Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 квітня 2018 року

Київ

справа №161/5960/17

адміністративне провадження №К/9901/38405/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Олендера І.Я.,

суддів: Гончарової І.А., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 8 червня 2017 року (суддя Івасюта Л.В.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2017 року (судді: Затолочний В.С. (головуючий), Запотічний І.І., Кузьмич С.М.) у справі за позовом ОСОБА_2 до Волинської митниці Державної фіскальної служби України про визнання незаконною та скасування постанови,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2.) звернувся до суду з позовом до Волинської митниці Державної фіскальної служби України (далі - відповідач, контролюючий орган) про визнання незаконною та скасування постанови в справі про порушення митних правил № 0350/205050700/17 від 15.03.2017.

Обґрунтовуючи позов ОСОБА_2 посилається на переміщення ним транспортного засобу через митний кордон України каналом «зелений коридор» з метою особистого користування, а не в митному режимі «транзит». Тому позивач вважає притягнення його до відповідальності за порушення митних правил передбаченого частиною третьою статті 470 Митного кодексу України безпідставними.

Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 8 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2017 року, в задоволенні позову відмовлено.

Рішення судів обґрунтовано тим, що факт вчинення правопорушення, а саме перевищення строків транзитного перевезення транспортного засобу встановлених статтею 95 Митного кодексу України позивачем підтверджується наявними у справі доказами, а тому підстави для скасування оскаржуваної постанови про накладення адміністративного стягнення за порушення митних правил відсутні.

Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, де вказуючи на порушення судами норм матеріального права, просить скасувати постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 8 червня 2017 року, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2017 року та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

В доводах касаційної скарги позивач цитує норми матеріального права, вказує на неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, не правильне та неповне дослідження доказів, що призвело до невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, зокрема не враховано, що розгляд адміністративної справи відбувся без участі позивача, не враховано заяву про зміну митного режиму щодо ввезеного автомобіля та повідомлення контролюючого органу про перебування автомобіля на ремонті, а позивача на лікуванні, також позивач вказує, що автомобіль був ним ввезений для особистого а не комерційного використання. В касаційній скарзі інших обґрунтувань ніж ті, які були наведені в позовній заяві та апеляційній скарзі не вказано, в чому саме полягає неправильне застосування судами норм матеріального права скаржником не наведено.

Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 343 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року №2147-VІІІ, що діє з 15 грудня 2017 року).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 8 лютого 2017 року державним інспектором м/п «Устилуг» Волинської митниці ДФС Новосад В.С. відносно ОСОБА_2 було складено протокол про порушення митних правил № 0350/205050700/17, за ознаками адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 470 Митного кодексу України (далі МК) , а саме: перевищення встановленого статтею 95 МК строку транзитного перевезення автомобіля марки «DAIMLERYSLER JEEP CHEROKEE», р.н.з. НОМЕР_1, країна реєстрації - республіка Польща, більше ніж на десять діб.

Постановою № 0350/205050700/17 від 15.03.2017 позивача було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 470 МК, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8500 грн.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких мотивів.

Статтею 95 МК встановлені такі строки транзитних перевезень залежно від виду транспорту; зокрема, для автомобільного транспорту - 10 діб (у разі переміщення в зоні діяльності однієї митниці - 5 діб).

Відповідно до частини третьої статті 470 МК перевищення встановленого статтею 95 цього Кодексу строку доставки товарів, транспортних засобів комерційного призначення, митних або інших документів на ці товари більше ніж на десять діб, а так само втрата цих товарів, транспортних засобів, документів чи видача їх без дозволу органу доходів і зборів тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як встановлено судами попередніх інстанцій 20.11.2016 позивачем ввезено на митну територію через митний пост «Устилуг» Волинської митниці ДФС України автомобіль, марки «DAIMLERYSLER JEEP CHEROKEE», р.н.з. НОМЕР_1, країна реєстрації - республіка Польща в режимі транзит. Автомобіль вивезено за межі митної території України 08.02.2017, тобто з порушенням строків передбачених статтею 470 МК.

Доводи касаційної скарги щодо позбавлення права позивача брати участь у розгляді справи про притягнення його до відповідальності правильно спростовані судами попередніх інстанцій, оскільки наявні у справі докази підтверджують факт належного повідомлення ОСОБА_2 про дату та час розгляду справи.

Суди попередніх інстанцій правильно дали також і оцінку доводам позивача щодо знаходження транспортного засобу на ремонті на СТО ПАТ «Волинь-АВТО» в період з 06.12.2016 по 07.02.2017, вказавши, з урахуванням статті 192 МК, на несвоєчасність повідомлення митного органу про такі обставини та місцезнаходження транспортного засобу. Зокрема вказаною статтею передбачено, що перевізник зобов'язаний терміново повідомити найближчий орган доходів і зборів про обставини події, місцезнаходження товарів і транспортного засобу. Проте, таке повідомлення позивач здійснив більш ніж через місяць після початку перебування автомобіля та закінчення строку лікування.

В касаційній скарзі позивач також зазначає, що ним ввезено автомобіль не у митному режимі «транзит», а як транспортний засіб особистого користування, особливості правового регулювання якого встановлено статтею 380 МК, оскільки ним не було здійснено письмового декларування.

Суди попередніх інстанцій правомірно виходили з того, що відповідно до статті 380 МК тимчасове ввезення громадянами-резидентами транспортних засобів особистого користування, що класифікуються за товарними позиціями 8702, 8703, 8704 (загальною масою до 3,5 тонни), 8711 згідно з УКТ ЗЕД та причепів до них товарної позиції 8716 згідно з УКТ ЗЕД дозволяється на строк до одного року під письмове зобов'язання про їх зворотне вивезення за умови письмового декларування в порядку, передбаченому законодавством України для громадян, після сплати всіх митних платежів, які відповідно до закону підлягають сплаті при імпорті таких транспортних засобів.

Що стосується поміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення у митний режим тимчасового ввезення зазначені правові відносини регулюються статтею 104 МК, частина шоста якої передбачає. Що для поміщення товарів у митний режим тимчасового ввезення особа, відповідальна за дотримання митного режиму, повинна:1) подати органу доходів і зборів, що здійснює випуск товарів, транспортних засобів комерційного призначення у режимі тимчасового ввезення, документи на такі товари, транспортні засоби, що підтверджують мету їх тимчасового ввезення; 2) у випадках, передбачених законодавством, надати органу доходів і зборів зобов'язання про реекспорт товарів, транспортних засобів комерційного призначення, які тимчасово ввозяться, у строки, встановлені органом доходів і зборів; 3) подати органу доходів і зборів дозвіл відповідного компетентного органу на тимчасове ввезення товарів, якщо отримання такого дозволу передбачено законодавством; 4) сплатити митні платежі відповідно до статті 106 цього Кодексу або забезпечити виконання зобов'язання із сплати митних платежів відповідно до розділу X цього Кодексу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій позивачем зазначені дії також вчинені не були.

Вирішуючи спір, суди правильно виходили з того, що проїхавши каналом «зелений коридор» письмово не задекларувавши транспортний засіб, не сплативши митні платежі позивач самостійно обрав митний режим «транзит», що підтвердив надаючи письмові пояснення при вивезені автомобіля 8 лютого 2017 року, за змістом яких він підтвердив ввезення транспортного засобу в митному режимі «транзит», а пропущення строків вивезення обґрунтував перебуванням на лікарняному та довідкою СТО про ремонт автомобіля, тому суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку, що спірні правовідносини повинні регулюватися правовими нормами Митного кодексу України, які регулюють митний режим «транзит» в тому числі і щодо строків вивезення транспортного засобу.

Таким чином, суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що відповідачем правомірно притягнуто позивача до адміністративної відповідальності за порушення митних правил згідно частини третьої статті 470 МК України.

Відповідно до п. 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

З огляду на зазначене, враховуючи статті 104, 106, 192, 380, 470 Митного кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 8 червня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2017 року слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359, пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 8 червня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2017 року у справі № 161/5960/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

І.Я.Олендер

І.А. Гончарова

Р.Ф. Ханова ,

Судді Верховного Суду