Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 березня 2018 року

Київ

справа №826/5799/16

адміністративне провадження №К/9901/1831/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДПІ)на постановуОкружного адміністративного суду міста Києва від 26.09.2017 (Головуючий суддя - А.Б. Федорчук)та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2017 (колегія у складі суддів: А.Ю. Кучма, В.О. Аліменко, Н.В. Безименна)у справі №826/5799/16за позовомОСОБА_2доДержавної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві третя особаКиївська міська радапровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ №8403-17 від 17.06.2015 про сплату транспортного податку з фізичних осіб в сумі 25 000 грн. 00 коп.

Обґрунтовуючи позов вказав, що відповідач, приймаючи спірне рішення, неправомірно застосував положення підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України (у редакції чинній на час виникнення правовідносин, далі - ПК України) по відношенню до його транспортного засобу - марки NISSAN MURANO, д.н.з. НОМЕР_1, колір чорний, об'єм двигуна 3498 кубічних сантиметрів (далі - ТЗ), зареєстрований 04.06.2013, тоді як дата виготовлення - 2010 рік, так як строк використання ТЗ складає більше 5 років. Також зазначає, що застосування контролюючим органом положень ПК України щодо оподаткування транспортним податком може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.09.2017, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2017, позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ № 8403-17 від 17.06.2015 про сплату транспортного податку з фізичних осіб в сумі: 25000 грн. 00 коп.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтував свої висновки тим, що рішення, яким введено транспортний податок на території міста Києва, набирає законної сили та застосовується з початку бюджетного періоду, що настає після його оприлюднення, тобто не раніше 2016 року, що свідчить про відсутність у позивача сплачувати транспортний податок у 2015 році.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, відмовивши у задоволенні позовної заяви, оскільки вважає, що об'єктом оподаткування є ТЗ, що належить позивачу, а тому у відповідності до вимог положень ПК України оскаржуване податкове повідомлення-рішення є законним та не підлягає скасуванню.

Від позивача та третьої особи відзиви чи заяви про приєднання до касаційної скарги не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про обґрунтованість позовних вимог та дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на підставі рішення Київської міської ради від 28.01.2015 № 58/923 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629», яким установлений транспортний податок, ДПІ винесено податкове повідомлення-рішення №8403-17 від 17.06.2015 за платежем транспортний податок з фізичних осіб у розмірі 25000 грн. 00 коп., відносно зареєстрованого за ОСОБА_2, ТЗ з 04.06.2013, рік випуску - 2010.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів Законом України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VIII (далі - Закон №71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок та податок на майно, відмінне від земельної ділянки та плата за землю.

Згідно із пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України, в редакції Закону № 71-VIII, місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Відповідно до пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Зважаючи на зміст наведених законодавчих норм, встановлення податку на майно, зокрема в частині транспортного податку, є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.

Одночасно підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України регламентовано порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.

В даному випадку із запровадженням транспортного податку на 2015 рік відповідні норми Закону № 71-VIII набрали чинності з 01 січня 2015 року. Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов'язку щодо встановлення транспортного податку. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення транспортного податку.

При цьому, виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, в 2015 році не можна було визначити плановим періодом 2015 рік.

Таким чином, транспортний податок мав справлятися не раніше 2016 року.

Між іншим, зазначене підтверджується тією обставиною, що запроваджуючи змінений транспортний податок у 2016 році законодавець обмежив дію підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, передбачивши, що ця норма не поширюється на рішення місцевих рід про встановлення місцевих податків на 2016 рік.

В такий спосіб Верховною Радою України було змінено правове регулювання питання запровадження місцевих податків, і зокрема, транспортного податку. Відповідно, усі передбачені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України наслідки, в тому числі послідовність дій місцевих рад щодо прийняття та опублікування рішень про встановлення місцевих податків не застосовуються.

Підсумовуючи викладене, Суд вважає правильними висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що у відповідача були відсутні правові підстави для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки запроваджені Законом України № 71-VIII зобов'язання щодо сплати транспортного податку з фізичних осіб виникають у платників податків лише після 01.01.2016.

Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що не ґрунтується на нормах закону, а тому воно підлягає скасуванню.

Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 343, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.09.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2017- без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.П. Юрченко

І.А. Васильєва

С.С. Пасічник ,

Судді Верховного Суду