці (записи № 9-11) та архівної довідки про стаж № К-65 від 23 січня 2009 року, яка видана архівним відділом Адміністрації м. Нижневартовська Ханти-Мансійського автономного округу Тюменської області РФ з 01 січня 1988 року по 01 квітня 1999 року позивач працював в управлінні механізованих робіт (УМР) № 3 тресту "Нижнєвартовскнефтеспецтрой" ПО "Нижнєвартовскнефтегаз", яке в 1990 році перейменовано у Білозерне орендне автотранспортне підприємство, а в 1992 році перейменовано ВАТ "Самотлортранс", яке знаходилось на території Ханти-Мансійського автономного округу - місцевість прирівняна до районів Крайньої Півночі. У цей період до заробітної плати ОСОБА_1 нараховували та виплачували районні коефіцієнти та північну надбавку, тому в архівній довідці від 23 січня 2009 року № К-67, яка видана архівним відділом адміністрації міста Нижнєвартовськ Ханти-Мансійського автономного округу відображено суми заробітної плати, районних коефіцієнтів та північної надбавки, за період з 01 січня 1992 року по 31 грудня 1995 року. Дана довідка видана архівним відділом адміністрації міста Нижньовартовськ Ханти-Мансійського автономного округу на основі архівних даних про заробіток НГА. Ф. Л-54/166, Оп1.

Д. 48.Л. 5.; Д.135.Л.11; Д.174.Л.1 Архівна довідка підписана посадовими особами, а саме заступником начальника архівного відділу та спеціалістом 1 категорії та скріплена печаткою, є правомірна, а тому безпідставно не врахована в повному обсязі.

Калуське об'єднане УПФУ врахувало заробіток для обчислення пенсії згідно архівної довідки № К-67 від 23 січня 2009 року, яка видана архівним відділом Адміністрації м. Нижневартовська Ханти-Мансійського автономного округу Тюменської області РФ за період з 01 січня 1992 року по 28 лютого 1995 року при цьому застосувало обмеження заробітної плати коефіцієнтом 5,6. Це підтверджує Розрахунок № 5 заробітної плати, який надало Калуське об'єднане УПФУ.

Вважаючи дії відповідача неправомірними, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що судами першої та апеляційної інстанцій незаконно, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, частково задоволено позовні вимоги.

Відповідач зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано, що ні Законом України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування", ні Законом України "Про пенсійне забезпечення" не передбачено включення в заробітну плату для перерахунку пенсії північної надбавки та районного коефіцієнту. Таким чином, обчислення розміру пенсії із заробітної плати проводиться без урахування районних і поправочних коефіцієнтів в складі заробітку при обчисленні пенсії позивача, який проживає та отримує пенсію на території України. Крім того, відповідач зазначає, що посилання позивача на те, що обмеження коефіцієнтом 5,6 не може бути застосовано для визначення заробітку, у зв'язку із тим, що на день отримання позивачем таких обмежень не було передбачено, а тому не ґрунтуються на нормах закону, оскільки положення статті 66 Закону України "Про пенсійне забезпечення" чітко визначає таке обмеження.

20 листопада 2017 року до суду надійшли заперечення позивача на касаційну скаргу відповідача, в яких позивач зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини 3 статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини 4 статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 , 2 та 3 статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин 1 , 2 та 3 статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина 4 статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 15 серпня 2017 року та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2017 року не відповідають, а вимоги касаційної скарги є обґрунтованими з огляду на наступне.

Статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць СНД в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 (далі - Угода від 13 березня 1992 року) закріплено принцип територіальності, згідно з яким пенсійне забезпечення громадян держав-учасників здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

При цьому, метою Угоди від 13 березня 1992 року є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов'язань "відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди". Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов'язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.

Статтею 5 Угоди від 13 березня 1992 року, встановлено, що вона розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держави-учасниць угод.

Згідно з частинами другою та третьою статті 6 цієї Угоди, для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди. Обчислення пенсій провадиться із заробітку за періоди роботи, які зараховуються в трудовий стаж.

Тобто, цією Угодою визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню при призначенні пенсії, і відповідно, заробіток за такий період також підлягає включенню при обчисленні пенсії.

Рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав N01-1/2-07 від 26 березня 2008 року визначено, що норма пункту 3 статті 6 Угоди від 13 березня 1992 роки встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди.

Конкретні періоди роботи для визначення середнього заробітку (доходу) при призначенні пенсії передбачаються пенсійним законодавством кожної держави-учасниці цієї Угоди.

Статтею 3 Угоди від 13 березня 1993 року також передбачено, що всі витрати, пов'язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.

Статтею 3 Тимчасової Угоди між Урядом України та Урядом РФ про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі, та в місцевостях, які прирівняні до даних районів, в галузі пенсійного забезпечення від 15 січня 1993 року при призначенні пенсії у відповідності із статтею 1 цієї Тимчасової Угоди на території України, компетентні органи Російської Федерації відшкодують витрати на виплату цієї пенсії у тій її частині, яка відповідає тривалості трудового стажу, виробленого в районах Крайньої Півночі або у місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, починаючи з 1 січня 1991 року. У цьому випадку частина пенсії, яка відповідає тривалості трудового стажу, виробленого у районах Крайньої Півночі або у місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, обчислюється за нормами законодавства РФ.

Аналогічні положення закріплені і в частині третій статті 96 Закону СРСР "Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР" від 15 травня 1990 року № 1480-І, відповідно до якої при вибутті осіб, які проживають у районах, де до заробітної плати встановлено районні коефіцієнти, за межі районів Крайньої Півночі чи прирівняних до них районів, у райони, де коефіцієнт до заробітної плати не встановлено, пенсія за їх вибором обчислюється в такому ж порядку, але з виключенням з фактичного заробітку виплат за районними коефіцієнтами, або із заробітку, обчисленого відповідно до статті 66 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій про врахування розміру районного коефіцієнта в складі заробітку при обчислені пенсії позивача, який проживає та якому призначено пенсію на території України, є помилковим.

З приводу застосування судами норм Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі-Закон № 1788-ХІІ) та Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі-Закон № 1058-IV), слід зазначити наступне.

Відповідно до ~law21~, який введений в дію з 01 січня 1992 року, до заробітку для обчислення пенсії включаються всі види оплати праці (виплат, доходу), на які відповідно до Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, в межах максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу (граничної суми заробітної плати (доходу), з яких справляються страхові внески (збори) до соціальних фондів, що діяла на день одержання зазначеного заробітку (виплат, доходу).

Згідно зі ~law23~, для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.

~law24~, визначено, що до заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії враховуються суми виплат (доходу), зокрема, отримувані особою до набрання чинності ~law25~ (до 01 квітня 2004 року), у межах сум, на які відповідно до законодавства, що діяло раніше, нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, а за періоди до запровадження обмеження максимального розміру заробітної плати (доходу), з якої сплачувалися зазначені внески (збір), (до 01 липня 1998 року) - у межах сум, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, включалися до заробітної плати, з якої обчислювалася пенсія відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", і не перевищують 5,6 розміру середньої заробітної плати в Україні на день отримання зазначених сум.

Районний коефіцієнт - показник відносного збільшення заробітної плати з метою компенсації додаткових витрат і підвищених витрат праці, пов'язаних з виконанням роботи і проживанням в регіонах з важкими кліматичними умовами. В даний час районні коефіцієнти, розмір яких від 1,1 до 2,0, застосовуються до заробітної плати працівників, зайнятих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до них, районах Сибіру, Далекого Сходу, Уралу, північних регіонах європейської частини РФ.

Тобто, такий коефіцієнт пов'язаний саме із проживанням та роботою особи на території, в тому числі, районів Крайньої Півночі.

Суди не звернули уваги, що ~law27~ та ~law28~, які були чинними в спірний період роботи позивача та на час призначення пенсії, не врегульовано питання включення до заробітної плати для обчислення пенсії північної надбавки та районного коефіцієнта.

Крім того, наведеними Законами регулюються питання включення заробітку за період страхового стажу, що є відмінним від трудового. Спірний період роботи позивача не є страховим в розумінні Закону №1058, оскільки набутий не на території України і внески сплачувалися не до системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування України, у зв'язку з чим правила щодо обчислення пенсії з урахуванням такого заробітку застосовуються з урахуванням двосторонньої міжнародної угоди, якою є Тимчасова Угода між Урядом України та Урядом РФ про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі, та в місцевостях, які прирівняні до даних районів, в галузі пенсійного забезпечення від 15 січня 1993 року.

Виходячи з наведеного колегія суддів вважає, що дії відповідача щодо виключення із заробітної плати позивача районних коефіцієнтів та надбавок за період його роботи на Крайній Півночі є правомірними та такими, що відповідають вимогам діючого законодавства, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судом у постановах від 06 червня 2018 року у справі № 348/1660/16-а, 07 червня 2018 року у справі № 345/3172/17,28 вересня 2018 року у справі № 671/86/15-а та 30 травня 2019 року у справі № 348/2974/14-а.

При цьому, колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на те, що питання неврахування при розрахунку пенсії північної надбавки було предметом розгляду Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, яка в постанові від 09 жовтня 2019 року у справа №489/5283/16-а дійшла висновку, що законодавством не передбачено право осіб на врахування до заробітку, з якого обчислюється пенсія, північної надбавки, яку отримували особи під час роботи в районах Крайньої Півночі. Факт сплати роботодавцем позивача страхових внесків з вказаних сум виплаченої надбавки в даному випадку жодного значення для вирішення спору не має. Зазначені висновки відповідають позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 20 грудня 2018 року у справі №345/4049/16-а, і колегія суддів не знайшла підстав для відступлення від зазначених висновків.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає необґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позову.

При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 1 частини 1 статті 1215 Цивільного кодексу України, не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц зазначила, що у статті 1215 Цивільного кодексу України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судами першої та апеляційної інстанції при ухваленні рішення порушені норми матеріального та процесуального права, тому касаційна скарга підлягає задоволенню.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21,24 рішення у справі "Федоренко проти України" ( № 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини у пункті 32 рішення по справі "Стреч проти Сполучного Королівства" (Stretch v. the United Kingdom, № 44277/98).

Аналізуючи поняття "якість закону", Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі "Солдатенко проти України" 9 № 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.

Згідно з уже сталою практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам "доступності", "передбачуваності" та "зрозумілості"; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як "закон", якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (рішення у справах "Сєрков проти України", заява № 39766/05, пункт 51; "Редакція газети "Правоє дело" та Штекель проти України", заява № 33014/05, пункт 51,52; "Свято-Михайлівська Парафія проти України", заява № 77703/01, пункт 115; "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), № 18139/91, пункт 37; "Санді Таймс" проти Об'єднаного Королівства" ( № 1) ("SundayTimes v. The United Kingdom ( № 1) 6538/74 пункти 48-49); "Мелоун протии Об'єднаного Королівства" ("Malone v. The United Kingdom"), № 8691/79, пункт 66); "Маргарета і Роджер Андерссон проти Швеції" ("Margareta and Roger Andersson v. Sweden"), заява № 12963/87, п. 75; "Круслен проти Франції" (Kruslin v. France), № 11801/85, п. 27; "Ювіг проти Франції" (Huvig v.

France), № 42921/09, пункт 26; "Аманн проти Швейцарії" (Amann v. Switzerland), заява № 27798/95, пункт 56).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" ( № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" ( № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" ( № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) заява № 18390/91; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 351 КАС України, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої цієї статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Враховуючи викладене, касаційна скарга підлягає задоволенню, оскаржувані судові рішення - скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Зважаючи на те, що особа, яка подає касаційну скаргу, звільнена від сплати судового збору, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Калуського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області задовольнити.

Постанову Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 15 серпня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2017 року скасувати.

Прийняти нову постанову.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Калуського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я. О. Берназюк

Судді: С. М. Чиркін

В. М. Шарапа