Історія справи

Ухвала КАС ВП від 20.05.2020 року у справі №808/1433/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 травня 2020 року

Київ

справа №808/1433/16

касаційне провадження №К/9901/19252/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Пологівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 09.08.2016 (суддя Стрельнікова Н.В.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2016 (судді: Дадим Ю.М., Богданенко І.Ю., Уханенко С.А.) у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Пологівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області про скасування рішень,

УСТАНОВИВ:

ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Пологівської ОДПІ Головного управління ДФС у Запорізькій області, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення від 18.04.2016 № 0001421304 про визначення грошового зобов`язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 22259 грн за основним платежем та в сумі 11129,50 грн за штрафними (фінансовими) санкціями, вимогу від 05.04.2016 № 000105130 про сплату недоїмки з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 51492,54 грн та рішення від 18.04.2016 № 0001411304 про застосування штрафних санкцій в сумі 5149,25 грн за донарахування своєчасно ненарахованого єдиного внеску в сумі 51492,54 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що під час перевірки він надав відповідачу усі підтверджуючі та належним чином оформлені документи щодо здійснення фінансово-господарської діяльності протягом 2014 - 2015 років з перевезення вантажів автомобільним транспортом. Перевезення виконані за допомогою автомобільного транспорту та за участю оформлених у позивача найманих осіб. Розрахунки з придбаних товарів з метою використання у такій господарській діяльності позивач здійснив у безготівковій формі. Усі понесені витрати та отриманий дохід підтверджено належним чином оформленими первинними документами.

Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 09.08.2016 адміністративний позов задовольнив повністю, визнав протиправними та скасував податкове повідомлення-рішення від 18.04.2016 № 0001421304 про визначення грошового зобов`язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 22259 грн за основним платежем та в сумі 11129,50 грн за штрафними (фінансовими) санкціями, вимогу від 05.04.2016 № 000105130 про сплату недоїмки з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 51492,54 грн та рішення від 18.04.2016 № 0001411304 про застосування штрафних санкцій в сумі 5149,25 грн за донарахування своєчасно ненарахованого єдиного внеску в сумі 51492,54 грн. Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Пологівської ОДПІ ГУ ДФС у Запорізькій області на користь ФОП ОСОБА_1 судовий збір в сумі 900,30 грн.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 18.10.2016 залишив без змін постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 09.08.2016.

Пологівська ОДПІ Головного управління ДФС у Запорізькій області подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та відмовити в задоволенні позову повністю.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права: пункту 44.6 статті 44, пунктів 177.2, 177.4 статті 177 Податку з доходів фізичних осіб, пункту 1 частини другої статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України. Посилаючись на обставини, що вказані в акті перевірки, та доводи, що наводилися в судах попередніх інстанцій щодо непідтвердження витрат за господарськими операціями первинними документами, зазначає про правомірність оскаржуваних актів індивідуальної дії.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 11.11.2016 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Шипуліна Т.М.

Верховний Суд ухвалою від 18.05.2020 призначив справу до касаційного розгляду в попередньому судовому засіданні на 19.05.2020.

Верховний Суд, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі фактичних обставин справи, виходить з такого.

Суди попередніх інстанцій установили такі обставини.

Відповідач провів документальну планову виїзну перевірку позивача, який перебував на загальній системі оподаткування, щодо дотримання вимог податкового законодавства з питань повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб за період з 01.01.2014 по 30.06.2015, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014 по 31.12.2015, правильності застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку за період з 01.07.2015 по 31.12.2015, за результатами якої склав акт від 05.04.2016 № 624/08-15-13-04/ 3047619952 .

На підставі акта перевірки контролюючий орган прийняв оскаржувані податкове повідомлення-рішення від 18.04.2016 № 0001421304 про визначення грошового зобов`язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 22259 грн за основним платежем та в сумі 11129,50 грн за штрафними (фінансовими) санкціями, вимогу від 05.04.2016 № 000105130 про сплату недоїмки з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 51492,54 грн та рішення від 18.04.2016 № 0001411304 про застосування штрафних санкцій в сумі 5149,25 грн за донарахування своєчасно ненарахованого єдиного внеску в сумі 51492,54 грн.

Підставою для визначення позивачу грошового зобов`язання з податку з доходів фізичних осіб слугували висновки контролюючого органу про порушення вимог пунктів 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, що полягало у неправомірному віднесенні за 2014 - 2015 роки до складу витрат, що враховуються при визначенні сукупного чистого доходу, витрат в загальній сумі 148393,36 грн, зокрема:

витрат в сумі 33500 грн на придбання товару (запасних частин) у ТОВ «Мірошник», реальне вчинення яких не підтверджено з огляду на те, що позивач надав видаткову накладну від 15.05.2014 №119, однак у банківській виписці про операції за 15.05.2014 відсутні відомості щодо перерахування позивачем на рахунок ТОВ «Мірошник» суми 33500 грн, а інших первинних документів, які підтверджують факт оплати отриманих товарно-матеріальних цінностей, а саме чеків про оплату та платіжних доручень, до перевірки не надано;

витрат в сумі 15733,36 грн на придбання товару у ФОП ОСОБА_2 , реальне вчинення яких не підтверджено з огляду на те, що позивач надав видаткову накладну від 12.12.2014 № SP00000340 та рахунок-фактуру від 12.12.2014 № SP00000341 на суму 15733,36 грн на придбані автошини 10.00. R20-16 Triangle TR657 у кількості 4 штук, однак у банківській виписці про операції за 12.12.2014 відсутні відомості щодо перерахування позивачем на рахунок ФОП ОСОБА_2 15733,36 грн, а інших первинних документів, які підтверджують факт оплати отриманих товарно-матеріальних цінностей, а саме чеків про оплату та платіжних доручень, до перевірки не надано;

витрат в сумі 71823,73 грн на придбання паливно-мастильних матеріалів, реальність яких не підтверджена з огляду на те, що позивач надав первинні документи: товарно-транспортні накладні, акти здачі-прийому виконаних робіт, подорожні листи, згідно з якими загальний кілометраж (відстань), на який здійснювалися вантажні автоперевезення, з урахуванням перегону, у 2014 році становить 63336 км. Відповідно до акта контрольного вимірювання норм витрат пального, який був наданий ФОП ОСОБА_1 , підприємець затвердив середню норму використання пального на автомашини КАМАЗ 5320 та 53212 - 48 літрів/100 км. Отже, при загальному кілометражі (відстані) у 63336 км, на якій здійснювалися вантажні автоперевезення, повинно бути витрачено 30401,28 л дизельного пального. Натомість, ФОП ОСОБА_1 відповідно до рахунків та видаткових накладних, перелік яких наведено на сторінці 11 акта перевірки, до складу витрат на придбання товарно-матеріальних цінностей відніс паливно-мастильні матеріали: дизельне пальне, яке було придбане підприємцем для надання автоперевезень, у кількості 36561,12 л, що свідчить про перевитрати використаного пального на 6159,84 л (36561,12л - 30401,28л) в загальній сумі 71823,73 грн;

витрати за І півріччя 2015 року в сумі 8756,05 грн за придбання товару, які реально не підтверджені з огляду на те, що у книзі обліку доходів та витрат 17.03.2015 до графи 5 (загальна вартість придбаних ТМЦ) відповідно до банківських виписок по р/р № НОМЕР_2 ЗАП.РУ ПАТ КБ «Приватбанк» м. Запоріжжя включено 15726,88 грн, проте оплата відповідно рахунку № 0433394 ПП «Укрпалетсистем» від 17.03.2015 становить 6970,83 грн, тобто витрати в сумі сформовані неправомірно;

витрати за І півріччя 2015 року в сумі 18580,22 грн на придбання товару, які реально не підтверджені з огляду на те, що у книзі обліку доходів та витрат (ф.10) 17.03.2015 до графи 5 (загальна вартість придбаних ТМЦ) 26.06.2015 було включено цю суму без зазначення реквізитів документів та надання підтверджуючих документів (видаткових накладних, рахунків, чеків, платіжних доручень).

Підставою для визначення позивачу за вимогою від 05.04.2016 № 000105130 недоїмки з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 51492,54 грн та застосування за рішенням від 18.04.2016 № 0001411304 штрафних санкцій в сумі 5149,25 грн відповідно до пункту 3 частини 11 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», у зв`язку з ненарахуванням позивачем цієї суми єдиного внеску, слугували висновки контролюючого органу про порушення пункту 1 частини другої статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», оскільки позивачка недонарахувала єдиний внесок за 2014 рік у сумі 42006,85 грн та за 2015 рік у сумі 9485,69 грн у наслідок заниження суми зазначеного вище доходу (прибутку), отриманого від підприємницької діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб.

Відповідно до пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - ПК) базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до пункту 177.2 статті 177 та пункту 178.3 статті 178 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 177.1 статті 177 ПК доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

У пункті 177.2 статті 177 ПК визначено, що об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Відповідно до пункту 177.4 статті 177 ПК до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 ПК витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

Відповідно до підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з підпунктом «в» підпункту 138.10.2 пункту 138.10 статті 138 ПК адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством: витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона);

Пунктом 138.2 статті 138 ПК визначено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до статті 44 ПК для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Законом України від 28.12.2014 № 71-VIII, який набрав чинності з 01.01.2015, розділ III «Податок на прибуток підприємств» викладено в новій редакції, за якою відповідно до підпункту 177.4.1 пункту 177.4 статті 177 до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Аналіз зазначених норм Податкового кодексу України, з урахуванням частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», свідчить, що у податковому обліку господарські операції та витрати за ними мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат.

Суди попередніх інстанцій не встановили жодного з порушень зазначених норм закону, яке б позбавляло позивача права на формування витрат.

Суди дослідили копії первинних документів, складених щодо господарських операцій позивача з придбання товару, зокрема видаткову накладну від 15.05.2014 №119 на придбання у ТОВ «Мірошник» запасних частин для вантажного транспорту, який підприємець використовує у своїй господарський діяльності, договір від 15.05.2014 № 15/05-14 про переведення боргу, за яким позивач повинен сплатити борг за отримані від ТОВ «Мірошник» запчастини на користь нового кредитора - ПП «Р-ТРАНСКОР», та банківську виписку від 15.05.29014 про сплату позивачем грошових коштів в сумі 33 500 грн (без ПДВ) на рахунок ПП «Р-ТРАНСКОР», у результаті чого установили факт реального придбання позивачем товарів та фактичної сплати витрат.

Частина перша статті 520 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою стороною (переведення боргу) за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Отже, заміна боржника у зобов`язані допускається шляхом переведення боргу на підставі правочину, якщо це не заборонено законом.

Суди також дослідили копії первинних документів, складених щодо господарських операцій позивача з придбання товару, зокрема видаткової накладної від 12.12.2014 №SP00000340 на придбання позивачем у ФОП ОСОБА_2 запчастин для вантажного транспорту, який підприємець використовує у своїй господарській діяльності, рахунку-фактури від 12.12.2014 № SP00000341 та банківської виписки від 12.12.2014 № 109 про сплату грошових коштів в сумі 15733, 36 грн (без ПДВ) на рахунок ФОП ОСОБА_2 , у результаті чого установили факт реального придбання позивачем товарів та фактичної сплати витрат.

Окрім того, суди дослідили копії первинних документів: видаткових накладних, банківських виписок та шляхових листів, оформлених на транспортні засоби ФОП ОСОБА_1 , та відомості у підсумковій таблиці щодо використання пального, у результатів чого установили, що кількість та вартість використаного пального згідно з первинними документами відповідає відображеній за 2014 рік вартості придбаного, оплаченого та використаного у своїй господарській діяльності пального у кількості 36 561,12 л. Невідповідність використаного пального визначеній позивачем середній нормі використання пального на автомашини КАМАЗ 5320 та 53212 - 48 літрів/100 км не є підставою для невизнання фактично понесених позивачем витрат на пальне, використане в господарській діяльності, оскільки визначена підприємцем середня норма використання пального не обмежує можливості використання ним пального у більших об`ємах задля ведення господарської діяльності, а закон не обмежує витрати позивача установленими суб`єктом господарювання середніми нормами таких витрат.

Суди дослідили копії первинних документів: видаткової накладної від 31.03.2015 №043-949 на придбання дизельного пального у ПП «Укрпалетсистем» для вантажного транспорту, який позивач використовує у своїй господарській діяльності, та банківської виписки від 17.03.2015 № 168 про сплату грошових коштів у сумі 18872,25 грн, у тому числі в сумі 8 756,05 грн (без ПДВ) на рахунок ПП «Укрпалетсистем», у результаті чого установили факт реального придбання позивачем товарів та фактичної сплати витрат.

Суди також дослідили копії первинних документів: видаткових накладних на придбання запасних частин у ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «ТЕХНО-ДОН» для вантажного транспорту, який використовується позивачем у власній господарській діяльності, та банківських виписок від 26.06.2015 № 47 та № 48про сплату грошових коштів на рахунок постачальників в сумі 18580,22 грн, у результаті чого установили факт реального придбання позивачем товарів та фактичної сплати витрат.

Суди також установили, що відповідач під час проведення перевірки направив до позивача поштою запит про надання інформації та її документального підтвердження (витребування деяких первинних документів) від 28.03.2016, однак цей запит позивач отримав лише 05.04.2016, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення, тобто вже після проведення перевірки, складення акта перевірки та прийняття оскаржуваних актів індивідуальної дії, що фактично унеможливило надання позивачем під час проведення перевірки відповідних пояснень з посиланням на наявні первинні документи щодо фактів виявлених порушень. Тому, суди правильно взяли до уваги як докази усі надані позивачем первинні документи та пояснення.

Отже, суди попередніх інстанцій під час розгляду справи безпосередньо дослідили докази та поклали їх в основу судових рішень, всебічно з`ясували обставини у справі щодо реального вчинення господарських операцій в межах господарської діяльності та надали оцінку аргументам учасників справи, унаслідок чого дійшли обґрунтованих висновків про протиправність податкового повідомлення-рішення про визначення грошового зобов`язання з податку з доходів фізичних осіб.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) (далі - Закон № 2464-VI) платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім`ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Зважаючи на те, що суди установили, що позивач не занизив суму доходу (прибутку), отриманого від його діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, останні обґрунтовано визнали протиправними податкову вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування цього єдиного внеску.

Суд касаційної інстанції, з огляду на положення статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права і не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів на іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права до встановлених цими судами на підставі безпосередньо досліджених та оцінених доказів обставин.

Переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі фактичних обставин справ, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суди не допустили неправильного їх застосування. Доводи, наведені в касаційній скарзі, є ідентичними доводам, якими контролюючий орган обґрунтовував свою позицію щодо правомірності оскаржуваних податкового повідомлення-рішення про визначення грошового зобов`язання з податку з доходів фізичних осіб, вимоги про сплату недоїмки з єдиного внеску та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування цього єдиного внеску в судах попередніх інстанцій, та є такими, що не спростовують правильного вирішення судами справи.

Керуючись статтями 343, 350, 355, 356, 359, підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Пологівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 09.08.2016 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2016 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

В.В. Хохуляк ,

Судді Верховного Суду