Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 січня 2019 року

Київ

справа №820/3659/16

адміністративне провадження №К/9901/27712/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Калитки О.М., суддів: П'янової Я.В., Бондара В.О. від 26 жовтня 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Трак-Експ» до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Трак-Експ» (далі - позивач/Товариство) звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (далі - відповідач/Управління), в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області від 16 червня 2016 року №0000591404.

Позові вимоги обґрунтовані тим, що у контролюючого органу відсутні повноваження на застосування санкцій, передбачених статтею 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року №15-93, які, в свою чергу, застосовуються Національним Банком України.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, аналізуючи норми Указу Президента України «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства» від 27 червня 1999 року №734/99 та Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Правління Національного Банку України від 08 лютого 2000 року №49 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 4 квітня 2000 року за № 209/4430), дійшов висновку про те, що штрафні санкції за порушення валютного законодавства, передбачені пунктом 2 статті 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року №15-93, правомірно застосовано контролюючим органом до позивача.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2016 року постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2016 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області від 16 червня 2016 року №0000591404.

Судове рішення апеляційної інстанції мотивоване відсутністю в Управління права застосовувати до Товариства санкції, передбачені статтею 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року №15-93, оскільки вони застосовуються лише Національним банком України та підпорядкованими йому особами, до яких відповідач не відноситься.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування цим судом норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, вказав на помилковість висновків суду апеляційної інстанції, оскільки відповідно до Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Правління Національного Банку України від 08 лютого 2000 року №49 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 4 квітня 2000 року за № 209/4430), а також статті 2 Указу Президента України «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства» від 27 червня 1999 року №734/99, санкції, передбачені пунктом 2 статті 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року №15-93, застосовуються Національним банком України до банків та інших фінансово-кредитних установ, органами державної податкової служби - до інших резидентів і нерезидентів України.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України й протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду визначено колегію суддів для розгляду касаційної скарги у складі судді-доповідача Пасічник С.С., суддів Васильєвої І.А., Юрченко В.П.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Трак-Експ» з питань дотримання вимог валютного законодавства за зовнішньоекономічними контрактами від 30 червня 2015 року №30/06 за період з 30 червня 2015 року по 30 квітня 2016 року, від 29 жовтня 2015 року №9 за період з 29 жовтня 2015 року по 30 квітня 2016 року, від 01 червня 2015 року №804/12250191/00074 за період з 01 червня 2015 року по 30 квітня 2016 року відповідачем складено акт від 01 червня 2016 року №270/20-40-14-04-08/37131772, яким встановлено порушення Товариством, зокрема, статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року №15-93 в результаті здійснення розрахунків по експортному контракту від 30 червня 2015 року №30/06, який укладено з Каримовим Шамсаддин (Азербайджан), без участі уповноваженого банку.

До наведених висновків контролюючий орган дійшов виходячи з того, що на виконання умов експортного контракту від 30 червня 2015 року №30/06 позивачем на адресу Каримова Шамсаддина відвантажено товар «Піч хлібопекарська, тунельна» на загальну суму 81 150, 00 грн. (МД №005981 від 03 липня 2015 року, граничний термін надходження валютної виручки - 01 жовтня 2015 року), однак кошти за відвантажений товар не надходили на валютний рахунок Товариства, а були сплачені Каримовим Шамсаддин шляхом внесення вказаної суми у касу позивача відповідно до прибуткового касового ордера №171 від 30 червня 2015 року.

На підставі акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 16 червня 2016 року №0000591404, яким позивачу нараховано суму грошового зобов'язання за платежем «пеня за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності та за невиконання зобов'язань та порушення вимог валютного законодавства» у розмірі 81 150, 00 грн.

Верховний Суд погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про невідповідність вимогам чинного законодавства оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, виходячи з такого.

Так, суди попередніх інстанції встановили, що фактичною підставою для застосування фінансових санкцій згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу про порушення Товариством статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року №15-93 (далі - Декрет №15-93) внаслідок здійснення розрахунків між позивачем і нерезидентом не через уповноважені банки в порядку, установленому Національним банком України.

У преамбулі Декрету №15-93 визначено, що цей Декрет установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 7 Декрету №15-93 у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовуються як засіб платежу іноземна валюта та грошова одиниця України - гривня. Такі розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки в порядку, установленому Національним банком України.

До резидентів, нерезидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання і валютного контролю, застосовуються такі міри відповідальності (фінансові санкції): за порушення резидентами порядку розрахунків, установленого статтею 7 цього Декрету, - штраф у розмірі, еквівалентному сумі валютних цінностей, що використовувалися при розрахунках, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких розрахунків (абзац шостий пункту 2 статті 16 Декрету №15-93).

Відповідно до абзацу дев'ятого пункту 2 статті 16 Декрету №15-93 санкції, передбачені цим пунктом, застосовуються Національним банком України та за його визначенням - підпорядкованими йому установами. Оскарження дій щодо накладення стягнень провадиться у судовому порядку.

Отже, вказаним Декретом однозначно вирішено питання щодо компетентного органу, який має право застосовувати санкції за порушення приписів Декрету, а саме - повноважним органом є Національний банк України.

Саме цим нормативно-правовим актом врегульовані відносини, з приводу правомірності яких виник спір у цій справі.

Положення Указу Президента України від 27 червня 1999 року №734/99 «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства», яким органи державної податкової служби наділено повноваженнями застосовувати до резидентів і нерезидентів України санкції, передбачені пунктом 2 статті 16 Декрету, не підлягають застосуванню, оскільки, врегульовуючи по-іншому питання, які були врегульовані законом (Декретом, виданим у межах повноважень, наданих Законом України від 18 листопада 1992 року №2796-XII «Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети в сфері законодавчого регулювання»), Указ суперечить обмеженням, встановленим пунктом 4 Перехідних положень Конституції України та необґрунтовано створює протиріччя в правовому регулюванні відносин.

Вказане узгоджується із позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 07 лютого 2012 року у справі №21-904во10.

Таким чином, санкції, передбачені статтею 16 Декрету №15-93 застосовуються лише Національним банком України та підпорядкованими йому установами, до яких Управління не відноситься.

За таких обставин, у відповідача не було повноважень для застосування до Товариства фінансових санкцій та прийняття податкового повідомлення-рішення від 16 червня 2016 року №0000591404.

Наведене спростовує доводи, викладені у касаційній скарзі на обґрунтування її вимог.

За правилами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи ж касаційної скарги за наведеного не дають підстав для висновку, що суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права при ухваленні судового рішення, а тому підстави для його скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2016 року у справі №820/3659/16 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко,

Судді Верховного Суду