Історія справи

Ухвала КАС ВП від 19.04.2018 року у справі №806/2623/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 червня 2018 року

Київ

справа №806/2623/15

касаційне провадження №К/9901/25346/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,

розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області на ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2016 (суддя - Шевчук С.М.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Труд» (далі - позивач) до Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області (далі - відповідач, ОДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Труд» звернулось до суду з адміністративним позовом до Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 25.06.2015 №0006132200, №0006122200, №0006112200.

Житомирський окружний адміністративний суд постановою від 29.10.2015 позов задовольнив.

ОДПІ 04.12.2015 звернулась до Житомирського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції.

Житомирський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 14.12.2015 апеляційну скаргу ОДПІ залишив без руху у зв'язку з несплатою судового збору та надав строк для усунення недоліків апеляційної скарги до 31.12.2015.

Клопотанням від 04.01.2016 ОДПІ просила суд продовжити строк для усунення недоліків поданої апеляційної скарги у зв'язку з відсутністю коштів для сплати судового збору.

Житомирський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 05.01.2016 наведене клопотання ОДПІ задовольнив та продовжив строк для виконання вимог ухвали Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2015 до 25.01.2016.

Відповідач 22.01.2016 повторно звернувся до суду з клопотанням про продовження строку на усунення недоліків апеляційної скарги, в обґрунтування чого вказав на фактичне позбавлення можливості сплати судового збору.

Житомирський апеляційний адміністративний суд розглянув зазначене клопотання ОДПІ та 29.01.2016 постановив ухвалу, якою відмовив у задоволенні повторного клопотання відповідача про продовження строку для усунення недоліків, апеляційну скаргу - повернув.

Відповідач 14.06.2016 вдруге подав апеляційну скаргу та заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження, за змістом якої останній просив суд визнати поважними причини пропуску строку на апеляційне оскарження постанови Житомирського окружного адміністративного суду від 29.10.2015, прийняти до розгляду апеляційну скаргу ОДПІ та відкрити апеляційне провадження у справі.

Житомирський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 22.06.2016 апеляційну скаргу ОДПІ залишив без руху з підстав ненадання податковим органом доказів відсутності коштів на сплату судового збору у період з 27.11.2015 (дати отримання постанови суду першої інстанції) до 14.06.2016 (дати звернення до суду із заявою про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження).

Розглянувши доводи, наведені відповідачем у заяві про усунення недоліків та додатках до неї, Житомирський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 02.08.2016 продовжив строк для усунення недоліків апеляційної скарги до 20.08.2016.

У зв'язку з невиконанням відповідачем вимог наведених ухвал суду апеляційної інстанції від 22.06.2016 та від 02.08.2016, Житомирський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 13.09.2016 визнав неповажними причини пропуску ОДПІ строку на апеляційне оскарження постанови Житомирського окружного адміністративного суду від 29.10.2015, відмовив у задоволенні відповідного клопотання та відмовив у відкритті апеляційного провадження на підставі частини четвертої статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

ОДПІ подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу від 13.09.2016, а справу повернути до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Обґрунтовуючи невідповідність ухваленого у справі судового рішення суду апеляційної інстанції нормам процесуального права, ОДПІ вказує на відсутність порушення ним абзацу третього частини четвертої статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки апеляційну скаргу подано у межах річного строку з моменту проголошення постанови суду першої інстанції. Крім того, податковий орган зазначає про помилковість висновків суду апеляційної інстанції, що початок обліку проміжку часу для подання апеляційної скарги обліковується з моменту сплати судового збору.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 25.01.2017 відкрив касаційне провадження у даній справі.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 17.04.2018 касаційну скаргу ОДПІ прийняв до провадження, а ухвалою від 10.05.2018 визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження і призначив справу до розгляду у порядку письмового провадження з 15.05.2018.

Позивач не реалізував своє процесуальне право щодо подання відзиву на касаційну скаргу відповідача.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження суд апеляційної інстанції виходив з відсутності поважних підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження, оскільки відповідач фактично не обґрунтував факт відсутності можливості та наявності непереборних обставин, що унеможливили звернення до суду з апеляційною скаргою повторно у строк, встановлений законом.

Згідно з частиною шостою статті 108 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

За змістом частин другої та четвертої статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) вирішення питання про відкриття апеляційного провадження обумовлено, зокрема, відповідністю апеляційної скарги вимогам статті 187 цього Кодексу та строками її подання.

Відповідно до положень абзаців другого, третього частини четвертої статті 189 зазначеного Кодексу (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), у разі якщо строк на звернення з апеляційною скаргою пропущено з причин, які не визнані судом поважними, або у разі якщо апеляційна скарга подана суб'єктом владних повноважень після спливу одного року з моменту оголошення оскаржуваного рішення (незалежно від поважності причини пропуску строку апеляційного оскарження), суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження.

Суд поновлює або продовжує процесуальний строк, якщо визнає поважною причину пропуску такого строку.

Причина пропуску строку може бути визнана поважною, якщо, зокрема: 1) існували об'єктивні (незалежні від особи, яка має вчинити процесуальну дію) обставини, які унеможливлювали або ускладнювали вчинення процесуальної дії у визначений законом або судом строк; 2) ця обставина виникла протягом процесуального строку, який пропущено; 3) об'єктивно нездоланна обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Звертаючись 14.06.2016 до апеляційного адміністративного суду із апеляційною скаргою повторно та заявляючи клопотання про поновлення строку на подання апеляційної скарги, відповідач вказував, зокрема, на те, що 01.08.2017 суд апеляційної інстанції ухвалою від 01.08.2017 повернув апеляційну скаргу у зв'язку з тим, що суд визнав неповажними обставини щодо обмеженого фінансування бюджетної установи. У заяві, наданій на виконання вимог ухвали суду від 22.06.2016 про залишення апеляційної скарги без руху, податковий орган, обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, зазначив про те, що відповідно до Кошторису на 2015 рік по видатках КЕКВ 2800 кошти для сплати судового збору у розмірі 5359,20 грн. були відсутні, наявні кошторисні призначення лише у розмірі 3580,00 грн., а станом на дату подачі апеляційної скарги, по видатках КЕВК 2800,00 грн., були наявні кошти у розмірі 177,60 грн. відповідно до виписок по рахунку. Крім того, відповідач вказує, що необхідні кошти були відсутні і згідно тимчасового кошторису на перший квартал 2016 року, зокрема, згідно вказаного кошторису по видатках КЕКВ 2800 були наявні кошти лише у розмірі 1000,00 грн., що також було недостатнім для сплати судового збору у законодавчо встановленому розмірі. Скаржник також пояснює, що станом на 29.01.2016 - дату постановлення першої ухвали про повернення апеляційної скарги, по видатках КЕКВ 2800 кошти взагалі були відсутні.

Водночас, з наданих відповідачем письмових пояснень судом апеляційної інстанції було встановлено, що станом на 31.05.2016 на казначейський рахунок відповідача надійшли кошти необхідні для сплати судового збору у розмірі 5359,20 грн. Співробітниками ОДПІ 01.06.2016 було здійснено підготовку документів необхідних для сплати судового збору та 02.06.2016 платіжним дорученням №204 судовий збір було сплачено. Подальшу затримку подання апеляційної скарги ОДПІ пояснює тим, що платіжне доручення було передано на адресу відповідача 06.06.2016 та знаходилося на реєстрації у загальному відділі, і лише 08.06.2016 було передано начальнику відділу супроводження судових спорів позапланових перевірок, який відповідно до положення про відділ здійснив розподіл вхідної кореспонденції шляхом надання резолюції відповідальному працівнику за супроводження даної справи. Інших доводів поважності причин пропуску подання апеляційної скарги відповідачем суду не надано.

У той же час, судом апеляційної інстанції було встановлено, що повторну апеляційну скаргу разом із відповідною заявою про поновлення пропущеного строку на подання апеляційної скарги відповідачем було подано 14.06.2016. Крім того, ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22.06.2016 відповідачу було встановлено строк для надання доказів щодо відсутності коштів на сплату судового збору у період з 27.11.2015 (дати отримання постанови суду першої інстанції) 14.06.2016 (до дати звернення до суду із відповідною заявою про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження). Відповідачем були надані суду письмові пояснення з відповідними письмовими доказами щодо неможливості сплати суми судового збору у законодавчо встановленому розмірі за період з 27.11.2015 по 31.05.2016. Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 02.08.2016 було визнано поважними наведені відповідачем підстави для пропуску строку звернення з апеляційною скаргою за період з 27.11.2015 по 31.05.2016, водночас повторно встановлено відповідачу строк для надання доказів щодо відсутності коштів на сплату судового збору у період з 31.05.2016 (дати отримання коштів) до 14.06.2016 (дати повторного звернення до суду із заявою про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження).

Вимоги ухвали Житомирського апеляційного адміністративного суду від 02.08.2016 не були виконані відповідачем, що також не спростовується доводами касаційної скарги ОДПІ. Зокрема, відповідачем не надано пояснень щодо поважності причин пропуску строків на апеляційне оскарження з дати сплати судового збору (02.06.2016) по дату повторного звернення з апеляційною скаргою (14.06.2016).

За таких обставин та з огляду на завдання адміністративного судочинства Житомирський апеляційний адміністративний суд, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження (ухвала від 13.09.2016), діяв відповідно до процесуальних норм Кодексу адміністративного судочинства України.

Також колегія суддів зазначає, що ДФС та її територіальні органи (органи доходів і зборів) є державними органами, що здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» «право на суд» не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, у тому числі фінансовими.

Фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації 2800 «Інші поточні платежі», розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом.

Після прийняття Закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період до затвердження в установлений законодавством термін бюджетного розпису на поточний рік в обов'язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси (з довідками про зміни до них у разі їх внесення).

У пункті 45 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, зазначено, що під час складання на наступний рік розписів відповідних бюджетів, кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету та планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів) і помісячних планів використання бюджетних коштів враховуються обсяги здійснених видатків і наданих кредитів з бюджету згідно з тимчасовими розписами відповідних бюджетів та тимчасовими кошторисами, тимчасовими планами використання бюджетних коштів і тимчасовими помісячними планами використання бюджетних коштів.

З урахуванням наведеного та беручи до уваги, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, суд вважає, що обставини, пов'язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю у ньому коштів, призначених для сплати судового збору тощо не можуть бути підставою для реалізації суб'єктом владних повноважень права на апеляційне/касаційне оскарження у будь-який необмежений час після закінчення такого строку та, відповідно, підставою для поновлення зазначеного строку.

Крім того, у пункті 40 та у пункті 41 справи «Пономарьов проти України» Європейський Суд з прав людини зазначив, що «… якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та з підстав, які видаються непереконливими, як у цій справі, де нібито складне економічне становище перешкоджало відповідачу сплатити державне мито, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності, так як і перегляд в порядку нагляду… Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків».

Таким чином, у ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку апріорі не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору податковим органом чи тимчасова відсутність таких коштів тощо. Це пов'язано з тим, що держава має дотримуватись раніше згаданого принципу «належного урядування» та не може отримувати вигоду від порушення правил та обов'язків, встановлених нею ж.

Наведене спростовує доводи касаційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 349, статті 350, частинами 1, 5 статті 355, статтями 356, 359, підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2016 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк

Т.М. Шипуліна