Історія справи

Ухвала КАС ВП від 18.02.2021 року у справі №0870/6104/12

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2021 року

м. Київ

справа №0870/6104/12

касаційне провадження №К/9901/28616/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І. А.,

суддів - Олендера І. Я., Ханової Р. Ф.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія МДМ"

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Сафронова С. В. ; судді - Поплавський В. Ю., Чепурнов Д. В. )

у справі № 0870/6104/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія МДМ"

до Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія МДМ" (далі - ТОВ "Компанія МДМ"; позивач; платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м.

Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області (далі - ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя; відповідач; контролюючий орган) про скасування податкового повідомлення-рішення від 23 січня 2012 року № 0000152305.

Справа розглядалася судами неодноразово. За наслідками останнього її розгляду Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 03 листопада 2015 року адміністративний позов задовольнив з огляду на те, що реальний характер оспорюваних господарських операцій підтверджується долученими платником до матеріалів справи належним чином оформленими первинними та розрахунковими документами, а також обставинами, встановленими постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 18 вересня 2012 року у справі № 0870/6045/12, яка набрала законної сили.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 20 вересня 2016 року рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове - про відмову в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

ТОВ "Компанія МДМ" звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року та залишити в силі постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 03 листопада 2015 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому звертає увагу на те, що обставини щодо реального характеру господарських операцій з придбання ним товарно-матеріальних цінностей у Товариства з обмеженою відповідальністю "Лік", Товариства з обмеженою відповідальністю "Форекс Груп, Товариства з обмеженою відповідальністю "СоюзМеркурій" встановлено постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 18 вересня 2012 року у справі № 0870/6045/12, яка набрала законної сили, та в силу частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій) не потребують доказування при розгляді цієї справи.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 07 листопада 2017 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Компанія МДМ".

Відзиву на касаційну скаргу від відповідача не надійшло, що в силу частини 4 статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішення суду апеляційної інстанції.

Згідно з підпунктом 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

26 лютого 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ "Компанія МДМ" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2009 року по 30 вересня 2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2009 року по 30 вересня 2011 року, за результатами якої складено акт від 28 грудня 2011 року № 439/23-508/34749193.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР) у зв'язку з неправомірним формуванням валових витрат при придбанні товарно-матеріальних цінностей (феросплавів, кальцію, ферохрому, магнію в чушках тощо) в Товариства з обмеженою відповідальністю "Лік", Товариства з обмеженою відповідальністю "Форекс Груп, Товариства з обмеженою відповідальністю "СоюзМеркурій" з огляду на удаваний (фіктивний) характер проведених поставок.

На підставі зазначеного акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 23 січня 2012 року № 0000152305, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмір 2357068,00
грн за основним платежем та 589267,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваного акта індивідуальної дії, Верховний Суд виходить із такого.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - ~law17~) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ~law18~ підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені та підтверджені первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податку.

При цьому потрібно, щоб ці документи підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону господарської операції, її справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) й ділову мету. Щоб так кваліфікувати природу господарської операції, необхідно послатися на допустимі та належні докази, якими засвідчується стан (якість) такої операції. Без цього неможливо перевірити правильність обчислення і сплати суми грошового (податкового) зобов'язання на підставі такої операції.

Згідно з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, за змістом статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій) розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У розглядуваному випадку суд апеляційної інстанції виходив із того, що подані позивачем на підтвердження товарного характеру проведених поставок документи не є достатніми доказами фактичного здійснення оспорюваних господарських операцій.

Зокрема, платником не представлено доказів, які б підтверджували транспортування товару Товариством з обмеженою відповідальністю "Лік", Товариством з обмеженою відповідальністю "Форекс Груп, Товариством з обмеженою відповідальністю "СоюзМеркурій" та отримання цього активу позивачем, зокрема, актів приймання-передачі за кількістю та якістю, прибуткових ордерів, документів щодо вантажно-розвантажувальних робіт, журналів обліку вантажів, що надійшли, накладних-вимог на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів, карток складського обліку матеріалів тощо.

При цьому судом з'ясовано, що контрагенти ТОВ "Компанія МДМ" не мають відповідного управлінського та технічного персоналу, основних фондів та коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних та інших засобів, які є необхідними для здійснення оспорюваних поставок, а торгівля феросплавами, кальцієм, ферохромом, магнієм у чушках для цих постачальників не є звичайною, виходячи з їх діяльності згідно з Класифікацією видів економічної діяльності.

Крім того, встановлено, що виробничі витрати, пов'язані з господарськими операціями щодо реалізації позивачу розглядуваних товарно-матеріальних цінностей, вказаними суб'єктами господарювання не понесено.

Зазначені обставини в сукупності з виявленими контролюючим органом ознаками фіктивності Товариства з обмеженою відповідальністю "Лік", Товариства з обмеженою відповідальністю "Форекс Груп, Товариства з обмеженою відповідальністю "СоюзМеркурій" свідчать про удаваний характер господарських операцій, здійснених ТОВ "Компанія МДМ" із вказаними контрагентами, що, в свою чергу, виключає можливість відображення таких операцій у його податковому обліку.

Доводи касаційної скарги про те, що реальний характер господарських операцій з придбання позивачем товарно-матеріальних цінностей у названих постачальників встановлено постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 18 вересня 2012 року у справі № 0870/6045/12, яка набрала законної сили, та в силу частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій) не потребує доказування при розгляді цієї справи, Суд не може визнати об'єктивними.

Так, передбачене вказаною нормою процесуального права звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Адміністративний суд не повинен сприймати як обов'язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших адміністративних, цивільних чи господарських справ.

Для спростування преюдиційних обставин, передбачених частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій), учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій).

При цьому суд також повинен враховувати вимоги частин 4 та 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій) щодо необхідності офіційного з'ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках витребувати ті докази, яких, на його думку, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.

Аналогічно наявність у судовому рішенні в іншій адміністративній справі висновку щодо неправомірності позиції, викладеної в акті податкової перевірки, не може бути беззастережною підставою для скасування податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, суд апеляційної інстанції під час розгляду даної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) цілком обґрунтовано самостійно кваліфікував поведінку позивача та дійшов юридично правильного висновку про неправомірність такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини 2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суд апеляційної інстанції не допустив порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосував норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ТОВ "Компанія МДМ" без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія МДМ" залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова