Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2026 року

м. Київ

справа № 480/2274/25

касаційне провадження № К/990/20234/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Сумській області

на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Любчич Л.В.; судді: Присяжнюк О.В., Спаскін О.А.)

у справі № 480/2274/25

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОРПОСТАЧ»

до Головного управління ДПС у Сумській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

У березні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ДОРПОСТАЧ» (далі - ТОВ «ДОРПОСТАЧ», позивач платник, товариство) звернулося до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Сумській області (далі - ГУ ДПС у Сумській області, відповідач, контролюючий орган, податковий орган), в якому просило:

визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДПС у Сумській області від 05 березня 2025 року № 957-р/пл про припинення дії ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності;

зобов`язати ГУ ДПС у Сумській області видалити з Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального відомості про припинення дії ліцензії № 18220314202400053 на право роздрібної торгівлі пальним та поновити інформацію (внести відомості) до Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального про ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним № 18220314202400053, яка видана ТОВ «ДОРПОСТАЧ».

Разом із позовною заявою платник звернувся з заявою про забезпечення позову, в якій просив суд зупинити дію рішення відповідача від 05 березня 2025 року № 957-р/пл про припинення дії ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності, що була видана позивачу за реєстраційним номером 18220314202400053 з терміном дії з 14 травня 2024 року до 14 травня 2029 року за адресою місця торгівлі: Сумська обл., Шосткинський р-н, м. Шостка, вул. Слобідська, АЗС до завершення розгляду даної справи судом та набранням рішенням суду законної сили.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 25 березня 2025 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено з мотивів недоведеності наявності підстав, передбачених частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року апеляційну скаргу ТОВ «ДОРПОСТАЧ» задоволено, ухвалу суду першої інстанції скасовано та задоволено заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення ГУ ДПС у Сумській області від 05 березня 2025 року № 957-р/пл до завершення розгляду цієї справи судом та набранням рішенням суду законної сили.

Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, ГУ ДПС у Сумській області звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року та залишити в силі ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 25 березня 2025 року.

Мотивуючи касаційну скаргу, податковий орган зазначає, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та задовольняючи заяву про забезпечення позову, неправильно застосував норми процесуального права, зокрема статті 150 - 151 КАС України, оскільки дійшов висновку про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову за відсутності їх належного та допустимого підтвердження. На думку відповідача, позивачем не доведено наявність жодної з підстав, передбачених частиною другою статті 150 КАС України, а доводи про можливі негативні наслідки припинення дії ліцензії ґрунтуються виключно на припущеннях і не підтверджені доказами, що свідчили б про реальну загрозу істотного ускладнення або унеможливлення виконання можливого судового рішення. Податковий орган також зазначає, що обраний судом апеляційної інстанції захід забезпечення позову у вигляді зупинення дії рішення про припинення дії ліцензії за своїми правовими наслідками є тотожним задоволенню позовних вимог у цій справі, оскільки фактично зумовлює відновлення дії ліцензії до вирішення спору по суті, що суперечить правовій природі інституту забезпечення позову та усталеній практиці Верховного Суду. Крім того, скаржник наголошує, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо недопустимості застосування заходів забезпечення позову за відсутності доведених обставин, визначених частиною другою статті 150 КАС України, та за наявності ризику підміни забезпечення позову вирішенням спору по суті.

Верховний Суд ухвалою від 25 червня 2025 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДПС у Сумській області.

07 липня 2025 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу податкового органу, в якому він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Частинами першою та другою статті 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо : 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Водночас підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

За приписами частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.

Частиною другою статті 151 КАС України передбачено, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 КАС України).

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При розгляді заяв про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову та з`ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно із Рекомендацією № R (89) 8 стосовно тимчасового судового захисту в адміністративних справах, прийнятою Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Як підсумок, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову та предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Разом з тим, Суд зазначає, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

Слід також зауважити на тому, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Крім того, вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна дійти висновку, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких заходів мати незворотні наслідки.

Як убачається з матеріалів справи, обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, позивач зазначав, що прийняття відповідачем рішення від 05 березня 2025 року № 957-р/пл про припинення дії ліцензії позбавляє його можливості здійснювати господарську діяльність у сфері роздрібної торгівлі пальним у визначеному місці, що, на його переконання, зумовлює необхідність докладання значних зусиль та додаткових витрат для збереження наявного пального у зв`язку з неможливістю його реалізації, призводить до неотримання прибутку від здійснення господарської діяльності та, як наслідок, унеможливлює виконання обов`язків щодо сплати податків і зборів до бюджету, у тому числі авансового внеску з податку на прибуток підприємств.

Позивач також посилався на неможливість виконання договірних зобов`язань перед третіми особами за укладеними договорами поставки пального, простій обладнання, яке потребує постійного обслуговування, та зазначав, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до того, що захист його прав та інтересів стане неможливим або вимагатиме докладання значних зусиль і витрат для їх відновлення, а заподіяна шкода внаслідок зупинення господарської діяльності через неможливість реалізації пального та відмову контрагентів від співпраці буде значно більшою, оскільки відновлення ділових зв`язків та нормалізація ведення господарської діяльності потребуватимуть значних витрат.

Разом з тим, заявником не доведено та документально не підтверджено обставини, які б свідчили про очевидну небезпеку заподіяння шкоди його правам та інтересам або про реальний ризик істотного ускладнення чи унеможливлення виконання можливого судового рішення у разі невжиття заходів забезпечення позову. Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів, які б підтверджували реальність та невідворотність таких наслідків.

Фактично заявник обмежився загальними твердженнями про можливість настання негативних наслідків для господарської діяльності, не надавши доказів щодо наявності конкретних зобов`язань перед третіми особами, обґрунтованих розрахунків можливих збитків або інших обставин, які б унеможливили захист його прав без вжиття відповідних заходів.

За таких обставин висновки суду апеляційної інстанції про наявність підстав для застосування заходів забезпечення позову ґрунтуються на припущеннях та не відповідають вимогам статті 150 КАС України.

Суд зауважує, що сам по собі факт прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, яке впливає на господарську діяльність платника, не може автоматично свідчити про наявність підстав для забезпечення позову, оскільки підприємницька діяльність здійснюється на власний ризик та може супроводжуватися негативними економічними наслідками.

За наведених обставин Верховний Суд доходить висновку, що заявником не доведено наявність жодної з підстав, передбачених частиною другою статті 150 КАС України, а суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми процесуального права.

Відповідно до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 341 345 349 352 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Сумській області задовольнити.

Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року скасувати.

Ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 25 березня 2025 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова