Історія справи

Ухвала КАС ВП від 16.12.2019 року у справі №815/6927/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 грудня 2019 року

Київ

справа №815/6927/15

адміністративне провадження №К/9901/13914/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючого - Бучик А. Ю.,

суддів: Рибачука А. І., Стеценка С. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2016 року у складі судді: Потапчука В. О., Жука С. І., Семенюка Г. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області, третя особа - ОСОБА_2, про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -

УСТАНОВИЛ:

ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач) звернулась до суду з позовом, в якому просила:

- скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Папур Ю. В. про відмову у державній реєстрації прав та їх обмежень від 10 листопада 2015 року № 26023693 - відмову ОСОБА_1 в державній реєстрації права власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, загальною площею 49,6 кв. м., житловою площею 21,6 кв. м. ;

- зобов'язати Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо реєстрації права власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, загальною площею 49,6 кв. м. житловою площею 21,6 кв. м.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2016 року скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Папуч Ю. В. про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 10 листопада 2015 року №26023693 - відмову ОСОБА_1 в державній реєстрації права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, загальною площею 49,6 кв. м, у тому числі житловою площею 21,6 кв. м.

Зобов'язано Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо реєстрації права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, загальною площею 49,6 кв. м, у тому числі житловою площею 21,6 кв. м.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2016 року постанову Одеського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2016 року скасовано, прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2016 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що під час прийняття постанови судом першої інстанції діяла норма Закону України "Про державну реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (п.1 ч. 4 ст. 24), яка передбачала державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно на підставі рішення суду щодо права власності при наявності зареєстрованих обтяжень речових прав на нерухоме майно. Також вказано про помилковість покликання суду апеляційної інстанції на висновки Верховного Суду України, які викладені у постановах від 11 листопада 2014 року (справа № 21-357а14) та від 19 травня 2015 року (справа 21-121а15), оскільки у вказаних справах обмеження на відчуження майна було накладено на підставі постанов слідчого та державного реєстратора, тобто, фактичні обставини у даній справі відрізняються від обставин встановлених судовими рішеннями, що були предметами перегляду у Верховному Суді України.

Відзиву на касаційну скаргу відповідачем до суду не подано

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

У ході розгляду справи судами встановлено, що 02.10.2015 Київським районним судом м. Одеси у справі №520/242/15-ц ухвалено заочне рішення, яким за ОСОБА_1 та визнано право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, загальною площею 49,6кв. м., житловою площею 21,6 кв. м.

04 листопада 2015 року позивач звернулась з заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень до Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області для проведення державної реєстрації права власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно від 10.11.2015 №26023693 було відмовлено у внесенні змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у зв'язку з тим, що заява про державну реєстрацію прав, пов'язана з відчуженням нерухомого майна, подана після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна.

Не погоджуючись з таким рішенням державного реєстратора позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 02 жовтня 2015 року по справі №520/242/15-ц, яке набрало законної сили 12 жовтня 2015 року, визнано право власності ОСОБА_1 на 1/2 частину квартири під АДРЕСА_1, загальною площею 49,6 кв. м, у тому числі житловою площею 21,6 кв. м. Таким чином у державного реєстратора не було підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, про відмову у позові, суд апеляційної інстанції вказав, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 10.11.2015р., індексний номер 47340989, на домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано обтяження, а саме іпотека, за реєстраційним номером 640063. Відомості щодо зняття обтяження відсутні, а за таких обставин, суд дійшов висновку, що державний реєстратор не мав підстав для реєстрації права власності на частину домоволодіння за ОСОБА_1.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ст.2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; державний реєстр речових прав на нерухоме - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав.

Державний реєстр прав містить відомості про зареєстровані права і обтяження, суб'єктів прав, об'єкти нерухомого майна, документи, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; порядок ведення Державного реєстру прав визначає Кабінет Міністрів України, згідно зі ст.ст. 10, 11 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до ст.ст. 15, 16 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам, яка проводиться на підставі заяви власника, іншого право набувача, сторони правочину, за яким виникло право, уповноваженої ними особи, разом із якою подаються оригінали документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень, їх копії, засвідчені в установленому порядку.

Відповідно до п. 28 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 №868 Державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав виключно за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Згідно ст. 24. Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо:

1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до ст. 24. Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень";

2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою;

3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим ст. 24. Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень";

4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження;

5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями;

6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно;

7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем;

8) після завершення строку, встановленого ст. 24. Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав;

9) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію;

10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі;

11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав.

Крім того, відповідно до п.4 ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відмова в державній реєстрації прав з підстави, зазначеної у пункті 6 частини першої цієї статті, не застосовується у разі:

1) державної реєстрації речових прав на нерухоме майно на підставі рішення суду щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

З урахуванням вищевикладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки заочним рішенням Київського районного суду м.

Одеси від 02 жовтня 2015 року по справі №520/242/15-ц, яке набрало законної сили 12 жовтня 2015 року, визнано право власності ОСОБА_1 на 1/2 частину квартири під АДРЕСА_1, загальною площею 49,6 кв. м, у тому числі житловою площею 21,6 кв. м., у державного реєстратора не було підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень.

Колегія суддів вважає помилковим висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у державній реєстрації на 1/2 частину квартири під АДРЕСА_1 у зв'язку з наявністю зареєстровано обтяження, а саме іпотеки, за реєстраційним номером 640063, оскільки згідно ч. 1, 2 ст. 23 Закону України "Про іпотеку" №898-IV від 05 червня 2003 року (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Таким чином, зареєстроване обтяження, а саме іпотека, на квартиру під АДРЕСА_1 не може бути підставою для реєстрації за позивачам її права на 1/2 такої квартири на підставі рішення суду, яке набрало законної сили та є обов'язковим до виконання. Натомість, позивач після реєстрації за собою 1/2 частину квартири під АДРЕСА_1 набуде статусу іпотекодавця вказаної частини нерухомого майна.

Колегія суддів також вважає помилковими покликання суду апеляційної інстанції на висновки Верховного Суду України, які викладені у постановах від 11 листопада 2014 року (справа № 21-357а14) та від 19 травня 2015 року (справа 21-121а15), оскільки у вказаних справах обмеження на відчуження майна було накладено на підставі постанов слідчого та державного реєстратора, тобто, фактичні обставини у даній справі відрізняються від обставин встановлених судовими рішеннями, що були предметами перегляду у Верховному Суді України.

Згідно ст. 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись ст. 341, 345, 352, 355, 356, 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2016 року скасувати.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2016 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. Ю. Бучик

Судді А. І. Рибачук

С. Г. Стеценко