Історія справи

Ухвала КАС ВП від 22.07.2018 року у справі №826/3647/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 жовтня 2018 року

м. Київ

справа №826/3647/18

адміністративне провадження №К/9901/55793/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Мороз Л.Л., Бучик А.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Першого заступника Генерального прокурора на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 березня 2018 року (суддя Григорович П.О.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2018 року (головуючий суддя Коротких А.Ю., судді Чаку Є.В., Файдюк В.В.) у справі №826/3647/18 за позовом Першого заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» до Міністерства інфраструктури України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

У березні 2018 року Перший заступник Генерального прокурора в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (надалі також - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати підпункт 2 пункту 7 Змін до порядку справляння та розміру ставок портових зборів, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 24 липня 2015 року № 281 «Про внесення змін до наказу Міністерства інфраструктури України від 27 травня 2013 року № 316», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28 серпня 2015 року за № 1037/27482.

Підставою для звернення до суду став захист інтересів держави в особі Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в частині належності справляння корабельного збору на користь ТОВ «ТІС-РУДА» і ТОВ «ТІС-КТ» при провадженні останніми господарської діяльності на території ДП «Южний».

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 березня 2018 року позовну заяву повернуто.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2018 року апеляційну скаргу Першого заступника Генерального прокурора залишено без задоволення, ухвалу судді Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 березня 2018 року про повернення позовної заяви - без змін.

Повертаючи позов, суди виходили з того, що Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» не є органом державної влади чи органом місцевого самоврядування, якому надано повноваження органу виконавчої влади. При цьому Першим заступником Генерального прокурора не було обґрунтовано у відповідності до частини 4 статті 53 КАС України визначених статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» підстав для звернення до суду.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Перший заступник Генерального прокурора подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, а справу направити до Окружного адміністративного суду м. Києва для продовження розгляду.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що виходячи зі статусу та завдань, визначених Законом України «Про морські порти України», а також положень Порядку справляння і розміру ставок портових зборів, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 27 травня 2013 року № 316, Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» виконує управлінські функції щодо справляння портових зборів, тобто є суб'єктом, який здійснює управлінські функції на основі законодавства. При цьому визначений прокурором позивач не відноситься до «державних компаній».

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов'язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Згідно з частиною четвертою статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

Так, підставою для звернення до суду з позовом став наказ Міністерства інфраструктури України, який, на думку Першого заступника Генерального прокурора, не відповідає вимогам чинного законодавства та порушує інтереси та права ДП "АМПУ" в частині належності справляння корабельного збору на користь ТОВ "ТІС-РУДА" і ТОВ "ТІС-КТ" при провадженні останніми господарської діяльності на території ДП "Южний" (підпункту 2 пункту 7 Змін до Порядку справляння та розміру ставок портових зборів, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 24 липня 2015 року №281 "Про внесення змін до наказу Міністерства інфраструктури України від 27 травня 2013 №316").

Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 березня 2018 року позовну заяву залишено без руху та запропоновано прокурору протягом п'яти днів з дня отримання даної ухвали надати до суду позовну заяву, в кількості для суду та інших учасників спору, оформлену у відповідності до вимог частини 4 статті 53 КАС України з зазначенням в ній визначених Законом України "Про прокуратуру" підстав для звернення до суду.

В ухвалі про залишення позову без руху судом першої інстанції також зазначено, що прокурором не наведено обставин та нормативного обґрунтування здійснення ДП "АМПУ" публічно-владних управлінських функцій в рамках спірних правовідносин, що виключає можливість ототожнення даної особи з "іншим суб'єктом владних повноважень", відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

На виконання вимог ухвали про залишення позову без руху, Прокурором надано уточнену позовну заяву.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про морські порти України» адміністрація морських портів України - державне підприємство, утворене відповідно до законодавства, що забезпечує функціонування морських портів, утримання та використання об'єктів портової інфраструктури державної форми власності, виконання інших покладених на нього завдань безпосередньо і через свої філії, що утворюються в кожному морському порту (адміністрація морського порту).

У відповідності до приписів пункту 13 частини 1 статті 15 Закону України «Про морські порти в Україні» адміністрація морських портів України утворюється з метою, зокрема справляння та цільового використання портових зборів.

За приписами частини 2 статті 22 Закону України «Про морські порти в Україні» розміри ставок портових зборів для кожного морського порту встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері транспорту, відповідно до затвердженої нею методики. Порядок справляння, обліку та використання коштів від портових зборів, крім використання коштів від адміністративного збору, визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах морського і річкового транспорту.

Кошти від адміністративного збору використовуються відповідно до закону.

Частиною 3 вказаної статті визначено, що портові збори сплачуються адміністрації морських портів України, крім випадків, визначених цим Законом.

Відповідно до пункту 1.2. Порядку справляння та розміри ставок портових зборів, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 27 травня 2013 року № 316, згідно з частинами третьою - п'ятою статті 22 Закону України «Про морські порти України» портові збори сплачуються адміністрації морських портів України, крім випадків, визначених цим Законом.

Виходячи зі статусу та завдань визначених Законом України «Про морські порти України», а також з положень Порядку № 316, суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що у спірних правовідносинах Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» не виконує управлінських функцій в частині визначення розміру портових зборів та затвердження відповідного порядку їх справляння, тобто не є суб'єктом, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства. При цьому Міністерство інфраструктури України, яке визначено відповідачем у справі, не перебуває у підпорядкуванні чи під управлінням особи, яка прокурором визначена як позивач.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що прокуратурою було невірно визначено орган, інтереси якого є порушеними і який потребував представництва в суді.

При цьому суд касаційної інстанції зазначає, що з аналізу приписів частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та частини 5 статті 53 КАС України вбачається, що законодавцем визначено два випадки, за наявності яких прокурор може представляти інтереси держави в суді:

(1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

(2) у разі відсутності такого органу.

З огляду на вказане, прокурор, вбачаючи порушення інтересів держави у відповідних правовідносинах, та у разі відсутності відповідного органу державної влади не позбавлений права звернення до суду з позовом в інтересах держави у статусі позивача.

З огляду на вказане, доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а тому підстави для скасування ухвалених судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, оскільки суди попередніх інстанцій не допустили порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, підстави для їх скасування відсутні, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а згадані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 345, 350, 356 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Першого заступника Генерального прокурора залишити без задоволення.

Ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 березня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз

А.Ю. Бучик ,

Судді Верховного Суду