Історія справи

Ухвала КАС ВП від 19.05.2020 року у справі №819/1664/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 травня 2020 року

Київ

справа №819/1664/16

адміністративне провадження №К/9901/21430/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

cудді-доповідача - Радишевської О. Р.,

суддів - Кашпур О. В., Уханенка С. А.

розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу №819/1664/16

за позовом ОСОБА_1 до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 11 липня 2017 року, прийняту у складі: головуючого судді Подлісної І.М., і постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року, прийняту у складі: головуючого судді Сеника Р.П., суддів Сапіги В.П., Попка Я.С.,

УСТАНОВИВ:

І. Суть спору

1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) звернулася до суду з позовом до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (далі - відповідач) із вимогами:

1.1. визнати неправомірною відмову відповідача у задоволенні інформаційного запиту від 04 жовтня 2016 року;

1.2. визнати неправомірною діяльність відповідача в частині неналежного розгляду скарги відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян» та визнання її необґрунтованою;

1.3. визнати неправомірною бездіяльність відповідача в частині невиявлення та неусунення причин та умов, які сприяли порушенням посадовими особами відповідача Закону України «Про доступ до публічної інформації», та невирішенні питання про відповідальність посадових осіб відповідача, з вини яких було допущено порушення Закону України «Про доступ до публічної інформації» щодо розгляду запиту;

1.4. зобов`язати відповідача скласти протоколи про адміністративні правопорушення за клопотанням у скарзі та протоколу про адміністративне правопорушення посадовими особами відповідача, які допустили порушення Закону № 393/96-ВР при розгляді скарги;

1.5. зобов`язати відповідача надати повну інформацію за запитом.

2. На обґрунтування позову позивачка зазначила, що реєстраційно-контрольна картка, що створюється за наслідками обробки звернення, відповідає ознакам публічної інформації, у зв`язку з чим позивачка уважає, що відповідач протиправно відмовився надавати її на інформаційний запит.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

3. Судами попередніх інстанцій установлено, що 22 квітня 2016 року на електронну адресу відповідача надійшло звернення позивачки щодо порушення Відокремленим підрозділом «Управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд №2» Державного галузевого об`єднання «Львівська залізниця» її права на доступ до публічної інформації.

4. 04 жовтня 2016 року позивачка звернулася до відповідача із запитом, у якому просила надати реєстраційно-контрольну картку (далі - РРК) за її зверненням від 22 квітня 2016 року.

5. Розглянувши вказаний інформаційний запит, Представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з питань дотримання права на інформацію та представництва в Конституційному Суді України листом від 10 жовтня 2016 року №11/16-001629.16/ЗІ-11 відмовила у задоволенні зазначеного запиту на підставі пункту 2 частини першої статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», оскільки копія РКК за зверненням позивачки є інформацією про останню, а тому доступ до неї обмежується положеннями Закону України «Про захист персональних даних».

6. Водночас позивачці було роз`яснено, що для отримання відповідної інформації остання може повторно звернутися до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини із запитом у порядку, передбаченому Закону України «Про захист персональних даних».

7. Не погодившись із такою відмовою, 13 жовтня 2016 року позивачка звернулася зі скаргою до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, у якій просила: розглянути скаргу невідкладно, оскільки термін її розгляду впливає на термін виконання інформаційного запиту від 04 жовтня 2016 року; визнати відповідь від 10 жовтня 2016 року №11/16-001629.16/ЗІ-11 такою, що порушує Закон України «Про доступ до публічної інформації»; надати їй копію РКК, запитуваної в запиті від 04 жовтня 2016 року; визнати діяльність Представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з питань дотримання права на інформацію та представництва в Конституційному Суді України Кушнір І.В. під час розгляду запиту від 04 жовтня 2016 такою, що порушує Закон України «Про доступ до публічної інформації»; скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до статей 212-3 та 255 КУпАП.

8. За результатами розгляду скарги листом від 11 листопада 2016 року №2/15-Н276763.16/19-11 керівник Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини повідомив позивачку, що листом від 10 жовтня 2016 року №11/16-001629.16/ЗІ-11 правомірно відмовлено у наданні копії зазначеної картки. Водночас разом із відповіддю, за результатами розгляду скарги, відповідач надав копію деперсоніфікованої РКК.

9. Не погодившись із такою відповіддю на скаргу, позивачка звернулася з позовом до суду.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

10. Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 11 липня 2017 року адміністративний позов задоволено частково:

10.1. зобов`язано Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини повторно розглянути інформаційний запит ОСОБА_1 від 04 жовтня 2017 року та надати їй повну відповідь відповідно до вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації»;

10.2. у задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

11. Частково задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції погодився з доводами відповідача про те, що запитувана позивачкою РРК є формою персональних даних, доступ до яких відбувається у порядку та у спосіб, визначений спеціальним законодавчим актом - Законом України «Про захист персональних даних».

12. Водночас суд першої інстанції дійшов висновку про те, що, розглядаючи інформаційний запит від 04 жовтня 2017 року, Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини не надав позивачці повну відповідь відповідно до вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації», а тому зазначений інформаційний запит потребує повторного розгляду.

13. Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 10 жовтня 2017 року постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 11 липня 2017 року скасував і прийняв нову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовив повністю.

14. Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що запитувана позивачкою РКК містить інформацію про події та явища її особистого життя, а тому є персональними даними, одержання яких відбувається з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про захист персональних даних», - на підставі запиту, що містить відомості про реквізити документа, що посвідчує фізичну особу.

15. Установивши, що з таким запитом позивачка до відповідача не зверталася, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідач обґрунтовано відмовився надавати спірну РКК у порядку, передбаченому Законом України «Про доступ до публічної інформації».

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

16. У касаційній скарзі позивачка, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їхні рішення та прийняте нове, яким адміністративний позов задовольнити.

17. На обґрунтування вимог касаційної скарги позивачка зазначає, що запитувана нею РКК є формою обліку звернень осіб, яку відповідач зобов`язаний вести відповідно до статті 13 Закону України «Про звернення громадян». Таким чином позивачка вважає, що РКК відповідає таким ознакам публічної інформації як попередньо задокументована на певному носієві інформація, що створена (отримана) у процесі виконання суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків.

18. Позивачка також доводить, що запитувана нею РКК у переважній більшості своїх елементів містить інформацію про відповідача під час розгляду звернення особи. Така інформація не є персональними даними, а тому відповідач протиправно ухилився від виконання обов`язку надання РКК на її запит.

19. Відповідач правом подати відзив на касаційну скаргу не скористався.

20. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.

21. 15 грудня 2017 року, у зв`язку із початком роботи Верховного Суду, припинено процесуальну діяльність Вищого адміністративного суду України.

22. 13 лютого 2018 року касаційну скаргу передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду.

23. За наслідками автоматизованого розподілу касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Білоусу О.В., суддям Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.

24. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду - від 30 травня 2019 року, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача в цій справі, призначений повторний автоматизований розподіл указаної касаційної скарги.

25. За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31 червня 2019 року касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О.Р., суддям Кашпур О.В., Уханенку С.А.

V. Джерела права та акти їхнього застосування

26. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №?2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

27. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

28. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані й розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

29. 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким до окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України, у тому числі щодо меж касаційного перегляду, унесені зміни.

30. Водночас пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону від 15 січня 2020 року №460-IX передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

31. З урахуванням викладеного, розглядаючи цю справу, Суд керується положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, що діяли до набрання чинності змін, унесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX.

32. Частиною другою статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

33. Відповідно до частини другої статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

34. Статтею 40 Конституції України передбачено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

35. Питання реалізації особою наданого їй Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян, відповідно до їх статуту, пропозиції про поліпшення їхньої діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів урегульовано Законом України «Про звернення громадян» від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР (далі - Закон №393/96-ВР).

36. Відповідно до статті 1 Закону №393/96-ВР громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

37. Згідно зі статтею 3 Закону №393/96-ВР під зверненнями громадян необхідно розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

38. Пропозиція (зауваження) - це звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

39. Заява (клопотання) - це звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

40. Скарга - це звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

41. Відповідно до частини першої статті 7 Закону №393/96-ВР звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду.

42. Статтею 15 Закону №393/96-ВР передбачено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

43. Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

44. Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації визначено у Законі України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року №2939-VI (далі - Закон №2939-VI ).

45. Відповідно до статті 1 Закону №2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

46. Згідно з частиною першою статті 10 Закону №2939-VI кожна особа має право доступу до інформації про неї, яка збирається та зберігається.

47. Частиною третьою статті 10 Закону №2939-VI передбачено, що розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов`язані: 1) надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом; 2) використовувати її лише з метою та у спосіб, визначений законом; 3) вживати заходів щодо унеможливлення несанкціонованого доступу до неї інших осіб; 4) виправляти неточну та застарілу інформацію про особу самостійно або на вимогу осіб, яких вона стосується.

48. Відповідно до частини другої статті 2 Закону №2939-VI цей Закон не поширюється на відносини щодо отримання інформації суб`єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій, а також на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом.

49. Правові відносини, пов`язані із захистом і обробкою персональних даних, регулюються Законом України «Про захист персональних даних» від 01 червня 2010 року №2297-VI (далі - Закон №2297-VI).

50. Згідно з визначенням, наведеним у статті 2 Закону №2297-VI, персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

51. За змістом частини першої статті 5 Закону №2297-VI персональні дані є об`єктами захисту цього Закону.

52. Відповідно до частини другої статті 8 Закону №2297-VI суб`єкт персональних даних має право на доступ до своїх персональних даних.

53. Частиною першою статті 16 Закону №2297-VI порядок доступу до персональних даних третіх осіб визначається умовами згоди суб`єкта персональних даних, наданої володільцю персональних даних на обробку цих даних, або відповідно до вимог закону. Порядок доступу третіх осіб до персональних даних, які знаходяться у володінні розпорядника публічної інформації, визначається Законом України «Про доступ до публічної інформації».

54. Згідно з частиною третьою статті 16 Закону №2297-VI суб`єкт відносин, пов`язаних з персональними даними, подає запит щодо доступу (далі - запит) до персональних даних володільцю персональних даних.

55. Відповідно до частини четвертої статті 16 Закону №2297-VI у запиті зазначаються: 1) прізвище, ім`я та по батькові, місце проживання (місце перебування) і реквізити документа, що посвідчує фізичну особу, яка подає запит (для фізичної особи - заявника); 2) найменування, місцезнаходження юридичної особи, яка подає запит, посада, прізвище, ім`я та по батькові особи, яка засвідчує запит; підтвердження того, що зміст запиту відповідає повноваженням юридичної особи (для юридичної особи - заявника); 3) прізвище, ім`я та по батькові, а також інші відомості, що дають змогу ідентифікувати фізичну особу, стосовно якої робиться запит; 4) відомості про базу персональних даних, стосовно якої подається запит, чи відомості про володільця чи розпорядника персональних даних; 5) перелік персональних даних, що запитуються; 6) мета та/або правові підстави для запиту.

56. Частиною шостою статті 16 Закону №2297-VI суб`єкт персональних даних має право на одержання будь-яких відомостей про себе у будь-якого суб`єкта відносин, пов`язаних із персональними даними, за умови надання інформації, визначеної у пункті 1 частини четвертої цієї статті, крім випадків, установлених законом.

57. Відповідно до частини п`ятої статті 16 Закону №2297-VI строк вивчення запиту на предмет його задоволення не може перевищувати десяти робочих днів із дня його надходження.

VI. Позиція Верховного Суду

58. Стаття 2 Закону №2939-VI передбачає два види суспільних відносин, на які його положення не поширюються: відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом; відносини щодо отримання інформації суб`єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій.

59. Аналіз положень Закону №2939-VI свідчить, що під поняттям «спеціальні закони» у статті 2 Закону №2939-VI мається на увазі закони, які регулюють порядок отримання інформації, що має ознаки публічної, але порядок отримання якої є відмінним від того, що передбачений №2939-VI.

60. Отже, якщо іншим законом установлений спеціальний режим доступу до певної інформації, застосуванню підлягає цей закон.

61. Особливості доступу до інформації про особу визначено Законом №2297-VI. Аналіз статті 16 Закону №2297-VI дає підстави для висновку, що доступ до персональних даних третьою особою здійснюється на підставі, в порядку та в обсязі з урахуванням обмежень, що передбачені Законом №2297-VI.

62. Водночас доступ до інформації про себе надається особі без обмежень на підставі запиту за умови зазначення в запиті прізвища, ім`я та по батькові, місця проживання (місця перебування) і реквізитів документа, що посвідчує фізичну особу, яка подає запит.

63. Для визнання інформації персональними даними обов`язковою є наявність зв`язку між такою інформацією та конкретною особою.

64. Для цілей застосування №2297-VI під персональними даними треба розуміти об`єктивні та суб`єктивні відомості про особисте, сімейне чи публічне життя фізичної особи, що виражені у формі літер, чисел, графіки, фото, звуку чи відео, якщо вони дозволяють прямо чи опосередковано ідентифікувати таку особу.

65. Відповідно до пункту 2 Інструкції з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об`єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 року №348 (далі - Інструкція), усі пропозиції, заяви і скарги, що надійшли, повинні прийматися та централізовано реєструватися у день їхнього надходження, а ті, що надійшли у неробочий день і час, - наступного після нього робочого дня на реєстраційно-контрольних картках, придатних для оброблення персональними комп`ютерами, або в журналах.

66. Автоматизовані реєстрація пропозицій, заяв і скарг та облік особистого прийому громадян здійснюються з реєстраційно-контрольних форм шляхом введення в персональний комп`ютер таких елементів: дата надходження звернення; прізвище, ім`я, по батькові, категорія (соціальний стан) заявника; звідки одержано звернення, дата, індекс, контроль; порушені питання - короткий зміст, індекси; зміст і дата резолюції, прізвище автора, виконавець, термін виконання; дата надіслання, індекс і зміст документа, прийняті рішення, дата зняття з контролю; номер справи за номенклатурою.

67. Аналіз вимог Інструкції дає підстави для висновку про те, що РКК, які створюються у зв`язку з надходженням до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, є різновидом картотеки, містять персональні дані, режим доступу до яких установлено в Законі №2297-VI.

68. Отже, правильним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що запит позивачки, в якому вона вимагала надати їй РКК, створену на підставі її звернення від 22 квітня 2016 року, стосувався відомостей про неї особисто, а тому він мав відповідати вимогам, установленим статтею 16 Закону №2297-VI, зокрема містити інформацію про реквізити документа, що посвідчує фізичну особу, яка подає запит.

69. Оскільки запит позивачки таких реквізитів не мав, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідач обґрунтовано відмовив у його задоволенні.

70. Доводи позивачки про те, що тільки три з 28 значень РКК містять інформацію, що дозволяють ідентифікувати її особу, у зв`язку з чим на інші відомості РКК не поширюється режим доступу, передбачений №2297-VI, Суд відхиляє.

71. Суд погоджується з позицією відповідача про те, що з урахуванням змісту запиту, у якому позивачка просила надати РКК, створену за наслідками обробки звернення ОСОБА_1 , його задоволення шляхом надання навіть знеособленої РКК опосередковано дозволяло б ідентифікувати особу ОСОБА_1 , а тому доступ до такої РКК має відбуватися в порядку, передбаченому Законом №2297-VI.

72. Зауваження позивачки про те, що у відповідь на її скаргу від 11 листопада 2016 року відповідач все ж надав їй знеособлену РКК, правильності зазначених висновків не спростовує і не може бути підставою для задоволення позову.

73. Суд також відхиляє аргументи позивачки про те, що стаття 2 Закону №2939-VI указує виключно на те, що його дія не поширюється на суспільні відносини, урегульовані Законом №393/96-ВР, і не дає підстав не застосовувати його положень до порядку доступу до інформації про конкретну особу, якою володіє особа, яка, у розумінні Закону №2939-VI, є розпорядником публічної інформації.

74. Закон №393/96-ВР не регулює питання доступу до інформації, яка відповідає ознакам публічної. Законом №393/96-ВР урегульовано питання практичної реалізації особою наданого їй Конституцією України права вносити до органів державної влади, об`єднання громадян, відповідно до їх статуту, пропозиції про поліпшення їхньої діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів.

75. Ураховуючи визначення понять «пропозиція», «заява» та «скарга», якими оперує Закон №393/96-ВР, звернення громадян не можна вважати засобом отримання інформації, яка за своїми ознаками відповідає визначенню публічної. Отже, Закон №393/96-ВР не можна вважати «спеціальним законом» у розумінні положення частини другої статті 2 Закону №2939-VI, оскільки він регулює іншу сферу правовідносин.

76. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків про необґрунтованість вимог позивачки в частині визнання протиправною відмови в задоволенні запиту від 04 жовтня 2016 року та про зобов`язання відповідача надати повну інформацію на запит.

77. Беручи до уваги, що відповідач обґрунтовано відмовив позивачці у задоволенні її запиту від 04 жовтня 2016 року, Суд також погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про безпідставність вимог позивачки про визнання протиправними діянь відповідача під час відмови в задоволенні скарги позивачки від 13 жовтня 2016 року та похідних вимог щодо визнання неправомірною бездіяльності щодо невиявлення та неусунення порушень вимог Закону №2939-VI й зобов`язання вчинити дії.

78. Аргументи позивачки про те, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви, не вирішив питання про розподіл судових витрат правильності його висновків по суті позовних вимог не спростовує і не є підставою для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення.

79. З урахуванням викладеного Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права під час ухвалення судового рішення судом апеляційної інстанції і погоджується з його висновками про необґрунтованість позовних вимог.

80. Положеннями частини першої статті 341 КАС України (у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

81. Відповідно до частини другої статті 341 КАС України (у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

82. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України (у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

83. Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах заявлених вимог касаційної скарги, Суд уважає, що висновки суду апеляційної інстанції у цій справі є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для його скасування чи зміни відсутні.

VII. Судові витрати

84. Ураховуючи результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.

85. Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

86. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

87. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року в справі №819/1664/16 залишити без змін.

88. Судові витрати не розподіляються.

89. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська

Судді: О.В. Кашпур

С.А. Уханенко