Ухвала КАС ВП від 17.01.2018 року у справі №826/965/17

Друк

Пошук

208

Просмотров

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Постанова

касаційний адміністративний суд верховного суду ( КАС ВП )

Історія справи

Ухвала КАС ВП від 17.01.2018 року у справі №826/965/17

Державний герб України

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 березня 2018 року

Київ

справа №826/965/17

провадження №К/9901/2208/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Білоуса О. В., Желтобрюх І. Л.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 826/965/17

за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_1 в інтересах малолітньої ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 квітня 2017 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Кузьменка В. А., суддів: Арсірія Р. О., Огурцова О. П. та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого - Карпушової О. В., суддів: Епель О. В., Кобаль М. І.,

в с т а н о в и в :

У січні 2017 року ОСОБА_1 в своїх інтересах, а також в інтересах малолітньої ОСОБА_2 звернулась до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України) та Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві (далі - ГУ ДМС України у м. Києві), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила:

визнати протиправними дії ГУ ДМС України у м. Києві щодо підготовки та подання ДМС України висновку про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 11 листопада 2016 року у справі № 2015KYIV0182;

визнати протиправним та скасувати рішення ДМС України про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 25 листопада 2016 року № 588-16;

зобов'язати ДМС України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 та її малолітньої доньки ОСОБА_2 особами, які потребують додаткового захисту.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначає, що вона, будучи громадянкою Російської Федерації, звернулась до ГУ ДМС України у м. Києві із заявою від 09 липня 2015 року за № 189, в якій просила визнати її разом із неповнолітньою донькою ОСОБА_2 біженцями, за результатами розгляду якої 15 грудня 2015 року складено висновок про визнання позивача особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки для заявниці існує реальний ризик порушення статті 3 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 3 Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, 1984 року.

Однак, ДМС України прийнято рішення про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 25 листопада 2016 року № 588-16 у зв'язку з відсутністю умов, передбачених пунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" стосовно заявника.

Позивач стверджує, що у неї існують об'єктивні побоювання за своє життя та здоров'я, стати жертвою переслідувань внаслідок психологічного насилля та переслідування її з боку органів ФСБ Російської Федерації через її незгоду з антиукраїнською політикою правлячої партії, тобто за політичними мотивами.

Позивач вказує, що не приховує своєї точку зору стосовно українсько-російських відносин, вступала у відкриті палкі суперечки, відстоюючи інтереси України, публічно висловлювала свою точку зору незгоди з державною політикою Росії по відношенню до України. Дуже часто обговорювала з родичами і друзями по скайпу та телефону конфлікт інтересів України і Росії. Точка зору позивача завжди була емоційна, відверта і різко негативна по відношенню до антиукраїнської політики Росії.

У додаткових поясненнях до адміністративного позову ОСОБА_1 зазначає, що, звертаючись в липні 2015 року до ГУ ДМС України у м. Києві із заявою про визнання її та малолітню доньку біженцями, або особами, які потребують додаткового захисту, позивач змушена була залишитись в Україні внаслідок загрози своєму життю, безпеці в Російській Федерації через обґрунтовані побоювання застосування щодо неї тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження з боку слідчих органів Російської Федерації з метою отримання відомостей про депутата Державної Думи Російської Федерації ОСОБА_4, залякати та примусити її дати неправдиві показання в рамках відкритої кримінальної справи.

Звернувшись до ГУ ДМС України у м. Києві, ОСОБА_1 повідомляла, що в період перебування на території України в декретній відпустці дізналась, що їй висунуто обвинувачення в кримінальній справі щодо діяльності компанії, відношення до якої вона ніколи не мала.

В той же час, як встановлено позивачем та підтверджується матеріалами особової справи, всі фігуранти у вказаній кримінальній справі є помічниками та родичами депутата Державної Думи Російської Федерації ОСОБА_5

Позивач вказує, що також була помічником депутата ОСОБА_5, що визнається сторонами та підтверджується нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_5, копія якої міститься у справі.

Свій страх повернутись до Російської Федерації ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що фігуранта по кримінальній справі ОСОБА_6 - помічника депутата ОСОБА_5 в слідчому органі Російської Федерації залякували та примушували давати неправдиві показання проти ОСОБА_4, про що він неодноразово писав органам прокуратури.

Проте, після 5 місяців перебування під арештом ОСОБА_6 пішов на угоду із слідчими органами та був відпущений додому під домашній арешт. На ранок, труп ОСОБА_6 знайшли в петлі. За висновками експертів, які містяться в матеріалах особової справи ОСОБА_1 в ГУ ДМС України у м. Києві, та в матеріалах даної справи, смерть ОСОБА_6 не могла наступити через повішення, ймовірніше за все мотузка була накинута на шию ОСОБА_6 після настання смерті. На одязі ОСОБА_6 наявні сліди крові невідомого чоловіка, на мотузці - епітелій жінки. На тілі - синці та пошкодження від тупих предметів, які виникли за 5-10 хвилин до настання смерті. Незважаючи на ці факти, слідчі органи визнають, що ОСОБА_6 вчинено самогубство.

ОСОБА_1 допускає високу вірогідність, що, повернувшись до Російської Федерації, працівники слідчого органу почнуть її залякувати, принижувати, знущатись та примушувати давати неправдиві показання проти депутата ОСОБА_4.

ОСОБА_1, боячись за своє життя та життя своєї маленької доньки, яка може залишитись без матері, звернулась до суду з вимогою про скасування рішення ДМС України від 25 листопада 2016 року № 588-16.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 квітня 2017 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Визнано протиправним та скасовано рішення ДМС України про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 25 листопада 2016 року № 588-16.

Визнано протиправними дії ГУ ДМС України в м. Києві щодо складання та подання Державній міграційній службі України додатку до висновку про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 11 листопада 2016 року, особова справа № 2015KYIV0182.

Зобов'язано ДМС України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 та її малолітньої доньки ОСОБА_2 особами, які потребують додаткового захисту.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 квітня 2017 року скасовано та прийнято нову, якою позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення ДМС України про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 25 листопада 2016 № 588-16.

Зобов`язано ДМС України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, та її малолітньої доньки ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, біженцями.

В решті позову - відмовлено.

Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

У касаційній скарзі ДМС України, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

В мотивування касаційної скарги вказує, що відповідачі, відмовляючи ОСОБА_1 у наданні статусу особи, яка потребує додаткового захисту, діяли відповідно до чинного законодавства, оскільки згідно з абзацом 2 статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, що потребують додаткового чи тимчасового захисту" особу, яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Водночас у відзиві на касаційну скаргу позивач вказує на безпідставність касаційної скарги і просить залишити її без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін. Стверджує, що вона разом із донькою відповідають ознакам осіб, які потребують додаткового захисту з мотивів, наведених у висновку ГУ ДМС України у м. Києві про визнання особою, яка потребує додаткового захисту від 15 грудня 2015 року, особова справа № 2015KYIV0182, оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач вчинила будь-який злочин, який належить до тяжких або особливо тяжких.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_1), ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженка міста Києва, є громадянкою Російської Федерації, що підтверджено паспортом позивача, свідоцтвом про народження та свідоцтвом про укладення шлюбу 28 вересня 1991 року зі ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4.

ОСОБА_1 має малолітню дитину ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджено свідоцтвом про народження.

30 січня 2015 року ОСОБА_1 прибула до України з Російської Федерації легально літаком аеропорт Домодєдово - аеропорт Бориспіль, що підтверджено листом Державної прикордонної служби України від 12 вересня 2017 року.

19 травня 2015 року ОСОБА_1 звернулась до Державної міграційної служби України в Полтавській області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну, за наслідками розгляду якої позивач отримала дозвіл на імміграцію в Україну до 23 жовтня 2016 року.

09 липня 2015 року позивач звернулась із заявою до ГУ ДМС України у м. Києві про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій міститься твердження щодо існування загрози її життю в разі повернення в Російську Федерацію через ймовірність бути позбавленим волі з боку правоохоронних органів за її політичні переконання.

10 липня 2015 року ГУ ДМС України в м. Києві проведено зі ОСОБА_1 співбесіду, про що складено протокол та заведено справу № 2015КYІV0182.

26 серпня 2015 року зі ОСОБА_1 ГУ ДМС України в м. Києві було проведено чергову співбесіду, що підтверджується відповідним протоколом.

15 грудня 2015 року ГУ ДМС України в м. Києві складено висновок про доцільність прийняття ДМС України рішення про визнання особою, яка потребує додаткового захисту ОСОБА_1 та її неповнолітню доньку ОСОБА_2, в якому зазначено про публічне вираження незгоди позивача до правлячого режиму Російської Федерації, проукраїнські погляди, перебування заявника на території України дають підстави для висновку, що твердження заявника про можливість переслідування та арешт за сфабрикованою кримінальною справою, після повернення до країни громадянської належності є досить ймовірними, тобто ОСОБА_1 є носієм переконань, неприйнятних для російської влади, оскільки вона критикує її політику та методи, і владі відомі її політичні переконання у зв'язку з тим, що позивач була помічником депутата Державної Думи Російської Федерації ОСОБА_5

Розглянувши особову справу ОСОБА_1, ДМС України листом від 01 квітня 2016 року за № 8.5/22084-2016 направила її до ГУ ДМС України у м. Києві на доопрацювання відповідно до рекомендацій, зазначених у цьому листі у строк до 22 квітня 2016 року.

Так, 11 листопада 2016 року ГУ ДМС України в м. Києві після повернення 06 квітня 2016 року справи на доопрацювання, було винесено висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

На підставі наведеного висновку 25 листопада 2016 року рішенням ДМС України № 588-16 відмовлено позивачу у визнанні її та доньки біженцями або особами, які потребують додаткового захисту.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що у випадку повернення ОСОБА_1 до Російської Федерації існує висока ймовірність застосування до неї насилля, тортур, катувань, що призведе до порушення норм Конвенції про захист прав люди тини і основоположних свобод та Конвенції проти катувань і інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання.

Київський апеляційний адміністративний суд, скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, прийшов до висновку про протиправність оскаржуваного рішення ДМС України у зв'язку з тим, що позивач, будучи помічником депутата Державної Думи Російської Федерації ОСОБА_5, стала жертвою переслідування з боку політичних опонентів депутата через його політичні погляди, оскільки вона відкрито та публічно висловлювала незгоду з антиукраїнською політикою правлячої партії в Російській Федерації, критикувала методи правлячої політичної партії. Разом з цим, ОСОБА_1 у січні 2014 року перебувала у місті Києва та брала участь у проведенні мітингів під час Революції Гідності та неодноразово висловлювала в Російській Федерації свою позицію стосовно анексії Криму.

Крім того, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про відмову у задоволенні вимоги стосовно визнання протиправними дій ГУ ДМС України в м. Києві щодо підготовки та подання ДМС України висновку про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 11 листопада 2016 року у справі № 2015КYIV0182, оскільки відповідач, складаючи висновок, діяв відповідно до пункту 5.1. Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ від 07 вересня 2011 року № 649.

Верховний Суд зазначені висновки суду апеляційної інстанції вважає вірними та такими, що зроблені на підставі правильно застосованих норм матеріального та процесуального права.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Згідно із пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 вказаного Закону біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;

особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Частиною шостою статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Отже, у відповідача наявний обов'язок при розгляді документів заявника, перевіряти обставини, які надають підстави віднести особу до категорії осіб, які потребують додаткового захисту або встановити належність заяви, як такої, що носить характер зловживання.

Частиною одинадцятою статті 9 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Виходячи зі змісту статті 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Також, слід зазначити, що заявник не зобов'язаний обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця, оскільки особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не може перешкоджати прийняттю заяви чи прийнятті позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною та не суперечить загальновідомим фактам і, отже, викликає довіру.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_1), ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженка міста Києва, є громадянкою Російської Федерації, що підтверджено паспортом позивача, свідоцтвом про народження та свідоцтвом про укладення шлюбу 28 вересня 1991 року зі ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4.

Позивач має малолітню дитину ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджено свідоцтвом про народження.

Із заяви депутата Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації п'ятого, шостого та сьомого скликань ОСОБА_5, посвідченої 21 лютого 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мужейдовою Т. О., яка міститься в матеріалах справи вбачається, що ОСОБА_1 на період з 07 червня 2012 року по 05 жовтня 2016 року була призначена його помічником на громадських засадах.

Відповідно до вказаної заяви ОСОБА_5, позивач як його помічник, стала жертвою переслідування з боку політичних опонентів депутата через його політичні погляди.

Згідно з поясненнями позивача під час двох співбесід в ГУ ДМС України в м. Києві, в неї існують об'єктивні побоювання за своє життя та здоров'я, оскільки вона відкрито та публічно висловлювала незгоду з антиукраїнською політикою правлячої партії в Російській Федерації, критикувала політику та методи правлячої політичної партії.

Крім того, ОСОБА_1 у січні 2014 року перебувала у місті Києві, беручи участь у проведенні мітингів під час Революції Гідності та неодноразово публічно висловлювала свою позицію в Російській Федерації стосовно анексії Криму.

У відповідності до даних Державної прикордонної служби України від 12 вересня 2017 року ОСОБА_1 дійсно перебувала в Україні у період з 02 січня 2014 року по 12 січня 2014 року.

Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про необґрунтованість оскаржуваного рішення від 25 листопада 2016 року № 588-16 про відмову позивачу у визнанні її та доньки біженцями у зв'язку з порушенням кримінальної справи на території Російської Федерації відносно позивача, оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач вчинила будь-який злочин, що належить до тяжких або особливо тяжких злочинів.

Слід зауважити, що таким доказом вчинення злочину має бути лише обвинувальний вирок суду. Порушення правоохоронними органами кримінального провадження, з огляду на положення статей 72 - 76 КАС України, не є належним та допустимим доказом вчинення позивачем злочину.

За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про недоведеність правомірності прийнятого відповідачем рішення про відмову у визнанні ОСОБА_1 та її доньки біженцями. В свою чергу, позивач через її публічні висловлювання щодо підтримки Революції Гідності, які мали місце та не спростовані відповідачами, може претендувати на отримання статусу біженця, оскільки зазначені висловлювання позивача є саме підставою побоювання стати жертвою переслідувань, пов'язане з однією з ознак, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме політичних поглядів.

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.

Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків суду та обставин справи не спростовують.

Також зайвими є доводи в касаційній скарзі щодо скасування рішення суду першої інстанції, оскільке це рішення скасоване постановою суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд