Історія справи

Ухвала КАС ВП від 26.06.2019 року у справі №826/4345/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 листопада 2019 року

Київ

справа №826/4345/18

адміністративне провадження №К/9901/16581/19

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: суддя-доповідач - Гусак М. Б., судді - Гончарова І. А., Усенко Є. А., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2019 року (судді - Горяйнов А. М., Аліменко В. О., Літвіна Н. М. ) у справі № 826/4345/18 за позовом публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго" до Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області, Державної фіскальної служби України про визнання протиправними та скасування вимоги та рішення,

УСТАНОВИЛА:

Публічне акціонерне товариство "Черкасиобленерго" (далі - Товариство) звернулося до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області (далі - ГУ ДФС), Державної фіскальної служби України (далі - ДФС) та просило суд визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДФС від 7 грудня 2017 року № Ю-5770-17 про сплату боргу (недоїмки); визнати протиправним та скасувати рішення ДФС від 12 лютого 2018 року № 4889/6/99-99-11-02-02-25 про результати розгляду скарги; судові витрати покласти на відповідачів.

В обґрунтування позову позивач зазначив про те, що він перебуває у процедурі банкрутства з 14 травня 2004 року та ухвалою господарського суду введено мораторій на задоволення вимог майнових кредиторів за виключенням виплати заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяною здоров'ю громадян, авторської винагороди. З урахуванням вказаних обставин позивач не погодився з оскаржуваною вимогою про сплату боргу (недоїмки) та вважав, що нарахування штрафу та пені суперечать чинному законодавству. Окрім того, прийняттям Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, постанов щодо застосування додаткових добових відрахувань з поточного рахунку Товариства, призвело до виникнення заборгованості із заробітної плати працівникам у листопаді 2017 року та потягло за собою затримку у сплаті єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - Єдиний внесок).

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2018 року у задоволенні вказаного адміністративного позову відмовлено на підставі того, що строк сплати Єдиного внеску настав після порушення справи про банкрутство, дія мораторію на виконання таких зобов'язань не поширюється, у зв'язку з чим підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову про задоволення позову.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2019 року апеляційну скаргу Товариства задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва в частині відмови в задоволенні позовної вимоги щодо визнання протиправною і скасування вимоги ГУ ДФС про сплату боргу (недоїмки) від 12 лютого 2017 року № Ю-5770-17 у частині сплати штрафу в розмірі 124786 грн 79 коп. та пені у розмірі 28722 грн 89 коп. скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позову в цій частині. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що згідно з абзацом 4 частини 4 статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у редакції, чинній до 19 січня 2013 року, протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

На думку суду апеляційної інстанції, положення вказаної статті встановлюють заборону нарахування санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) незалежно від дати їх виникнення: до введення мораторію чи після порушення провадження у справі про банкрутство, отже, в період дії мораторію нарахування штрафів та пені за порушення строків сплати Єдиного внеску не застосовується.

24 червня 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДФС, в якій відповідач, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просив скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2019 року та ухвалити рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

ГУ ДФС вказало на неправильне тлумачення судами норми права, якою врегульовано наслідки введення мораторію у процедурі банкрутства та яка міститься у статті 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у редакції, чинній після 19 січня 2013 року, яка, на думку відповідача, підлягала застосуванню до спірних правовідносин, та у статті 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у редакції, чинній до 19 січня 2013 року.

Товариством подано відзив на касаційну скаргу, обґрунтований аргументами, викладеними в оскаржуваній постанові Шостого апеляційного адміністративного суду, в якому позивач просив суд оскаржувану постанову суду залишити без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2019 року провадження у справі зупинене до набрання законної сили постановою у справі № 2340/4157/18.

Ухвалою Верховного Суду від 12 листопада 2019 року провадження у справі поновлено у зв'язку із набранням 23 жовтня 2019 року законної сили постановою Верховного Суду у справі № 2340/4157/18.

Переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню у повному обсязі з огляду на таке.

Відповідно до частин 1 , 2 , 3 статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що ухвалою господарського суду Черкаської області від 14 травня 2004 року у справі № 01/1494 було порушено провадження у справі про банкрутство Товариства, розгляд якої на час ухвалення оскаржуваного судового рішення не завершений. Вказаною ухвалою суду введено мораторій на задоволення майнових вимог кредиторів за виключенням виплати заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю громадян, авторської винагороди.

Позивач перебуває на обліку в ГУ ДФС як платник Єдиного внеску.

Відповідач на підставі даних інформаційної системи ДФС виніс та направив позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 7 грудня 2017 року № Ю-5770-17 на загальну суму 375 845 грн 61 коп., з яких 222 335 грн 93 коп. 00 коп. - недоїмка, 124 786 грн 79 коп. - штраф та 28 722 грн 89 коп. - пеня за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) Єдиного внеску станом на 30 листопада 2017 року.

Товариство оскаржило зазначену вимогу в адміністративному порядку. Однак рішенням ДФС від 12 лютого 2018 року № 4889/6/99-99-11-02-02-25 у задоволенні скарги позивача було відмовлено.

Не погодившись із цим рішенням, позивач звернувся із позовом до суду.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, дійшла висновку, що судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення неправильно застосовано норми матеріального права, а саме: приписи абзацу 4 частини 4 статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" № 2343-ХІІ (в редакції, чинній до 19 січня 2013 року), у результаті чого скасовано рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.

Так, судовою палатою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів, на розгляд якої передано справу № 2340/4157/18 за позовом Товариства до ГУ ДФС у зв'язку із неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права в аналогічних справах, визначено відповідну правову позицію (постанова від 23 жовтня 2019 року).

Вказаною постановою Верховного Суду касаційну скаргу ГУ ДФС задоволено, рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2019 року скасовано, в позові Товариства до ГУ ДФС про визнання протиправним та скасування рішення відмовлено. Верховний Суд вказав, що встановлена нормою абзацу четвертого частини 4 статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у зазначеній редакції заборона щодо нарахування неустойки (штрафу, пені), застосування санкцій протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів стосується невиконання чи неналежного виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дати введення мораторію, і не поширюється на поточні зобов'язання (зобов'язання, які виникли після цієї дати) боржника. Боржник, стосовно якого порушено провадження про визнання банкрутом і введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, звільняється від відповідальності лише за невиконання зобов'язань, щодо яких запроваджено мораторій. За поточними зобов'язаннями боржник відповідає на загальних підставах до прийняття господарським судом постанови про визнання його банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Таке тлумачення норм, якими встановлено правий режим мораторію на задоволення вимог кредиторів, на думку Верховного Суду, відповідає суті мораторію: він вводиться господарським судом одночасно із порушенням справи про банкрутство, а відтак стосується тих вимог, які мали місце на дату прийняття відповідного рішення судом. Оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли (термін виконання яких настав) після введення мораторію, то і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно із статтею 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області задовольнити.

2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2019 року скасувати, залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2018 року у цій справі.

3. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. Б. Гусак

Судді І. А. Гончарова

Є. А. Усенко