Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 липня 2018 року

м. Київ

справа №727/336/17

адміністративне провадження №К/9901/43599/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Мороз Л.Л.,

суддів: Бучик Ю.А., Гімона М.М., -

розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу № 727/336/17

за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Чернівецької міської ради (далі - Виконком міськради, Міськрада відповідно), приватного підприємства (далі - ПП) «Санітарія» про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Шевченківського районного суду м. Чернівці від 15 травня 2017 року, ухвалену у складі головуючого судді Літвінової О.Г. та

постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Сапальової Т.В., суддів Боровицького О.А, Матохнюка Д.Б., -

ВСТАНОВИВ:

12 січня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати невідповідними законодавству, недійсними з дати прийняття та скасування рішення Виконкому міськради від 23 березня 2010 року № 195/5 «Про коригування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, внесення змін в рішення виконавчого комітету від 21.10.2008 року № 814/21 та визнання таким, що втратило чинність рішення виконавчого комітету від 17.05.2005 року № 365/8» (далі - рішення Виконкому міськради від 23 березня 2010 року № 195/5) в частині затвердження скоригованих тарифів на послуги з утримання 3187 будинків і споруд та прибудинкових територій згідно з додатками 1-14.

В обґрунтування позовних вимог вказав на те, що оспорюване рішення було прийнято з порушенням чинного законодавства, порушено порядок визначення тарифів, не було проведено громадські обговорення.

Шевченківський районний суд м. Чернівці постановою від 15 травня 2017 року відмовив у задоволенні позовних вимог.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції керувався тим, ОСОБА_1 пропустив строк звернення до суду в частині позовних вимог щодо визнання недійсним та скасування рішення Виконкому міськради від 23 березня 2010 року №195/5, оскільки про існування прийнятого рішення йому було відомо ще у 2012-2015 роках. Крім того, позивач брав участь в якості відповідача в судових засіданнях про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Вінницький апеляційний адміністративний суд постановою від 26 вересня 2017 року скасував рішення суду першої інстанції, ухвалив нове - про відмову в задоволенні позовних вимог.

Приймаючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив із того, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про порушення строків позовної давності при зверненні до суду. При цьому колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідач правомірно на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529 «Про затвердження Порядку формування тарифів на послуги з послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій» (далі - Постанова № 529, Порядок № 529 відповідно), статті 31 Закону України від 24 червня 2004 року № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон № 1875-IV) та статті 28 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280/97-ВР) прийняв оскаржуване рішення.

21 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанови Шевченківського районного суду м. Чернівці від 15 травня 2017 року та Вінницького апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року, ухвалити нове рішення - про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована, зокрема, тим, що у постанові суду апеляційної інстанції не зазначено короткого змісту вимог апеляційної скарги, узагальненого викладу позицій інших осіб, які беруть участь у справі. Також доводи касаційної скарги зводяться до встановлення обставин у справі, а саме, щодо надання ПП «Санітарія» розрахунків вартості послуг з утримання будинків та прибудинкових територій.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 28 листопада 2017 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

Пунктом 4 частини першої розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частини третя статті 3 КАС України).

Відповідно до статті 327 КАС України судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду заслухав у попередньому судовому засіданні доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, та, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції - без змін, з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що ОСОБА_1, разом із сім'єю, проживає за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно з пунктом 1 рішення Виконкому міськради від 23 березня 2010 року за №195/5 було затверджено скориговані тарифи з утримання 3187 будинків та споруд та прибудинкових територій.

Відповідно до вказаного рішення скориговано тарифи на послуги з утримання 3187 будинків і споруд та прибудинкових територій згідно з додатками 1-14.

У додатку 13 до цього ж рішення визначені тарифи на послуги з утримання будинку за адресою: АДРЕСА_2 та прибудинкової території, виконавцем робіт з обслуговування якого визначено ПП «Санітарія».

Нормативно-правовий акт був доведений до населення через місцеву газету «Чернівці» від 31 березня 2010 року № 3, в якій було опубліковано Рішення Виконкому міськради від 23 березня 2010 року №195/5, а також тарифи згідно з додатками до нього (а.с.15-16).

Також апеляційним судом встановлено, що згідно Протоколу засідання комісії з питань тарифної політики в житлово-комунальній сфері міста Чернівці щодо розгляду тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій від 15 грудня 2009 року Комісією розглянуто кореговані тарифи на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, що надавались ПП «Санітарія».

В період з 2012- 2016 роки позивач ОСОБА_1 здійснював листування з різними установами щодо оспорюваного рішення. Остання відповідь від управління житлово-комунального господарства Чернівецької обласної державної адміністрації була від 20 грудня 2017 року за №52.

Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 57 Конституції України кожному гарантується право знати свої права і обов'язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є не чинними.

Статтею 144 Конституції України закріплено форми та засоби реалізації права територіальних громад, органів місцевого самоврядування та вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон № 280/97-ВР.

Підставами для визнання рішень недійсними є невідповідність їх вимогам чинного законодавства та/ або визначеній законом компетенції органу, який прийняв ці рішення.

За правилами частини другої статті 171 КАС України (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних відносин) право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також суб'єкти правовідносин, до яких буде застосовано цей акт. Тобто, позивач повинен довести факт застосування до нього оскаржуваного нормативно-правового акта або те, що він є суб'єктом відповідних правовідносин, на які поширюється дія цього акта.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що дія спірного рішення може впливати на права і обов'язки позивача як члена територіальної громади.

Статтею 1 Закону № 280/97-ВР визначено поняття «виконавчі органи рад», як органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування, визначених цим та іншими законами.

Згідно зі статтею 11 Закону № 280/97-ВР виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних в містах (уразі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Відповідно до частини другої статті 4 Закону № 1875-IV суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, власники, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг.

До повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону (пункт 2 частини першої статті 7 Закону №1875-IV).

За правилами частини другої статті 14 Закону №1875-IV ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, визначених законом.

Суди встановили, що оскаржуване рішення Виконкому міськради прийняте на підставі постанови № 529, а також на виконання статі 31 Закону №1875-IV та статті 28 Закону № 280/97-ВР.

Відповідно до положень статті 31 Закону №1875-IV порядок формування цін/тарифів на кожний вид житлово-комунальних послуг першої і другої груп (пункти 1 та 2 частини першої статті 14 цього Закону) визначає Кабінет Міністрів України.

Виконавці/виробники здійснюють розрахунки економічно обґрунтованих витрат на виробництво житлово-комунальних послуг і подають їх на затвердження органам місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку.

Органи місцевого самоврядування затверджують ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги в розмірі економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво.

Так, Кабінет Міністрів України постановою № 529, зокрема, затвердив Порядок № 529, який визначає механізм формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій і поширюється на суб'єктів господарювання всіх форм власності, які надають послуги, суб'єктів господарювання всіх форм власності, що спеціалізуються на виконанні окремих послуг, на умовах субпідрядних договорів з виконавцями, органи місцевого самоврядування, власників житлових будинків (гуртожитків), власників (наймачів) квартир (житлових приміщень у гуртожитках), власників нежитлових приміщень у житлових будинках (гуртожитках).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 28 Закону № 280/97-ВР до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення в порядку і межах, визначених законодавством тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади.

Частиною десятою статті 59 Закону № 280/97-ВР акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або Законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Пунктами 1-3 частини третьої статті 2 КАС України ( в редакції, яка була чинною до 15 грудня 2017 року) визначено що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Аналогічні положення закріплені у частині третій статті 2 КАС України (в редакції, яка діє з 15 грудня 2017 року).

У справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що на засіданні Комісії з питань тарифної політики в житлово-комунальній сфері міста Чернівці щодо розгляду тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, яке оформлене Протоколом від 15 грудня 2009 року, Комісією розглянуто кореговані тарифи на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, що надавались ПП «Санітарія», що спростовує доводи скаржника про те, що відповідні розрахунки підприємством не надавались.

За таких обставин, правильним є висновок апеляційного суду про те, що Виконком міськради в межах своєї компетенції, з дотриманням процедурних норм та у відповідності до статті 28 Закону № 280/97-ВР, статті 31 №1875-IV та Порядку № 529, прийняв оспорював рішення, яке, на думку колегії є обґрунтованим та законним.

Оцінюючи наведені сторонами аргументи, Касаційний адміністративний суд виходить з такого, що всі аргументи скаржника, наведені в касаційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанцій, та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не зазначено.

Як зазначено у частині четвертій статті 328 КАС України, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Враховуючи наведене, Касаційний адміністративний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судом апеляційної інстанції постанови і погоджується з його висновками у справі, якими доводи скаржника відхилено.

Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року у справі № 727/336/17 - залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

Л.Л. Мороз

А.Ю. Бучик

М.М. Гімон,

Судді Верховного Суду