Історія справи

Ухвала КАС ВП від 21.05.2019 року у справі №697/566/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 травня 2019 року

Київ

справа №697/566/17

адміністративне провадження №К/9901/44380/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., судді Гриціва М. І., судді Коваленко Н. В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Черкаського обласного військового комісаріату про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинення дій за касаційною скаргою Черкаського обласного військового комісаріату на постанову Канівського міськрайонного суду Черкаської області у складі судді Русакова Г. С. від 18 травня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Ганечко О. М., Федотова І. В., Літвіної Н. М. від 20 червня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Черкаського обласного військового комісаріату про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинення дій, в якому просив:

- визнати протиправними дії Черкаського обласного військового комісаріату про повернення документів ОСОБА_1 щодо виплати йому одноразової грошової допомоги як інваліду II групи, інвалідність якого пов'язана з виконанням обов'язків військової служби, без реалізації;

- зобов'язати Черкаський обласний військовий комісаріат відповідно до пункту 13 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі - Порядок № 975) прийняти, зареєструвати та направити до розпорядника бюджетних коштів - Міністерства оборони України висновок з доданими до нього документами про виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, як інваліду війни II групи, інвалідність якого пов'язана з виконанням обов'язків військової служби, передбаченої статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

В обґрунтування вказаних вимог позивач зазначав, що має право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги, як інвалід ІІ групи внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва) отриманого під час виконання обов'язків військової служби на території Республіки Афганістан на дату встановлення інвалідності - 05 жовтня 2016 року відповідно до статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

28 листопада 2016 року з метою реалізації свого права на виплату одноразової грошової допомоги він звернувся через Черкаський обласний військовий комісаріат до Міністерства оборони України з заявою про призначення та виплату вказаної грошової допомоги, до якої додано усі документи, визначені пунктом 11 Порядку № 975, натомість, Черкаський обласний військовий комісаріат протиправно відмовив позивачу у направленні вказаних документів до Міністерства оборони України.

Позивач вказує, що такими діями Черкаський обласний військовий комісаріат порушив його право на соціальний захист та отримання належної грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому інвалідності ІІ групи, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 18 травня 2017 року, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2017 року, позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що уповноважений орган зобов'язаний протягом 15-ти днів з дня реєстрації всіх документів прийняти висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцю та передати його до розпорядника коштів для прийняття відповідного рішення. При цьому, уповноважений орган, зокрема, військовий комісаріат не має права приймати рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги військовослужбовцю.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 18 травня 2017 року та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Черкаський обласний військовий комісаріат звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та відмовити в задоволенні адміністративного позову.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана 04 липня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 697/566/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу.

Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що Вищий адміністративний суд України діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду.

У відповідності з положенням пункту 11 частини другої статті 46, пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Пленум Верховного Суду постановою від 30 листопада 2017 року № 2 визначив, що днем початку роботи Верховного Суду є 15 грудня 2017 року. З цієї дати набрав чинності також Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, яким, зокрема, КАС України від 22 липня 2005 року № 2747-IV викладено у новій редакції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 березня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Верховного Суду Берназюка Я. О.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Берназюка Я. О. від 17 травня 2019 року прийнято до свого провадження касаційну скаргу Черкаського обласного військового комісаріату на постанову Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 18 травня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2017 року у справі № 697/566/17.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач у період з 10 травня 1986 року по 20 травня 1988 року проходив військову службу в Збройних Силах і з 22 грудня 1986 року по 17 травня 1988 року приймав участь у бойових діях на території Демократичної Республіки Афганістан у складі військової частини 2066, що підтверджується копіями довідки Канівського ОМВК від 26 квітня 2016 року № 71 та військового квитка.

З витягу з протоколу засідання Центральної військової лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 19 серпня 2016 року № 3612 вбачається, що захворювання, так, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Згідно довідки МСЕК серії 12 ААА № 532068 від 05 жовтня 2016 року позивачу встановлено ІІ групу інвалідності безстроково з причин поранення, ЗЧМТ, контузія, захворювання пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебування в країнах, де велись бойові дії.

28 листопада 2016 року позивач звернувся до військового комісара Черкаського обласного військового комісаріату із заявою про надання одноразової грошової допомоги у зв'язку з отриманням інвалідності ІІ групи внаслідок поранення, ЗЧМТ, контузія, захворювання пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебування в країнах, де велись бойові дії.

Листом від 06 грудня 2016 року № 6/8/5/2051 відповідач - Черкаський обласний військовий комісаріат повернув позивачеві надані документи на доопрацювання, в зв'язку з відсутністю довідки, яка свідчить про причину та обставини поранення, що передбачено Порядком № 975; для отримання необхідного підтверджуючого документу Черкаським обласним військовим комісаріатом рекомендовано позивачу звернутися до Центрального архіву Міністерства Оборони Російської Федерації.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу Черкаський обласний військовий комісаріат обґрунтовує тим, що судами першої та апеляційної інстанції незаконно, з порушенням норм матеріального та процесуального права, задоволено позовні вимоги. Скаржник вказує на те, що позивачем не додано документ, який свідчить про причини та обставини поранення, а також те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

Від позивача відзиву на касаційну скаргу Черкаського обласного військового комісаріату не надходило, що відповідно до частини 4 статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини 3 статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини 4 статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 , 2 та 3 статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин 1 , 2 та 3 статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина 4 статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Частиною 5 статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з Статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" мають право на її отримання.

Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги, за приписами частини 9 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначається Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 11 Порядку № 975 передбачено, що військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності. До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

Відповідно до пункту 12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в п. 10 і 11 цього Порядку.

Пунктом 13 Порядку № 975 встановлено, що розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Системний аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що передумовою отримання одноразової грошової допомоги, яка виплачується Міністерством оборони України, є звернення до уповноваженого органу, в даному випадку - військкомату, із відповідною заявою та іншими необхідними документами, які в установлений строк розглядаються цим органом, після чого складається висновок за результатами розгляду заяви про призначення та виплати одноразової грошової допомоги виплати одноразової грошової допомоги, який направляється розпоряднику бюджетних коштів для прийняття відповідного рішення (про призначення чи про відмову в призначенні такої допомоги).

При цьому, на відповідача покладено обов'язок направити до Міністерства оборони України висновок та документи для прийняття рішення про призначення або про відмову у призначені одноразової грошової допомоги, а до компетенції Міністерства оборони України віднесено прийняття відповідного рішення.

Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду 01 серпня 2018 року у справі № 750/5060/17, від 22 серпня 2018 року у справі № 802/1966/17-а, від 18 жовтня 2018 року у справі № 825/454/18.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що відповідачем визначених чинним законодавством дій щодо подання висновку розпоряднику коштів зроблено не було, документи повернуто позивачу, чим порушено приписи пункту 12 Порядку № 975.

Крім того, колегія суддів Верховного Суду виходить з того, що суди першої та апеляційної інстанцій задовольняючи позовні вимоги та зобов'язуючи військовий комісаріат направити до розпорядника бюджетних коштів висновок з доданими до нього документами про виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, як інваліду війни II групи, не визначали конкретного рішення, яке має бути прийнято Міністерством оборони України оскільки таке рішення у даній ситуації відноситься до дискреційних повноважень Міністерства оборони України.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини "Щокін проти України" ( № 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про "закон", стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі "Шпачек s. r. о. " проти Чеської Республіки" (SPACEK, s. r. o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У відповідності до частини 1 статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З урахуванням вищезазначеного колегія суддів приходить до висновку про те, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди попередніх інстанцій прийняли рішення при дотриманні норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цього не спростовують, тому касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до частини 6 статті 139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Черкаського обласного військового комісаріату залишити без задоволення.

Постанову Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 18 травня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я. О. Берназюк

Судді: М. І. Гриців

Н. В. Коваленко