Історія справи

Ухвала КАС ВП від 26.11.2019 року у справі №806/5190/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 грудня 2019 року

Київ

справа №806/5190/15

адміністративне провадження №К/9901/13077/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Желєзного І. В., судді Берназюка Я. О., судді Коваленко Н. В., розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа: Житомирський обласний військовий комісаріат, про визнання дій протиправними та зобов'язання прийняти рішення щодо призначення одноразової грошової допомоги за касаційною скаргою Міністерства оборони України на постанову Житомирського окружного адміністративного суду у складі колегії суддів: Токаревої М. С., Сичової О. П., Нагірняка М. Ф. від 23 грудня 2015 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Кузьменко Л. В., Зарудяної Л. О., Іваненко Т. В. від 04 лютого 2016 року,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, третя особа: Житомирський обласний військовий комісаріат, у якому просив:

- визнати протиправними дії (бездіяльність) Міністерства оборони України щодо відмови у призначенні йому одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням інвалідності другої групи з 04 вересня 2015 року внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язку військової служби;

- зобов'язати Міністерство оборони України прийняти рішення щодо призначення йому як особі з інвалідністю ІІ групи одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі - Порядок № 975).

В обґрунтування вимог позивач зазначає, що відповідно до частини 2 статті 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей" він має право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності внаслідок захворювання, яке настало в період її проходження. Житомирський обласний військовий комісаріат направив до Міністерства оборони України документи (висновок) щодо призначення йому одноразової грошової допомоги як особі з інвалідністю другої групи, яка настала внаслідок травми, пов'язаної з виконанням ним обов'язку військової служби. Проте листом Міністерства оборони України від 21 жовтня 2015 року №248/3/6/2857 позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги з посиланням на те, що дія статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей", а також положення Порядку № 975 на нього не поширюються.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2016 року, позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо нерозгляду питання про призначення ОСОБА_1 грошової допомоги; зобов'язано Міністерство оборони України вирішити питання щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку №975, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що Міністерство оборони України у встановленому порядку не розглянуло заяву позивача та не прийняло рішення щодо можливості призначення йому виплати одноразової грошової допомоги, чим допустило порушення права на належний розгляд поданої ним заяви та документів і прийняття рішення у відповідності до положень Порядку № 975.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2015 року та ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2016 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, Міністерство оборони України звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та відмовити в задоволенні адміністративного позову.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано до Вищого адміністративного суду України 24 лютого 2016 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 лютого 2016 року відкрито касаційне провадження у справі № 806/5190/15.

Справу передано до Верховного Суду 31 січня 2018 року.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 листопада 2019 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Желєзного І. В., суддів Берназюка Я. О. та Коваленко Н. В.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач звільнений в запас наказом Заступника Міністра оборони України - Командувача Сухопутними військами Збройних Сил Україні від 21 серпня 1999 року № 213 за станом здоров'я та згідно з наказом командира військової частини А - 2145 від 20 вересня 1999 року №171 виключений зі списків особового складу військової частини.

Рішенням Центральної військово-лікарської комісії по встановленні причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв Міністерства оборони України від 03 липня 2012 року №1285 встановлено, що отримана позивачем травма пов'язана з виконанням обов'язків військової служби.

З наявної у матеріалах справи копії довідки Житомирської обласної медико-соціальної експертної комісії № 2 серія 10 ААБ №239795 від 11 вересня 2012 року вбачається, що 11 вересня 2012 року ОСОБА_1 з 06 вересня 2012 року встановлено третю групу інвалідності, яка настала внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби.

Як особа з інвалідністю третьої групи, яка настала внаслідок поранення, контузії, захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, позивач мав право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону України "Про соціальний правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в редакції від 03 листопада 2006 року та відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року за № 499 (далі - Порядок № 499), проте ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу або інших компенсаційних виплат відповідно до законодавства у зв'язку з встановленням йому третьої групи інвалідності, яка настала внаслідок травми пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби не отримував.

15 вересня 2015 року Житомирською обласною медико-соціальною експертною комісією №2 позивачу встановлено другу групу інвалідності довічно з 04 вересня 2015 року, яка настала внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, що підтверджується копією довідки Житомирської обласної медико-соціальної експертної комісії № 2 серія 12 ААА № 206 від 15 вересня 2015 року.

З метою вирішення питання про виплату одноразової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності, яка настала внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, ОСОБА_1 17 вересня 2015 року звернувся до Житомирського обласного військового комісаріату з відповідною заявою та надав копії необхідних документів.

Житомирський обласний військовий комісаріат надіслав документи позивача до Міністерства оборони України для вирішення питання щодо можливості призначення виплати одноразової грошової допомоги.

З листа Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 21 жовтня 2015 року №248/3/6/2857, адресованого Житомирському обласному військовому комісаріату, вбачається, що після розгляду документів встановлено відсутність підстав для подання пропозиції Міністерству оборони України щодо призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1, оскільки на позивача не поширюється дія статті 16 Закону України "Про соціальний правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку №499 і Порядку № 975, оскільки такий звільнений з військової служби до 01 січня 2007 року.

Вважаючи зазначені дії відповідача незаконними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанції не прийняли до уваги, що первинно позивачу інвалідність третьої групи встановлена 06 вересня 2002 року та на момент її встановлення не існувало правової норми щодо виплати одноразової грошової допомоги особам у зв'язку зі встановленням інвалідності внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язку військової служби, відтак дії Департаменту фінансів Міністерства оборони України при поверненні документів відповідали законодавству України.

Від позивача відзиву або заперечень на касаційну скаргу Міністерства оборони України не надходило, що відповідно до статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини 4 статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 , 2 та 3 статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина 4 статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Згідно статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції, чинній на час встановлення позивачу другої групи інвалідності), військовослужбовці, а також військовозобов'язані, призвані на збори, підлягають державному обов'язковому особистому страхуванню на випадок загибелі або смерті в розмірі 150-кратного мінімального прожиткового рівня населення України на час загибелі або смерті, а також в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби (зборів), у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, що визначається у відсотковому відношенні від загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті. Умови страхування і порядок виплат страхових сум військовослужбовцям і військовозобов'язаним, призваним на збори, та членам їх сімей встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, передбачений Порядком № 975.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 975 особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Предметом спору у цій справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу позивачу як особі з інвалідністю другої групи, яка встановлена йому 04 вересня 2015 року та на день встановлення якої діяв Порядок № 975.

З огляду на викладене, у спірних правовідносинах належить застосовувати положення Порядку № 975.

Пунктом 3 Порядку № 975 передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Згідно з пунктом 12 Порядку № 975 (у редакції, чинній на час встановлення позивачу третьої групи інвалідності) призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Відповідно до пункту 13 Порядку № 975 керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Виходячи з наведеного, Порядком № 975 встановлено вичерпний перелік рішень (про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги), що приймаються розпорядником бюджетних коштів за наслідками розгляду висновку керівника уповноваженого органу щодо виплати одноразової грошової допомоги, та перелік документів, зазначений в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30 січня 2018 року у справі № 806/986/16, від 03 квітня 2018 року у справі № 750/5581/17, від 12 листопада 2018 року у справі № 727/715/17, від 15 квітня 2019 року у справі № 760/20801/16-а та від 20 травня 2019 року у справі № 736/398/17.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що розгляд заяви і доданих до неї документів, поданих військовослужбовцем для призначення і виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням інвалідності внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язку військової служби, повинен закінчуватись прийняттям відповідного рішення, однак у даному випадку таке відповідачем не приймалось, що свідчить про недотримання ним встановленого законодавством порядку вирішення цього питання.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини "Щокін проти України" ( № 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним.

Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (п. 29 рішення у справі "Кантоні проти Франції" (Cantoni v. France" № 17862/91), у п. 64 справи "Вєренцов проти України" № 20372/11).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" ( № 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення судів у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до частини 6 статті 139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2015 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. В. Желєзний

Судді: Я. О. Берназюк

Н. В. Коваленко