ПОСТАНОВА

Іменем України

14 травня 2019 року

Київ

справа №813/7584/14

адміністративне провадження №К/9901/28255/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні без повідомлення сторін касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17.04.2015 (суддя Кравців О.Р.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2015 (головуючий суддя Святецький В.В., судді: Гудим Л.Я., Ільчишин Н.В.) у справі №813/7584/14 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Львів-авто» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Львів-авто» звернулося до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22.04.2014 №0001572201 та №0001582201.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 17.04.2015, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2015, позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Державна податкова інспекція у Шевченківському районі міста Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області звернулася з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17.04.2015 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2015 у справі №813/7584/14, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального права, зокрема, пунктів 198.1, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), статей 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Доводи Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області зводяться до того, що під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій неповно з`ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення справи по суті, неправильно застосовано норми матеріального права, що стало причиною скасування правомірно прийнятих податкових повідомлень-рішень. Зокрема, відповідач посилається на безпідставність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за результатом договірних відносин з контрагентами з огляду на відсутність належного документального підтвердження реального виконання спірних господарських операцій. Також відповідач зазначає, що під час дослідження первинної документації, наданої позивачем до перевірки, контролюючим органом встановлено відсутність фактичного транспортування придбаної позивачем продукції, що є підтвердженням відсутності між сторонами товарних господарських операцій. Також, відповідач вказує, що на підтвердження висновку щодо нереальності господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Крафт ЛВ» податковим органом надано вирок Сихівського районного суду міста Львова від 07.07.2014 у справі №464/6266/14-к, яким встановлено факт здійснення фіктивного підприємництва директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Крафт ЛВ» ОСОБА_1 . Крім того, окремо наголосив, що згідно протоколу допиту директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Викуп» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Ейс констракшен менеджмент» ОСОБА_2 встановлено, що до діяльності вказаних підприємств вказана особа не має жодного відношення, що в свою чергу ставить під сумнів реальність проведення господарських операцій. Відповідач вважає, що у Товариства з обмеженою відповідальністю «Львів-авто» відсутні підстави для формування витрат, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість. На думку суб`єкта владних повноважень, прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, є правомірним, підстави для їх скасування - відсутні.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Львів-авто» не скористалося своїм правом та надало заперечення на касаційну скаргу відповідача, що не перешкоджає її розгляду.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.12.2016 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області у справі №813/7584/14.

З 15.12.2017 розпочав роботу Верховний Суд як найвищий суд у системі судоустрою України, у зв`язку з чим відповідно до пункту 7 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII Вищий адміністративний суд України припинив свою діяльність.

Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 №2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали адміністративної справи №813/7584/14 (К/9901/28255/18) за правилами підпункту 4 частини першої Розділу VІІ Перехідних положень цього Кодексу.

За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, суддею-доповідачем у даній справі визначено Хохуляка В.В.

Верховний Суд ухвалою від 13.05.2019 прийняв до свого провадження матеріали адміністративної справи №813/7584/14, закінчив проведення підготовчих дій та призначив справу до касаційного розгляду у судовому засіданні без повідомлення сторін на 14.05.2019.

Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області було проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Львів-авто» з питань правомірності формування сум податкового зобов`язання та податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з Товариством з обмеженою відповідальністю «Сталевий дім» за період з 01.07.2011 по 31.07.2011; Товариством з обмеженою відповідальністю «Викуп» за період з 01.08.2011 по 31.10.2011; Товариством з обмеженою відповідальністю «Крафт ЛВ» за період з 01.05.2011 по 31.05.2011; Товариством з обмеженою відповідальністю «Ейс констракшен менеджмент» за період з 01.11.2011 по 31.12.2011 та їх вплив на формування доходів і витрат за відповідні періоди.

Перевіркою встановлено порушення позивачем, крім іншого, вимог пунктів 1, 2 статті 215, статей 203, 216, 228 Цивільного кодексу України, пункту 185.1 статті 185, пункту 186.1 статті 186, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем завищено податковий кредит по безтоварних операціях з Товариством з обмеженою відповідальністю «Ейс констракшен менеджмент» у грудні 2011 року на суму 2468,16грн.; статей 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем завищено витрати по нікчемних правочинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Ейс констракшен менеджмент» за VI квартал 2011 року на суму 12340,80грн., що призвело до заниження податку на прибуток за VI квартал 2011 року на суму 2838,38грн.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 03.04.2014 №133/101/13-07-22-10/13820868 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 22.04.2014 №00001572201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 3702,24грн., з яких 2468,16грн. - основний платіж та 1234,08грн. - штрафні (фінансові) санкції; №00001572201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на 2838,38грн.

З урахуванням предмету спору, дослідженню та оцінці підлягають обставини правомірності формування позивачем податкового кредиту та витрат лише за господарськими операціями з Товариством з обмеженою відповідальністю «Ейс констракшен менеджмент». Нарахування податкових зобов`язань за господарськими операціями позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Викуп», Товариством з обмеженою відповідальністю «Крафт ЛВ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сталевий дім» в межах розгляду даної адміністративної справи позивачем не оскаржувалося.

Судами встановлено, що фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень рішень став висновок податкового органу про безпідставність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за результатом взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Ейс констракшен менеджмент» з огляду на фіктивність укладених правочинів та безтоварний характер проведених господарських операцій, тобто таких, які спрямовані на надання податкової вигоди з метою несплати податків до бюджетів, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних правових наслідків. Обґрунтовуючи свою позицію, відповідач посилається на аналіз податкової інформації отриманої відносно вказаного суб`єкта господарювання (акт від 17.05.2013 №1699/22.8/36757122 «Про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Ейс констракшен менеджмент» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.07.2011 по 31.03.2013). Також, вказуючи на безтоварність проведених операцій, контролюючий орган посилається на відсутність документального підтвердження фактичного транспортування придбаної у контрагента продукції, що є підтвердження відсутності господарських операцій між сторонами. Крім того, окремо наголосив, що згідно протоколу допиту директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Викуп» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Ейс констракшен менеджмент» ОСОБА_2 встановлено, що до діяльності вказаних підприємств вказана особа не має жодного відношення, що в свою чергу ставить під сумнів реальність проведення господарських операцій. На думку податкового органу, єдиною метою проведення документування фактично не здійснених господарських операцій є отримання підприємством позивача незаконної податкової вигоди.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах власної господарської діяльності платника податку та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, на підтвердження факту понесення витрат на їх придбання.

Проте, слід наголосити, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

З метою дослідження фактичного виконання господарських операцій необхідно аналізувати умови договору позивача з контрагентом, а також досліджувати всі первинні бухгалтерські документи.

Задовольняючи позовні вимоги суди виходили з безпідставності визначення позивачу суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість та податку на прибуток згідно оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з огляду на те, що факт реального вчинення спірних господарських операцій між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ейс констракшен менеджмент» підтверджується належними первинними документами складеними за результатом фактичного виконання договірних відносин. Суди спростували доводи суб`єкта владних повноважень стосовно формування позивачем даних податкового обліку з порушенням норм податкового законодавства.

Проте, Верховний Суд не може визнати законними і обґрунтованими судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки останні ухвалено без повного та всебічного з`ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Так, обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2, частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

З метою дослідження фактичного виконання господарських операцій необхідно аналізувати умови договорів позивача з контрагентом, а також досліджувати всі первинні бухгалтерські документи складені за результатом таких операцій. При цьому, відповідно до вимог статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Проте, судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки обставинам справи щодо реальності вчинення спірних господарських операцій з реалізації позивачу Товариством з обмеженою відповідальністю «Ейс констракшен менеджмент» товарів та послуг, зокрема, не досліджено відповідність первинних документів вимогам податкового законодавства; не з`ясовано умови відповідних договорів та специфіки господарських операцій позивача з контрагентом; не досліджено умов придбання товару; не перевірено фактичне придбання спірного товару (документальне оформлення, зміст та порядок виконання) саме у Товариства з обмеженою відповідальністю «Ейс констракшен менеджмент»; не досліджено питання фактичної можливості здійснення поставки товарно-матеріальних цінностей; не досліджено питання транспортування придбаного товару; не досліджено питання цільового використання придбаного товару в межах господарської діяльності позивача та не перевірено їх зв`язок з такою господарською діяльністю; не з`ясовано питання щодо обґрунтованості господарської мети та економічної доцільності при укладанні спірних договорів.

З огляду на обставини, якими відповідач обґрунтовує позицію щодо безтоварності господарських операцій та направленість взаємовідносин між позивачем та контрагентом на безпідставне формування валових витрат та податкового кредиту з метою заниження податкових зобов`язань, суди повинні були з`ясувати наявність чи відсутність у позивача необхідності придбавати спірні товари (роботи, послуги) у Товариства з обмеженою відповідальністю «Ейс констракшен менеджмент», реальне виконання умов договору.

З наведеного вбачається, що у справі також залишилися недослідженими обставини про те, чи контрагент позивача був спроможними виконати умови договірних зобов`язань; чи міг реалізувати обсяг спірних товарів в обумовлені сторонами строки; як мало оформлятися виконання договору; чи мав контрагент позивача виробничий, технологічний й кадровий потенціал для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності.

З огляду на обставини, якими відповідач обґрунтовує позицію щодо правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень, суди повинні були дослідити реальне виконання умов договорів та відповідно правомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за відповідними операціями.

Таким чином, без перевірки зазначених обставин, висновок судів попередніх інстанцій є передчасним.

Також, Верховний Суд зазначає, що судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки обставинам справи щодо реальності вчинення спірних господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Ейс констракшен менеджмент» з огляду на доводи податкового органу, що зазначене підприємство створено без наміру здійснювати господарську діяльність.

Наявність законодавчо визначених обставин для формування валових витрат та податкового кредиту є обов`язковою, але не безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови, якщо податковий орган доведе, що відомості в первинних документах не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції не мали реального характеру, були спрямовані на протиправне отримання податкових вигод з метою ухилення від оподаткування.

На обґрунтування того, що документи, надані позивачем на підтвердження правомірності формування ним даних податкового обліку за оспорюваними операціями, не є достатніми та достовірними, відповідач посилався, зокрема, на пояснення надані оперативним працівникам директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Ейс констракшен менеджмент» ОСОБА_2 (протокол допиту свідка від 07.05.2012)

В свою чергу, суди, в порушення принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи, не перевірили дані щодо участі вказаної особи (директора) Товариства з обмеженою відповідальністю «Ейс констракшен менеджмент» ОСОБА_2 в діяльності вказаної юридичної особи, що має істотне значення для правильного вирішення спору.

Зокрема, судами попередніх інстанцій не з`ясовано, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв`язки між позивачем та його задекларованим постачальником, хто персонально брав у цьому участь, не допитано посадових осіб Товариства з обмеженою відповідальністю «Ейс констракшен менеджмент», задіяних в такому процесі, як свідків, з метою з`ясування достовірності пояснень на які посилається податковий орган.

Також, слід зазначити, що підприємницька діяльність здійснюються суб`єктом господарювання на власний ризик, а відтак у господарських правовідносинах учасники господарського обороту повинні проявляти розумну обачливість, адже наслідки вибору недобросовісного контрагента покладається на таких учасників. Так, належна податкова обачність, як законна передумова отримання податкової вигоди, з якої випливає, що сумлінним платникам податку необхідно подбати про підготовку доказової бази, яка б підтверджувала прояв належної обачності при виборі контрагента.

Відтак, з урахуванням наведеного, для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій позивача з вищезазначеним контрагентом судам необхідно: з`ясувати реальність задекларованих господарських операцій; перевірити факт реального руху активу по всьому ланцюгу учасників схеми; встановити наявність ділової мети у розглядуваних операціях; підтвердити або спростувати добросовісність позивача; оцінити дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції.

При цьому, Верховний Суд зазначає, що порушення вимог податкового законодавства на будь-якому з наведених етапів є достатнім для висновку про невідповідність фактичних і задекларованих платником податку наслідків господарських операцій для податкового обліку.

Для з`ясування обставин реальності вчинення господарської операції судам належить ретельно перевіряти доводи податкового органу про фактичне нездійснення господарської операції, викладених в акті перевірки або підтверджених іншими доказами.

Однак, судами попередніх інстанцій зазначені вище вимоги процесуального законодавства не виконано, обставини справи встановлено неповно, не досліджено комплекс доказів, необхідний для доведення реальності та правомірності укладення й виконання угод, що і потягло за собою прийняття судових рішень, які не відповідають вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

Виходячи з положень частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною другою статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, встановити дійсні права і обов`язки сторін, вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17.04.2015 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2015 у справі №813/7584/14 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

Судді Верховного Суду