Історія справи

Ухвала КАС ВП від 21.03.2019 року у справі №620/3282/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 620/3282/18

адміністративне провадження № К/9901/7599/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Мартинюк Н. М.,

суддів: Жука А. В., Мельник-Томенко Ж. М.,

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №620/3282/18

за позовом ОСОБА_1

до Чернігівського зонального відділу Військової служби правопорядку,

про зобов'язання вчинити дії

за касаційною скаргою Чернігівського зонального відділу Військової служби правопорядку

на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 3 грудня 2018 року (прийняте у складі: головуючого судді Зайця О. В. )

і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року (прийняту у складі: головуючого судді: Шурка О. І., суддів Кузьменка В. В., Василенка Я. М. )

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у вересні 2018 року звернувся з адміністративним позовом до Чернігівського зонального відділу Військової служби правопорядку, в якому просив зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити ОСОБА_1:

- індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року до 1 квітня 2018 року;

- грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015,2016,2017 і 2018 роки із розрахунку грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, 18 вересня 2018 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 вказав, що відповідач протиправно не нараховував і не виплачував позивачу індексацію грошового забезпечення з 1 січня 2016 року до 1 квітня 2018 року, а оскільки індексація грошового забезпечення є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, то держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов'язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства України щодо соціальних стандартів і нормативів.

Окрім цього позивач зазначив, що відповідач протиправно не нараховував і не виплачував ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015,2016,2017,2018 роки із розрахунку грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 18 вересня 2018 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 3 грудня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Чернігівський окружний адміністративний суд рішенням від 3 грудня 2018 року зобов'язав відповідача нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року до 1 квітня 2018 року та зобов'язав Чернігівський зональний відділ Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015,2016,2017 та 2018 роки із розрахунку грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 18 вересня 2018 року.

Приймаючи ці рішення, суди виходили насамперед із закріплених в нормах міжнародного права та Конституції України соціальних, державних гарантій, а також принципу верховенства права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення)

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позову.

На думку скаржника, судами при прийнятті рішень неправильно встановлено обставини, що мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження та оцінки доказів, а також порушено норми процесуального права.

Так, власна правова позиція скаржника ґрунтується на:

- відсутності фінансування з бюджету на виплату індексації, неможливості вийти поза межі затвердженого кошторису на відповідний рік для виплати індексації грошового забезпечення та відсутності механізму нарахування і виплати індексації за попередні роки;

- відсутності права військовослужбовців на отримання додаткової відпустки в особливий період, що випливає з пункту 19 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", а отже і права на компенсацію за невикористання такого виду відпустки.

Також скаржник звертає увагу на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" було збільшено розмір посадового окладу позивача, у зв'язку з чим змінився "базовий" місяць для обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації. Відтак, на думку відповідача, ОСОБА_1 не має права на отримання індексації у період з 1 березня до 1 квітня 2018 року. Крім того, Чернігівський зональний відділ Військової служби правопорядку вказує, що звертав увагу на необхідність врахування вказаних доводів, проте суди попередніх інстанцій їм оцінки не надали, а відповідних доказів не дослідили.

Позивач відзиву на касаційну скаргу не подав, копію ухвали про відкриття касаційного провадження отримав 27 березня 2019 року.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Суди попередніх інстанцій встановили, що наказом начальника Чернігівського зонального відділу Військової служби правопорядку від 18 вересня 2018 року №204 (по стройовій частині) старшого прапорщика ОСОБА_1, старшого інспектора відділення Військової служби правопорядку Чернігівського зонального відділу Військової служби правопорядку Центрального управління Військової служби правопорядку, було звільнено у відставку відповідно до частини 6 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу ", підпункт "к" по закінченню контракту.

Протягом періоду з 1 січня 2016 року до 1 квітня 2018 року включно відповідачем не здійснювалась виплата індексації грошового забезпечення позивача.

Позивачу також не нарахована і невиплачена грошова компенсація за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 18 вересня 2018 року.

Зазначені обставини сторонами не оспорювалися.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 3 липня 1991 року №1282-XII передбачено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, який дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів та послуг.

Статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 5 жовтня 2000 року №2017-III закріплено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Згідно зі Статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 5 жовтня 2000 року №2017-III індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

За статтею 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у редакції, чинній після 1 січня 2016 року визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Положеннями частин 1 , 2 статті 5 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" передбачено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

З метою реалізації частин 1 , 2 статті 5 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" Кабінет Міністрів України затвердив постанову від 17 липня 2003 року №1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" (далі - "Порядок №1078").

Відповідно до пункту 1 цього Порядку він визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

Приписами пункту 5 вказаного Порядку (у редакції, чинній станом на 1 січня 2016 року) передбачено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів) значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

Аналогічні норми містяться у вказаному пункті Порядку №1078 у його редакції, чинній після 15 березня 2018 року.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року №2232-XII (тут і далі у редакції, станом на день звільнення позивача) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно з пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551-XII учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України "Про відпустки" від 5 листопада 1996 року №504/96-ВР передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (Статтею 4 Закону України "Про відпустки"); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (Статтею 4 Закону України "Про відпустки"); додаткова відпустка за особливий характер праці (Статтею 4 Закону України "Про відпустки"); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Приписами статті 16-2 Закону України "Про відпустки" визначено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з частиною 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 цієї ж статті в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

За пунктом 18 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Водночас визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21 жовтня 1993 року №3543-XII і "Про оборону України" від 6 грудня 1991 року №1932-XII.

За визначенням, що міститься у статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону "Про оборону України" визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, у статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року №460-IX, що набрав чинності 8 лютого 2020 року, внесено ряд змін до КАС України, зокрема до Глави 2 "Касаційне провадження" Розділу ІІІ "Перегляд судових рішень".

Разом з тим, пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року №460-IX встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року №460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року №460-IX.

Оскільки касаційна скарга Чернігівського зонального відділу Військової служби правопорядку у цій справі подана до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX, то здійснюючи касаційний перегляд справи Верховний Суд керується положеннями Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), які діяли до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року №460-IX, тобто у редакції Кодексу, чинній до 8 лютого 2020 року.

Відповідно до частини 1 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України).

Спірним у цій справі є правомірність/неправомірність ненарахування і невиплати відповідачем у спірний період індексації грошового забезпечення позивача, та невиплати компенсації за невикористану позивачем додаткову соціальну відпустку як учаснику бойових дій.

Надаючи оцінку доводам скаржника про те, що відсутність фінансування з бюджету на виплату індексації, неможливість вийти за межі затвердженого кошторису на відповідний рік для виплати індексації грошового забезпечення та відсутність механізму нарахування і виплати індексації за попередні роки є достатніми підставами для невиплати позивачеві індексації грошового забезпечення, Верховний Суд зазначає таке.

З аналізу пунктів 1-1,2,4 Порядку №1078 випливає, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці, а проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи, про що правильно зазначили суди першої та апеляційної інстанції.

Посилання відповідача на те, що його кошторисами не передбачено кошти на виплату індексації заробітної плати не може бути підставою для невиконання вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" і ненарахування індексації.

Відповідно до статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 8 листопада 2005 року у справі "Кечко проти України" (пункт 23, заява №63134/00) вказав: якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

Отже, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20 грудня 2019 року у справі №822/1731/16.

Більше того, Конституційний Суд України у Рішенні від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності військовослужбовців Збройних Сил України як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена, зокрема, тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (також випливає з положень абзацу другого пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, абзацу четвертого пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 17 березня 2004 року №7-рп/2004).

Враховуючи зазначене, Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що відсутність бюджетного фінансування відповідача не позбавляє позивача права на отримання належних йому сум індексації грошового забезпечення і не звільняє відповідача від обов'язку ці суми виплачувати.

Стосовно доводів скаржника про відсутність у позивача права на отримання індексації за період з 1 березня до 1 квітня 2018 року, Верховний Суд зазначає таке.

Кабінет Міністрів України 30 серпня 2017 року прийняв постанову №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб". Цією постановою, яка набрала чинності 1 березня 2018 року, затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1, а також схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил (додаток 2).

Відповідач у касаційній скарзі вказує, що у зв'язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України вказаної постанови та згідно наявної у матеріалах справи довідки від 23 жовтня 2018 року №265 у березні 2018 року відбулося підвищення посадового окладу ОСОБА_1, а його виплату було здійснено у квітні 2018 року.

Пункт 5 Порядку №1078 передбачає, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Водночас вказаною нормою врегульовано, що сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

З викладеного висновується, що місяць підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру є базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 5 лютого 2020 року у справі №825/565/17 і від 23 жовтня 2019 року у справі №825/1832/17.

Також з аналізу положень пункту 5 Порядку №1078 випливає, що від розміру підвищення оплати праці у місяці, в якому воно відбулося, залежить можливість виплати особі індексації та порядок розрахунку її суми.

Разом з тим, слід зауважити, що оскаржуване рішення суду першої інстанції від 3 грудня 2018 року, залишене без змін апеляційним судом, має зобов'язальний характер. Тобто суд зобов'язав відповідача нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року до 1 квітня 2018 року, водночас не визначаючи конкретної суми, яка належить до стягнення за цей період.

Відтак відповідач на виконання вказаного рішення суду має самостійно визначити належну позивачеві суму індексації за період з 1 січня 2016 року до 1 квітня 2018 року, в тому числі з урахуванням вимог пункту 5 Порядку №1078.

З викладеного висновується, що суди, хоча й не надали оцінки доводам відповідача щодо зміни базового місяця для обрахунку індексації грошового забезпечення позивача на березень 2018 року, проте прийняли правильні судові рішення і жодним чином не обмежили відповідача у праві застосувати приписи Порядку №1078 під час обчислення належної позивачеві суми на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 3 грудня 2018 року.

Оскільки допущене судами порушення норм процесуального права щодо ненадання оцінки вказаним доводам відповідача не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи, то такі порушення в силу частини 2 статті 350 КАС України не можуть бути підставою для скасування правильних по суті і законних судових рішень.

Оцінюючи доводи скаржника про відсутність підстав для виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки, Верховний Суд зазначає наступне.

З аналізу чинного законодавства (розділ ІІІ цієї постанови) випливає, що військовослужбовцям припинено надання додаткової відпустки як учасникам бойових дій у зв'язку з дією в Україні особливого періоду. Разом з тим, слід зауважити, що Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі №620/4218/18, як зразкової.

Так, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів:

1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін;

2) грошова компенсація відпустки особі.

Велика Палата Верховного Суду у вказаній справі дійшла висновку, що припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Водночас обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пунктом 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", статтею 16-2 Закону України "Про відпустки".

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 7 червня 2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року №745/32197, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" і пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

З огляду на зазначене Верховний Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що при звільненні з військової служби ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015-2018 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу Чернігівського зонального відділу Військової служби правопорядку необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки суд касаційної інстанції не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Чернігівського зонального відділу Військової служби правопорядку залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 3 грудня 2018 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена...................................................

Н. М. Мартинюк

А. В. Жук

Ж. М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду