Історія справи

Ухвала КАС ВП від 13.01.2019 року у справі №243/6457/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 січня 2019 року

Київ

справа №243/6457/17

адміністративне провадження №К/9901/44077/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Гімона М.М.,

суддів: Анцупової Т.О., Мороз Л.Л.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на постанову Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 22 серпня 2017 року (головуючий суддя - Сидоренко І.О.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2017 року (головуючий суддя - Ястребова Л.В, судді: Васильєва І.А., Компанієць І.Д.)

у адміністративній справі № 243/6457/17 за позовом ОСОБА_1 до Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі - Управління ПФУ) про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії щодо виплати пенсії,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив визнати неправомірними дії відповідача щодо припинення йому виплати призначеної пенсії за віком та зобов'язати відновити виплату йому пенсії шляхом перерахування на поточний рахунок № НОМЕР_2, відкритий в АТ «Ощадбанк», з урахуванням заборгованості, що виникла з 1 листопада 2016 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він є пенсіонером за віком, постійно проживав в місті Горлівка Донецької області де йому була призначена пенсія, яку отримував до жовтня 2014 року поки не був вимушений залишити своє місце проживання через збройний конфлікт, а в листопаді 2016 року перемістився до міста Святогірськ Донецької області. За вказаною адресою він фактично проживає, однак мусить періодично навідуватися до власної квартири в місті Горлівка. перебуває на обліку в Слов'янському об'єднаному управління ПФУ Донецької області. З листопада 2016 року відповідач припинив йому виплату пенсії шляхом перерахування коштів на поточний рахунок № НОМЕР_2 відкритий в АТ «Ощадбанк», який обслуговується за допомогою пенсійної платіжної картки НОМЕР_3, у зв'язку з не підтвердженням місця проживання. Вважає таку бездіяльність відповідача протиправною та такою, що порушує його права.

Постановою Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 22 серпня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2017 року, позов задоволено частково. Визнано неправомірними дії Управління ПФУ щодо припинення ОСОБА_1 з грудня 2016 року виплати призначеної за віком пенсії. Зобов'язано Управління ПФУ поновити нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 та сплатити заборгованість за період, починаючи з 1 грудня 2016 року, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок НОМЕР_2 відкритий в АТ «Ощадбанк», який обслуговується за допомогою пенсійної платіжної картки НОМЕР_3. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач у касаційній скарзі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, ставить питання про їх скасування та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування касаційної скарги відповідач зазначив, що діяв в межах своїх повноважень та у спосіб встановлений чинним законодавством, оскільки поновлення пенсійних виплат здійснюється на підставі рішення комісії про призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, а отже відсутність вказаного рішення позбавляє його можливості та законних підстав для поновлення позивачу виплати пенсії.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Вирішуючи позов суди виходили з того, що відповідно до довідки Управління праці та соціального захисту населення Слов'янської міської ради від 9 листопада 2016 року № 1429056121 ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, яка фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1

10 листопада 2016 року позивач звернувся до відповідача із заявою про запит пенсійної справи з Управління пенсійного фонду України у місті Велика Писаревка Сумської області та прийняття його на облік за матеріалами пенсійної справи.

В цей же день 10 листопада 2016 року позивач подав до Управління ПФУ заяву про перерахунок сум пенсії на поточний рахунок відкритий в АТ «Ощадбанк».

Згідно з довідкою від 9 листопада 2016 року № 1429056121 позивача взято на облік, як особу, яка переміщується з тимчасово окупованої території України (району проведення антитерористичної операції).

На підставі розпорядження № 70659 від 23 листопада 2016 року ОСОБА_1 взято на облік як отримувача пенсії за віком, але пенсію виплачено так і не було.

На запит адвоката позивача ОСОБА_2 листом від 19 травня 2017 року № 17976/02 Управління ПФУ повідомило, що після надходження електронної пенсійної справи позивача, останнього поставлено на облік, як внутрішньо переміщену особу за адресою фактичного проживання: АДРЕСА_2 згідно з довідкою внутрішньо переміщеної особи № 1429056121. 11 листопада 2016 року Управлінням ПФУ направлено запит до УПСЗН Слов'янської міської ради щодо перевірки факту місця проживання за адресою, яка зазначена у довідці внутрішньо переміщеної особи, проте, станом на 19 травня 2017 року рішення комісії до Управління ПФУ не надходило.

Вважаючи дії відповідача щодо невиплати пенсії неправомірними, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов до висновку, що дії відповідача щодо невиплати позивачу пенсії за віком є неправомірними та зобов'язав відновити нарахування та виплату позивачу пенсії за віком з грудня 2016 року, оскільки саме з грудня 2016 року позивачу не здійснюється виплата його пенсії.

Колегія суддів погоджується з таким висновком судів передніх інстанцій з огляду на наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів зазначає, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи.

Конституційний Суд України у рішенні від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У зазначеному рішенні Конституційного Суду України та відповідній практиці Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Частиною першою статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Принципи, засади та механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон № 1058-IV.

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким, зокрема, визначено підстави припинення пенсійних виплат, є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти, у сфері правовідносин врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Питання виплати пенсій врегульовані статтею 47 Закону № 1058-IV, за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, підставою для не відновлення позивачу його пенсії стало не отримання Управлінням ПФУ рішення комісії з питання призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщених осіб щодо підтвердження місця проживання позивача.

При цьому, відповідач послався на постанову Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року №365, яка не є нормативно-правовим актом вищого рівня, яким встановлений обов'язок органів Пенсійного фонду України не відновлювати позивачу виплату його пенсії.

За висновками, наведеними в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 7 жовтня 2009 року в Україні як соціальній правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості.

Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Таким чином, зміна пенсіонером місця проживання не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на отримання соціального захисту, а саме, отримання пенсії.

Колегія суддів вважає правомірним застосування судами до спірних правовідносин практики Європейського Суду з прав людини як джерела права відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Як зазначив Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Крім того, відповідно до частини другої статті 2 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-ІV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що невиплата відповідачем пенсії позивачу через очікування підтвердження його місця проживання є незаконною, а тому суди обґрунтовано поклали на відповідача обов'язок поновити позивачу нарахування та виплату пенсії за віком з 1 грудня 2016 року, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок НОМЕР_2 відкритий в АТ «Ощадбанк».

З урахуванням наведеного правильними є висновки судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи те, що доводи касаційної скарги правильності висновку судів попередніх інстанцій не спростовують, останні під час розгляду справи вірно застосували норми матеріального права та не порушили норми процесуального права, відповідно до частини першої статті 350 КАС України, підстави для скасування ухвалених ними рішень відсутні.

Керуючись статтями 345, 350, 356 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області залишити без задоволення, а постанову Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 22 серпня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2017 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

Т.О. Анцупова

Л.Л. Мороз,

Судді Верховного Суду