Історія справи

Ухвала КАС ВП від 14.07.2019 року у справі №522/1477/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 липня 2019 року

Київ

справа №522/1477/17

адміністративне провадження №К/9901/3311/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Мельник-Томенко Ж.М.,

суддів Жука А.В., Мартинюк Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради про скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії

за касаційною скаргою Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2017 року (колегія суддів у складі: Скрипченка В.О., Золотнікова О.С., Осіпова Ю.В.)

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради (далі - відповідач, Департамент надання адміністративних послуг), в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просила скасувати рішення Департаменту щодо відмови в реєстрації ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 та зобов`язати відповідача зареєструвати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за вказаною адресою.

Позов мотивовано тим, що 30.01.2012 чоловік ОСОБА_1 - ОСОБА_4 отримав свідоцтво про право власності на будинок з господарськими будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25.09.2015 було скасовано рішення Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області щодо відмови в реєстрації ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 та він був зареєстрований за вказаною адресою. Проте позивачу разом з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 було відмовлено в реєстрації за вказаною адресою.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 24.05.2017 позов задоволено: скасовано рішення Департаменту надання адміністративних послуг від 21.09.2016 щодо відмови в реєстрації ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов`язано відповідача зареєструвати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Судове рішення першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надав до суду доказів, які підтверджували надання ним до органу реєстрації необхідних документів, перелік яких передбачений статтею 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні». Разом з тим, суд дійшов висновку про наявність у ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 права на реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки особа, яка постійно проживає на території України, має бути зареєстрованою. Крім того, суд встановив, що вказаний садовий будинок може використовуватися не тільки в літній період, а має ознаки житлового будинку.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2017 постанову Приморського районного суду м. Одеси від 24.05.2017 скасовано та прийнято нову, якою адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення Департаменту надання адміністративних послуг, викладене у листі від 20.09.2016 № 93/01-02-19 щодо відмови у реєстрації ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов`язано відповідача зареєструвати ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . У задоволенні іншої частини адміністративного позову відмовлено.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції у частині наявності у позивача права на реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 . Щодо вимоги зареєструвати за вказаною адресою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , суд зазначив, що позивачем не надані, а у матеріалах справи відсутні докази звернення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до відповідача із відповідними заявами та документами стосовно реєстрації за вказаною адресою. Отже, відсутній факт відмови відповідача у реєстрації вказаних осіб. Крім того, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не є позивачами у даній справі, оскільки в матеріалах справи наявна позовна заява та уточнення до неї, у яких позивачем зазначена лише ОСОБА_1 . Також, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, що вказаний садовий будинок може використовуватися не тільки в літній період, а має ознаки житлового будинку.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Зазначає, що прийнятим рішенням відповідача зобов`язано зареєструвати місце проживання ОСОБА_1 у приміщенні, що за цільовим призначенням є садовим будинком. Садовий будинок призначений тільки для літнього використання, реєстрація у такому приміщенні є неможливою та суперечить положенням законодавства.

Наголошує, що той факт, що дачні та садові будинки за визначенням не є житловими підтверджується Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо переведення садових і дачних будинків у жилі будинки та реєстрації в ним місця проживання» від 02.09.2014. Отже, власник садового будинку має можливість оформити його як житловий і лише після отримання рішення органів місцевого самоврядування про переведення садового будинку у жилий будинок може здійснювати в ньому реєстрацію місця проживання.

Вважає, що суд апеляційної інстанції, зобов`язавши відповідача зареєструвати місце проживання ОСОБА_1 у приміщенні, що за цільовим призначенням є садовим будинком порушив норми матеріального права.

При цьому, серед іншого, відповідач зазначає, що Департаментом надання адміністративних послуг не приймалось рішення щодо офіційної відмови позивачу у наданні адміністративної послуги, а надано роз`яснення щодо визначеного чинним законодавством порядку реєстрації місця проживання, тому не є зрозумілим яким чином Департамент повинен здійснити її скасування.

Позиція інших учасників справи

Позивач відзиву на касаційну скаргу не надавав.

Рух касаційної скарги

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 25.10.2017 залишив касаційну скаргу відповідача без руху у зв`язку із несплатою судового збору у встановленому законом порядку.

27.12.2017 вказана касаційна скарга надійшла до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 29.12.2017 відкрив касаційне провадження та витребував справу № 522/1477/17 з Приморського районного суду м. Одеси.

Ухвалою від 12.07.2019 Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Згідно свідоцтва про право власності Серії НОМЕР_1 від 30.01.2012, виданого на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації (зареєстрованої інспекцією ДАБК в Одеській області від 05.12.2011 № ОД 18211094067), зареєстрованого 12.03.2012 в КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості», ОСОБА_4 на праві власності належить садовий будинок з господарськими будівлями, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно висновку № 16-14, складеного 24.03.2014 ТОВ «Интер-Консалт-Плюс» садовий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 відповідає будівельним, санітарним, пожежним нормам та правилам, вимогам ДБН та є придатним для проживання (експлуатації). З довідки Адресного реєстру міста Одеси про відповідність адреси об`єкта нерухомого майна від 01.10.2014 № 56686/2 встановлено, що садовий будинок з господарськими будівлями, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , відповідає адресі, зареєстрованій в Адресному реєстрі міста Одеси: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 є дружиною ОСОБА_4 , а ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є її родичами та зазначають, що постійно проживають за вказаною адресою. Позивач стверджує, що відповідачем їм було відмовлено в реєстрації місця проживання за вказаною адресою.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування

Частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 3 Закону України від 11.12.2003 № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (далі - Закон № 1382-IV, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), визначено, що вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати; місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону № 1382-IV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), для реєстрації особа або її представник подає органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг): письмову заяву; документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається свідоцтво про народження; квитанцію про сплату адміністративного збору; документи, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації; військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).

Статтею 11 Закону № 1382-IV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), визначено, що реєстрацію та зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб у межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці здійснює орган реєстрації.

Відповідно до пункту 11 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 207 (далі - Правила № 207, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), орган реєстрації відмовляє в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання, якщо: особа не подала необхідних документів або інформації; у поданих документах містяться недостовірні відомості або подані документи є недійсними; звернулася особа, яка не досягла 14 років. Рішення про відмову в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання приймається в день звернення особи або її представника шляхом зазначення у заяві про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання підстав відмови. Зазначена заява повертається особі або її представнику.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

У касаційній скарзі відповідач наголошує на тому, що Департаментом надання адміністративних послуг не приймалось рішення щодо офіційної відмови у наданні адміністративної послуги позивачу, а надано роз`яснення щодо визначеного чинним законодавством порядку реєстрації місця проживання.

Суд першої інстанції, зазначаючи у своєму рішенні про те, що позивач не надав до суду доказів, які підтверджували надання ним до органу реєстрації необхідних документів, перелік яких передбачений статтею 6 Закону № 1382-IV, дійшов висновку про необхідність скасування рішення Департаменту надання адміністративних послуг від 20.09.2016 щодо відмови в реєстрації ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки садовий будинок має ознаки житлового.

Однак, рішення від 20.09.2016 № 93/01-02-19 не містить ознак рішення про відмову в реєстрації місця проживання, форму якого затверджено Правилами № 207 в додатку № 6.

Як вбачається з матеріалів справи, листом від 20.09.2016 № 93/01-02-19 ОСОБА_1 роз`яснено, що в разі якщо вона має намір отримати офіційну відмову у наданні адміністративної послуги з реєстрації місця проживання, то відповідно до пункту 11 Правил № 207 рішення про відмову в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання приймається в день звернення особи або її представника шляхом зазначення у заяві про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання підстав відмови. Зазначена заява повертається особі або її представнику. Крім того, їй запропоновано здійснити попередній запис на прийом з метою отримання адміністративної послуги з реєстрації місця проживання, в результаті надання якої адміністратор сформує та надасть їй заяву про реєстрацію місця проживання, в якій буде зазначена підстава відмови.

Суд апеляційної інстанції, перевіряючи законність рішення суду першої інстанції, не звернув на це уваги, не спростував висновки суду першої інстанції щодо протиправності дій Департаменту надання адміністративних послуг щодо відмови позивачу в реєстрації місця проживання та зобов`язав відповідача скасувати рішення щодо відмови в реєстрації місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , викладене у листі від 20.09.2016 № 93/01-02-19.

Отже, судом апеляційної інстанції не взято до уваги вимоги чинного законодавства щодо порядку видачі відмови в реєстрації місця проживання та неправильно встановлено, що Департаментом надання адміністративних послуг позивачу надавалась саме відмова в реєстрації місця проживання.

Разом з тим, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо кількості позивачів у справі, а саме: відповідно до позовної заяви позивачем у даній справі є лише ОСОБА_1 .

Таким чином, вирішення даної адміністративної справи, предметом якої є правомірність відмови у реєстрації місця проживання особи, залежить від встановлення обставин щодо звернення особи до органу реєстрації із заявою про реєстрацію місця проживання, повноти подачі позивачем документів, необхідних для реєстрації місця проживання та наявності у заяві про реєстрацію місця проживання підстав відмови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За приписами статті 159 КАС України (в редакції, чинній на час ухвалення судами першої та апеляційної інстанцій судових рішень) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального прав, що полягають застосуванню до даних правовідносин.

Без дослідження і з`ясування наведених вище обставин, прийняте у справі рішення суду апеляційної інстанції не можна вважати законним та обґрунтованим.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України (в чинній редакції) суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України (в чинній редакції) підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що судом апеляційної інстанції порушено принцип офіційного з`ясування обставин справи, що призвело до ухвалення рішення, яке не відповідає вимогам КАС України щодо законності і обґрунтованості, а тому таке рішення підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України (в чинній редакції), якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради - задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2017 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції - П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Суддя-доповідач: Ж.М. Мельник-Томенко Судді: А.В. Жук Н.М. Мартинюк