Історія справи

Ухвала КАС ВП від 20.02.2018 року у справі №818/3376/15

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

21.02.2018 Київ К/9901/13767/18 818/3376/15 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,

суддів - Бевзенка В. М.,

Шарапи В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_3 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 15 березня 2016 року у справі

за позовом ОСОБА_3

до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області

про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_3 звернулась до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 15 березня 2016 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 КАС України.

Ухвалою Верховного суду України від 05 липня 2017 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 15 березня 2016 року.

У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання пп. 1 п. 1 та пп. 7 п. 1 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України (в чинній редакції) матеріали заяви ОСОБА_3 про перегляд судового рішення передано до Верховного Суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями (провадження №К/9901/13767/18, адміністративна справа №818/3376/15) для розгляду зазначеної заяви визначено наступну колегію суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: головуючий суддя (суддя-доповідач) - Данилевич Н.А., судді - Бевзенко В.М., Шарапа В.М.

У відповідності до пп. 1 п. 1 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України (в чинній редакції) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

Позивач, ОСОБА_3 у вересні 2015 року звернулась до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області (ділі - відповідач, ТУ ДСА України в Сумській області), в якому з урахуванням наданих уточнень просила:

- визнати неправомірними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_3 заробітної плати за період з 26 жовтня 2014 року по 31 грудня 2014 року включно відповідно до статті 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції з 26 жовтня 2014 року) та за період з 29 березня 2015 року по день винесення рішення, відповідно до статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд");

- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області здійснити ОСОБА_3 перерахунок заробітної плати за період з 26 жовтня 2014 року по 31 грудня 2014 року включно відповідно до статті 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції з 26 жовтня 2014 року) та за період з 29 березня 2015 року по день винесення рішення, відповідно до статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд") та виплатити її в повному обсязі з урахуванням усіх надбавок, які нараховуються незалежно від розміру посадового окладу (місячна премія, надбавка за високі досягнення, надбавка за вислугу років, тощо).

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що вона працює у Зарічному суді м. Суми на посаді помічника судді, має 9 ранг державного службовця в межах 5 категорії посад державних службовців. Нарахування їй заробітної плати проводилось без урахування внесених змін до статті 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції з 26 жовтня 2014 року) та до статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд"), а тому з 26 жовтня 2014 року відповідач повинен виплачувати їй заробітну плату в повному обсязі з урахуванням усіх надбавок, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу (місячна премія, надбавка за високі досягнення, надбавка за вислугу років, тощо). На думку позивача, відповідач протиправно не здійснював нарахування та виплату заробітної плати працівникам суду у передбаченому законом розмірі.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2016 року, в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 відмовлено.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 15 березня 2016 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Територіального управління Державної судової адміністрації в Сумській області про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії.

Частиною 1 ст. 235 КАС України (в редакції, чинній до 15.12.2017 року) передбачалось, що Верховний Суд України переглядає судові рішення в адміністративних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 236 КАС України (в редакції, чинній до 15.12.2017 року) сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мали право подати заяву про перегляд судових рішень в адміністративних справах після їх перегляду в касаційному порядку.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 237 КАС України заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана виключно з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Відповідно до п. 5 ч. 1 цієї статті заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана виключно з підстав невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

У заяві про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 15 березня 2016 року ОСОБА_3, посилаючись на приписи пункту 1 частини першої статті 237 КАС України в частині неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2015 року, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2016 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 15 березня 2016 року і прийняти нову постанову про повне задоволення позовних вимог.

Як на приклад неоднакового застосування названих норм права заявник посилається на ухвали Вищого адміністративного суду України від 25 лютого 2016 року та 03 березня 2016 року (справи №№К/800/34717/15, К/800/46942/15 відповідно), у яких цей суд дійшов висновку про те, що з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року розмір посадових окладів працівників апаратів судів мав визначатись відповідно до абзацу другого частини першої статті 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України "Про прокуратуру", а з 29 березня 2015 року по 9 вересня 2015 року - відповідно до абзацу другого частини першої статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд". Згідно висновків в судових рішеннях суду касаційної інстанції в цих справах, держава допустила недобросовісність взявши на себе обов'язок із виплати посадових окладів у підвищених розмірах, але при цьому не внісши необхідних змін до закону про Держаний бюджет, оскільки у відносинах виконання цього обов'язку державу представляють органи Державної судової адміністрації, то саме вони повинні нести відповідальність від імені держави. Також заявник вказує на невідповідність судового рішення в даній справі висновкам, викладених Верховним судом України в аналогічних правовідносинах.

Колегія суддів перевірила матеріали справи і дійшла висновку про таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

26 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України "Про прокуратуру" №1697-VII від 14 жовтня 2014 року (далі - Закон №1697-VII), яким внесено зміни до статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VІ від 07 липня 2010 року (далі - Закон №2453-VІ), зокрема, передбачено, що розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду, посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної ;категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

Абзацом другим підпункту 1 і абзацом третім підпункту 2 пункту 13 розділу XIII Закону №1697-VII Кабінет Міністрів України зобов'язано у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та у двомісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом, у тому числі з метою забезпечення збільшення видатків Державного бюджету України на оплату праці працівників апаратів судів та встановлення їм посадових окладів у розмірі, не меншому за передбачені Законом №2453-VІ.

28 березня 2015 року Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» №192-VІІІ від 12 лютого 2015 року (далі - Закон №192-VІІІ) затверджено нову редакцію Закону №2453-VІ, статтею 147 якого встановлено, що розмір заробітної плати працівників апаратів судів, ДСА, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України, їхнє побутове забезпечення і рівень соціального захисту визначаються законом і не можуть бути меншими, ніж у відповідних категорій державних службовців органів законодавчої та виконавчої влади. При цьому розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

Підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону № 192-VІІІ Кабінет Міністрів України зобов'язано у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.

Наведене узгоджується із положеннями частин сьомої, восьмої статті 33 Закону України від 16 грудня 1993 року №3723-XII «Про державну службу» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон №3723-XII), згідно з якими умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України. Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є Державний бюджет України та інші джерела, визначені для цієї мети положеннями про органи державної виконавчої влади, затвердженими указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України.

Аналогічні положення закріплено також частиною другою статті 8 Закону України від 24 березня 1995року №108/95-ВР «Про оплату праці» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон №108/95-ВР), яка передбачає, що умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом (стаття 13 Закону №108/95-ВР).

За правилами статті 142 Закону №2453-VІ (у редакції до 28 березня 2015 року) фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює, зокрема, ДСА. Суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України (далі БК) (стаття 143 Закону №2453-VІ). Аналогічні правила закріплені і у статтях 145, 146 Закону №2453-VІ у редакції з 28 березня 2015 року.

З 1 січня 2015 року пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» №80-VІІІ від 28 грудня 2014 року (далі - Закон №80-VІІІ) визначено, що норми і положення, зокрема, частини першої статті 144 Закону №2453-VІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного та місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, а з 13 березня 2015 року установлено, що норми і положення Закону №2453-VІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

На час виникнення спірних відносин схема посадових окладів працівників апарату суду була закріплена постановою №268, зокрема, додатком 47, який залишався незмінним до 9 вересня 2015 року. Отже, Кабінет Міністрів України не виконав покладені на нього абзацом другим підпункту 1 пункту 13 розділу XIII Закону №1697-VII та підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону №192-VІІІ обов'язки щодо приведення його нормативно-правових актів у відповідність із цими законами у тримісячний строк.

Згідно з частинами першою та другою статті 23 БК будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 51 БК керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Підсумовуючи наведене, оскільки з 26 жовтня 2014 року по 09 вересня 2015 року Кабінет Міністрів України зміни до постанови №268 щодо умов оплати праці, зокрема розмірів окладів працівників апарату суду, не вніс, а Законом України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» №719-VІІ від 16 січня 2014 року та Законом №80-VІІІ видатки на реалізацію положень абзацу другого частини першої статті 144 Закону №2453-VІ у редакції Закону №1697-VІІ, частини першої статті 147 Закону №2453-VІ у редакції Закону №192-VІІІ не передбачено, ТУДСА як головний розпорядник бюджетних коштів не мало правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівників апарату суду поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

У заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_3 також посилається на наявність підстави, установленої пунктом 5 частини першої статті 237 КАС. Однак посилання заявника в обґрунтування зазначеної підстави на постанови Верховного Суду України від 22 червня 2010 року (№21-399во10) та 22 травня 2013 року (№6-38цс13) Суд вважає безпідставними, оскільки вказані рішення прийняті за наслідками вирішення спорів у правовідносинах з іншим нормативно-правовим регулюванням, яке визначає права та обов'язки їх учасників, та не містять висновків щодо правильного застосування положень статті 144 Закону №2453-VІ, статті 147 цього Закону у редакції з 28 березня 2015 року та постанови №268 у спорах щодо розмірів посадових окладів працівників апарату суду у спірний період.

Оскільки висновки судів у справі, що розглядається, про правомірність дій управління ДСА при обчисленні й виплаті заробітної плати ОСОБА_3 ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права, а наявність підстав, установлених пп. 1, 5 частини першої статті 237 КАС України, не підтвердились, у задоволенні заяви про перегляд судових рішень слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись пп. 1 п. 1 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України (в редакції, чинній з 15.12.2017 року), ст.ст. 235, 236, 237, 241, 242, 244 КАС України (в редакції, чинній до 15.12.2017 року), Суд, -

у х в а л и в:

У задоволенні заяви ОСОБА_3 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.А. Данилевич

Судді В. М. Бевзенко

В.М. Шарапа