Історія справи

Ухвала КАС ВП від 10.12.2019 року у справі №140/1195/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2020 року

м. Київ

справа №140/1195/19

адміністративне провадження №К/9901/33089/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Желтобрюх І. Л.,

суддів: Білоуса О. В., Блажівської Н. Є.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2019 року (колегія суддів у складі: головуючої судді - Шевчук С. М., суддів Кухтея Р. В., Носа С. П. ) у справі №140/1195/19 за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішення про застосування штрафних санкцій, вимоги про сплату боргу (недоїмки),

установив:

У квітні 2019 року ФОП ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області (далі - ГУ ДФС у Волинській області), в якому просила: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 6 березня 2019 року №0003821302, №0003831302, №0003851302, №0003861302; визнати протиправним та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 6 березня 2019 року №Ф-0003811302; визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 6 березня 2019 року №0003801302; стягнути на її користь витрати на правову допомогу в сумі 6000 грн.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 25 червня 2019 року позов задоволено в повному обсязі: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Волинській області від 6 березня 2019 року №0003821302, №0003831302, №0003851302, №0003861302, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 6 березня 2019 року №0003801302, вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 6 березня 2019 року №Ф-0003811302; стягнуто на користь ФОП ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у Волинській області 9605,00 грн витрат по сплаті судового збору та 6000,00 грн витрат на правову допомогу.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2019 року скасовано рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25 червня 2019 року в частині визнання протиправним та скасування рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0003801302 від 6 березня 2019 року та вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0003811302 від 6 березня 2019 року, а також в частині присуджених судових витрат. Ухвалено у цій частині нову постанову, якою вказані позовні вимоги залишено без розгляду. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. Також судом змінено розподіл судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції в частині залишення частини позовних вимог без розгляду, вважаючи, що воно прийняте внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права, ФОП ОСОБА_1 звернулась із касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалене судом рішення й направити справу в цій частині на продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

На обґрунтування вимог касаційної скарги вказує, що питання пропуску позивачем строку на звернення до суду з позовом про скасування рішення про застосування штрафних санкцій та вимоги про сплату боргу не було предметом розгляду в суді першої інстанції, не заявляв і відповідач про порушення позивачем строку звернення до суду із вказаними вимогами. Також, наголошує на тому, що судом апеляційної інстанції не досліджувались обставини щодо порушення відповідачем передбаченого пунктом 58.3 статті 58 ПК України порядку направлення рішень контролюючого органу, зокрема, в частині їх направлення на дійсну адресу позивача. Вказує, що відповідаючи в судовому засіданні на запитання колегії суддів апеляційної інстанції щодо обставин отримання спірних рішення та вимоги, позивач, внаслідок хвилювання, не змогла пригадати, що в дійсності спірні рішення вона не отримувала взагалі за адресою свого місця проживання, допоки не розпочала їх пошук самостійно. При цьому адреса дійсного її проживання є відмінною від адреси, вказаної на конверті, однак це питання судом апеляційної інстанції не досліджувалось. Також, звертає увагу на те, що судом апеляційної інстанції було безпідставно поновлено відповідачу строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та як, наслідок, незаконно відкрито апеляційне провадження за вказаною скаргою.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції в частині залишення без розгляду позовних вимог - без змін як законне й обґрунтоване.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Суди встановили, що за наслідками проведення документальної позапланової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 за період діяльності з 1 січня 2015 року по 1 квітня 2018 року, посадовими особами ГУ ДФС у Волинській області складено акт від 21 січня 2019 року.

На підставі встановлених перевіркою порушень позивачем вимог законодавства, 6 березня 2019 року відповідачем прийнято: податкове повідомлення-рішення №0003821302, яким збільшено суму грошового зобов'язання з військового збору на 6026,09 грн; податкове повідомлення-рішення №0003831302, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 72313,01 грн; податкове повідомлення-рішення №0003851302, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 890209 грн; податкове повідомлення-рішення №0003861302, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "єдиний податок з фізичних осіб" на загальну суму 34656,65 грн; вимогу №Ф-0003811302 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальну суму 68435,71 грн; рішення №0003801302 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в сумі 16118,13 грн.

Задовольняючи позов у повному обсязі суд першої інстанції виходив з того, що позивачем правомірно, з дотриманням норм податкового законодавства нараховано та сплачено суму єдиного податку за період, що охоплювався перевіркою, а відтак донарахування єдиного податку, податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску суд також визнав протиправним.

Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав до скасування спірних податкових повідомлень-рішень. Водночас, що стосується вимоги відповідача №Ф-0003811302 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску та рішення №0003801302 про застосування штрафних санкцій, апеляційний суд дійшов висновку, що позов в цій частині подано з пропуском 10-денного строку звернення до суду, який встановлений Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".

Предметом касаційного перегляду в цій справі є судове рішення апеляційного суду в частині залишення без розгляду позовних вимог ФОП ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення про застосування штрафних санкцій та вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених цим судом фактичних обставин, колегія суддів виходить з наступного.

Частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого КАС України або іншими законами.

Відповідно до частини 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи частини 3 статті 122 КАС України та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Спеціальним нормативно-правовим актом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 8 липня 2010 року №2464-VI (далі-Закон №2464-VI).

Дія ~law18~ поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених ~law19~, або в частині, що не суперечить ~law20~ (~law21~).

Згідно з абзацами 4,5,6 ~law22~ платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску.

Порядок узгодження сум недоїмки з єдиного внеску встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (абзац 8 ~law23~).

Відповідно до абзацу 9 ~law24~ у разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов'язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку.

Пунктом 1.3 статті 1 Податкового кодексу України визначено, що Пунктом 1.3 статті 1 Податкового кодексу України не регулює питання погашення зобов'язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.

Зазначене свідчить про те, що положення ПК України не поширюються на відносини щодо порядку сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, як і відповідальність за порушення такого порядку.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду, що при оскарженні рішень податкового органу, прийнятих в межах ~law25~, визначений ПК України строк звернення до адміністративного суду не застосовується, на що неодноразово вказував Верховний Суд в постановах від 31 січня 2019 року (справа №802/983/18-а), від 17 липня 2019 року (справа №0740/1050/18), від 8 серпня 2019 року (справа №480/106/19), від 12 лютого 2020 року (справа №480/1192/19).

Аналізуючи доводи касаційної скарги в контексті неповного недослідження судом апеляційної інстанції обставин отримання позивачем спірних рішень контролюючого органу колегія суддів виходить з наступного.

З метою встановлення обставин щодо дотримання позивачем строку звернення до суду під час апеляційного перегляду справи ухвалою від 7 жовтня 2019 року Восьмий апеляційний адміністративний суд витребував від відповідача докази отримання ФОП ОСОБА_1 рішення про застосування штрафних санкцій від 6 березня 2019 року №0003801302 та вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 6 березня 2019 року №Ф-0003811302.

За наслідками дослідження наданої відповідачем копії повідомлення про вручення ОСОБА_1 поштового відправлення, апеляційним судом встановлено, що оскаржуване рішення та вимогу вона отримала 13 березня 2019 року. Отримання поштового конверта з рішеннями у вказану дату підтвердила і позивач, яка була присутня в судовому засіданні. Також судом апеляційної інстанції було встановлено, що вимогу та рішення позивачка в адміністративному порядку не оскаржувала. Поряд із тим, оскільки до суду з позовом про їх скасування позивач звернулася лише 11 квітня 2019 року, апеляційний суд констатував пропуск позивачем строку звернення до суду із вказаними вище позовними вимогами та залишив позов без розгляду у відповідній частині.

Водночас, у доводах касаційної скарги ФОП ОСОБА_1 заперечує факт отримання нею рішення про застосування штрафних санкцій та вимоги про сплату боргу 13 березня 2019 року, натомість вказує, що отримала вказані рішення самостійно з інших джерел. На підтвердження таких обставин позивач надає до касаційного суду відповідні докази, а саме: листи АТ "Укрпошта", в яких останнє спростовує вручення рекомендованого поштового відправлення, про яке йде мова, особисто ОСОБА_1, а також документи, що свідчать про зміну позивачем 16 січня 2019 року місця проживання та, як наслідок, фізичної неможливості отримання нею рекомендованого поштового відправлення, наданого контролюючим органом до суду, тощо.

Згідно з частиною 1 статті 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Визнання - це повідомлення стороною чи іншими особами, що беруть участь у справі, обставин, що підтверджують наявність чи відсутність фактів, які за законом повинні доводити друга сторона чи інші особи. Процесуальним наслідком визнання в адміністративному процесі однією зі сторін факту встановленим, є набуття фактом безспірного характеру і звільнення другої сторони від його доказування.

Відповідно до частини 2 статті 78 КАС України відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози, тяжкої обставини або обставини, визнаної у результаті зловмисної домовленості її представника з іншою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

В контексті викладеного колегія суддів наголошує, що вирішення спору по суті (що також включає зібрання й аналіз доказів у справі та встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення спору чи іншого процесуального питання у справі) відбувається саме в судах першої та апеляційної інстанції. Суд касаційної інстанції, з огляду на його статус та функції, здійснює виключно перевірку законності судових рішень судів попередніх інстанцій, тобто він обмежений питаннями права, а не факту. Це обумовлено низкою приписів процесуального закону: статті 341, 353 КАС України.

Як видно зі змісту касаційної скарги і додатків до неї, фактично на стадії касаційного перегляду справи позивач відмовляється від обставин, визнаних нею під час судового засідання в суді апеляційної інстанції, та надає докази на підтвердження таких "нових" обставин. Однак, відмова учасника процесу від обставини, які ним визнаються, можлива на стадії розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанції, тобто в судах факту, але не у касаційній інстанції.

Колегія суддів враховує, що судом апеляційної інстанції було вирішено спір з урахуванням повідомлених позивачем суду обставин, і жодного обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання у суду в ході апеляційного розгляду справи не виникало.

Постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2019 року ухвалена на підставі тих доказів, які були у розпорядженні суду апеляційної інстанції, а також тих обставин, які визнавалися обидвома сторонами.

Висновки суду апеляційної інстанції є результатом оцінки наявних у його розпорядженні доказів. Суд касаційної інстанції не може не погодитись із такими, оскільки така оцінка судом здійснена з дотриманням вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи на підставі належних та допустимих доказів.

За правилами частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні

судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які тягнуть за собою обов'язкове скасування судового рішення, в ході касаційного перегляду Судом не встановлено.

Таким чином, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвалене апеляційним судом рішення - без змін.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд -

постановив:

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2019 року залишити без змін, а касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. Л. Желтобрюх

Судді О. В. Білоус

Н. Є. Блажівська