Історія справи

Ухвала КАС ВП від 07.02.2019 року у справі №816/264/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 816/264/16

адміністративне провадження № К/9901/10109/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Олендера І. Я.,

суддів: Гончарової І. А., Ханової Р. Ф.,

розглянув у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Карлівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області про скасування рішення, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Карлівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 5 липня 2016 року (судді: Перцова Т. С. (головуючий), Дюкарєва С. В., Жигилій С. П. ) у справі № 816/264/16.

УСТАНОВИЛ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1) звернулась до суду з позовом до Карлівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області (далі - відповідач, контролюючий орган, Карлівська ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області) про скасування вимоги про сплату боргу від 18.02.2016 №Ф-0002121700, рішення № 0002131700 від 18.02.2016 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в сумі 2 373,89 грн, податкового повідомлення-рішення від
18.02.2016 № 0002101700.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що контролюючий орган приймаючи оскаржувані вимогу про сплату боргу від 18.02.2016 № Ф-0002121700, рішення №0002131700 від
18.02.2016 про застосування штрафних санкцій, податкового повідомлення-рішення від 18.02.2016 № 0002101700, діяв всупереч та не у відповідності до вимог чинного податкового законодавства, оскільки висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки не відповідають фактичним обставинам. Крім того, позивач зазначив, що контролюючий орган прийняв вимогу про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій по ЄСВ за формою та в порядку, що не відповідає додаткам № 7 № 13 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (затвердженої наказом Мінфіну від 20.04.2015 № 449).

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2016 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що контролюючий орган приймаючи оскаржувані вимогу про сплату боргу від 18.02.2016 № Ф-0002121700, рішення № 0002131700 від 18.02.2016 про застосування штрафних санкцій, податкове повідомлення-рішення від 18.02.2016 № 0002101700, діяв у межах та у відповідності до вимог чинного податкового законодавства, тоді як позивачем не було доведено та надано належних доказів на спростування висновків відповідача щодо недотримання позивачем вимог чинного законодавства.

4. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ФОП ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи просив скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2016 року та прийняти рішення, яким задовольнити позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 у повному обсязі.

5. Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 5 липня 2016 року задоволено апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1. Скасовано постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2016 року та прийнято нову постанову, якою задоволено адміністративний позов ФОП ОСОБА_1. Скасовано податкове повідомлення-рішення Карлівської ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області від
18.02.2016 № 00002101700, вимогу про сплату боргу від 18.02.2016 № Ф-0002121700 та рішення № 0002131700 від 18.02.2016 про застосування штрафних санкцій.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що контролюючий орган приймаючи оскаржувані вимогу про сплату боргу від 18.02.2016 № Ф-0002121700, рішення № 0002131700 від 18.02.2016 про застосування штрафних санкцій, податкове повідомлення-рішення від 18.02.2016 № 0002101700, діяв всупереч та не у відповідності до вимог чинного податкового законодавства, оскільки судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами відсутність порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

6. Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, Карлівська ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області подала касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 5 липня 2016 року та залишити в силі постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2016 року у справі № 816/264/16.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

7. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) зареєстрований як фізична особа-підприємець Чутівською районною державною адміністрацією Полтавської області та отримав свідоцтво про державну реєстрацію серії В01 №677315 від 21.02.2002, перебуває на податковому обліку в Карлівській ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області на загальній системі оподаткування. Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців основним видом діяльності ФОП ОСОБА_1 за КВЕД є: 46.13 діяльність посередників у торгівлі деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами.

В період з 16.11.2015 по 04.12.2015 працівниками Карлівської ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2014 по 31.12.2014, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2014. За результатами проведення перевірки складено акт від 11.12.2015 № 82/17/ НОМЕР_1, яким зафіксовано, зокрема, порушення позивачем вимог: п. 177.4 ст. 177, п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, встановлено завищення валових витрат на суму 169
637,40 грн за 2014 рік. Не надано документів, що підтверджують придбання ТМЦ на суму 169 637,40 грн, які пов'язані зі здійсненням підприємницької діяльності; в результаті донараховано податку з доходів фізичних осіб за 2014 рік в сумі 26
230,70 грн; пп. 2 п. 1 ст. 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", встановлено заниження суми чистого оподаткованого доходу, на який нараховується єдиний внесок у сумі 169
637,40 грн. В результаті чого занижено єдиний соціальний внесок на суму 58
864,18 грн за 2014 рік.

На підставі наведених висновків акта перевірки Карлівською ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області прийняті наступні рішення: податкове повідомлення-рішення від 24.12.2015 № 0016761700, яким визначено грошове зобов'язання з податку на доходи з фізичних осіб на загальну суму 32 788,38 грн, в т. ч. основного платежу в розмірі 26 230,70 грн, штрафної санкції в розмірі 6 557,68 грн; вимога від
11.12.2015 № Ф - 0016631700 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 58 864,18 грн; рішення від 18.08.2015 № 0016731700 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким визначено штрафну санкцію в розмірі 2
943,21 грн.

Позивач, не погодившись з винесеними щодо нього вищевказаними рішеннями, оскаржив їх в адміністративному порядку до ГУ ДФС у Полтавській області. За результатами розгляду скарги позивача рішенням ГУ ДФС у Полтавській області про результати розгляду скарги від 11.02.2016 №126/К/16-31-10-04-11 скасовано: податкове повідомлення-рішення від 24.12.2015 № 0016761700 - в частині визначення грошового зобов'язання в сумі 5 578,32 грн та штрафних санкцій в сумі 1 394,58 грн, в іншій частині зазначене повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу ФОП ОСОБА_1 - без задоволення; вимогу від 11.12.2015 № Ф - 0016631700 та рішення від 24.12.2015 № 0016731700 - скасовано повністю та зобов'язано Карлівську ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області сформувати і направити ФОП ОСОБА_1 нову вимогу на суму 47 477,83 грн та рішення на суму 2373,89 грн за формами відповідно до вимог чинного законодавства.

На підставі вказаного рішення ГУ ДФС у Полтавській області про результати розгляду скарги Карлівською ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області прийнято: вимогу про сплату боргу від 18.02.2016 №Ф - 0002121700 з єдиного внеску в розмірі 47
477,83 грн; рішення від 18.02.2016 № 0002121700 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску; податкове повідомлення-рішення від 18.02.2016 №0002101700, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в загальному розмірі 25 815,48 грн, з яких за основним платежем - 20 652,38 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 5 163,10 грн.

Згідно акта перевірки позивача, за висновками перевіряючого згідно наданих документів (виписки банку, акти виконаних робіт, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні та ін. ) витрати на придбання ТМЦ по виду діяльності "Посередництво в торгівлі деревиною та будівельними матеріалами" становлять 2 589 287,82 грн, тоді як згідно даних податкової декларації про майновий стан та доходи, поданої ФОП ОСОБА_1 по вказаному виду діяльності, за 2014 рік задекларовано витрати в сумі 2 758 925,22 грн, різниця цих сум складає 169
637,40 грн і становить витрати на придбання ТМЦ, не підтверджені документально.

У зв'язку із завищенням витрат на 169 637,40 грн в ході перевірки встановлено розбіжність в розмірі 26 230,70 грн між визначеними ОСОБА_1 сумами податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у податковій декларації про майновий стан та доходи в розмірі 2 366,55 грн та даними перевірки 28 597,25
грн. В акті перевірки також зазначено, що вищевказане порушення мало вплив на заниження позивачем у перевіряємому періоді суми єдиного соціального внеску в розмірі 58 864,18 грн, як різниця між даними звітів в сумі 5 474,62 грн та даними перевірки - 64 338,80 грн, або суми єдиного внеску, нарахованого з чистого оподаткованого доходу в 169 637,40 грн у розмірі 34,7 %.

Разом з тим, судом апеляційної інстанції встановлено з матеріалів справи та пояснень позивача встановлено, що у 2013-2014 роках ФОП ОСОБА_1 мав господарські взаємовідносини із ТОВ "Астор", у якого придбавав цемент в межах основного виду діяльності позивача за КВЕД для подальшого його перепродажу.

Видаткові накладні, виписані ТОВ "Астор" на постачання цементу з жовтня по грудень 2013 року на суму 169 390,65 грн (без ПДВ) не були включені в декларацію за 2013 рік, у зв'язку з наявністю кредиторської заборгованості за поставлений товар відповідно до актів звірок з ТОВ "Астор" та узагальнюючих таблиць. Так, згідно з актом звірки розрахунків між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ "Астор" від 31.12.2013, залишок на користь ТОВ "Астор" склав 298 028,70 грн (з ПДВ). Станом на
31.12.2014 частину заборгованості в сумі 203 568,78 грн було погашено, про що свідчить акт звірки розрахунків між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ "Астор" від 31.12.2014, згідно з яким залишок на користь ТОВ "Астор" складає 94 759,92 грн.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем 16.12.2015 були подані до Карлівської ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області заперечення на акт перевірки, про що свідчить відбиток вхідного штампу та підпис посадової особи інспекції. Разом із запереченнями надавались копії первинних документів щодо господарських відносин із ТОВ "Астор" за 2013 рік на загальну суму 169 583,61 грн, але фахівцем відповідача при прийнятті первинних рішень (податкового повідомлення-рішення, вимоги та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій) не бралась до уваги наявність видаткових накладних, що підтверджують період придбання товару. Суд апеляційної інстанції зазначив, що методологічна помилка позивача щодо формування витрат не призвела до заниження належного до сплати в бюджет податку з доходів фізичних осіб, оскільки суму податку позивачем було сплачено у повному обсязі, однак, по декларації за 2013 рік.

Також, судом апеляційної інстанції встановлено, що висновок відповідача про порушення позивачем п. 177.4 ст. 177, п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України та завищення валових витрат на суму 169 637,40 грн за 2014 рік також мав наслідком нарахування єдиного внеску у 2014 році, платником якого є позивач як фізична особа-підприємець. Однак, доводи відповідача про заниження позивачем суми чистого оподатковуваного доходу не знайшли свого підтвердження, а тому, відсутні підстави для висновку про заниження позивачем суми єдиного внеску, що підлягає сплаті ФОП ОСОБА_1 за 2014 рік. Висновок відповідача про заниження належної до сплати суми єдиного внеску ґрунтується лише на твердженні про заниження чистого оподатковуваного доходу. Інших зауважень з приводу обчислення грошового зобов'язання з єдиного внеску в акті перевірки не викладено. У зв'язку із встановленими обставинами справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про безпідставність донарахування контролюючим органом позивачеві зобов'язання зі сплати єдиного внеску за 2014 рік в сумі 47 477,83 грн та застосування штрафних санкцій за донарахування в сумі 2 373,89 грн.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

8. В доводах касаційної скарги відповідач цитує норми матеріального та процесуального права, перелічує порушення, які на його думку допущено позивачем, зокрема, в частині порушення позивачем правил обрахування чистого доходу (фінансового результату) у перевіряємому періоді, вказує на неврахування судом апеляційної інстанцій окремих положень Податкового кодексу України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), а також Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", що у своїй сукупності призвело до неправильного застосування судом норм матеріального права та порушень норм процесуального права при прийнятті рішення.

9. Позивач надіслав заперечення на касаційну скаргу, в якому вказує на правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права та просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

10. Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ, що діє з 15 грудня 2017 року).

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

11. Податковий кодекс України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин):

11.1. Пункт 44.1 статті 44.

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 216 Цивільного кодексу України.

11.2. Пункт 50.1 статті 50.

У разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 216 Цивільного кодексу України) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

11.3. Пункти 138.1,138.2,138.4,138.8 статті 138.

Витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з статтею 216 Цивільного кодексу України; крім витрат, визначених у статтею 216 Цивільного кодексу України.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II статтею 216 Цивільного кодексу України.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

11.4. Пункт 177.2 статті 177.

Дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з об'єктів нерухомості, зазначених у статтею 216 Цивільного кодексу України.

12. Закон України від 8 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування":

12.1. Пункт 2 частина перша статті 7.

Єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

12.2. Частина одинадцята статті 8.

Єдиний внесок для платників, зазначених у Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", встановлюється у розмірі 2,6 відсотка винагороди за цивільно-правовими договорами.

13. Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" 16 липня 1999 року №996-XIV:

13.1. Стаття 4.

Бухгалтерський облік та фінансова звітність грунтуються на таких основних принципах: обачність - застосування в бухгалтерському обліку методів оцінки, які повинні запобігати заниженню оцінки зобов'язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства; повне висвітлення - фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі; автономність - кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від її власників, у зв'язку з чим особисте майно та зобов'язання власників не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства; послідовність - постійне (із року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики.

Зміна облікової політики можлива лише у випадках, передбачених національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, і повинна бути обгрунтована та розкрита у фінансовій звітності; безперервність - оцінка активів та зобов'язань підприємства здійснюється виходячи з припущення, що його діяльність буде тривати далі; нарахування та відповідність доходів і витрат - для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів; превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми; історична (фактична) собівартість - пріоритетною є оцінка активів підприємства, виходячи з витрат на їх виробництво та придбання; єдиний грошовий вимірник - вимірювання та узагальнення всіх господарських операцій підприємства у його фінансовій звітності здійснюються в єдиній грошовій одиниці; періодичність - можливість розподілу діяльності підприємства на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності.

14. Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 "Доходи", затверджене наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290:

14.1. Пункт 5.

Дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за

умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Критерії визнання доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій).

15. Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318:

15.1. Пункт 6.

Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу

внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

15.2. Пункт 7.

Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції

16. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції Закону, що діяла до набрання чинності Закону України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ").

17. Колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції задовольняючи позовні вимоги ФОП ОСОБА_1, а саме: скасовуючи податкове повідомлення-рішення Карлівської ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області від 18.02.2016 № 00002101700, вимогу про сплату боргу від 18.02.2016 № Ф-0002121700 та рішення № 0002131700 від 18.02.2016 про застосування штрафних санкцій, виходив з того, що методологічна помилка позивача щодо формування витрат не призвела до заниження належного до сплати в бюджет податку з доходів фізичних осіб, а оскільки доводи відповідача про заниження позивачем суми чистого оподатковуваного доходу не знайшли свого підтвердження, то відсутні також підстави для висновку про заниження позивачем суми єдиного внеску, що підлягає сплаті ФОП ОСОБА_1 за 2014 рік.

Однак, колегія суддів зазначає, що методологічною помилкою є помилка допущена платником податків при складанні ним декларації, яка полягає у неправильному застосуванні або незастосуванні саме ставок оподаткування чи коефіцієнтів при визначенні податкового зобов'язання з того чи іншого податку, збору (обов'язкового платежу). У зв'язку з чим висновок суду апеляційної інстанції, що саме методологічна помилка позивача щодо формування витрат не призвела до заниження належного до сплати в бюджет податку з доходів фізичних осіб є необґрунтованим та безпідставним.

Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції встановлено, що позивачем визнано доходи від реалізації цементу, придбаного у ТОВ "Астор" у грудні 2013 року та згідно пояснень позивача весь обсяг цементу був реалізований саме в 2013 році, у результаті чого ним отримано чистий дохід в сумі 41 038,37 грн, із яких позивачем обраховано та сплачено податок на доходи фізичних осіб за наслідками цих операцій. При цьому, позивач зазначав, що при визначенні доходу ним не були враховані витрати на придбання даного товару, оскільки кінцевий і фактичний розрахунок за нього було здійснено лише в 2014 році і саме в цей рік було включено вказані витрати.

У зв'язку з встановленими обставинами справи, суд першої інстанції дійшов висновку, про порушення позивачем правил формування витрат при обрахунку чистого доходу, а саме принципу нарахування та відповідності доходів і витрат, закріпленого у пункті 138.4 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), що має наслідком завищення доходу у 2013 році, визнаного позивачем без урахування витрат, та завищення витрат у 2014 році через включення витрат, що не пов'язані з отриманням доходу.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що доводи позивача про фактичність понесення витрат шляхом перерахування лише у січні 2014 року коштів у рахунок погашення кредиторської заборгованості перед контрагентом ТОВ "Астор" за поставлений цемент у жовтні-листопаді 2013 року є безпідставними, оскільки доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів, а витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Крім того, щодо доводів позивача про правомірність включення ним вказаної суми витрат до складу витрат операційної діяльності 2014 року у зв'язку з допущенням помилки у минулому податковому періоді (2013 рік) та виявленні її у звітному податковому періоді 2014 року суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що такі доводи суперечать доказам наданим, зокрема, позивачем та його поясненням.

Згідно пояснень позивача, сума кредиторської заборгованості перед ТОВ "Астор" за результатами 2013 року у розмірі 298 028,65 грн (без ПДВ 248 357,21 грн) це сума не включених прямих витрат в декларацію 2013 року, і з них 203 268,74 грн з ПДВ (169 390,62 грн без ПДВ) оплачено та включено в декларацію 2014 року, а сума 94
759,92 грн з ПДВ (78 966,59 грн без ПДВ) не використаних та не оплачених документів по банку залишилась на 2015 рік, що підтверджується актом звірки з ТОВ "Астор" на 2015 рік, якщо буде погашена заборгованість та включені в декларацію 2015 року. Тобто, позивач чітко фіксує розміри наявної кредиторської заборгованості та чітко планує у який період включати витрати. З пояснень позивача, ним заплановано включити до складу витрат 2015 року частину кредиторської заборгованості перед ТОВ "Астор", що виникла у 2013 році. У зв'язку з зазначеним, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що в даному випадку мало місце саме порушення позивачем правил обрахування чистого доходу (фінансового результату) у перевіряємому періоді у зв'язку із порушенням останнім принципу відповідності доходів і витрат, а не допущення методологічної помилки, як зазначив суд апеляційної інстанції.

Також суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що відповідно до пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку. Однак, згідно матеріалів справи позивачем уточнюючий розрахунок до декларації про майновий стан і доходи за 2013 рік не подавався, що ФОП ОСОБА_1 не заперечувалось.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про завищення позивачем витрат у 2014 році. Таке порушення мало вплив на нарахування єдиного внеску у 2014 році, платником якого є позивач як фізична особа-підприємець. Згідно положень Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені законом, є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами правомірність прийняття контролюючим органом вимоги про сплату боргу від 18.02.2016 №Ф - 0002121700 з єдиного внеску в розмірі 47 477,83 грн та рішення від 18.02.2016 № 0002121700 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, що не було спростовано позивачем належними та достатніми доказами.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

18. Судами першої та апеляційної інстанції в повній мірі встановлено фактичні обставини справи.

19. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

20. Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (частина 1 статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції Закону, що діяла до набрання чинності Закону України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ").

21. З огляду на зазначене, враховуючи положення Податкового кодексу України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права, у частині неправильного тлумачення закону та скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, що є підставою для скасування такого судового рішення, а тому касаційна скарга Карлівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 5 липня 2016 року підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 341,345,349,352,355,356,359, пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного суду України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Карлівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 5 липня 2016 року у справі №816/264/16 скасувати, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2016 року в даній справі залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіІ. Я. Олендер І. А. Гончарова Р. Ф. Ханова