Історія справи

Ухвала КАС ВП від 21.05.2019 року у справі №417/3668/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 травня 2019 року

Київ

справа №417/3668/17

адміністративне провадження №К/9901/22447/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., судді Гриціва М. І., судді Коваленко Н. В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області, третя особа на стороні відповідача - Національна поліція України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції в Луганській області на постанову Марківського районного суду Луганської області у складі судді Шкиря В. М. від 24 квітня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Гаврищук Т. Г., Блохіна А. А., Сухарька М. Г. від 21 червня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Луганській області, третя особа на стороні відповідача - Національна поліція України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, в якому просила:

- визнати протиправною відмову відповідача у призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку з втратою працездатності і визначенням інвалідності внаслідок травми, пов'язаної з виконанням службових обов'язків під час проходження служби в органах внутрішніх справ;

- зобов'язати відповідача скласти висновок та прийняти рішення щодо призначення одноразової грошової допомоги та виплатити одноразову грошову допомогу у зв'язку з втратою працездатності та визначенням інвалідності внаслідок травми, пов'язаної з виконанням службових обов'язків під час проходження служби в органах внутрішніх справ.

В обґрунтування позову зазначено, що оскільки останнім місцем служби позивача було Головне управління Національної поліції України в Луганській області, то на нього, як на поліцейського, поширюються положення Закону України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі-Закон № 580-VIII), у зв'язку з чим він має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно з ~law17~ та наказу Міністерства внутрішніх справ від 11 січня 2016 року, яким затверджено Порядок № 4 (далі - Порядок № 4).

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Марківського районного суду Луганської області від 24 квітня 2017 року, яку залишено без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2017 року, позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що оскільки ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Національної поліції в Луганській області із заявою про виплату одноразової грошової допомоги в зв'язку із встановленням її 04 липня 2016 року ІІІ групи інвалідності, що була встановлена внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням позивачем служби в органах внутрішніх справ, а тому вона має право на отримання вищезазначеної одноразової грошової допомоги передбаченої ~law18~, виплата якої здійснюється відповідно до Порядок № 4, тобто за останнім місцем роботи в органах національної поліції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Марківського районного суду Луганської області від 24 квітня 2017 року та ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Головне управління Національної поліції в Луганській області звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та відмовити в задоволенні адміністративного позову.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана 03 липня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 417/3668/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу.

Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що Вищий адміністративний суд України діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду.

У відповідності з положенням пункту 11 частини другої статті 46, пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Пленум Верховного Суду постановою від 30 листопада 2017 року № 2 визначив, що днем початку роботи Верховного Суду є 15 грудня 2017 року. З цієї дати набрав чинності також Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, яким, зокрема, КАС України від 22 липня 2005 року № 2747-IV викладено у новій редакції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 лютого 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Верховного Суду Берназюка Я. О.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Берназюка Я. О. від 17 травня 2019 року прийнято до свого провадження касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Луганській області на постанову Марківського районного суду Луганської області від 24 квітня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2017 року у справі № 417/3668/17.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач з 10 грудня 1993 року по 06 листопада 2015 року проходила службу в органах внутрішніх справ України на різних посадах, а з 07 листопада 2015 року до 29 червня 2016 року - в Національній поліції України.

Під час проходження служби в органах внутрішніх справ при виконанні службових обов'язків, в результаті ДТП, що мала місце 22 травня 2013 року, позивач отримала травму, про що свідчить висновок про результати службового розслідування від 22 квітня 2014 року затверджений начальником Марківського РВ ГУМВС України в Луганській області, акт розслідування нещасного випадку, що стався 22 травня 2013 року зі співробітником Марківського РВ ГУМВС України в Луганській області від 22 квітня 2014 року, акт форми Н-1 про нещасний випадок (в тому числі поранення) від 22 квітня 2014 року

Згідно висновку ВЛК ДУ "ТМО МВСУ по Луганській області" (свідоцтво про хворобу від 21 квітня 2016 року № 88) позивач визнана непридатною до військової служби у мирний час, обмежено придатною у воєнний час у зв'язку із захворюваннями, травмою, пов'язаними з проходженням служби в органах внутрішніх справ.

Постановою ВЛК встановлено причинний зв'язок захворювання, травми: з проходженням служби в органах внутрішніх справ.

29 червня 2016 року наказом № 423 позивача звільнено зі служби в поліції на підставі пункту 1 статті 77 (через хворобу) Закону України "Про Національну поліцію".

За результатами медичного огляду Луганською обласною медико-соціальною експертною комісією (МСЕК) позивачу 04 липня 2016 року первинно встановлена 3 група інвалідності (причина інвалідності - травма 22 травня 2013 року пов'язана з виконанням службових обов'язків) з втратою 60% професійної працездатності про, що свідчить довідка до акта огляду МСЕК серії 12 ААА № 441292 від 04 липня 2016 року, виписка з акту огляду до довідки МСЕК серії 12 ААА №441292 від 04 липня 2016 року, довідка про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності серії 12 ААА № 008823 від 05 липня 2016 року

Позивач звернувся до відповідача із заявою та пакетом документів про призначення та виплату одноразові грошової допомоги у зв'язку із втратою працездатності поліцейського.

Листом від 29 грудня 2016 року № 5539/111/22/05-2016 відповідач відмовив позивачеві у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку з втратою працездатності та визначенням інвалідності поліцейському та повернув їй пакет документів у зв'язку з тим, що випадки за яких призначається одноразова грошова допомога поліцейським, яким інвалідність встановлена внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва) пов'язаних з виконанням службових обов'язків або проходженням служби в органах внутрішніх справ статті 97 Закону України "Про національну поліцію" не передбачені.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що судами першої та апеляційної інстанції незаконно, з порушенням норм матеріального та процесуального права, задоволено позовні вимоги. Скаржник вказує на те, що законодавством не передбачено підстав для виплати одноразової грошової допомоги колишнім поліцейським, які отримали захворювання в органах внутрішніх справ, а були звільнені з поліції, та не врегульовано питання призначення та виплати одноразової грошової допомоги саме цій категорії осіб.

Від позивача відзиву на касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Луганській області не надходило, що відповідно до частини 4 статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини 3 статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини 4 статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 , 2 та 3 статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин 1 , 2 та 3 статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина 4 статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

07 листопада 2015 року набрав чинності ~law23~.

До набрання чинності ~law24~ порядок виплати одноразової грошової допомоги було врегульовано нормами статті 23 Закону України "Про міліцію" № 565-XII (далі - ~law26~) та Порядком про умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 (далі - Порядок № 850).

Відповідно до ~law27~ у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

На виконання вимог ~law28~ затверджено Порядок № 850.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 850 грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи.

Днем виникнення права на отримання грошової допомоги у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії (пункт 2 Порядку № 850).

Згідно із пунктом 5 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень ~law29~ (набрав чинності 07 листопада 2015 року) визнано таким, що втратив чинність ~law30~.

Разом з тим, за змістом пункту 15 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень ~law31~ право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених ~law32~ зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності ~law33~.

Згідно із ~law34~ порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського встановлюється Міністерством внутрішніх справ.

З метою врегулювання питання щодо порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, відповідно до ~law35~, наказом Міністерства внутрішніх справ від 11 січня 2016 року № 4 затверджено Порядок № 4, який визначає механізм оформлення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського.

Наказом Міністерства внутрішніх справ від 12 вересня 2016 року № 916, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України за № 1277/29409 від 22 вересня 2016 року, пункт 5 Розділу 1 Порядку № 4 доповнено підпунктом 4, яким передбачено призначення поліцейському одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності, чи втрати працездатності, яка виникла внаслідок отриманого поліцейським захворювання або поранення (контузії, травми, каліцтва) під час проходження служби в органах внутрішніх справ.

Згідно із пунктом 1 Розділу ІІ Порядку № 4 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення поліцейському інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.

Заява (рапорт) про виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського подається Голові Національної поліції (керівнику міжрегіонального, територіального органу поліції) за останнім місцем служби поліцейського (пункт 3 Розділу ІІІ Порядку № 4).

За змістом підпункту "б" ~law36~ поліцейським, яким внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції встановлено II групу інвалідності розмір одноразової грошової допомоги складає 90 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 01 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату.

Аналогічний правовий щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 07 березня 2018 року у справі № 554/155/17, від 05 червня 2018 року у справі № 691/480/17, від 07 вересня 2018 року у справі № 712/2470/17, від 14 листопада 2018 року у справі № 357/8815/17.

З огляду на наведені обставини та законодавчі приписи, колегія суддів погоджується з висновками судів стосовно наявності у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з установлення йому інвалідності, по причині захворювання, яке пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ виплата якої здійснюється відповідно до Порядок № 4, тобто за останнім місцем роботи в органах національної поліції.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини "Щокін проти України" ( № 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про "закон", стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі "Шпачек s. r. о. " проти Чеської Республіки" (SPACEK, s. r. o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У відповідності до частини 1 статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З урахуванням вищезазначеного колегія суддів приходить до висновку про те, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди попередніх інстанцій прийняли рішення при дотриманні норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цього не спростовують, тому касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до частини 6 статті 139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Луганській області залишити без задоволення.

Постанову Марківського районного суду Луганської області від 24 квітня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я. О. Берназюк

Судді: М. І. Гриців

Н. В. Коваленко