ПОСТАНОВА

Іменем України

18 червня 2020 року

Київ

справа №820/5275/16

касаційне провадження №К/9901/28959/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,

розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2016 (судді: Лях О.П., Яковенко М.М., Старосуд М.І.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Київської об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Київської ОДПІ м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області, в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 30.06.2015 № 326-17 про визначення грошового зобов`язання з транспортного податку в сумі 25000 грн за 2015 рік.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи, яким введено в дію транспортний податок, прийнятий 28.12.2014, а відповідне рішення Харківської міської ради 6 скликання від 21.01.2015 оприлюднено 22.01.2015, тобто після 15.07.2014, то застосування його положень з метою оподаткування може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 20.10.2016 адміністративний позов задовольнив, скасував податкове повідомлення-рішення від 30.06.2015 № 326-17 про визначення грошового зобов`язання з транспортного податку в сумі 25000 грн за 2015 рік. Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судові витрати зі сплат судового збору в сумі 551 грн.

Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 30.11.2016 скасував постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.10.2016 та прийняв нову постанову про відмову в задоволенні позову.

ОСОБА_1 подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права: статі 143 Конституції України, пункту 4.1.9 пункту 4.1, пункту 4.4 статті 4, пунктів 8.1, 8.3 статті 8, пункту 9.4 статті 9, пункту 10.3 статті 10, підпунктів 12.3.3, 12.3.4 пункту 12.3, пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 22.12.2016 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Шипуліна Т.М.

Верховний Суд ухвалою від 15.06.2020 призначив справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з 16.06.2020.

Верховний Суд, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі фактичних обставин справи, виходить з такого.

Суди попередніх інстанцій установили, що контролюючий орган за оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням від 30.06.2015 № 326-17 визначив ОСОБА_1 грошове зобов`язання з транспортного податку в сумі 25000 грн за 2015 рік, оскільки вважав, що згідно з положеннями підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України ця особа є платником транспортного податку через те, що має власний зареєстрований в Україні легковий автомобіль, що використовується до 5 років і має об`єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см та відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України є об`єктом оподаткування.

Відповідно до статті 57 Конституції України кожному гарантується право знати свої права і обов`язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

Згідно зі статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені, зокрема, статтею 57 цією Конституції.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII статтю 267 Податкового кодексу України викладено в редакції, за якою запроваджено новий місцевий податок - транспортний податок. Закон України від 28.12.2014 №71-VIII набрав чинності з 01.01.2015.

Відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - ПК) платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об`єктами оподаткування.

Згідно з підпунктом 267.2.1 пункту 267.1 статті 267 ПК об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об`єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Відповідно до підпункту 267.3.1 пункту 267.1 статті 267 ПК базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування згідно з підпунктом 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Згідно з пунктом 267.4 статті 267 ПК ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно до підпункту 267.5.1 пункту 267.1 статті 267 ПК базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 ПК передбачено, що обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Відповідно до пункту 8.3 статті 8 ПК до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Згідно з підпунктом 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 ПК до переліку місцевих податків належить податок на майно.

Відповідно до статті 265 ПК (у редакції, чинній з 01.01.2015) податок на майно складається, зокрема, з транспортного податку.

Враховуючи наведене, транспортний податок є місцевим податком.

Частиною першої статті статтею 143 Конституції України визначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування, зокрема, встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону.

Згідно з пунктом 4.4 статті 4 ПК установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Пунктом 10.2 статті 10 ПК передбачено, що місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Відповідно до пункту 12.3 статті 12 ПК сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Згідно з підпунктом 12.3.1 пункту 12.3 статті 12 ПК встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.

Підпунктом 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 ПК визначено, що при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов`язково визначаються об`єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначені статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Відповідно до підпункту 12.4.3 пункту 12.4 статті 12 ПК до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать: до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об`єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов`язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.

Зі змісту наведених норм закону убачається, що встановлення податку на майно, зокрема в частині транспортного податку, є обов`язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення до початку наступного бюджетного періоду.

Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Так, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Отже, норма передбачає період опублікування рішення ради (період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період (період, який є наступним за плановим). Ці періоди не співпадають у часі.

Аналіз наведених норм матеріального права свідчить, що рішення місцевих рад стосовно транспортного податку, прийняті в 2015 році та опубліковані протягом січня-лютого 2015 року, не могли бути застосовані в 2015 році. Такі рішення могли передбачати плановим лише 2016 рік і саме з цього періоду транспортний податок міг вважатися встановленим місцевою радою.

З огляду на неможливість збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом (у якому планується встановити місцевий податок) відповідно до норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК, застосування контролюючим органом положень Закону України від 28.12.2014 №71-VIII з метою оподаткування може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.

Зважаючи на викладене, підстави для справляння транспортного податку у 2015 році відсутні. Законодавчою перешкодою для цього є норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК.

Верховний Суд вважає, що суд першої інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, натомість суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та помилково скасував законну постанову.

Відповідно до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 345, 352, 355, 356, 359, підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2016 скасувати та залишити в силі постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.10.2016.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

В.В. Хохуляк ,

Судді Верховного Суду