Історія справи

Ухвала КАС ВП від 06.02.2018 року у справі №820/475/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 квітня 2018 року

Київ

справа №820/475/17

адміністративне провадження №К/9901/4907/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів - Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.05.2017 (суддя - Панченко О.В.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2017 (головуючий суддя - Калиновський В.А., судді - Бондар В.О., Кононенко З.О.) у справі №820/475/17 за позовом Приватного підприємства «Старпласт» до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

Приватне підприємство «Старпласт» (далі - ПП «Старпласт») звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (далі - ГУ ДФС у Харківській області) від 26.12.2016 № 0000351411 та № 0000361411.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 24.05.2017, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2017, позовні вимоги задоволено.

Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій Головне управління ДФС у Харківській області оскаржило їх у касаційному порядку.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції, ухвалу суду апеляційної інстанції та прийняти у справі нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

В обґрунтування своїх вимог Головне управління ДФС у Харківській області посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 134, 139, 198 Податкового кодексу України, Закону України «Про бухгалтерський облік та податкову звітність», пункту 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704, пункту 3 розділу ІІІ П (С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 № 73, зареєстрованого в Міністерстві юстиції 28.02.2013, статей 72 86 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, відповідач зазначає, що враховуючи вимоги зазначених законодавчих норм, первинні документи складені позивачем за наслідками господарських операцій із зазначеним контрагентом складені з порушенням, у зв'язку з чим не підтверджено факт здійснення таких господарських операцій та відсутні підстави для включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту та валових витрат вартості придбаних послуг у спірних контрагентів.

У відзиві на касаційну скаргу ПП «Старпласт» зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як з'ясовано судами попередніх інстанцій, ГУ ДФС у Харківській області проведено планову документальну перевірку ПП «СТАРПЛАСТ» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014 по 31.03.2016, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.03.2016, результати якої оформлено актом від 12.09.2016 №532/20-40-14-02-07/32563542.

За наслідками проведеної перевірки відповідач дійшов висновку про порушення ПП «СТАРПЛАСТ» пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту139.1 статті 139, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134; пункту 198.1, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, у зв'язку з неправомірним формуванням даних бухгалтерського та податкового обліку при придбанні послуг з транспортно-експедиційного обслуговування у ПП «Муксун» за договором від 04.02.2014 № М-040214-3 та транспортних послуг у ФОП Кліщова О.І. за договором від 08.01.2014 №5/1 з огляду на непідтвердження реального характеру здійснених операцій, а також безпідставним віднесенням до складу витрат («Інші операційні витрати» за період 2015 рік, які не підтверджено первинними документами на загальну суму 54880,00 грн.

Обґрунтовуючи свою позицію, контролюючий орган, зокрема, посилався на узагальнену податкову інформацію про неможливість проведення перевірки ПП «Муксун» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.07.2014 по 31.12.2014, в якому відображено висновок про незнаходження підприємства за податковою адресою, відсутність обхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів тощо.

На підставі названого акту перевірки, та за результатами адміністративного оскарження, 26.12.2016 ГУ ДФС у Харківській області прийняті оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення:

- №0000351411, згідно з яким ПП «СТАРПЛАСТ» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 56426,00 грн., з яких за основним платежем - 40910,00 грн., за штрафними санкціями - 15516,00 грн.;

- №0000361411, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 47394,00грн., з яких за основним платежем - 31596,00 грн., за штрафними санкціями - 15798,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодилась колегія апеляційного суду, виходив з правомірності формування бухгалтерського та податкового обліку у період, що був предметом перевірки, а наявні в матеріалах справи докази підтверджують, що господарські операції по придбанню позивачем розглядуваних послуг у спірних контрагентів є реальними, фактично відбулися, у зв'язку з чим прийняття відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень є неправомірним.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, витрати (валові витрати) для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.

В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарської операції та відмови у формуванні витрат (валових витрат) та податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі платника у зв'язку з його господарською діяльністю.

Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваних господарських операцій, судові інстанції цілком обґрунтовано врахували долучені позивачем до матеріалів справи копії належним чином оформлених документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарських операцій і їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій, а саме: видаткових накладних; податкових накладних; товарно-транспортних накладних; актів здачі-прийняття робіт (надання послуг); рахунків-фактур; платіжних доручень.

Суди попередніх інстанцій цілком обґрунтовано прийняли вказані документи до уваги, надали їм належну правову оцінку та відхилили посилання контролюючого органу на ненадання деяких з представлених документів на перевірку, як на підставу для висновку про обґрунтованість здійснених донарахувань за даним епізодом.

Так, положення статей 11, 71, 86 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час вирішення даного спору) зобов'язують суд вжити заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, запропонувати сторонам подати докази на підтвердження своєї правової позиції, у разі необхідності витребувати докази з власної ініціативи, всебічно, повно та об'єктивно оцінити наявні у справі докази тощо.

Суд не може обмежити право платника довести в судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки.

Право надавати заперечення щодо висновків органу державної фіскальної служби та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

На момент здійснення спірних господарських операцій ПП «Старпласт» та його контрагенти були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, установчі документи недійсними в судовому порядку не визнавались.

При цьому судові інстанції правильно відхилили посилання контролюючого органу на результати контрольних заходів щодо ПП «Муксун», оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податків-покупця від дотримання його контрагентами податкової дисципліни та правильності ведення ними податкового або бухгалтерського обліку. Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених поставок, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені постачальниками, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цих осіб. Проте, посадовими особами ГУ ДФС у Харківській області на час здійснення перевірки таких обставин не встановлено.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Крім того, за наслідками проведеної перевірки відповідач дійшов висновку про заниження об'єкта оподаткування з податку на прибуток за 2015 рік, внаслідок віднесення до складу витрат витрати, які не підтверджено первинними документами на суму 54880,00 грн.

Судами встановлено, що підприємством до складу інших операційних витрат (дебет субрахунку 949) були віднесені, зокрема:

податок на додану вартість у сумі 17790,00 грн. та податок на прибуток у сумі 18763,00 грн., по яким був досягнутий податковий компроміс відповідно до підрозділу 92 Податкового кодексу України згідно з рішенням Індустріальної ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області №28 від 24.04.2015 «Щодо погодження застосування процедури податкового компромісу»;

- податок на додану вартість у сумі 17762,18 грн., нарахований на суму перевищення собівартості товару над ціною продажу, що підтверджується податковими накладними за січень-грудень 2015 року;

- податок на додану вартість у сумі 564,72 грн., нарахований за товарами, які використовувалися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку, що підтверджується податковими накладними за липень-грудень 2015 року.

Щодо податку на додану вартість у сумі 17790,00 грн. та податку на прибуток у сумі 18763,00 грн., нарахованого на підставі рішення Індустріальної ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області №28 від 24.04.2015 «Щодо погодження застосування процедури податкового компромісу» з урахуванням положень інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999, донараховані та сплачені зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток у розмірі 5% в бухгалтерському обліку відображаються на субрахунку 949 «Інші витрати операційної діяльності», де узагальнюється інформація про такі виграти операційної діяльності, які не знайшли відображення на інших субрахунках рахунку 94 «Інші витрати операційної діяльності».

Щодо висновків відображених в акті перевірки в частині безпідставного віднесення позивачем до податкового кредиту суми у розмірі 17762,18 грн. судами встановлено, що податок на додану вартість нарахований на суму перевищення собівартості товару над ціною продажу в бухгалтерському обліку відображено Дт 949 Кт 641 на суму 17 762,18 грн., що відповідає Інструкції з бухгалтерського обліку податку на додану вартість, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 01.07.1997 №141.

Податок на додану вартість нарахований відповідно до пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України в бухгалтерському обліку відображається записами Дт 643 Кт 641 на суму 564,72 грн. та Дт 949 Кт 643 на суму 564,72 гри., що знайшло своє відображення у бухгалтерському обліку ПП «Старпласт».

Щодо порушення вимог підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, які призвели до заниження доходів від будь-якої діяльності, визначених за правилами бухгалтерського обліку за І квартал 2016року на суму 24368,00 грн., встановлено,що відповідно до акту перевірки, ПП «Старпласт» не включено до сумарного доходу по рядку 01 «Дохід від будь-якої діяльності (за вираховуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку» до податкової Декларації з податку на прибуток підприємства за І квартал 2016 року доходи як відсоток банку на суму 24368,00 грн. («Інші операційні доходи»).

Разом з тим, встановлено, що інші операційні доходи на суму 24368,00 грн. включені до доходу по рядку 01 «Дохід від будь-якої діяльності (за вираховуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку» податкової Декларації з податку на прибуток підприємства за І півріччя 2016 року та відповідна сума податку па прибуток сплачена до бюджету, про що свідчить довідка та Звіт про фінансові результати за 1 півріччя 2016 року і рахунки 719, 70, 712, 719 за І півріччя 2016 року.

Щодо порушення позивачем вимог пунктів198.1,198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, які призвели до завищення податкового кредиту у розмірі 4381,00 грн. за січень 2015 року та січень, березень 2016року.

Підставою для таких висновків слугувало судження контролюючого органу про зайве включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість по податковим накладним, які не зареєстровані контрагентами ПП «Старпласт».

Та, відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

В той же час, пунктом 11 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України встановлено, що лише з 1 лютого 2015 року реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних підлягають всі податкові накладні та розрахунки коригування до податкових накладних (у тому числі які не надаються покупцю, виписані за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування) незалежно від розміру податку на додану вартість в одній податковій накладній/розрахунку коригування.

Разом з тим, податкові накладні №205 від 21.01.2015 на суму 12900,00 грн., №131 від 14.01.2015 на суму 6800,00 грн., №124 від 13.01.2015 на суму 6200,00 грн. складені у січні 2015 року та сума податку на додану вартість в яких становить менше ніж 10 тис. грн., не підлягали обов'язковій реєстрації, а отже, ПП «Старпласт» мало право на віднесення сум ПДВ по таким податковим накладним.

Також до складу податкового кредиту підприємство у січні та березні 2016 року були віднесені суми податку на додану вартість на загальну суму 64 грн. на підставі касових чеків від 30.03.2016 на суму 85,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 14,17 грн.), від 21.01.2016 на суму 25,00 грн. (у т.ч. ПДВ -4,17 грн.), від 26.01.2016 на суму 46 грн. (у т.ч. ПДВ - 7,67 грн.), від 14.01.2016 на суму 109,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 18,17 грн.), від 22.01.2016 на суму 117,00 грн. (у т.ч. ПДВ -19,50 грн.) (т.2 а.с.112).

Відповідно до підпункту «б» пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України, підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту без отримання податкової накладної, також є касові чеки, які містять суму отриманих товарів/послуг, загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального номера та податкового номера постачальника). При цьому з метою такого нарахування загальна сума отриманих товарів/послуг не може перевищувати 200 гривень за день (без урахування податку).

У разі використання платниками для розрахунків із споживачами реєстраторів розрахункових операцій касовий чек повинен містити дані про загальну суму коштів, що підлягає сплаті покупцем з урахуванням податку, та суму цього податку, що сплачується у складі загальної суми.

Враховуючи те, що загальна сума отриманих підприємством послуг не перевищує 200 гривень за день, ПП «Старпласт» мав право віднести до складу податкового кредиту суми ПДВ, вказані у касових чеках №205 від 21.01.2015, №131 від 14.01.2015, №124 від 13.01.2015 до складу податкового кредиту відповідного періоду.

За таких обставин, суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що господарській операції між позивачем та його контрагентом здійснені відповідно до умов чинного законодавства, реальність яких підтверджується належним чином оформленими первинними документами, що містяться в матеріалах справи, а відтак з протиправністю прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

постановив:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.05.2017 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна ,

Судді Верховного Суду