Історія справи

Ухвала КАС ВП від 21.02.2021 року у справі №808/1175/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 808/1175/16

адміністративне провадження № К/9901/27717/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Гончарової І. А.,

суддів: Олендера І. Я., Ханової Р. Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року (колегія суддів: головуючий суддя - Сафронова С. В., судді - Поплавський В. Ю., Чепурнов Д. В. )

у справі №808/1175/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Спецзапчасть"

до Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Спецзапчасть" (далі - позивач, платник, Товариство, ТОВ "Торгова компанія "Спецзапчасть") звернулося до Запорізького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області (далі - відповідач, контролюючий орган, ГУ ДФС у Запорізькій області), правонаступником якої є Головне управління Державної податкової служби у Запорізькій області (далі - ГУ ДПС у Запорізькій області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень.

На обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що надані ним первинні документи підтверджують фактичне здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ "Аквілея" у періоді, що перевірявся, та свідчать про правомірність формування даних податкового обліку за результатами господарських відносин із вказаним контрагентом.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 29 червня 2016 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Аквілея" у періоді, що перевірявся, з огляду на те, що директор контрагента - ОСОБА_1 заперечує свою причетність до фінансово-господарської діяльності зазначеного суб'єкта господарювання, підписання від його імені будь-яких документів, подання податкової та іншої звітності.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ТОВ "Торгова компанія "Спецзапчасть" задоволено, постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 29 червня 2016 року скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено:

- визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Запорізькій області № 0000321401 від 18 березня 2016 року, яким ТОВ "Торгова компанія "Спецзапчасть" визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 765078,00 грн, у тому числі за основним платежем - 510052,00 грн і за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 255026,00 грн, та № 0000331401 від 18.03.2016, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 559141,50 грн, у тому числі за основним платежем - 372761,00 грн і за штрафними (фінансовими) санкціями - 186380,50 грн;

- стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у Запорізькій області на користь Товариства суму сплаченого судового збору в загальному розмірі 41712,94
грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив із того, що надані платником первинні документи підтверджують фактичне здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ "Аквілея" у періоді, що перевірявся. Також апеляційний суд зазначив, що відповідач не надав доказів проведення експертиз на предмет зрівняння/відповідності підпису свідка, директора ТОВ "Аквілея" - ОСОБА_1, підписам, що містяться на первинних документах, як і не надано будь-яких доказів на підтвердження викладених у протоколі допиту свідка ОСОБА_1 фактів.

Не погодившись із зазначеною постановою суду апеляційної інстанції, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просив її скасувати на залишити в силі рішення суду першої інстанції. На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначив про протиправність формування Товариством податкового кредиту та витрат за результатами господарських відносин із ТОВ "Аквілея". Вказав, що надані Товариством первинні документи не відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерських облік та фінансову звітність в Україні", оскільки підписані особою, яка заперечує свою причетність до господарської діяльності зазначеного суб'єкта господарювання та підписання від його імені будь-яких документів.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23 січня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.

03 березня 2017 року від позивача надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких Товариство зазначає про законність і обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції та безпідставність доводів, викладених у касаційній скарзі.

22 лютого 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, в редакції від 03.10.2017).

Підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, посадовими особами відповідача у період з 01.03.2016 по 09.03.2016 проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з питань фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ "Аквілея ", ТОВ "Капіталбуд Сервіс", ТОВ "Компанія "Укрпромторг ", ТОВ "Семикс ", ТОВ "Бізнесленд", ТОВ "Некст Левел Солюшнз", ТОВ "Імперіал Бренд ", ТОВ "Грейн Опт ", ТОВ "Гранада Груп", ТОВ "Передтеча ", ТОВ "Венцедор Компані" за період з 01.01.2013 по 31.12.2014, за результатами якої складено Акт перевірки № 21/08-01-14-01-12/36549406 від
15.03.2016 (далі - Акт перевірки).

Як вбачається з Акта перевірки, відповідач дійшов висновку про порушення Товариством вимог:

- підпунктів 14.1.27,14.1.36 пункту 14.1 статті 14, підпункту 138.1.1 пункту
138.1, пункту 138.2, пункту 138.4, пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток за 2013 рік на суму 510052,00 грн;

- підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого Товариством занижено податок на додану вартість на загальну суму 372761,00
грн, у тому числі: за січень 2013 року - 32278,00 грн, за лютий 2013 року - 154513,00 грн, за березень 2013 року - 126747,00 грн, за квітень 2013 року - 26517,00 грн, за травень 2013 року - 32706,00 грн.

На підставі Акта перевірки відповідач прийняв податкові повідомлення - рішення від 18.03.2016:

- № 0000321401, яким Товариству збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 765078,00 грн, зокрема, за основним платежем - 510052,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 255026,00 грн;

- № 0000331401, яким платнику визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 559141,50 грн, зокрема, за основним платежем - 372761,00 грн і за штрафними (фінансовими) санкціями - 186380,50 грн.

Контролюючий орган дійшов висновку про відсутність фактичного здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ "Аквілея" у періоді, що перевірявся.

Вважаючи зазначені податкові повідомлення - рішення протиправними, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Відповідно до статті 159 КАС України (у редакції, що діяла до 15.12.2015) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вищенаведені вимоги кореспондуються з приписами статті 242 КАС України (у редакції, що діє з 15.12.2015), відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення суду апеляційної інстанції вказаним вимогам не відповідає, виходячи з наступного.

Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4,138.6-138.9, пункту 138.1 статті 138 ПК України; крім витрат, визначених у пункту 138.1 статті 138 ПК України.

Пунктом 138.2 статті 138 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II Пунктом 138.2 статті 138 ПК України.

Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пункту 198.3 статті 198 ПК України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог пункту 198.3 статті 198 ПК України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пункту 198.3 статті 198 ПК України (пункт 198.6 статті 198 ПК України).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частиною другою статті 3 вказаного вище Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Частинами 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, господарські операції для визначення податкового кредиту/витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту/витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, зокрема, наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару/надання послуг підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, Товариство повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб'єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини 1 статті 71 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених частини 1 статті 71 КАС України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (далі - Покупець) та ТОВ "Аквілея" (далі - Продавець) укладено договір поставки від 22.11.2012 №2211-7, за умовами якого Продавець зобов'язується передати у власність Покупця запасні частини до автотракторної техніки, а Покупець прийняти цей Товар та сплатити за нього на умовах цього договору.

На підтвердження фактичного виконання умов зазначеного договору позивач надав суду копії: рахунків-фактур; видаткових накладних; податкових накладних; банківських виписок; товарно-транспортних накладних.

Також між позивачем (далі - Замовник) та ТОВ "Аквілея" (далі - Агент) укладено агентську угоду від 10.01.2013 №1001/17, за умовами якої Замовник доручає, а Агент приймає на себе зобов'язання надавати маркетингові послуги Замовнику з продажу товару, зазначеного Замовником, асортимент якого обумовлюється в дорученні, яке є невід'ємною частиною угоди. Агент здійснює пошук партнерів, проводить попередні переговори, готує контракти, угоди та договори, надає інші послуги, що сприяють складанню договорів та інших угод між замовником та партнерами.

Згідно з дорученням до агентської угоди № 1001/17 від 10.01.2013 Агенту доручено провести пошук покупця на екскаватор ВЭКС-20К в кількості 1 шт. на умовах продажу не нижче 1500000,00 грн. Строк виконання доручення до 31.05.2013.

Довіреністю № 01-01 від 10.01.2013 Замовник уповноважив Агента здійснювати наступні дії: узгоджувати ціни; умови поставки; договори; проводити попередні переговори від імені Замовника відносно реалізації товару, обумовленого в дорученні від 10.01.2013. Довіреність видана строком до 31.05.2013.

На підтвердження фактичного виконання умов зазначеного договору позивач надав копії: звітів; рахунків фактур; видаткових накладних; податкові накладні.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції зазначив, що надані позивачем первинні документи підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Аквілея" у періоді, що перевірявся, та свідчать про правомірність формування Товариством витрат та податкового кредиту за результатами господарських відносин із вказаним вище контрагентом.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає такі висновки передчасними з огляду на таке.

На обґрунтування вимог касаційної скарги контролюючий орган послався на протокол допиту свідка, директора ТОВ "Аквілея" - ОСОБА_1, в якому вона зазначила, що господарської діяльності від імені зазначеного суб'єкта господарювання, зокрема, з ТОВ "Торгова компанія "Спецзапчасть" не здійснювала, вказала, що зазначене Товариство їй невідоме та заперечила факт підписання будь-яких документів бухгалтерської та податкової звітності від імені ТОВ "Аквілея".

Суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки зазначеним доводам скаржника, не проаналізував зміст наданих позивачем документів та не перевірив їх на відповідність вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Верховний Суд зазначає, що свідчення особи, яка підписала первинні документи за результатами спірних у цій справі господарських операцій, про відсутність наміру виконувати обов'язки директора, здійснювати господарську діяльність, а також заперечення цією особою факту підписання бухгалтерських документів дає підстави для сумніву у відповідності первинних документів вимогам законодавства, достовірності здійснених підписів посадових осіб, та, як наслідок, правомірності формування Товариством податкового кредиту та витрат за такими господарськими операціями. Такі обставини можуть бути підставою для виклику цієї особи у судове засідання на вимогу суду в якості свідка для надання показань та з метою встановлення факту підписання первинних документів, здійснення господарських операцій тощо.

Оскільки у справі, яка розглядається, містяться відомості, що посадова особа контрагента позивача заперечує свою участь у створенні та діяльності відповідного суб'єкта господарювання, зокрема, й у підписанні будь-яких первинних документів, то перевірка та встановлення таких обставин має значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин колегія суддів Касаційного адміністративного суду дійшла висновку, що внаслідок неповного з'ясування обставин справи суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, не забезпечив при цьому повного і всебічно з'ясування обставин в адміністративній справі, не вжив визначених законом заходів, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Зокрема, не з'ясував, хто підписував первинні документи, не допитав директора ТОВ "Аквілея" - ОСОБА_1 в якості свідка з метою з'ясування достовірності пояснень, на які посилається контролюючий орган.

Таке правозастосування відповідає правовому висновку, викладеному у постановах Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі №813/7584/14, від 04 грудня 2019 року у справі №826/15729/17, від 04 грудня 2019 року у справі №826/15729/17.

Також суд апеляційної інстанції залишив поза увагою та не встановив, чи наявні у контрагента необхідні основні засоби та трудові ресурси для виконання взятих на себе за договором поставки та агентською угодою зобов'язань. Не дослідив економічну доцільність здійснення відповідних господарських операцій, необхідність та економічну доцільність залучення зазначеного контрагента.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю і передати справу на новий розгляд.

Частиною 1 статті 353 КАС України обумовлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року скасувати.

Справу №808/1175/16 направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіІ. А. Гончарова І. Я. Олендер Р. Ф. Ханова