Історія справи

Ухвала КАС ВП від 13.11.2019 року у справі №440/937/19

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 липня 2020 року

м. Київ

справа №440/937/19

адміністративне провадження №К/9901/29991/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Усенко Є. А.,

суддів: Гімона М. М., Гусака М. Б.,

розглянув у судовому засіданні справу за позовом Приватного підприємства "Антарекс" до Головного управління ДФС у Полтавській області, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДФС у Полтавській області (правонаступник - Головне управління ДПС у Полтавській області) на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.05.2019 (суддя - Удовіченко С. О.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 17.09.2019 (головуючий суддя - Гуцал М. І., судді - Бенедик А. П., Донець Л. О.),

УСТАНОВИЛ:

У березні 2019 року Приватне підприємство "Антарекс" (далі - ПП "Антарекс", Підприємство, позивач) звернулося з позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області (далі - ГУ ДФС, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 09.01.2019 №0000401401 та №0000421401, згідно з якими Підприємству збільшено суми грошових зобов'язань з податку на прибуток на 218' 081,25 грн (в тому числі, штрафні (фінансові) санкції - 43' 616,25 грн) та з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується юридичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, на 142' 053,50 грн (в тому числі, штрафні (фінансові) санкції - 28' 410,70 грн).

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на безпідставність висновків контролюючого органу щодо встановлених за результатами перевірки порушень Підприємством вимог підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135, підпункту 266.1.1 пункту 266.1, підпункту 266.2.1 пункту 266.2, підпунктів 266.3.1 та 266.3.3 пункту 266.3, підпункту 266.5.1 пункту 266.5, підпункту 266.7.5 пункту 266.7, підпункту 266.9.1 пункту 266.9 статті 266 Податкового кодексу України. Позивач зазначив, що реальність операцій Підприємства з придбання послуг у фізичних осіб-підприємців (далі - ФОП) ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підтверджена належними первинними документами (актами виконаних робіт (наданих послуг), рахунками на оплату послуг, платіжними документами), іншими документами бухгалтерського обліку. Стосовно донарахування Підприємству суми грошових зобов'язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується юридичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, вказує, що норми статті 266 Податкового кодексу України не містять окремих правил оподаткування об'єктів нерухомості в залежності від їх використання. Наголошує, що для застосування преференцій, встановлених підпунктом ''є'' підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України щодо виключення з об'єктів оподаткування будівель промисловості промислових підприємств, обов'язковим є дотримання двох умов: наявність у будівель статусу промислових підприємств та їх перебування у власності промислових підприємств. Позивач є промисловим підприємством, а належні йому приміщення у складі будівель, що мають статус ''Будівлі промислові'', частина з яких Підприємством була передана іншим особам у платне користування (оренду), не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Полтавський окружний адміністративний суд рішенням від 16.05.2019, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 17.09.2019, адміністративний позов ПП "Антарекс" задовольнив: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС від 09.01.2019 №0000401401, №0000421401.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що господарські операції позивача з ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2, за наслідками яких Підприємство у звітах про фінансовий результат за І квартал 2018 року, півріччя 2018 року збільшило суми витрат та зменшило суми оподатковуваного доходу, відбулися. Оцінюючи облікові документи, надані позивачем щодо цих операцій, суд визнав їх доказами, які підтверджують як ці операції, так і задекларовані позивачем показники податкового обліку (в частині витрат). Суд також погодився з доводами позивача, що підпункт ''є'' підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України передбачає виключення з кола об'єктів оподаткування податком на нерухома майно, відмінне від земельної ділянки, об'єктів нерухомості, які належать промисловим підприємствам та використовуються ними у господарській діяльності. Тому, оскільки ПП "Антарекс є промисловим підприємством, належні йому нежитлові приміщення підпадають під визначення ''Будівлі промислові'', а передача в оренду майна - один з видів його господарської діяльності, на Підприємство поширюється податкова пільга, передбачена підпунктом ''є'' підпункту 266.2.2 Податкового кодексу України.

У касаційній скарзі ГУ ДФС, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, зокрема норм статей 4, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підпункту 266.1.1 пункту 266.1, підпункту ''є'' підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Обґрунтовуючи вимоги, викладені в касаційній скарзі, відповідач посилається на неправильну оцінку судами першої та апеляційної інстанцій доказів у справі, зокрема актів виконаних робіт (наданих послуг), які, як стверджує відповідач, не підтверджують факт господарських операцій Підприємства з ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2. Також відповідач наполягає, що передача позивачем в оренду будівель промисловості не рівнозначне використанню позивачем, основним видом діяльності якого є виробництво електричного устаткування, зазначеної будівлі як виробничої одиниці у господарській діяльності, відтак передбачена підпунктом ''є'' підпункту 266.2.2 Податкового кодексу України преференція на такі будівлі не поширюється.

Заперечуючи проти касаційної скарги, ПП "Антарекс" просить залишити касаційну скаргу без задоволення як безпідставну.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача, обґрунтування заперечень позивача щодо вимог касаційної скарги, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суди попередніх інстанцій встановили, що ГУ ДФС проведено документальну планову виїзну перевірку ПП "Антарекс" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 30.09.2018, правильності нарахування та обчислення єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 по 30.09.2018, за результатами якої складено акт від 21.12.2018 №1709/16-31-14-01-10/30063426.

Згідно з висновками, викладеними в акті перевірки, Підприємство порушило норми підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 та пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України (далі - ПК), пунктів 4, 6, 9 П (100)БО 16, статей 2, 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", в результаті чого занизило суму податку на прибуток за 2018 рік на 174' 465,00
грн; норми підпункту 266.1.1 пункту 266.1, підпункту 266.2.1 пункту 266.2, підпункту 266.3.1, підпункту 266.3.3 пункту 266.3, підпункту 266.5.1 пункту
266.5, підпункту 266.7.5 пункту 266.7, підпункту 266.9.1 пункту 266.9 статті 266 ПК, внаслідок чого не сплатило податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розмірі 113' 642,81 грн, в тому числі за 2016 рік - 20' 250,66 грн, за 2017 рік - 43' 263,69 грн, за 2018 рік - 50' 128,45 грн.

Порушення норм податкового законодавства полягали у заниженні Підприємством значення рядка 02 "Фінансовий результат до оподаткування (прибуток або збиток), визначений у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності" декларацій за І квартал, півріччя 2018 року на 969' 250,00 грн за рахунок включення до складу інших операційних витрат вартості послуг, придбаних у ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2. Контролюючий орган дійшов висновку, що акти виконаних робіт (наданих послуг), складені між позивачем та вказаними контрагентами, не підтверджують факт надання послуг.

Щодо податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в акті перевірки зроблено висновок, що передані ПП ''Антарес'' в оренду іншим підприємствам виробничі будівлі, розташовані на вулиці Визволення, 21 в м. Полтаві, не використовуються ним за їх призначенням, тому на ці об'єкти нерухомого майна не поширюється норма підпункту ''є'' 266.2.2 пункту 266 статті 266 ПК, а Підприємство є платником податку на нерухомість за ці будівлі на загальних підставах.

Відповідно до частин 1 -3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Цим приписам судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають лише частково.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16.07.1999 №996-ХIV ''Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні'' (далі - ~law19~).

Відповідно до ~law20~ первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

За змістом цієї норми обов'язковими для первинного документу є такі ознаки: він має містити відомості про господарську операцію; він підтверджує (фіксує) факт операції.

У свою чергу, господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 цього ж Закону).

Згідно із ~law21~ (у редакції, чинній станом на 2018 рік) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до абзацу першого підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень частин 1 -3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

За змістом пунктів 6,7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за №27/4248), витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Отже, у податковому обліку господарські операції та витрати за цими операціями, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, повинні бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності. У разі фактичного здійснення господарської операції недоліки в первинних документах, не є безумовною підставою для їх оцінки такими, що не можуть бути підставою для податкового обліку, за умови, що ці недоліки не стосуються сутності та змісту господарської операції, а в сукупності документи складають цілісну картину господарської операції, факт здійснення якої не викликає сумнів.

Як встановили суди попередніх інстанцій у цій справі, господарські взаємовідносини позивача з ФОП ОСОБА_1 склалися на підставі договору від
01.10.2017 №1 про виконання робіт з обслуговування та ремонту комп'ютерної та офісної техніки, а з ФОП ОСОБА_2 - договору від 01.12.2017 про надання адміністративних послуг з підбору персоналу та його супроводу. На підтвердження господарських взаємовідносин із зазначеними суб'єктами підприємницької діяльності позивач надав під час перевірки, а також в суді акти виконаних робіт (наданих послуг), які містять інформацію щодо виду, обсягу замовлених позивачем та виконаних ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 послуг, їх вартості; перелік (опис) послуг до зазначених актів; рахунки на оплату послуг; платіжні доручення позивача банку на перерахування коштів за послуги вказаним контрагентам; акти звірки взаєморозрахунків; акти прийому-передачі обладнання (комп'ютерної техніки) в ремонт; довідки про результати діагностики; бухгалтерські довідки щодо обліку основних засобів; накладні на внутрішнє переміщення товарно-матеріальних цінностей; оборотно-сальдові відомості щодо відтворення в бухгалтерському обліку підприємства ліцензованого програмного забезпечення; видаткові накладні на придбання комп'ютерної та офісної техніки; письмові завдання щодо пошуку працівників; звіти про надання послуг; резюме працівників; накази про прийняття працівників на роботу; протоколи навчань працівників з питань техніки безпеки; накази про відрядження працівників, призначення відповідальних осіб на висоті; строкові трудові договори; договори підряду на виконання електромонтажних робіт між позивачем та іншими підприємствами (замовниками); довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати.

На підставі оцінки цих письмових доказів суди дійшли обґрунтованого висновку про їх достатність для підтвердження витрат (969'250,00грн), відображених Підприємством у звітах про фінансові результати за І квартал, півріччя 2018 року за операціями з придбання послуг у ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Оцінка доказів судами попередніх інстанцій, на підставі якої суди встановили обставини щодо здійснення позивачем операцій з придбання послуг у ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2, відповідає правилам оцінки доказів, визначених статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема правилу оцінки судом належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, достатності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності, вмотивованого відхилення або врахування кожного доказу.

Враховуючи, що позивач надав докази на підтвердження задекларованих за І квартал, півріччя 2018 року сум оподатковуваного доходу, а відповідач це не спростував, як це вимагається частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про протиправність податкового повідомлення рішення від 09.01.2019 №0000401401 про збільшення Підприємству суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на 218' 081,25 грн. Відповідач як суб'єкт владних повноважень, приймаючи це податкове повідомлення-рішення, діяв без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, що призвело до безпідставного збільшення Підприємству грошових зобов'язань.

Разом з тим, висновок суду про задоволення позову в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 09.01.2019 №0000421401, згідно з яким Підприємству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на 142' 053,50 грн (в тому числі, штрафні (фінансові) санкції - 28' 410,70 грн), не відповідає правильному застосуванню норм матеріального права.

Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об'єктом оподаткування, згідно з положеннями підпункту 266.2.1. пункту 266.2 статті 266 ПК, є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі, його частка.

Нормами підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК встановлені податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Так, підпунктом ''є'' підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК встановлено, що не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 ПК податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 ПК).

Застосовуючи об'єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті ''є'' підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК, законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі. При цьому cама по собі специфіка об'єкта оподаткування - спеціальний статус будівлі як будівлі промисловості - не є достатньою підставою для застосування податкової пільги.

Обираючи за вихідне поняття ''промисловість'', у зв'язку з яким застосовується податкова пільга, встановлена підпунктом "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК, законодавець пов'язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм, у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням за її цільовим призначенням - для виготовлення промислової продукції.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, зокрема нормою підпункту ''є'' підпункту
266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК, спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків, зменшення податкового навантаження на тих платників податків (фізичних та юридичних осіб), які є власниками певних об'єктів нерухомості, з метою стимулювання їх використовувати ці об'єкти за функціональним призначенням.

Отже, норма підпункту ''є'' підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК застосовується, якщо власниками будівель промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання цих будівель за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17.02.2020, прийнятої у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у справі №820/3556/17 за позовом ОСОБА_3 до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення.

Таке правозастосування узгоджується і з чинною з 23.05.2020 редакцією підпункту ''є'' підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК (Закон України від 16.01.2020 №466-ІХ ''Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві''), згідно з якою з переліку об'єктів оподаткування податком виключені будівлі промисловості, які віднесені до групи ''Будівлі промисловості та склади'' (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях В-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

За встановлених у справі обставин щодо передачі ПП ''Антарес'' будівель в оренду суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми підпункту ''є'' підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК, внаслідок чого дійшли помилкового висновку, що позивач не повинен сплачувати податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за ці будівлі.

Відповідно до положень частини 1 статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до внесення змін в цю статтю згідно із Законом від 15.01.2020 №460-ІХ, яка набрала чинності 08.02.2020 та підлягає застосуванню при касаційному перегляді цієї справи відповідно до пункту 2 розділу II ''Прикінцеві та перехідні положення'' ~law22~) неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права є підставою для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення.

Неправильним застосуванням норм матеріального права, як встановлено частиною третьою цієї статті, вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для відшкодування судових витрат особі, яка не є суб'єктом владних повноважень, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа, є задоволення позову судом.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

За подання позову позивач сплатив судовий збір у сумі 5402,02 грн, що відповідає розміру судового збору, передбаченого Законом України "Про судовий збір" від
08.07.2011 №3674-VI за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру юридичною особою.

Враховуючи часткове задоволення позову, понесені позивачем судові витрати підлягають частковому відшкодуванню, а саме в розмірі 3271,22 грн.

Керуючись статтями 52, 139, 344, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області задовольнити частково.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.05.2019 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 17.09.2019 скасувати в частині задоволення позову Приватного підприємства "Антарекс" про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 09.01.2019 №0000421401 про визначення грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується юридичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, в загальному розмірі 142'053,50 грн, в тому числі штрафні (фінансові) санкції - 28' 410,70 грн. В цій частині позовних вимог ухвалити нове рішення про відмову в позові.

В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від
16.05.2019 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від
17.09.2019 залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головне управління ДПС у Полтавській області на користь Приватного підприємства "Антарекс" понесені судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 3271,22 грн (три тисячі двісті сімдесят одну грн 22 коп. ).

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.........................................

Є. А. Усенко

М. М. Гімон

М. Б. Гусак,

Судді Верховного Суду