Історія справи

Ухвала КАС ВП від 12.06.2019 року у справі №1440/2217/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 липня 2019 року

Київ

справа №1440/2217/18

адміністративне провадження №К/9901/15956/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Шевцової Н.В.,

суддів: Кашпур О.В., Радишевської О.Р.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №1440/2217/18

за позовом ОСОБА_1

до Державної служби України з безпеки на транспорті

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_2

про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2018 року, прийняте суддею Гордієнко Т. О. та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2019 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючий суддя - Єщенка О.В. суддів: Димерлія О. О., Кравченка К. В.,

У С Т А Н О В И В:

I. Суть спору

1. 13 вересня 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - Укртрансбезпека, відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_2 (далі - третя особа), в якому просив суд:

1.1. визнати протиправною бездіяльність Укртрансбезпеки щодо незвільнення з посади заступника директора Департаменту - начальника управління контролю на автомобільному та міському електричному транспорті Департаменту державного контролю Державної служби України з безпеки на транспорті - в.о. начальника Укртрансбезпеки в Миколаївській області ОСОБА_2 ;

1.2. зобов`язати Укртрансбезпеки звільнити з посади заступника директора Департаменту-начальника управління контролю на автомобільному та міському електричному транспорті Департаменту державного контролю Державної служби України з безпеки на транспорті - в.о. начальника Укртрансбезпеки в Миколаївській області ОСОБА_2

2. В обґрунтування позову зазначено, що позивач проходить службу в Управлінні Укртрансбезпеки на посаді старшого державного інспектора відділу державного контролю з безпеки на наземному транспорті. Відповідно до посадової інструкції позивач, окрім нормативно-правових актів, в своїй діяльності він має керуватися наказами та дорученнями керівництва Управління. Водночас позивачу стало відомо, що начальник Управління ОСОБА_2 двічі протягом року вчинив корупційні правопорушення. На його думку, зазначені обставини свідчать про наявність підстав для звільнення ОСОБА_2 з державної служби, але всупереч вимогам чинного законодавства Державна служба України з безпеки на транспорті відповідні дії не вчиняє, чим порушує моральне право позивача на роботу під керівництвом чесної та некорумпованої особи.

3. Відповідач проти задоволення позову заперечував та зазначив, що оскільки ОСОБА_2 не притягнуто до відповідальності за вчинення корупційного правопорушення та провадження у справі закрито, відсутні підстави для притягнення його до дисциплінарної відповідальності, відповідно до вимог Закону України «Про запобігання корупції» та Закону України « Про державну службу».

4. Третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 надав пояснення, в яких просить у задоволенні позову відмовити, оскільки провадження у справах про притягнення його до дисциплінарної відповідальності були закриті у зв`язку із закінченням строку накладання адміністративного стягнення, тому підстави для його звільнення відсутні.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

5. Позивач з 2007 року працює на посаді старшого державного інспектора відділу державного контролю з безпеки на наземному транспорті Управління Укртрансбезпеки в Миколаївській області.

6. У травні 2018 року в.о. начальника Управління Укртрансбезпеки у Миколаївській області було призначено ОСОБА_2 .

7. 28 серпня 2018 року позивач зі сторінки інтернет-видання «Новости-Н» дізнався, що ОСОБА_4 двічі протягом року вчинив корупційні правопорушення і підлягає звільненню.

8. Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 31.08.2017 у справі № 33/796/2462/2017 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 172-6 КУпАП («Порушення вимог фінансового контролю»), за те, що він не повідомив про суттєві зміни у майновому стані, провадження по справі закрито у зв`язку із закінченням строку притягнення до адміністративної відповідальності. Постановою Апеляційного суду м. Києва від 04.12.2017 постанову суду першої інстанції від 31.08.2017 залишено без змін.

9. Позивач зазначає, що порушено його моральне право на роботу під керівництвом чесної та некорумпованої особи та вважає, що права його відновляться, в разі звільнення ОСОБА_2 з посади начальника управління.

ІІІ. Рішення судів у цій справі та мотиви їх ухвалення

10. 21 грудня 2018 року рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

11. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не наведено обґрунтованих мотивів та не надано відповідних доказів на підтвердження того, що оспорювана бездіяльність відповідача порушує його права або інтереси, тобто породжують, змінюють або припиняють його права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

12. Проте, суд першої інстанції зазначив, що відповідач допустив бездіяльність та всупереч вимогам статті 84 Закону України «Про державну службу» не звільнив ОСОБА_2 , оскільки відповідно до постанови Верховного Суду від 11.07.2018 у справі № 812/1568/17 факт визнання особи винною у правопорушенні є підтвердженням того, що вона вважається притягнутою до адміністративної відповідальності.

13. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2019 року рішення суду першої інстанції змінено в частині мотивів відмови в задоволенні позову, в іншій частині судове рішення залишено без змін.

14. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову у зв`язку з тим, що з огляду на предмет спору права чи інтереси ОСОБА_1 у розумінні статті 2 КАС України не порушені.

15. Змінюючи мотивувальну частину рішення суд апеляційної інстанції зазначив, що правильно встановивши про відсутність порушень прав чи інтересів позивача, що є підставою для відмови в задоволенні позову, суд першої інстанції в порушення приписів КАС України надав правову оцінку оспорюваної за цим позовом бездіяльності відповідача.

ІV. Касаційне оскарження

16. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яку зареєстровано 04 червня 2019 року.

17. Посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивач просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

18. На думку позивача, порушення його прав та інтересів полягає у тому, що внаслідок бездіяльності відповідача він вимушений виконувати вказівки ОСОБА_2 як підпорядкована йому особа, крім того, начальник вимагав його звільнення.

19. За доводами позивача судами попередніх інстанцій безпідставно враховано правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду України від 15.12.2015 року у справі № 21-5361а15 та від 01.12.2015 року у справі № 21-3222а15, оскільки на відміну від правовідносин, що аналізувалися у цих рішеннях, позивач пов`язаний із третьою особою по справі, який є суб`єктом владних повноважень, трудовими відносинами та зобов`язаний підпорядковуватися наказам, дорученням та вказівкам керівництва.

20. У відзиві на касаційну скаргу відповідач спростовує доводи касаційної скарги, просить залишити її без задоволення та закрити провадження у зв`язку із малозначністю справи.

21. 11 червня 2019 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу залишено без руху.

22. 24 червня 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження та витребувано з Миколаївського окружного адміністративного суду справу №1440/2217/18.

23. 04 липня 2019 року справа №1440/2217/18 надійшла до Верховного Суду.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

24. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

25. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

26. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

27. На підставі частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

28. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

29. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

30. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист (абзац перший пункту 4.1 Рішення).

31. За змістом частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.

VІ. Позиція Верховного Суду

32. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але право на захист - це самостійне суб`єктивне право, яке з`являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.

33. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення. Невід`ємним елементом правовідносин є їхній зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Тому судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

34. Для відновлення порушеного права у зв`язку із вчиненням (допущенням) суб`єктом владних повноважень дій (бездіяльності) особа повинна довести, яким чином відбулося порушення її прав.

35. Отже, обов`язковою умовою визнання протиправною, у тому числі, бездіяльності суб`єкта владних повноважень є її вчинення у відношенні особи, яка звертається до суду із позовом.

36. Відповідні правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду України від 15.12.2015 року у справі № 21-5361а15 та від 01.12.2015 року у справі № 21-3222а15 та ін.

37. Указані судові рішення, не зважаючи на специфіку правовідносин, що аналізувалися в них, містять загальні підходи до особливостей реалізації особою права на звернення до суду за захистом порушеного права, тому доводи касаційної скарги щодо незастосування правових позицій, викладених у цих рішеннях, є безпідставними.

38. Матеріалами справи підтверджено, що предметом оскарження є бездіяльність відповідача щодо незвільнення з посади третьої особи, яка є керівником позивача у справі, а тому така бездіяльність, навіть у випадку її наявності, не може стосуватися прав позивача та безпосередньо зачіпати його інтереси останнього.

39. Посилання позивача на факт підпорядкування не є підставою для задоволення позову, оскільки предметом оскарження є бездіяльність Укртрансбезпеки щодо звільнення третьої особи, а не особисто позивача.

40. Таким чином, відсутність у позивача безпосередньо порушеного права чи законних інтересів у зв`язку із незвільненням з посади заступника директора Департаменту - начальника управління контролю на автомобільному та міському електричному транспорті Департаменту державного контролю Державної служби України з безпеки на транспорті - в.о. начальника Укртрансбезпеки в Миколаївській області ОСОБА_2 , не породжує у нього й права на захист, тобто є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

41. Доводи касаційної скарги такого висновку не спростовують і зводяться до переоцінки встановлених судом апеляційної інстанції фактичних обставин справи.

42. Отже, Верховний Суд констатує, що постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції в частині залишеній без змін апеляційним судом ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка з дотриманням норм процесуального права, що є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

VІІ. Судові витрати

43. З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 343, п.1 ч.1.ст.349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

П о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2018 року, в частині залишеній без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2019 року у справі №1440/2217/18 залишити без змін.

3. Судові витрати розподілу не підлягають.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: Н. В. Шевцова

Судді: О. В. Кашпур

О. Р. Радишевська