Історія справи

Ухвала КАС ВП від 18.09.2019 року у справі №804/1272/16

ф

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 вересня 2019 року

Київ

справа №804/1272/16

адміністративне провадження №К/9901/26120/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В. П., суддів - Васильєвої І. А., Пасічник С. С., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській областіта постановуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2016 (колегія суддів у складі:

Шальєвої І. А., Білак С. В., Олефіренко Н. А.)у справі № 804/1272/16за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріал Простір" доДержавної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській областіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ріал Простір" (далі - Товариство) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС України у Дніпропетровській області (далі - ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0002292205 від 05.10.2015 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 116217,51 грн., в тому числі за основним платежем - 77478,34 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 38739,17 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено про незаконність висновків контролюючого органу про відсутність об'єкта оподаткування податком на додану вартість по господарським операціям з ТОВ "Гордон Сервіс" та ТОВ "Амарант Груп".

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.04.2016 (суддя - Олійник В. М. ) в задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з доведеності неможливості реального здійснення ТОВ "Ріал Простір" задекларованих господарських операцій з постачальниками ТОВ "Гордон Сервіс ", ТОВ "Амарант Груп" за відповідні періоди з придбання товарів, робіт (послуг).

Натомість, суд апеляційної інстанції, постановою від 08.08.2016 рішення суду першої інстанції скасував, позов задовольнив. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0002292205, прийняте ДПІ 05.10.2015, про збільшення Товариству суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 116217,51 грн., в тому числі за основним платежем - 77478,34
грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 38739,17 грн.

Рішення судів обґрунтовано тим, що висновки відповідача, викладені в акті перевірки, є необґрунтованими, відповідно є протиправним збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість та нарахування штрафних (фінансових) санкцій спірним податковим повідомленням-рішенням, у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню. При цьому суд апеляційної інстанції досліджував зміст господарських операцій позивача із ТОВ "Гордон Сервіс ", ТОВ "Амарант Груп" за відповідні періоди, завваживши, що такі операції були насідком надання послуг, а не придбання товару, що використовувалось у майбутніх періодах позивача, тобто мало наслідком позитивного економічного ефекту.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в яких просить його скасувати у задоволені позову відмовити.

Вказується, що суд апеляційної інстанції не надав правового значення тому факту, що номінальні керівники контрагентів позивача відмовляються від їх участі в підписанні бухгалтерських документів по діяльності з позивачем.

В письмових запереченнях на вказану касаційну скаргу, які надійшли ще до Вищого адміністративного суду України поставлено питання про залишення її без задоволення, а оскаржуваного рішення - без змін.

Письмового відзиву на вказану касаційну скаргу до Верховного Суду не надходило, що не перешкоджає їх розгляду по суті.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ проведена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства щодо дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з платниками податків ТОВ "Гордон-Сервіс" та ТОВ "Амарант Груп" за період з 01.04.2013 р. по
31.07.2015 р., результати якої оформлено актом № 3291/2205/33249104 від
17.09.2015, за висновками якого встановлено відсутність об'єктів оподаткування та неможливість здійснення ТОВ "Ріал Простір" операцій по ланцюгу з постачальниками ТОВ "Гордон-Сервіс" у листопаді 2014 - січні 2015 на суму 67745,01 грн., ТОВ "Амарант Груп" у лютому 2015 р. на суму 9733,33 грн. ; встановлено порушення позивачем п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 77478,34 грн., в тому числі у листопад 2014 р. - на 16255 грн., у грудні 2014 р. - на 35028,34 грн., у січні 2015 р. - на 16461,67 грн., у лютому 2015 р. - на 9733,33 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002292205 від 05.10.2015 про збільшення Товариству суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 116217,51 грн., в тому числі за основним платежем - 77478,34 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 38739,17 грн.

За результатами адміністративного оскарження рішеннями ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 11.12.2015 № 9965/10/04-36-10-07-09 та ДФС України від 17.02.2016 № 3494/6/99-99-10-01-04-25 податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скарги позивача без задоволення.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що такий висновок контролюючим органом був зумовлений виявленим фактом, згідно якого контрагенти позивача не мали можливості проводити господарську діяльність; контрагентами не придбавався товар, який в подальшому був реалізований позивачу; посадові (службові) особи контрагентів не мають відношення до господарської діяльності підприємств-контрагентів.

Вказане податкове правопорушення, було предметом судового розгляду, формальність якого спростована судом апеляційної інстанції.

Разом з тим, касаційний суд, розглядаючи касаційну скаргу відповідача в межах її доводів, вважає висновки суду апеляційної інстанції про незаконність податкового повідомлення-рішення ОДПІ передчасними, та такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 КАС України.

Відповідно до приписів підпункту "а" пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

Приписами пункту 135.2 статті 135 та пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що як доходи, так і витрати, визначаються на підставі первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II пункту 135.2 статті 135 та пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Зважаючи на вимоги вищенаведених норм суд апеляційної інстанції, вирішуючи спір по суті, дійшов правильного висновку, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та складу витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів, робіт та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, які містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Натомість, як вбачається з матеріалів справи та доводів касаційної скарги, згідно письмових пояснень керівників контрагентів позивача, - ТОВ ТОВ "Гордон Сервіс", ТОВ "Амарант Груп", які відібрані в рамках кримінальної справи №320150400000021 від 23.02.2015 вони не приймали, а тому заперечуються участь в керівництві цих господарюючих суб'єктів. Вказані обставини оцінювались судом першої інстанції, та про їх наявність в загальному висловився суд апеляційної інстанції, проте не надав належної оцінки руху такої кримінальної справи та відповідним поясненням.

Хоча, Верховний Суд, погоджуючись із позицією Верховного Суду України, яка викладена в постанові від 05.03.2012 (справа №21-421а11), який зводиться до того, що податкові накладні які стали підставою для формування платником податкового кредиту, зареєстровані в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України і Реєстрі платників податку на додану вартість за зверненням невстановлених осіб від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, отже, виписані від їх імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним

З огляду на вказане, суд апеляційної інстанції хоча і спростував визначений відповідачем в акті вид господарських відносин позивача з названими контрагентами, а саме з придбання товару на надання послуг, перелічивши всі надані позивачем документи бухгалтерського та первинного обліку, які, на його думку, є повними та достатніми, проте не досліджував їх зміст, в тому числі коло осіб підписантів, що має суттєве значення в даному випадку, обсяг робіт та інше.

Окрім того, Верховний Суд України, з чим погоджується Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію що статус фіктивного підприємництва не сумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами (постанова ВС України від 14.03.2017 ЄДРСР 65537637).

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження суду апеляційної інстанції, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити касаційним судом правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Отже під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Підсумовуючи наведене, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що виявлені неточності мають бути досконало досліджені, задля можливості винесення у даній справі законного рішення, у зв'язку із чим рішення судів підлягають скасуванню, а справа має бути надіслана до суду першої інстанції на новий розгляд.

Згідно статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент ухвалення судового рішення суду першої інстанції) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже Суд приходить до висновку, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, не встановивши фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 132, 341, 345, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.

Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області задовольнити частково.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від
08.08.2016 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду.

3. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.........................................

В. П. Юрченко

І. А. Васильєва,

С. С. Пасічник

Судді Верховного Суду