Історія справи

Ухвала КАС ВП від 15.08.2019 року у справі №810/4931/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 червня 2020 року

Київ

справа №810/4931/18

адміністративне провадження №К/9901/22619/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Рибачука А.І.

суддів: Стеценка С.Г., Бучик А.Ю.,

розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №810/4931/18

за позовом ОСОБА_1 до голови Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області Бочкарьова Анатолія Борисовича про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Київського окружного адміністративного суду від 01.04.2019, ухвалене судом у складі судді Журавель В.О.,

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.07.2019, ухвалену судом у складі: головуючого судді: Василенка Я.М., суддів: Ганечко О.М., Шурка О.І.,-

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

1. 20.09.2018 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до голови Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області Бочкарьова А.Б. (далі - відповідач), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у непостановці його на квартирний облік, як такого, що потребує поліпшення умов проживання та зобов`язати відповідача взяти його на квартирний облік, як такого, що потребує поліпшення житлових умов;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у ненаданні йому земельної ділянки та зобов`язати відповідача надати йому земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) у розмірі 0,15 га;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у незабезпеченні його роботою, яку він, враховуючи стан здоров`я, зможе виконувати та зобов`язати відповідача забезпечити його роботою, яку він, враховуючи стан здоров`я, зможе виконувати;

- визнати протиправними відомості, викладені у відповіді від 23.03.2018 №335/1;

- зобов`язати відповідача надати вмотивовану відповідь на його заяву від 27.04.2018, яка зареєстрована за №246.

2. Позовна заява обґрунтована, зокрема тим, що позивач є особою з інвалідністю та внутрішньо переміщеною особою, не має постійного місця проживання і тимчасово мешкає у гуртожитку, живе разом із матір`ю, неодноразово звертався до відповідача із заявами про забезпечення його житлом, землею, роботою, проте його звернення не розглядались належним чином або на такі звернення надавалися неповні відповіді.

3. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 01.04.2019, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.07.2019, позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у нерозгляді заяви позивача щодо постановки його на чергу на отримання житла та на отримання земельної ділянки.

Зобов`язано відповідача повторно розглянути заяву позивача від 01.03.2018 №121 щодо постановки його на чергу на отримання житла та на отримання земельної ділянки з урахуванням висновків суду.

Визнано протиправною бездіяльність відповідача в частині ненадання відповіді на заяву позивача від 27.04.2018, яка зареєстрована за номером №246 та зобов`язано відповідача надати вмотивовану відповідь на вказану заяву.

Провадження в адміністративній справі в частині позовних вимог про визнання протиправними відомостей, викладених у відповіді від 23.03.2018 №335/1 закрито.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

4. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанції у частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог про визнання протиправними відомостей, викладених у відповіді від 23.03.2018 №335/1, позивач подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 01.04.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.07.2019 у частині закриття провадження у справі та прийняти у цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.

5. Ухвалою Верховного Суду від 02.09.2019 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

6. Ухвалою Верховного Суду від 10.10.2019 на підставі частини шостої статті 346 КАС України справу №810/4931/18 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з оскарженням судового рішення з підстав порушення правил предметної підсудності.

7. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 29.11.2019 на підставі статті 347 КАС України справу повернуто на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у зв`язку із зміною процесуальних норм щодо підстав передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та наявністю висновку Великої Палати Верховного Суду у справі спір у якій виник з подібних правовідносин.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

8. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є громадянином України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 . Згідно з посвідченням серії від 08.06.2018 серія НОМЕР_2 позиває є особою з інвалідністю ІІ групи.

Відповідно до довідки від 28.04.2016 №3227000021 позивача взято на облік як внутрішньо переміщену особу, яка має фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 . У подальшому термін дії довідки з 27.10.2016 продовжено безстроково, що підтверджується відповідним записом.

Згідно з довідкою від 12.09.2014 №45 позивач з 14.04.2014 як переселенець з Автономної Республіки Крим прийнятий на тимчасове проживання в гуртожиток сімейного типу АДРЕСА_3 .

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач неодноразово звертався до органів державної влади та місцевого самоврядування щодо вирішення його житлових питань (створення належних умов проживання в гуртожитку) та соціальних питань (реабілітації по основній своїй хворобі, навчання для отримання професії).

01.03.2018 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив поставити його на чергу на отримання житла та земельної ділянки, так як проживає на території в смт. Велика Димерка більше 3,5 років (з квітня 2014 року), потребує поліпшення умов життя, має статус внутрішньо переміщеної особи та є особою з інвалідністю ІІ групи.

14.03.2018 позивача повідомлено листом відповідача №283 про результати розгляду його звернення. У вказаному листі зазначено, що позивач проживає в гуртожитку, який належить фермерському господарству «Журавушка» та що відсутня можливість надати позивачу помешкання комунальної власності для проживання в смт. Велика Димерка, оскільки у відповідача відсутнє житло комунальної форми власності.

20.03.2018 позивач звернувся із заявою до відповідача, в якій просив допомоги з вирішенням соціальних та житлових проблем, крім того просив: вказати належного адресата для вирішення його звернення, в разі якщо відповідач таким не є; вказати чому Київська обласна державна адміністрація упродовж 3,5 років немає повноважень давати вказівки відповідачу; зазначити, хто саме створив йому та його матері неналежні умови проживання; зазначити у чому полягає його вина, що його хочуть відправити в Автономну Республіку Крим.

23.03.2018 листом від №335/1 надано відповідь на заяву позивача від 16.03.2018 №Р06.907.2, в якій зазначено, що в ході перевірки встановлено, що позивач та ОСОБА_3 проживають у приватному гуртожитку, який належить фермерському господарству «Журавушка» в смт. В. Димирка.

ОСОБА_3 звернулася в департамент соціальної політики КМДА і отримала направлення на тимчасове поселення (проживання) в гуртожитку ФГ «Журавушка», де проживає і по сьогоднішній день.

ОСОБА_3 , опікуючись своїм хворим сином, на протязі чотирьох років отримує цільову фінансову допомогу від держави в сумі 884, 00 грн та 1 064,00 грн, кожен місяць, але ухиляється від оплати комунальних послуг та послуг за проживання. Однак, отриманні кошти використовуються цими особами не за призначенням. Спільний борг складає більше 50 000,00 грн за чотири роки проживання. Сім`я більше трьох років займає дві кімнати загальною площею 36 м2, в одній із кімнат знаходиться сміття, неодноразові прохання адміністрації гуртожитку навести порядок в кімнатах результатів не дали.

Позивач дійсно хворий і потребує постійного медичного огляду та лікування в спеціальному відділенні, але його мати ОСОБА_3 з незрозумілих причин ухиляється від цього і постійно пише скарги в різні інстанції. На протязі трьох років позивачу та ОСОБА_3 було запропоновано десятки варіантів переїхати в інші місця проживання, але вони категорично відмовляються і хочуть жити за рахунок держави, інших організацій, волонтерів, благодійних фондів.

Позивач вважає недостовірними та такими що порушують його права відомості, викладені у листі відповідача від 23.03.2018 №335/1.

ІІІ. ВИСНОВКИ СУДУ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

9. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України у частині позовних вимог про визнання протиправними відомостей, викладених у відповіді від 23.03.2018 №335/1 виходив з того, що спірні правовідносини у даному випадку виникли щодо недостовірності інформації та її спростування, такі носять приватно-правовий характер, що виключає можливість розгляду таких вимог в порядку адміністративного судочинства.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

10. Касаційна скарга обґрунтована тим, що виникнення спірних правовідносин обумовлено протиправною бездіяльністю відповідача щодо надання вмотивованої відповіді на його звернення, що в силу законодавчих приписів належить до його компетенції як суб`єкта владних повноважень, а тому законність таких дій (бездіяльності) підлягає перевірці адміністративним судом.

V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

11 . Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

12. Перевіривши доводи касаційної скарги, правильність застосування норм процесуального права судами попередніх інстанцій, Суд дійшов таких висновків.

13. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

14. На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

15. Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

16. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

17. Під час визнання предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

18. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

19. Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

20. Як свідчать доводи касаційної скарги, позивач не погоджується з висновками, що містяться у відповіді від 23.03.2018 №335/1, наданій відповідачем, за результатами розгляду його звернення щодо поліпшення житлових умов та вважає таку відповідь невмотивованою.

21. За змістом частин першої, другої, п`ятої, шостої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку. Відмова від права на звернення до суду є недійсною.

22. Згідно з частиною першою статті 77 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

23. Відповідно до пунктів 4, 5 частини п`ятої статті 160 КАС України у позовній заяві особа, яка стверджує про порушене її право, повинна навести зміст позовних вимог, викласти обставини, якими обґрунтовує свої вимоги, та зазначити докази, що підтверджують вказані обставини.

24. Відповідно до вказаних законодавчих положень, особа, яка вважає, що порушені її права, свободи чи інтереси, і яка у зв`язку з цим звертається за їх захистом до адміністративного суду, має зазначити в позовній заяві який саме суб`єкт владних повноважень порушив його права чи інтереси, яким чином, якими діями (рішенням, бездіяльністю) відбулося втручання в її права, які саме права були порушені, чи належать вони позивачу, які обставини про це свідчать.

25. Закон не передбачає вимог щодо обсягу, повноти чи слушності доводів позовної заяви, але приписує щонайменше сформулювати суть (зміст) порушення, яким чином воно негативно позначилось на правах особи, яка звертається з позовом, яким чином може бути відновлено порушене право.

26. Зміст та обсяг порушеного права та виклад обставини, якими воно підтверджується, у кожному конкретному випадку можуть бути різними і в той же час достатніми, щоб визначити предмет спору, його юрисдикційну належність, характер вимог, часові рамки події порушення, нормативне регулювання спірних відносин, а також обставини, за яких можна ухвалити одне із обов`язкових процесуальних рішень, пов`язаних із визнанням позовної заяви прийнятною/неприйнятною.

27. При визначенні предметної юрисдикції спору, судам також слід перевіряти чи взагалі підлягає судовому розгляду такий спір.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом, як зазначалось вище, є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Тобто у судовому порядку може бути оскаржене лише таке рішення, яке порушує безпосередньо права чи обов`язки позивача.

Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.

28. Крім того, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Тобто, у порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке порушує безпосередньо права чи обов`язки позивача.

29. З інформації, викладеної у листі від 23.03.2018 №335/1, видно, що така є відповіддю на звернення позивача щодо покращення умов проживання. Надаючи відповідь на таке звернення позивача, суб`єкт владних повноважень висловив власну позицію відносно предмету звернення та надав інформацію щодо вчинених ним дій стосовно вирішення питань, порушених позивачем у зверненні. В свою чергу, звернення позивача до суду обумовлене незгодою позивача з позицією суб`єкта владних повноважень. Разом з тим, спірний лист носить інформативний характер та не створює жодних правових наслідків для позивача, тому не може порушувати його права чи інтереси.

30. Згідно з частиною першою статті 277 Цивільного кодексу України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

31. Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

32. Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділову репутацію фізичної чи юридичної особи.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього порушено його особисті немайнові права.

33. Відтак, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність підстав для закриття провадження у справі в даній частині, оскільки спір у справі не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, водночас зауважує, що суди попередніх інстанцій помилково зазначили, що цей спір має розглядатися за правилами цивільного судочинства, зважаючи на те, що у спірних правовідносин відсутні ознаки приватно-правового характеру.

34. Колегія суддів зазначає, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

35. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

36. Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21.12.2010 у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).

37. У Рішенні Конституційного Суду України від 14.12.2011 №19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (стаття 55 Конституції України).

38. Надаючи відповідь на звернення, суб`єкт владних повноважень не реалізував свої владні управлінські функції, що свідчить про відсутність публічно-правових відносин між позивачем та відповідачем, а тому відповідь на звернення позивача надана у формі листа від 23.03.2018 №335/1 не порушує жодних прав чи інтересів позивача, внаслідок чого відсутній об`єкт судового захисту.

39. Викладене свідчить про те, що суди першої та апеляційної інстанцій по суті ухвалили правильні рішення, але частково без дотримання норм процесуального права, а тому наявні підстави для зміни рішення Київського окружного адміністративного суду від 01.04.2019 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.07.2019 в мотивувальній частині з викладених вище обставин.

40. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

41. Відповідно до частини першої, третьої та четвертої статті 351 КАС України (в редакції до набрання чинності змінами, внесеними Законом України від 15.01.2020 №460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справі») підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

42. Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що суди першої та апеляційної інстанцій, закриваючи провадження у справі, помилково дійшли висновку про те, що цей спір має вирішуватися за правилами цивільного судочинства, а тому рішення Київського окружного адміністративного суду від 01.04.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.07.2019 слід змінити у мотивувальній частині, виклавши їх в редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 345, 349, 351, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 01.04.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.07.2019 у справі №810/4931/18 у частині закриття провадження - змінити в частині встановлення предметної юрисдикції, а в іншій частині - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

А.І. Рибачук

С.Г. Стеценко

А.Ю. Бучик,

Судді Верховного Суду