Історія справи

Ухвала КАС ВП від 19.11.2018 року у справі №316/1416/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 травня 2020 року

Київ

справа №316/1416/17

адміністративне провадження №К/9901/65628/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Виконавчого комітету Енергодарської міської ради Запорізької області в особі Управління містобудування та архітектури,

третя особа - Державне підприємство "Кам`янсько - Дніпровське лісове господарство",

про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 21 лютого 2018 року (прийняте у складі головуючої судді Вільямовської Н.О.) та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2018 року (постановлену у складі колегії: головуючої судді Прокопчук Т.С., суддів Кругового О.О., Шлай А.В.),

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

14 вересня 2017 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету Енергодарської міської ради Запорізької області в особі Управління містобудування та архітектури (далі також - відповідач), в якому просив визнати протиправною відмову та зобов`язати відповідача видати йому будівельний паспорт забудови земельної ділянки НОМЕР_3 , площею 0,1150 гектарів, кадастровий номер - 2312500000:11:052:0007, цільове призначення - для ведення садівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 21 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що належна позивачу земельна ділянка розташована в ландшафтному заказнику місцевого значення «Іванівський бір», правовий режим забудови якої відмінний від загального порядку забудови земельної ділянки, а тому відсутні ознаки протиправності в діях Виконавчого комітету Енергодарської міської ради Запорізької області в особі Управління містобудування та архітектури по відмові у видачі позивачу будівельного паспорту забудови земельної ділянки, внаслідок чого відсутні підстави для покладання на відповідача зобов`язання видати будівельний паспорт забудови спірної земельної ділянки.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивач звернувся з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що відповідно до частини першої статті 27 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» №3038-VI від 17 лютого 2011 року забудова присадибних, дачних і садових земельних ділянок може здійснюватися на підставі будівельного паспорта забудови земельної ділянки (далі - будівельний паспорт). Будівельний паспорт визначає комплекс містобудівних та архітектурних вимог до розміщення і будівництва індивідуального (садибного) житлового будинку, садового, дачного будинку не вище двох поверхів (без урахування мансардного поверху) з площею до 500 квадратних метрів, господарських будівель і споруд, гаражів, елементів благоустрою та озеленення земельної ділянки. Будівельний паспорт складається з текстових та графічних матеріалів. За наявності плану зонування території розроблення будівельного паспорта здійснюється на його підставі.

Згідно із частиною п`ятою статті 25 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлення режиму забудови територій, визначених для містобудівних потреб, не тягне за собою припинення права власності або права користування земельними ділянками, зміни адміністративно-територіальних меж до моменту вилучення (викупу) земельних ділянок.

Враховуючи викладене, позивач вважає, що відмова йому як власнику земельної ділянки у видачі будівельного паспорта на будівництво садового будинку порушує його право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Крім того, скаржник посилається на те, що рішення судів попередніх інстанцій не відповідають вимогам статті 242 КАС України, зокрема, із зазначених судових рішень не вбачається, які обставини були встановлені судами, які правовідносини і коли виникли між сторонами по справі, який закон діяв на момент виникнення правовідносин.

Позиція інших учасників справи

5 лютого 2019 року до суду надійшов відзив відповідача на касаційну скаргу позивача, в якому зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Від Державного підприємства "Кам`янсько - Дніпровське лісове господарство" відзиву на касаційну скаргу позивача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

Касаційна скарга надійшла до суду 7 листопада 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі №316/1416/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 5 лютого 2020 року справу призначено до розгляду в судове засідання з повідомленням та викликом учасників справи колегією у складі трьох суддів, однак у зв`язку із неявкою сторін у судове засідання та заявленим клопотанням позивача від 30 березня 2020 року і відповідача від 30 квітня 2020 року про розгляд справи без їх участі, протокольною ухвалою суду від 28 квітня 2020 року постановлено продовжити розгляд справи в письмовому провадженні.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що ОСОБА_1 за договором купівлі - продажу від 1 квітня 2016 року придбав у власність у фізичної особи ОСОБА_2 земельну ділянку НОМЕР_3 , площею 0,1150 га, кадастровий номер - 2312500000:11:052:0007, цільове призначення - для ведення садівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, яка належала продавцю на підставі державного акту на право власності Серії ЯК №934834 , виданого Енергодарською міською радою Запорізької області 13 липня 2010 року.

19 липня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Управління містобудування та архітектури Енергодарської міської ради Запорізької області з заявою щодо надання будівельного паспорта забудови належної йому вищезазначеної земельної ділянки, в чому йому листом Управління містобудування та архітектури Енергодарської міської ради Запорізької області №133/01-12/01-21 від 31 липня 2017 року відмовлено з підстав розташування земельної ділянки в ландшафтному заказнику місцевого значення «Іванівський бір» за даними містобудівної документації (генеральний план м. Енергодар, затверджений рішенням Енергодарської міської ради №94 від 3 липня 2015 року, план зонування території м. Енергодара, затверджений рішенням Енергодарської міської ради №1 від 25 вересня 2015 року). Позивачу рекомендовано звернутися до ДП Кам`янсько - Дніпровське лісове господарство» для уточнення меж природно - заповідного фонду.

Судами встановлено, що рішенням Енергодарської міської ради Запорізької обласної ради №10 від 27 листопада 1998 року дійсно затверджений перелік територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення, переведених в іншу категорію, та новостворених.

Крім того, судами було встановлено, що Енергодарською міською радою Запорізької області прийняті рішення №94 від 3 липня 2015 року, яким затверджено генеральний план м. Енергодара Запорізької області; та рішення №1 від 25 вересня 2015 року, яким затверджено план зонування території м. Енергодара Запорізької області, згідно даних яких належна позивачу на праві власності земельна ділянка в районі СГТ «Волна - 2» знаходиться на території природно-заповідного фонду ландшафтного заказника місцевого значення «Іванівський бір» Іванівського лісництва у кварталі 3 виділі 33. Зазначені обставини підтверджені також листом ДП «Кам`янсько-Дніпровське лісове господарство» №291 від 12 жовтня 2017 року.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка висновків судів попередніх інстанції доводів учасників справи

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 21 лютого 2018 року та постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2018 року відповідають, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з частинами першою, другою статті 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Частиною третьою статті 35 Земельного кодексу України визначено, що земельні ділянки, призначені для садівництва, можуть використовуватись для закладання багаторічних плодових насаджень, вирощування сільськогосподарських культур, а також для зведення необхідних будинків, господарських споруд тощо.

Відповідно до частини першої статті 27 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» №3038-VI від 17 лютого 2011 року (далі - Закон №3038-VI) забудова присадибних, дачних і садових земельних ділянок може здійснюватися на підставі будівельного паспорта забудови земельної ділянки (далі - будівельний паспорт). Будівельний паспорт визначає комплекс містобудівних та архітектурних вимог до розміщення і будівництва індивідуального (садибного) житлового будинку, садового, дачного будинку не вище двох поверхів (без урахування мансардного поверху) з площею до 500 квадратних метрів, господарських будівель і споруд, гаражів, елементів благоустрою та озеленення земельної ділянки. Будівельний паспорт складається з текстових та графічних матеріалів. За наявності плану зонування території розроблення будівельного паспорта здійснюється на його підставі.

З аналізу зазначеної норми вбачається, що забудова присадибних, дачних і садових земельних ділянок може здійснюватися на підставі будівельного паспорта забудови земельної ділянки, розроблення якого, за наявності плану зонування території, здійснюється на його підставі.

Згідно із пунктами 2.1, 2.4 Порядку видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №103 від 5 липня 2011 року (далі - Порядок №103), видача будівельного паспорта здійснюється уповноваженим органом містобудування та архітектури безпосередньо, через центри надання адміністративних послуг та/або через Єдиний державний портал адміністративних послуг на безоплатній основі протягом десяти робочих днів з дня надходження відповідного пакета документів.

При цьому пакет документів для видачі будівельного паспорта повертається уповноваженим органом містобудування та архітектури замовнику, зокрема, з підстав невідповідності намірів забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, детальним планам територій, планувальним рішенням проектів садівницьких та дачних товариств, державним будівельним нормам, стандартам і правилам.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 19 липня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Управління містобудування та архітектури Енергодарської міської ради Запорізької області з заявою щодо надання будівельного паспорта забудови належної йому земельної ділянки. Однак, листом відповідача №133/01-12/01-21 від 31 липня 2017 року йому було відмовлено з підстав розташування земельної ділянки в ландшафтному заказнику місцевого значення «Іванівський бір» за даними містобудівної документації.

При цьому під час судового розгляду судами попередніх інстанцій з посиланням на докази, наявні в матеріалах справи, було встановлено, що рішенням Енергодарської міської ради Запорізької обласної ради №10 від 27 листопада 1998 року дійсно затверджений перелік територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення, переведених в іншу категорію, та новостворених, в тому числі і щодо створення ландшафтного заказника місцевого значення «Іванівський бір».

Крім того, Енергодарською міською радою Запорізької області прийняті рішення №94 від 3 липня 2015 року, яким затверджено генеральний план м. Енергодара Запорізької області; та рішення №1 від 25 вересня 2015 року, яким затверджено план зонування території м. Енергодара Запорізької області, згідно до яких належна позивачу на праві власності земельна ділянка в районі СГТ «Волна - 2» знаходиться на території природно-заповідного фонду ландшафтного заказника місцевого значення «Іванівський бір» Іванівського лісництва у кварталі 3 виділі 33.

Зазначені обставини підтверджені також листом ДП «Кам`янсько-Дніпровське лісове господарство» №291 від 12 жовтня 2017 року.

Правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об`єктів визначаються Законом України «Про природно заповідний фонд України» від 16 червня 1992 року №2456-XII (далі - Закон №2456-XII).

Згідно зі статтею 2 Закону №2456-XII відносини в галузі охорони і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, відтворення його природних комплексів регулюються Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", цим Законом та іншими актами законодавства України.

Відповідно до статті 7 Закону №2456-XII межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

У відповідності до статей 25, 26, 53 Закону №2456-XII заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів. Оголошення заказників провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів у їх власників або користувачів. На територіях заказників забороняються суцільні, прохідні, лісовідновні та поступові рубки, видалення захаращеності, а також полювання та інша діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про заказник.

Господарська, наукова та інша діяльність, що не суперечить цілям і завданням заказника, проводиться з додержанням загальних вимог охорони навколишнього природного середовища.

Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів, оголошених заказником, беруть на себе зобов`язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

Території та об`єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов`язання.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, Положенням про ландшафтний заказник місцевого значення «Іванівський бір», затвердженого наказом начальника Держуправління охорони навколишнього природного середовища Запорізької області від 21 лютого 2011 року, передбачено, що зазначений заказник, площею 797,3 га, створено на підставі рішення Енергодарської міської ради Запорізької обласної ради №10 від 27 листопада 1998 року з метою забезпечення охорони штучно створеного лісу. Зазначений заказник розташовано в межах Кам`янсько - Дніпровського району Запорізької області Іванівського лісництва ДП «Кам`янсько - Дніпровське лісове господарство» і передано йому під охорону згідно із частиною четвертою статті 4 Закону № 2456-XII. Зазначена територія не вилучається із землекористування і залишається у віданні ДП «Кам`янсько - Дніпровське лісове господарство», яке несе відповідальність за її належне утримання та дотримання режиму, встановленого цим Положенням. Режим ландшафтного заказника враховується у всіх видах проектно - планувальної документації, а також в проектах на будівництво комплексів і окремих споруд в районі його розміщення. Зміна меж, основних завдань та цільового призначення, або виключення заказника зі складу природно - заповідного фонду України проводиться відповідно до статей 51-54 Закону №2456-XII. На території заказника забороняється, зокрема будь-яке будівництво, що може вплинути на зміну характеру місцевості, ландшафтів і не пов`язане з охороною території заказника; передача в будь - яке господарське використання земельних ділянок заказника.

Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на те, що згідно з імперативними положеннями частини четвертої статті 4 Закону №2456-XII у разі зміни форм власності на землю, на якій знаходяться заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва, землевласники зобов`язані забезпечувати режим їх охорони і збереження з відповідною перереєстрацією охоронного зобов`язання.

Відповідно до статті 54 Закону №2456-XII зміна меж, категорії та скасування статусу територій та об`єктів природно-заповідного фонду проводиться відповідно до статей 51-53 цього Закону за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, на підставі відповідного експертного висновку.

Частинами першою, другою статті 20 Земельного кодексу України визначено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Як вірно зазначено судами попередніх інстанцій та не спростовано доводами касаційної скарги, відповідно до приписів статті 20 Земельного кодексу України відсутні належні та допустимі докази зняття статусу природно - заповідного фонду з території ландшафтного заказника «Іванівський бір», на території якого в районі СГТ «Волна - 2», ДП «Кам`янсько - Дніпровське лісове господарство» знаходиться належна позивачу на праві власності земельна ділянка НОМЕР_3 , площею 0,1150 гектарів, кадастровий номер - 2312500000:11:052:0007.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що відповідач при прийнятті рішення про відмову позивачу у видачі будівельного паспорту забудови земельної ділянки діяв в межах наданих повноважень у відповідності до діючого законодавства, а тому відсутні підстави для покладання на нього зобов`язання видати позивачу будівельний паспорт забудови земельної ділянки.

Колегія суддів Верховного Суду вважає безпідставними доводи касаційної скарги про те, що відмова йому як власнику земельної ділянки у видачі будівельного паспорта на будівництво садового будинку порушує його право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, оскільки зазначене спростовується встановленими судами попередніх інстанцій обставинами та зазначеними вище висновками Верховного Суду.

Так, скаржник у касаційні скарзі посилається на статтю 25 Закон №3038-VI, якою передбачено, що встановлення режиму забудови територій, визначених для містобудівних потреб, не тягне за собою припинення права власності або права користування земельними ділянками, зміни адміністративно-територіальних меж до моменту вилучення (викупу) земельних ділянок. Однак, судами попередніх інстанцій під час судового розгляду не було встановлено та не зазначено про це і в касаційні скарзі, що позивач позбавлений права власності на належну йому земельну ділянку. Крім того, предметом спору у цій справі є не містобудівна документація, а дії та рішення відповідача щодо відмови у наданні позивачу будівельного паспорту на земельну ділянку з метою будівництва садового будинку, а тому безпідставним є посилання позивача на статтю 25 Закон №3038-VI.

Як було зазначено вище, оскільки належна позивачу на праві власності земельна ділянка в районі СГТ «Волна - 2» знаходиться на території природно-заповідного фонду ландшафтного заказника місцевого значення «Іванівський бір» Іванівського лісництва у кварталі 3 виділі 33, то позивач зобов`язаний здійснювати право власності щодо належної йому земельної ділянки з врахуванням положень Закону України «Про природно заповідний фонд України».

Так, відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про природно заповідний фонд України» власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів, оголошених заказником, беруть на себе зобов`язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

При цьому, як було встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, ландшафтний заказник місцевого значення «Іванівський бір» був створений 27 листопада 1998 року рішенням Енергодарської міської ради Запорізької обласної ради №10; Генеральний план м. Енергодара Запорізької області був затверджений рішенням Енергодарської міської ради Запорізької обласної ради №94 від 3 липня 2015 року, а рішенням цієї Ради №1 від 25 вересня 2015 року затверджено план зонування території м. Енергодара Запорізької області, тоді як належна позивачу на праві власності земельна ділянка була придбана ним за договором купівлі - продажу 1 квітня 2016 року, а тому позивач знав або мав можливість дізнатися про особливості використання земельних ділянок, які знаходяться на території природно-заповідного фонду ландшафтного заказника місцевого значення «Іванівський бір» Іванівського лісництва у кварталі 3 виділі 33.

Суд також критично ставиться до доводів касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, оскільки із змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди вірно визначили предмет спору (визнання протиправною відмови та зобов`язати відповідача видати позивачу будівельний паспорт забудови земельної ділянки), всі обставини встановлені судами із посиланням на наявні у справі докази, зокрема, і щодо моменту звернення позивача із заявою до відповідача (19 липня 2017 року) та прийняття оскаржуваного рішення про відмову у виданні будівельного паспорту (31 липня 2017 року).

Крім того, колегією суддів Верховного Суду під час касаційного перегляду справи не виявлено неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права в часі, а позивачем в касаційній скарзі не наведено жодного підтвердження такого порушення.

Суд також виходить з того, що власність не тільки надає переваги власнику, а й покладає на нього низку обов`язків перед суспільством та державою. Поняття «власність зобов`язує» пов`язане з принципом поєднання інтересів власника та інших осіб обов`язком використовувати власність у своїх інтересах з неухильним обов`язком поважати інтереси всього суспільства.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №826/13788/15.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

На сьогодні Україна взяла на себе низку міжнародних зобов`язань, які, зокрема передбачають створення та забезпечення функціонування об`єктів природно-заповідного фонду. До таких міжнародних договорів, серед іншого, слід віднести Конвенцією про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини (дата та місце укладання: 16 листопада 1972 р., м. Париж, Франція; дата ратифікації Україною: Указ Президії Верховної Ради Української РСР «Про ратифікацію Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини» від 4 жовтня 1988 р. № 6673-XI), Конвенцією про охорону біологічного різноманіття (дата та місце укладання: 5 травня 1992 р., м. Ріо-де-Жанейро, Бразилія; дата ратифікації Україною: Закон України «Про ратифікацію Конвенції про охорону біологічного різноманіття» від 29 листопада 1994 р. № 257/94-ВР); Конвенцією про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі (Бернська конвенція) (дата та місце укладання: 19 вересня1979 р., м. Берн, Швейцарія; дата ратифікації Україною Закон України «Про приєднання України до Конвенції 1979 р. про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі» від 29 жовтня 1996 р. № 436/96-ВР), а також Європейською ландшафтною конвенцією (дата та місце укладання: 20 жовтня 2000 р., м. Флоренція, Італія; дата ратифікації Україною: Закон України «Про ратифікацію Європейської ландшафтної конвенції» від 7 вересня 2005 р. № 2831-ІV).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У відповідності до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржених судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 21 лютого 2018 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Я.О. Берназюк

Судді: І.В. Желєзний

Н.В. Коваленко