Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 січня 2020 року

Київ

справа №818/176/16

адміністративне провадження №К/9901/10831/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

судді-доповідача Бевзенка В.М.,

суддів: Данилевич Н.А., Шевцової Н.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області

на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 01.04.2016 (постановлена у складі судді Шаповала М.М.)

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2016 (постановлена у складі колегії суддів Філатова Ю.М., Калиновського В.А., Бенедик А.П.)

у справі № 818/176/16

за позовом ОСОБА_1

до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області,

третя особа - Середино-Будський районний суд Сумської області

про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області (далі - відповідач, ТУ ДСАУ в Сумській області), третя особа - Середино-Будський районний суд Сумської області, в якому просила скасувати рішення відповідача № 04-209/16 від 02.02.2016 року, яким їй відмовлено у виплаті вихідної допомоги у зв`язку з відставкою та зобов`язати ТУ ДСА в Сумській області нарахувати та виплатити їй вихідну допомогу в розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою.

Позов обґрунтовано тим, що позивач після звільнення з займаної посади судді, звернулася до відповідача із заявою, в якій просила виплатити їй вихідну допомогу у зв`язку з виходом у відставку у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. Проте, листом від 02.02.2016 року відповідач у виплаті такої допомоги позивачу відмовив, посилаючись на те, що проведення виплати вихідної допомоги неможливе, оскільки на момент прийняття Верховною Радою України постанови про відставку позивача стаття 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", яка передбачала виплату вихідної допомоги, була виключена відповідно до Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 року № 1166-VII (далі - Закон № 1166-VII).

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 01.04.2016, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2016, адміністративний позов задоволено:

- визнано протиправним та скасовано рішення ТУ ДСАУ в Сумській області від 02.02.2016 № 04-209/16, яким ОСОБА_1 відмовлено у виплаті вихідної допомоги у зв`язку з відставкою;

- зобов`язано відповідача провести нарахування та виплату позивачеві вихідної допомоги у зв`язку з відставкою у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та заперечень на неї

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанції, ТУ ДСАУ в Сумській області звернулось з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що рішення судів попередніх інстанції були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16.06.2016 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

29.01.2018 зазначена касаційна скарга передана на розгляд до Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що до спірних правовідносин мають застосовуватися положення закону, які діяли станом на момент прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача (25.12.2014). Так, на момент звільнення позивача у відставку Закон України "Про судоустрій і статус суддів" не передбачав виплату вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат.

У запереченні на касаційну скаргу позивач просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані рішення залишити без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

29.10.2013 року ОСОБА_1 , маючи суддівський стаж понад 31 рік, подала заяву до Вищої ради юстиції про звільнення її у відставку. 26.11.2013 Вищою радою юстиції розглянуто заяву позивачки та прийнято рішення №1277/0/15-13 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення з посади судді ОСОБА_1

25.12.2014 року постановою Верховної Ради України "Про звільнення суддів" № 59-VIII ОСОБА_1 було звільнено з посади судді.

29.12.2014 року наказом голови Середино-Будського районного суду Сумської області № 8/к позивачку звільнено з посади судді Середино-Будського районного суду Сумської області з виплатою компенсації за невикористану частину основної щорічної відпустки.

04.01.2016 позивачка звернулася до відповідача із заявою щодо нарахування та виплати їй допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

02.02.2016 відповідачем надало лист-відповідь № 04-209/16 про те, що на момент звільнення ОСОБА_1 з посади судді стаття 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" ( далі - Закон № 2453-VI) була виключена відповідно до Закону № 1166-VII, а тому вихідна допомога не була виплачена.

Незгода позивача з відмовою відповідача у виплаті вихідної допомоги зумовила звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що право позивачки на відставку реалізовано до набрання чинності Законом № 1166-VII, яким із Закону № 2453-VI виключено статтю 136, а тому наявні правові підстави для нарахування та виплати позивачці, як судді у відставці, вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою та реалізованого права на відставку.

Суд не погоджується із зазначеними висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до статті 100 Закону України "№ 2453-VI суддя суду загальної юрисдикції звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, передбачених частиною п`ятою статті 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.

Статтею 109 Закону № 2453-VI, (в редакції, чинній на час звернення позивачки до Вищої ради юстиції із заявою про відставку) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді.

Відповідно до частини 1 статті 136 Закону № 2453-VІ судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Стаття 126 Конституції України серед підстав для звільнення судді визначає подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Порядок розгляду питання та прийняття Верховною Радою України рішення про звільнення з посади судді, обраного безстроково, визначається Законом № 2453-V та Регламентом Верховної Ради України. Питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок.

Повноваження судді припиняються з дня прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді.

Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді. Наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання.

За приписами абзацу третього пункту 7 Указу Президента України "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" від 10 червня 1997 року № 503/97 акти Верховної Ради України і Президента України про призначення відповідно до законодавства на посади і звільнення з посад набирають чинності з моменту їх прийняття.

Отже, чинним на час виникнення спірних відносин законодавством визначений порядок реалізації права судді на звільнення у зв`язку з відставкою, яке починається з подання суддею відповідної заяви і закінчується прийняттям Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді, яка набирає чинності з моменту її прийняття.

Враховуючи викладене, реалізація права позивача на звільнення у зв`язку з відставкою відбулась у момент прийняття Верховною Радою України відповідної постанови, тобто 25.12.2014.

Разом із цим, відповідно до частини 1 статті 136 Закону № 2453-VI в редакції, яка була чинна до 1 квітня 2014 року, судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Проте, Законом № 1166-VII , який набрав чинності 1 квітня 2014 року, внесено зміни до Закону № 2453-VI, а саме: виключено статтю 136 цього Закону.

Рішення щодо неконституційності Закону № 1166-VII у частині виключення статті 136 Закону № 2453-VI Конституційним Судом України на час виникнення спірних правовідносин не приймалося.

Статтею 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, в даному випадку, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача з посади судді.

Зважаючи на те, що датою виходу у відставку судді є дата прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади, а не дата звернення із заявою про відставку до Вищої ради юстиції, у позивача відсутнє право на отримання вихідної допомоги.

Суд зауважує, що відмова відповідача у виплаті такої допомоги не є звуженням змісту та обсягу прав позивача, оскільки законодавство, чинне на момент виходу позивача у відставку, виплату такої допомоги не передбачало.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову та зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачеві вихідної допомоги у зв`язку з відставкою у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Згідно частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З урахуванням того, що фактичні обставини справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено повно, але неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, відповідно до повноважень, наданих статтею 349 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд вважає необхідним судові рішення скасувати та відмовити в задоволенні адміністративного позову.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області - задовольнити.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 01.04.2016 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2016- скасувати.

Прийняти нову постанову.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області, третя особа - Середино-Будський районний суд Сумської області про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В.М. Бевзенко

судді Н.А. Данилевич

Н.В. Шевцова