Історія справи

Ухвала КАС ВП від 22.04.2019 року у справі №820/2388/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

23 квітня 2019 року

справа №820/2388/15

адміністративне провадження №К/9901/38251/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18 січня 2017 року у складі судді Спірідонова М.О.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2017 року у складі суддів Катунова В.В., Ральченка І.М., Бершова Г.Є.,

у справі №820/2388/15

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Східної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області

про скасування податкового повідомлення-рішення та стягнення заборгованості,

У С Т А Н О В И В :

10 березня 2015 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - Підприємець, платник податків, позивач у справі) звернувся до суду з позовом до Східної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про скасування податкового повідомлення-рішення від 19 вересня 2014 року №0002251702 про відмову у наданні бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 210224,00 грн та стягнення з Державного бюджету України бюджетної заборгованість з податку на додану вартість 210224,00 грн.

Розгляд справи здійснювався судами різних інстанцій неодноразово, судові рішення, які є предметом цього касаційного перегляду прийняті в порядку нового розгляду на виконання ухвали Вищого адміністративного суду України від 08 листопада 2016 року.

18 січня 2017 року постановою Харківського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2017 року, Підприємцю відмовлено у задоволені позову, з мотивів відсутності достатніх підстав та належних доказів на підтвердження правомірності заявлених позовних вимог.

16 червня 2017 року позивачем подано касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій Підприємець, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольни позовні вимоги в повному обсязі.

06 вересня 2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача та витребувана справа №820/2388/15 з Харківського окружного адміністративного суду.

09 жовтня 2017 року податковим органом надане заперечення на касаційну скаргу Підприємця до Вищого адміністративного суду України, у якому відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін.

29 вересня 2017 року справа №820/2388/15 надійшла до Вищого адміністративного суду України.

14 березня 2018 року справа №820/2388/15 та матеріали касаційної скарги №К/9901/38251/18 передані до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що керівником податкового органу 19 вересня 2014 року прийняте податкове повідомлення-рішення №0002251702, згідно з пунктом 54.3 статті 54 та пунктом 58.1 статті 58 Податкового кодексу України, на підставі акта перевірки від 03 березня 2014 року № 626/20-38-17-02-09/НОМЕР_1, рішення про результати розгляду скарги від 31 липня 2014 року №5027/Л/20-40-04-17, норм пункту 200.6, 200.14 статті 200 цього кодексу, виявлено відсутність права на отримання бюджетного відшкодування у сумі, заявленій у податковій декларації з податку на додану вартість за червень 2012 року Підприємцю, у зв'язку з чим відмовлено у наданні бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за липень 2012 року у сумі 210224 грн.

Склад податкового правопорушення податковий орган доводить завищенням заявленої суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за червень 2012 року на суму 197901 грн, завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту за період з 01 квітня 2010 року по 30 червня 2012 року на 158342 грн, в тому числі за 2010 рік на суму 157787 грн, за 2011 рік на суму 555 грн, що в свою чергу призвело до збільшення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 24 декларації) та за даними перевірки складає 147790 грн.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог виходив з того, що позивач уточнюючими розрахунками змінив значення рядків 23.1 та 23.2, що є по своїй суті уточненням показників податкової декларації, а тому сума бюджетного відшкодування ПДВ за червень 2012 року у сумі 210224 грн є не задекларованою позивачем.

Суд апеляційної інстанції здійснюючи апеляційний перегляд висновувався на аналізі положень пунктів 200.1, 200.3, 200.4, 200.7, 200.8 статті 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), пунктів 1, 8 розділу 4 Порядку заповнення податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 1492 від 25.11.2011 року (в редакції чинній на момент подання уточнюючих розрахунків) (далі - Порядок №1492), який серед іншого зумовив висновок про те, що платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в податковій звітності. Відомості, наведені в податковій звітності, мають відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника.

Досліджуючи питання виправлення помилок судами попередніх інстанцій наведені положення пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України, за яким, у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зокрема зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Оцінюючи спірні правовідносини суди попередніх інстанцій встановили, що Підприємець у податковій декларації з податку на додану вартість за червень 2012 року від 18 липня 2012 року задекларував залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду в сумі 210224,0 грн.

Згідно з уточнюючим розрахунком податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за червень 2012 року від 24 липня 2012 року платником перенесена сума від'ємного значення ПДВ у розмірі 210224,0 грн до рядка 23.1 декларації - сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку.

В уточнюючих розрахунках податкових зобов'язань до податкової декларації за червень 2012 року, наданих позивачем до податкової інспекції від 25 лютого 2013 року та від 04 березня 20 13 року задекларована сума податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточного звітного (податкового) періоду, з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного (податкового) періоду, складає 3323 грн, а у рядках 23.1 вказаних уточнюючих розрахунків від 25 лютого 2013 року та від 04 березня 2013 року суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку не зазначено.

Відтак, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що Підприємець уточнюючими розрахунками змінив значення рядків 23.1 та 23.2, що є по своїй суті уточненням показників податкової декларації.

За приписами підпункту "в" пункту 200.14 статті 200 Податкового кодексу України якщо за результатами камеральної або документальної позапланової виїзної перевірки контролюючий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий орган у разі з'ясування за результатами проведення перевірок факту, за яким платник податку не має права на отримання бюджетного відшкодування, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються підстави відмови в наданні бюджетного відшкодування.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що у розумінні пунктів 200.4, 200.7, 200.8 статті 200 Податкового кодексу України вищевказана сума в розмірі 210224 грн не існує як сума задекларованого (заявленого) бюджетного відшкодування, а тому відмова у наданні бюджетного відшкодування згідно з оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням від 19 вересня 2014 року №0002251702 є правомірною.

Суд не погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, оскільки якщо позивач самостійно, з точки зору податкового органу, відкоригував суму бюджетного відшкодування, залишається незрозумілим, з якої підстави податковим повідомленням-рішенням сума бюджетного відшкодування знов зменшується.

Щодо порушення відповідачем процедури проведення перевірки достовірності визначення бюджетного відшкодування.

Суд погоджується з доводами позивача про те, що положення пункту 200.11 статті 200 Податкового кодексу України носять диспозитивний характер, за наявності достатніх підстав, які свідчать, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, контролюючий орган має право провести документальну позапланову виїзну перевірку платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном проведення камеральної перевірки.

Перелік достатніх підстав, які надають право контролюючим органам на позапланову виїзну документальну перевірку платника податку на додану вартість для визначення достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку, встановлюється Кабінетом Міністрів України, в межах спірних відносин посилання здійснено на пункт 6 цієї постанови, про що зазначено Розділом першим «Вступна частина» акта перевірки. Правовою підставою зазначені положення підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що матеріалами справи підтверджено, що податкова декларація з ПДВ, у якій заявлено бюджетне відшкодування в розмірі 210224 грн за червень 2012 року, подана до податкового органу 18.07.2012 року, в той час як наказ проведення позапланової документальної виїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 видано 14.02.2014 року, а перевірку проведено 03.03.2014 року, про що свідчить наявна в матеріалах справи копія акта № 626/20-38-17-02-09/НОМЕР_1.

Суд апеляційної інстанції встановив, що відповідачем порушені строки проведення перевірки достовірності нарахування позивачем бюджетного відшкодування. Однак, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки ці порушення є підставою для скасування податкового повідомлення-рішення від 28 квітня 2014 року №0001021702, яке в подальшому було самостійно скасовано відповідачем, а не податкового повідомлення-рішення від 19 вересня 2014 року № 0002251702, відсутні підстави для визнання податкового повідомлення-рішення № 0002251702 незаконним.

Суд не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, оскільки обидва податкових повідомлення-рішення прийняті за результатами однієї перевірки, на підставі одного акта, та самостійне скасування податковим органом першого повідомлення-рішення не свідчить про безумовну правомірність другого податкового повідомлення-рішення. Суд зазначає, що встановлення судами попередніх інстанцій факту проведення перевірки поза межами строків, встановлених Податковим кодексом України, унеможливлює визнання законними наслідків такої перевірки.

Щодо позовної вимоги про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача бюджетну заборгованість з податку на додану вартість у розмірі 210224 грн, Суд погоджується з судами попередніх інстанцій, що вказана вимога є передчасною, та може бути вирішена після внесення обумовлених судовим рішенням змін у податкову звітність Підприємця.

За таких обставин, Суд не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України. Суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, суд апеляційної інстанції не виправив помилку.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина перша та третя статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України).

З огляду на зазначене, Верховний Суд приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права, що є підставою для скасування судових рішень в частині та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, а відтак касаційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18 січня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2017 року у справі №820/2388/15 скасувати в частині відмови у задоволенні позову про скасування податкового повідомлення-рішення.

Прийняти у цій частині нову постанову, якою позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення № 0002251702 від 19 вересня 2014 року, яким Основ'янська об'єднана державна податкова інспекція м. Харкова Головного управління ДФС у Харківський області відмовила у наданні бюджетного відшкодування у розмірі 210224 грн.

В інший частині постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18 січня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2017 року у справі №820/2388/15 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф. Ханова

Судді: І.А. Гончарова

І.Я. Олендер